29 грудня 2025 року м. Київ справа №320/25000/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту до Державної аудиторської служби України про скасування вимоги в частині,
Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач), в якому просить суд (з урахуванням уточнень):
- скасувати вимогу Державної аудиторської служби від 26 січня 2024 року №000800-14/1113-2024, в частині «допущення порушень абзацу третього пункту 7 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 №745/32197 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців Адміністрації Держспецтрансслужби у розмірі грошового забезпечення за лютий 2023 року, а не за січень 2023 року, що призвело до нарахування та переплати згаданих допомог на загальну суму 496 074,45 грн, чим завдало матеріальної шкоди Адміністрації Держспецтрансслужби на відповідну суму».
В якості підстави позову зазначено про незгоду з оскаржуваним пунктом вимоги, оскільки останній суперечить вимогам діючого законодавства щодо акту індивідуальної дії, є протиправними та підлягає скасуванню, оскільки породжує права та обов'язки для підконтрольної установи, якому вимога адресована. Позивач, посилаючись на практику Верховного Суду, вважає, що оскаржуваний пункт вимоги відповідача про нанесення матеріальної шкоди Адміністрації на суму 496 074,45 грн є необґрунтованим та таким, що порушує правові гарантії військовослужбовців Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, а матеріальну допомогу останнім було нараховано правомірно.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/25000/24 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.
На адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнену позовну заяву Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту до Державної аудиторської служби України про часткове скасування вимоги з наступними позовними вимогами: скасувати вимогу Державної аудиторської служби від 26 січня 2024 року №000800-14/1113-2024, в частині «допущення порушень абзацу третього пункту 7 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 №745/32197 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовців Адміністрації Держспецтрансслужби у розмірі грошового забезпечення за лютий 2023 року, а не за січень 2023 року, що призвело до нарахуванню та переплати згаданих допомог на загальну суму 496074,45 грн, чим завдало матеріальної шкоди Адміністрації Держспецтрансслужби на відповідну суму».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 позовну заяву повторно було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
08.08.2024 позивачем усунуті недоліки позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №320/25000/24, ухвалено здійснювати розгляд справи суддею Парненко В.С. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про об'єднання в одне провадження справ (№320/25000/24 та №320/23576/24).
В матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого Держаудитслужба заперечує проти вимог позову у повному обсязі. Зазначає, що діяла правомірно, а виявлені під час проведення ревізії порушення абзацу третього пункту 7 розділу 24 та пункту 6 розділу 23 Порядку № 260 - визначено та виплачено грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань 27 військовослужбовцям у розмірі їх грошового забезпечення за лютий 2023 року, а не за січень 2023 року, що призвело до нарахування та переплати зазначених допомог на загальну суму 496 074,45 грн, чим нанесено матеріальної шкоди Адміністрації на відповідну суму. Ревізією встановлено, що окремим військовослужбовцям Адміністрації у кількості 27 осіб у лютому - березні 2023 року на підставі наказів Адміністрації датованих лютим 2023 року виплачено одноразову грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі грошового забезпечення за лютий 2023 року на загальну суму 1 359 290,56 гривні. Ревізією також встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовцям Адміністрації за лютий 2023 року визначено та виплачено у березні 2023 року. Зважаючи на викладене, на дату підписання наказів (лютий 2023 року) про виплату одноразової грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 27 військовослужбовцям Адміністрації виплачено грошове забезпечення за січень 2023 року на загальну суму 863 216,11 грн. Тобто на день підписання наказів (лютий 2023 року) про виплату допомог 27 військовослужбовцям Адміністрації грошове забезпечення за лютий 2023 року не визначено, не нараховано та не виплачено. Відповідач наголосив, що порушення фінансового-господарської діяльності позивача, яке виявлено під час Ревізії та зазначено в пункті 1 Вимоги від 000800-14/1113- 2024, свідчать про наявність матеріальної шкоди (збитків), що нанесені позивачу, а тому доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Державна аудиторська служба України, керуючись пунктами 2, 9 та 35 Порядку № 550 та відповідно до пункту 8.6 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на ІІІ квартал 2023 року провела ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності за період 01.01.2022 по 30.06.2023 в Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, за результатами якої склала акт ревізії від 21.12.2023 №000800-21/12, який підписано позивачем із запереченнями.
Висновок на заперечення до акта ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 21.12.2023 №000800-21/12 надісланий листом Держаудитслужби від 19.01.2024 №000800-14/725-2024, згідно якого заперечення Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту не прийняті, позаяк не спростовують викладене в акті ревізії.
26.01.2024 Держаудитслужба склала відносно позивача вимогу «Про вимоги щодо усунення порушень» №000800-14/1113-2024, згідно якої:
«На підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939), підпункту 9 пункту 4 і підпункту 16 пункту 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, пунктів 46, 49-50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, Держаудитслужба у спірній вимозі вимагала:
1. Вжити заходів щодо усунення порушення на суму 496 074,45 грн шляхом стягнення коштів з винних осіб чи обравши інший спосіб реалізації права на відшкодування шкоди.
2. Вжити заходів щодо усунення порушень на суму 31 469,40 грн, зокрема, шляхом проведення претензійно-позовної роботи зі стягнення коштів чи обравши інший спосіб реалізації права на їхнє повернення.
3. Вжити заходів щодо усунення порушення на суму 14 990 грн шляхом стягнення коштів з винних осіб чи обравши інший спосіб реалізації права на їхнє повернення.
4. Забезпечити дотримання вимог бюджетного законодавства під час здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених Бюджетним кодексом України.
5. Розглянути матеріали ревізії та питання щодо пред'явлення цивільних позовів до винних осіб, діями або бездіяльністю яких державі заподіяно матеріальну шкоду, притягнення у порядку, встановленому законодавством, до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях, вжити заходів щодо усунення виявлених порушень.
Вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень разом із завіреними копіями підтвердних первинних, розпорядчих та інших документів визначено надати Держаудитслужбі у строк до 26.02.2024».
Не погоджуючись із п. 1 вимоги Державної аудиторської служби України №000800-14/1113-2024 від 26.01.2024 «Про вимоги щодо усунення порушень», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 №2939-ХII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2939-ХII).
Здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю) (ч. 1 ст. 1 Закону №2939-ХII).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 1 Закону №2939-ХII орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №2939-ХII, головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням
коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі, суб'єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.2 Закону №2939-ХII, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст. 4 Закону №2939-ХII, інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу (в редакції станом на час проведення ревізії, далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до пункту 3 Положення, основними завданнями Держаудитслужби є:
1) реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю;
2№) внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державного фінансового контролю;
3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів;
4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення визначено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.
Відповідно до пп. 9 п. 4 Положення Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
За приписами пункту 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 (у редакції на момент проведення ревізії, далі - Порядок №550).
Пунктом 2 Порядку №550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Відповідно до пункту 4 Порядку №550 планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та цього Порядку.
Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом (пункт 5 Порядку №550).
Пунктом 16 Порядку №550 передбачено, що ревізія проводиться шляхом: документальної перевірки, що передбачає встановлення відповідності законодавству установчих, фінансових, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної, фінансової та бюджетної звітності, господарських договорів, розпорядчих та інших документів об'єкта контролю, пов'язаних із плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (далі - документи об'єкта контролю). Надання документів об'єкта контролю посадовим особам органу державного фінансового контролю забезпечується керівником об'єкта контролю чи його заступником у строк, який зазначається посадовими особами органу державного фінансового контролю у вимозі про надання документів та встановлюється з урахуванням запитуваного обсягу таких документів;
фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей шляхом проведення інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт, правильністю застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат шляхом організації контрольних запусків у виробництво, контрольних аналізів готової продукції та інших аналогічних дій за участю відповідних посадових осіб органу державного фінансового контролю або фахівців інших органів, підприємств, установ та організацій. Посадові особи органу державного фінансового контролю мають право вимагати від керівників об'єкта контролю організацію та проведення фактичної перевірки в присутності посадових осіб органу державного фінансового контролю та за участю матеріально-відповідальних осіб, а у разі перевірки обсягу виконаних робіт - також представників суб'єкта господарювання - виконавців робіт.
Відповідно до пункту 35 Порядку №550, результати ревізії оформляються актом, який повинен мати наскрізну нумерацію сторінок. На першому аркуші акта ревізії, який оформляється на бланку органу державного фінансового контролю, зазначається назва документа (акт), дата і номер, місце складення (назва міста, села чи селища).
Пунктами 45- 46 Порядку № 550 визначено, що у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об'єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Суд зауважує, що правова природа вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов'язки) для підконтрольної установи, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії, який є обов'язковим до виконання останньою.
Так, Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі №620/4169/20 зазначив, що:
« 43. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дають підстави для висновку про те, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
44.Правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов'язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
45.Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов'язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.
49.У постанові від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту».
Аналогічна правова позиція також підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.08.2021 у справі №160/5323/20, від 09.03.2023 у справі №500/2489/21, від 02.11.2021 у справі №420/6808/19, від 06.07.2023 у справі №1740/2398/18, від 22.10.2020 у справі №820/3089/17.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 20.02.2018 та від 08.05.2018 у справах №822/2087/17 та №826/3350/17 відповідно зазначив, що «висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише в ході відповідного судового процесу (а не шляхом пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу, як індивідуально-правовий акт, повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов'язки для підконтрольної установи.
З проведеного вище аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб'єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред'явлення обов'язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.
Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону №2939-XII, з чим кореспондується пункт 50 Порядку №550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову.
За своєю правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред'явлення обов'язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур».
Судом встановлено, що у період з 29.09.2023 по 21.12.2023 згідно з планом проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України за ІІІ квартал 2023 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 20.09.2023 №1152-нк та від 19.08.2023 №1151-нк, Державною аудиторською службою України проведено ревізію певних питань фінансово-господарської діяльності Адміністрації спеціальної служби транспорту за період з 01.01.2022 по 30.06.2023.
За результатами перевірки було складено Акт №000800-21/12 від 21.12.2023, до якого позивачем були надані заперечення, які відповідачем не прийнято та з приводу чого відповідачем листом від 19.01.2024 №000800-14/725-2024 були направлені позивачу відповідні висновки.
Надалі, позивачу була надіслана органом фінансового контролю вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Зі змісту даної вимоги судом встановлено наступне:
За результатами ревізії відповідачем встановлені порушення, одне з яких не було усунуто, а саме:
« 1. Адміністрацією на порушення абзацу третього пункту 7 розділу 24 та пункту 6 розділу 23 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 №745/32197, визначено та виплачено грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань 27 військовослужбовцям у розмірі їх грошового забезпечення за лютий 2023 року, а не за січень 2023 року, що призвело до нарахування та переплати згаданих допомог на загальну суму 496 074,45 грн, чим завдано матеріальної шкоди Адміністрації на відповідну суму».
Отже, визначальним при розгляді даної справи є встановлення судом правових підстав нарахування позивачем грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 27 військовослужбовцям у розмірі їх грошового забезпечення за січень 2023 року у лютому 2023 року, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 (Закон №2232-XII, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; 5) день зарахування до списків особового складу військової частини - для громадян України, які проходять службу у військовому резерві за контрактом, зараховані під час такої служби до військового оперативного резерву та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; 6) день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - для громадян України, які зараховані до військового оперативного резерву після їх звільнення з військової служби та призиваються на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон 2011-ХІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У пп. 2,3 ч. 4 ст. 9 Закону 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, далі - Порядок №260, у реакції на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до п. 17 розділу І Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Суд звертає увагу, що відповідно до Окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з, з метою виконання завдань Президента України та Кабінету Міністрів України, направлених на забезпечення належного соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, організації виконання Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" і забезпечення виконання поставлених перед Міністерством оборони України завдань щодо своєчасної виплати військовослужбовцям і працівникам належних видів грошового забезпечення та заробітної плати та нагородження особового складу, керуючись вимогами пункту 17 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, встановлено розміри грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на підставі вищезазначених норм законодавства, Головою Адміністрації Держспецтрансслужби було прийнято рішення щодо нарахування та виплати військовослужбовцям вищезазначених видів виплат, шляхом видання відповідних наказів.
Відповідно до п. 1 та п. 6 розділу XXIІІ Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно п. 1 та абз. 1,3 п. 7 розділу XXIV Порядку №260, Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Суд наголошує, що слід розмежовувати поняття «виплати грошового забезпечення» та «набуття права на виплату грошового забезпечення».
Таким чином, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань підлягають урахуванню виключно ті складові місячного грошового забезпечення, право на отримання яких виникло у військовослужбовця станом на день підписання відповідного наказу про надання такої допомоги, а юридичним фактом щодо виникнення відповідного правовідношення, у даному випадку, це виплата військовослужбовцю грошового забезпечення, право на яке вже набуто військовослужбовцем, і є відповідний наказ про надання цієї допомоги, а саме: грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Тобто, правовому аналізу підлягає саме те грошове забезпечення, на яке військовослужбовець вже має право за відповідний період, а не за період (місяць), у який здійснено його виплату.
За наведених обставин у сукупності, позивач, здійснюючи нарахування та виплату грошової допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи зі складу грошового забезпечення, на який військовослужбовці мали право станом на день підписання відповідних наказів, діяв у межах та у спосіб, визначених чинним законодавством, та порушень при даній процедурі судом не встановлено.
Відтак, доводи відповідача стосовно законності спірної частини вимоги від 26 січня 2024 року №000800-14/1113-2024, які покладені в основу його правової позиції, не знайшли свого правового підтвердження під час судового розгляду справи.
У зв'язку із чим суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування вимоги в оскаржуваній частині.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем невірно зазначені норми законодавства та інші відомості в позовних вимогах, які вочевидь є технічними помилками.
З огляду на що, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
-скасування вимоги Державної аудиторської служби від 26 січня 2024 року №000800-14/1113-2024, в частині п. 1, а саме: «допущення порушень абзацу третього пункту 7 розділу 24 та пункту 6 розділу 23 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 №745/32197, визначено та виплачено грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань 27 військовослужбовцям у розмірі їх грошового забезпечення за лютий 2023 року, а не за січень 2023 року, що призвело до нарахування та переплати згаданих допомог на загальну суму 496 074,45 грн, чим завдано матеріальної шкоди Адміністрації на відповідну суму».
Таким спосіб захисту, на переконання суду, призведе до ефективного відновлення порушеного права позивача.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з коригуванням обраного способу захисту.
Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.
Відповідно до вимог ст.139-143 КАС України підстави для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту до Державної аудиторської служби України про скасування вимоги в частині, - задовольнити частково;
Cкасувати вимогу Державної аудиторської служби від 26 січня 2024 року №000800-14/1113-2024, в частині п. 1, а саме: «допущення порушень абзацу третього пункту 7 розділу 24 та пункту 6 розділу 23 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 №745/32197, визначено та виплачено грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань 27 військовослужбовцям у розмірі їх грошового забезпечення за лютий 2023 року, а не за січень 2023 року, що призвело до нарахування та переплати згаданих допомог на загальну суму 496 074,45 грн, чим завдано матеріальної шкоди Адміністрації на відповідну суму».
В іншій частині вимог позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.