30 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/2260/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Мензак Юлія Юлійовича (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якому просить:
1) витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_2 : копії документів, згідно з якими та на підставі яких мобілізовано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у лютому 2025 року (наказ про призов його на війську службу під час мобілізації, документи щодо направлення до військової частини тощо), а також дані його особистого документа, на підставі якого встановлено його особу;
2) витребувати від Військової частини НОМЕР_2 : копію наказу про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у штат військової частини, оригінал військового квитка, виданого на його ім'я, а також копії усіх наказів та інших документів щодо проходження ним військової служби;
3) витребувати від ГУНП в Закарпатській області: матеріали звернення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до поліції 25 лютого 2025 року з приводу незаконного затримання та утримання проти волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
4) витребувати від ДМС у Закарпатській області: на чиє ім'я виданий паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 та коли виданий (можлива дата та орган видачі: 14.01.2025 року, ВГІРФО УМВС України в Закарпатській області);
5) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
6) визнати незаконним та скасувати наказ про призов ОСОБА_1 на війську службу під час мобілізації за лютий 2025 року;
7) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 про зарахування у штат частини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
8) визнати незаконним та скасувати наказ про зарахування ОСОБА_1 у штат Військової частини НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25 лютого 2025 року позивач був примусово доставлений працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де незаконно утримувався, 26 лютого 2025 року йому виготовили військовий квиток, взяли на облік та того ж дня зняли з військового обліку, і у подальшому направили на проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , де його включили у штат військової частини та де він почав проходити військову службу. У РТЦК та СП відносно позивача здійснювали фізичний примус, у тому числі, штовхали, тягнули, психологічно тиснули, вилучили мобільний телефон.
03 квітня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.
09 квітня 2025 року від відповідача 2 до суду, через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Військова частина НОМЕР_2 повністю не погоджується з позовними вимогами, зазначаючи, що наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу було видано на законних підставах - на підставі іменних списків та приписів, наданих ІНФОРМАЦІЯ_6 , чинної довідки ВЛК про придатність до військової служби та відповідних указів Президента України про воєнний стан і загальну мобілізацію, при цьому командир військової частини діяв у межах своїх повноважень і не мав правових підстав відмовити у зарахуванні позивача, оскільки ТЦК підтвердив відсутність законних підстав для звільнення від призову. Також відповідач 2 зазначає, що позивач не подавав рапорту про звільнення з військової служби, а з 16 березня 2025 року самовільно залишив військову частину, у зв'язку з чим був знятий з усіх видів забезпечення та припинено виплату грошового забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства.
21 квітня 2025 року від відповідача 1, через систему «Електронний суд», надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був належним чином ідентифікований за паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_4 , виданим 16.01.2025 органом 2101, після чого на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.02.2025 №189 був призваний на військову службу та відправлений у складі команди до військової частини НОМЕР_5 ( НОМЕР_2 ), що підтверджується поіменним списком команди №3541, при цьому відповідні відомості про документи, що посвідчують особу, та реєстраційний номер облікової картки платника податків були внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів і відображені у військовому квитку, а згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» початком проходження військової служби для нього є день відправлення з ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим 26.02.2025 його було взято на військовий облік, а 27.02.2025 знято з військового обліку у зв'язку з призовом, при цьому ІНФОРМАЦІЯ_8 діяв у межах наданих законом повноважень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154.
28 квітня 2025 року позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив та через свого представника таку подав. Ознайомившись із відзивом відповідача 1, позивач зазначає, що наведені у ньому відомості є внутрішньо суперечливими та не відповідають наданим самим відповідачем документам, зокрема вказується на ідентифікацію ОСОБА_1 за паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , виданим 16.01.2025 року органом 2101, що є неможливим з огляду на відсутність у такому документі реквізиту «по батькові», про що свідчить долучена до відзиву копія паспорта, у якій зазначено лише « ОСОБА_3 », водночас у військовому квитку позивача внесені відомості про інший паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 14.01.2025 року органом 2101 ВГІРФО УМВС України в Закарпатській області, що є необґрунтованим та завізовано підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 і печаткою, при цьому у пункті 9 військового квитка зазначено факт призову у 2025 році без зазначення конкретної дати та місяця, що порушує вимоги оформлення військово-облікових документів. Також позивач не проходив військово-лікарську комісію перед призовом, а з поіменного списку військовозобов'язаних №3541 від 26.02.2025 року вбачається, що позивач був направлений у складі команди до військової частини НОМЕР_5 , а не до військової частини НОМЕР_2 , у зв'язку з чим він не міг бути правомірно зарахований до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 наказом командира від 27.02.2025 року №61, що додатково підтверджує незаконність спірної мобілізації та подальших кадрових рішень.
У подальшому позивачем подано до суду заяву про зміну позовних вимог шляхом викладення прохальної частини позовної заяви у наступній редакції:
1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
2) визнати незаконним та скасувати Наказ № 189 від 26.02.2025 року Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з адміністративно-господарської діяльності) в частині призову ОСОБА_1 на війську службу під час мобілізації (п. 3 поіменного списку від 26.02.2025 року № 3541);
3) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 про зарахування до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
4) визнати незаконним та скасувати п. 25 Наказу № 61 від 27.02.2025 року Командира військової частини НОМЕР_2 про зарахування ОСОБА_1 до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду заяву позивача про зміну позовних вимог прийнято до розгляду.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 25 лютого 2025 року позивач був примусово доставлений працівниками поліції до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де його незаконно утримували без будь-яких правових підстав. У процесі перебування в ІНФОРМАЦІЯ_2 до позивача застосовувався фізичний і психологічний примус.
26 лютого 2025 року було виготовлено військовий квиток, того ж дня його взяли на військовий облік і одразу ж зняли з нього, після чого направили для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_2 , де позивача включили до штату військової частини
У день незаконного затримання дружина позивача неодноразово зверталася до поліції з повідомленням про протиправні дії щодо чоловіка, однак ці звернення не призвели до його звільнення.
Позивач зазначає, що відповідачем 1 не було враховано, що він має постійне місце проживання за кордоном і є особою, яка ще у 2006 році була знята як з реєстраційного, так і з військового обліку у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за межі України, що унеможливлює його повторне взяття на військовий облік.
Відповіддю ГУ ДМС у Закарпатській області від 20.03.2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 07.10.2006 року був знятий з реєстрації за адресою АДРЕСА_3 у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль, а також довідкою №150/к про зняття його з військового обліку 14.09.2006 року в ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Позивач вважає, що під час оформлення ІНФОРМАЦІЯ_5 військового квитка серії НОМЕР_6 від 26.02.2025 року до нього були внесені завідомо недостовірні відомості щодо належності позивачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 14.01.2025 року ВГІРФО УМВС України в Закарпатській області.
Не погоджуючись з такими діями відповідачів позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За положеннями ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
У статті 1 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Громадяни зобов'язані, в тому числі:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частин третьої, четвертої вищезазначеної статті (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною 9 статті першої №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Суд зауважує, що матеріали справи не містять встановлених фактів того, що позивача шляхом незаконного затримання та позбавлення волі примусово доставлено для проходження військово-лікарської комісії.
Також щодо твердження позивача про взяття на військовий облік без проходження медичної комісії, то суд зазначає, що 2 жовтня 2025 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України №1203 від 25 вересня 2025 року «Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», якою спрощено процедуру постановки та зняття громадян з військового обліку, а саме взяття на військовий облік проводиться без направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Щодо відомостей про зняття з військового обліку у зв'язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання.
Абзацем 3 пункту 1 ч. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX установлено, що громадяни України, які були зняті з військового обліку у зв'язку з вибуттям за межі України на строк більше трьох місяців, зобов'язані протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 травня 2024 р. № 563 було внесено зміни до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, згідно яких, цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Пунктом 101 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів встановлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану:
Громадяни України, які були зняті з військового обліку у зв'язку з вибуттям за межі України на строк більше трьох місяців, зобов'язані протягом 30 днів з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №563 «Про внесення змін до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (Офіційний вісник України, 2024 р., №49, ст. 2980) стати на військовий облік одним з таких способів:
прибуття особисто до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
шляхом подання заяви про взяття на військовий облік у довільній формі разом із відомостями, визначеними додатком 4 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та копії першої сторінки паспорта громадянина України для виїзду за кордон до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, яким такого громадянина України знято з військового обліку, через закордонну дипломатичну установу України.
Заява подається громадянином України закордонній дипломатичній установі України особисто разом із паспортом громадянина України для виїзду за кордон, який після прийняття заяви повертається громадянину України, або засобами
поштового зв'язку разом з копією першої сторінки паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Закордонна дипломатична установа України надсилає заяву з визначеними документами відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінню або регіональному органу СБУ або відповідному підрозділу розвідувальних органів на їх адресу електронної пошти, яка розміщена на їх офіційному веб-сайті, у семиденний строк.
Абзаци п'ятий - дев'ятий цього підпункту не застосовуються до працівників системи органів дипломатичної служби України;
Разом з тим, доказів наявності звернення із заявою до дипломатичної установи України ні відповідачу 1, ні суду позивач не надав.
Щодо позовних вимог щодо скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, суд зазначає таке.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що наказ відповідача 1 в частині призову позивача під час мобілізації, є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпав свою дію.
Підсумовуючи вищевказане, суд вважає, що дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації в період воєнного часу є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, відповідачем 1 під час його прийняття протиправних дій не вчинено, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, в яких суд вказав, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Судом встановлено, що позивач є військовозобов'язаним, який військово-лікарською комісією визнаний придатним до військової служби. Матеріалами справи не підтверджено, що на момент вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров'я чи з інших законодавчо встановлених підстав.
З огляду на вказане, оскільки відсутні підстави для скасування наказу відповідача 1 в частині призову позивача, то, відповідно, відсутні і підстави для скасування наказу відповідача 2 в частині зарахування позивач до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та відсутні підстави для зобов'язання відповідача 2 виключити позивача зі списків особового складу.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Питання розподілу судових витрат вирішенню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець