30 грудня 2025 року м. Ужгород№ 640/12922/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №179279 від 14.01.2020, винесеної Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що за результатами проведеного габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки КАМАЗ, що належить та використовується у своїй діяльності позивачем для перевезення рідкого вантажу - бетонної суміші, встановлено перевищення вагових параметрів навантаження на здвоєну вісь 24,9 т при дозволених 16 т та відсутність у водія дозволу при здійснення перевезення. У зв'язку з зазначеним відповідачем складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами на суму загального користування. Таке рішення вважає протиправним, оскільки насправді вагові параметри транспортного засобу не перевищили допустимих норм. Натомість посадові особи відповідача допустили некоректне зважування. При цьому зауважує, що чинним законодавством не передбачено обов'язковості отримання дозволу на перевезення подільних вантажів, відсутня також методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантаження на вісі транспортного засобу у русі. Окрім того, зазначає, що рідкий вантаж-бетон, що в даному випадку перевозився, переміщується по осям транспортного засобу під час руху. Тому проведення зважування у русі шляхом поосьового заїзду на платформи ваг не може дати достовірних результатів навантаження на здвоєну вісь. Поряд з цим відповідач не надав для ознайомлення водію документів, що підтверджують відповідність зважувального обладнання, яким проводилося зважування, вимогам нормативно-технічної документації, що ставить під сумнів достовірність результатів перевірки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 р. відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Однак справа у встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України строки Окружним адміністративним судом міста Києва розглянута не була.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва дана адміністративна справа була передана на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 10.03.2025 дану адміністративну справу прийнято до свого провадження Закарпатським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 замінено первісного відповідача на правонаступника - Державну службу України з безпеки на транспорті.
12 серпня 2020 року відповідач надіслав до Окружного адміністративного суду міста Києва відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних вимог заперечує. Так, зазначає, що перевищення транспортним засобом, що належить позивачу, встановлених габаритно-вагових параметрів підтверджується талоном про зважування №455 від 14.11.2019. Стверджує, що зважування транспортного засобу здійснювалося на повіреному належним чином засобі вимірювання техніки, про що свідчить Свідоцтво про повірку, з яким водій мав можливість безперешкодно ознайомитися. При цьому вважає, що відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю не є підставою для звільнення перевізника від відповідальності за перевищення вагових параметрів транспортного засобу.
31 серпня 2020 року позивач надіслав до Окружного адміністративного суду міста Києва відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Зокрема, наполягає на тому, що оскільки позивачем перевозився рідкий бетон, тобто подільний вантаж, тому дозвіл на рух такого вантажу не вимагається. Вважає, що при перевищенні вагових параметрів загальної маси транспортного засобу, що перевозить подільний вантаж, до перевізника може бути застосовано тільки відповідальність у вигляді плати за проїзд, а не адміністративно-господарський штраф.
11 вересня 2020 року відповідач подав до Окружного адміністративного суду міста Києва заперечення на відповідь на відзив. Так, повторно наголошує на тому, що відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю не є підставою, яка звільняє перевізника від відповідальності за перевищення параметрів транспортного засобу. Зазначає, що зважування проводилось приладом автоматичним для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-АS2-PWIA, на який видано свідоцтво про повірку.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 14 листопада 2019 року посадовими особами Київського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Управління) на підставі направлення на рейдову перевірку №000152 від 08.11.2019 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок було проведено перевірку транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), водій - ОСОБА_2 .
За результатами такої перевірки складено акт №197377 від 14.11.2019. Як вбачається з такого акту під час перевірки виявлено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.
Згідно із товарно-транспортною накладною №2961 від 14.11.2019, перевізник ОСОБА_1 здійснювала перевезення на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Профбетон» марки КАМАЗ (вантажний бетонорозмішувач - С), номерний знак НОМЕР_1 , вантажу - бетонної суміші об'ємом 7,20 м3.
За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 встановлено, що навантаження на здвоєну вісь склало 24,9 т при нормативно допустимому - 16 т, та загальна маса 31,55 т, на підтвердження чого відповідачем надано талон зважування від 14.11.2019 №455, довідку про здійснення габаритно-вагового контролю №0013224 від 14.11.2019, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №026564 від 14.11.2019.
Також Управлінням складено розрахунок №026564 від 14.11.2019 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відповідно до відомостей якого найбільший відсоток перевищення параметру склав 55,63%, а сума до сплати з урахуванням плати за проїзд за перевищення нормативних параметрів 1,47 євро становить 55,86 євро.
Листом №1929/18-1/24-20 від 09.01.2020 Управління повідомило ОСОБА_1 про призначення розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
14 січня 2020 року заступником начальника Управління Зелінським Сергієм Андрійовичем за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, враховуючи те, що ОСОБА_1 допущено перевищення встановлених габаритно-вагових норм понад 20%, відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнято постанову №179279 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34000,00 грн.
Вважаючи таку постанову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади організації та діяльності автомобільного транспорту, в тому числі щодо діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів, та його відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт регулюються нормами Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон).
Частинами 14, 17, 18 ст. 6 Закону №2344 передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок №1567), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Так, п. 2 Порядку №1567 передбачено, що рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно п. 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до п. 15 Порядку №1567, під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, в тому числі, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (п. 21 Порядку №1567).
Статтею 48 Закону встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Вказане кореспондується також з положеннями ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ, відповідно до якого з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (далі - Правила).
Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху (п. 3 Правил).
Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Згідно з п. 4 Правил, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Пунктом 25 Правил встановлено, що забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред'являтися на вимогу уповноважених осіб.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27 червня 2007 року «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (далі - Порядок №879).
Відповідно до п. 3 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Згідно з пп. 3, 4 п. 2 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (п. 18 Порядку №879).
Судом встановлено, що за результатами проведеного габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки КАМАЗ, який належить ОСОБА_1 , посадовими особами Управління виявлено, що навантаження на здвоєну вісь такого транспортного засобу становила 24,9 т, що перевищу нормативно допустиму масу на 55,63%.
Разом з тим, всупереч положенням ст. 48 Закону дозвіл уповноваженого органу у водія ОСОБА_2 був відсутній.
Згідно зі ст. 60 Закону, розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до абз. 1 п. 25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Згідно з п. 27 Порядку №1567 за наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів.
Відповідно до абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана законодавча норма є імперативною, не містить множинного трактування та прямо передбачає наслідки перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.
В обґрунтування протиправності оскарженої постанови позивач посилається на відсутність необхідності одержання дозволу з огляду на те, що вантаж, який перевозився, був подільним та не перевищував загальну допустиму масу.
Однак суд не може погодитися з такою аргументацією позивача з огляду на вищезазначені законодавчі норми. Так, зокрема, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. До таких параметрів належить, в тому числі, навантаження на здвоєні осі більше, ніж 16 т. При цьому вказане положення не диференціює транспорті засоби в залежності від типу вантажу, що перевозиться, а передбачає розмежування виключно за навантаженням на осі.
Суд також зазначає, що положення Правил не виключають можливість отримання перевізником дозволу на перевезення великовагового вантажу, якщо такий вантаж є подільним.
Щодо доводів позивача про перевезення рідкого вантажу, який може рухатися під час руху автомобіля, а тому його маса в різних точках автомобіля не є сталою, що в свою чергу не дає можливості, за відсутності відповідної методики зважування, з достовірністю встановити, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням вагових обмежень, слід зазначити наступне.
Встановлена законодавством відповідальність перевізника за перевищення вагових параметрів навантаження на вісь транспортного засобу зумовлена руйнуванням дорожнього покриття. Суд вважає, що в контексті п.22.5 Правил дорожнього руху перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов'язаний обрати вагу, яка водночас не перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі під час його руху.
Отже, перевізник має вчиняти відповідні дії, зокрема щодо закріплення вантажу, або вжиття інших заходів, які б унеможливлювали зміщення вантажу, з метою не допущення перевищення допустимого навантаження на окрему ось транспортного засобу.
Суд звертає увагу на те, що переміщення вантажу під час руху є неприпустимим, оскільки спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу, що є загрозою для безпеки дорожнього руху.
Завантажуючи вантажний автомобіль в межах дозволеної фактичної маси, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу та можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №814/1460/16.
За результатами проведеного габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки КАМАЗ, який належить ОСОБА_1 , посадовими особами Управління встановлено, що навантаження на здвоєну вісь такого транспортного засобу становило 24,9 т, що перевищу нормативно допустиму масу на 55,63%. Вказане свідчить про порушення позивачем встановлених законодавством нормативів.
Зважування транспортного засобу відбулося на повіреному засобі вимірювальної техніки - Приладі автоматичному для зважування дорожніх транспортних засобів у русі 030Т-AS2-PWIA №17-404, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №35-02/5345, чинного до 31.01.2020.
Стосовно доводів ОСОБА_1 про відсутності відповідної методики зважування рідкого вантажу, слід зазначити наступне.
Нормами ст. 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач.
Станом на день проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки КАМАЗ, який належить ОСОБА_1 , чинна редакція Порядку №879 не передбачала необхідності застосування органами Укртрансбезпеки будь-якої затвердженої методики.
Більше того, у постановах Верховного Суду від 02.08.2018 у справі №820/1420/17 та від 03.07.2019 у справі №819/1381/16 судом касаційної інстанції зроблено висновок про те, що відсутність затвердженої методики визначення фактичної маси та навантаження на осі не може бути підставою для скасування законної по суті постанови, винесеної посадовими особами Укртрансбезпеки, та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів.
Отже, перевіривши оскаржувану постанову Управління, суд дійшов висновку, що така відповідає критеріям визначеним ст. 2 КАС України, а тому підстави для її скасування відсутні.
Решта доводів та заперечень учасників справи, не впливають на висновки суду по суті позовних вимог. Усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема наведеною у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, відповідно до якого у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року).
З огляду на вищенаведені законодавчі норми та встановлені обставини справи суд вважає, що відповідач при прийнятті оскарженого рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: вул. Антоновича, буд. 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ - 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарг всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
СуддяР.О. Ващилін