30 грудня 2025 року м. Ужгород№ 826/17019/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 28.08.2018 № 160412-17.
Заявлені позовні вимоги обґрунтувані тим, що оскаржена податкова вимога винесена передчасно без врахування встановленого строку на оскарження податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2018 р. відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Однак справа у встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України строки Окружним адміністративним судом міста Києва розглянута не була.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва дана адміністративна справа була передана на розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 06.03.2025 дану адміністративну справу прийнято до свого провадження Закарпатським окружним адміністративним судом.
26 листопада 2018 року відповідач подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на адміністративний позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зазначив, що незважаючи на порушення порядку надіслання податкової вимоги, подана позивачем скарга на податкові повідомлення-рішення була розглянута ДФС України, тому станом на 27 вересня 2018 року така податкова вимога є об'єктивною, правомірною та скасуванню не підлягає.
Ухвалою від 25.04.2025 Закарпатський окружний адміністративний суд замінив первісного відповідача в цій адміністративній справі на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 28 серпня 2018 року Головне управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) сформувало податкову вимогу №160412-17, якою ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) повідомлено про наявний в неї станом на 27 серпня 2018 року податковий борг у розмірі 17360,72 грн, за наступними платежами:
- податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 13001,31 грн (в т.ч. 9146,48 грн за основним платежем, 2456,62 грн за штрафними санкціями та 1398,21 грн пені);
- військовий збір у розмірі 3849,41 грн (в т.ч. 2743,94 грн за основним платежем, 685,99 грн за штрафними санкціями та 419,48 грн пені);
- адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 510,00 грн.
Вказаний податковий борг нарахований внаслідок прийняття 19 серпня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві наступних податкових повідомлень-рішень:
1) №0084104204, яким ОСОБА_1 збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 11433,10 грн (в т.ч. 9146,48 грн за основним платежем та 2286,62 грн за штрафними санкціями);
2) №0084114204, яким ОСОБА_1 збільшено грошове зобов'язання з військового збору у розмірі 3429,93 грн (в т.ч. 2743,94 грн за основним платежем та 685,99 грн за штрафними санкціями);
3) №0084144204, яким ОСОБА_1 збільшено грошове зобов'язання з адміністративних штрафів та інших санкцій у розмірі 510,00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю формування такої податкової вимоги, вважаючи її протиправною, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України №2755-VI 02.12.2010 (далі - ПК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «податковий борг», відповідно до якого таким є сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з п. 59.3 ст. 59 ПК України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610 затверджено Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків (далі - Порядок) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами.
Дія цього Порядку поширюється на платників податків, у яких виник податковий борг.
Відповідно до розділу ІІ Порядку, податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.
Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму:
- узгодженого грошового зобов'язання;
- непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.
Протягом періоду оскарження суми грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом відповідно до Кодексу, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.
Отже, норми податкового законодавства пов'язують обов'язок контролюючого органу формувати податкову вимогу з фактом виникнення в платника податків податкового боргу. В свою чергу податковий борг, в розумінні норм ПК України, виникає внаслідок несплати платником податків сум грошового зобов'язання, самостійно узгодженого або узгодженого в порядку оскарження, у встановлений цим Кодексом строк.
Судом встановлено, що спірна податкова вимога була сформована ГУ ДФС у м. Києві 28 серпня 2018 року у зв'язку з наявною інформацією про податковий боргу у сумі 17360,72 грн за податковими повідомленнями-рішеннями від 19.07.2018 №0084104204, №0084114204, №0084144204.
Нормами ст. 57 ПК України врегульовано строки сплати податкового зобов'язання. Так, п. 57.3 ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно п. 56.2, 56.3 ст. 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п. 56.5 ст. 56 ПК України).
Пунктом 56.15 ст. 56 ПК України передбачено, що скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Тобто норми ПК України встановлюють пряму заборону формувати та надсилати платнику податків податкові вимоги за грошовими зобов'язаннями, які були оскаржені.
В розумінні п. 56.17 ст. 56 ПК України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.
Відповідно до п. 56.18 ст. 56 ПК України, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Судом встановлено, що не погоджуючись з правомірністю податкових повідомлень-рішень від 19.07.2018 №0084104204, №0084114204, №0084144204, ОСОБА_1 оскаржила їх в адміністративному порядку.
Про їх оскарження позивач повідомила ГУ ДФС у м. Києві 31 липня 2018 року.
Подані позивачем скарги Державна фіскальна служба України прийняла до розгляду. Рішенням №12076/П/99-99-11-02-01-14 від 13.08.2018 Державна фіскальна служба України продовжила строк розгляду скарги. За результатами розгляду поданих ОСОБА_1 скарг рішенням №14472/П/99-99-11-02-01-14 від 21.09.2018 оскаржені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
В подальшому ОСОБА_1 оскаржила податкові повідомлення-рішення від 19.07.2018 №0084104204, №0084114204, №0084144204 в судовому порядку.
Отже, судом встановлено, що станом на день формування податкової вимоги №160412-17 - 28 серпня 2018 року грошові зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 19.07.2018 №0084104204, №0084114204, №0084144204 були неузгодженими. Вказана обставина свідчить про порушення ГУ ДФС у м. Києві норм податкового законодавства.
В обґрунтування безпідставності заявлених позовних вимог відповідач стверджує, що незважаючи на допущені порушення порядку надіслання, податкова вимога після завершення процедури адміністративного оскарження - 27 вересня 2018 року стала правомірною, а тому скасуванню не підлягає.
Разом з тим, суд не може погодитися з такою аргументацією ГУ ДФС у м. Києві, оскільки вона суперечить нормам податкового законодавства та конституційно встановленому обов'язку суб'єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Більше того, суд враховує, що після завершення процедури адміністративного оскарження ОСОБА_1 звернулася з позовними заявами до суду, що в розумінні п. 56.18 ст. 56 ПК України також зумовлює неузгоджений характер грошових зобов'язань та виключає можливість формування податкової вимоги.
За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, за наслідками розгляду цієї адміністративної справи ГУ ДФС у м. Києві не довело правомірності винесення податкової вимоги №160412-17 від 28.08.2018 р., а тому така підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути на її користь судові витрати, у тому числі витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 8000,00 грн та 95 грн комісії банку.
Стосовно зазначеної вимоги суд зазначає наступне.
Згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 3 зазначеної статті належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучила договір про надання правничої (правової) допомоги від 05.10.2018; акт виконаних робіт №50 від 05.10.2018; квитанцію №0.0.1155385148.1 від 11.10.2018.
Відповідно до п. 5 договору, замовник зобов'язується оплатити виконавцю винагороду за надану правничу (правову) допомогу зі складання заяв, клопотань, пояснень, скарг, запитів до державних фіскальних, до Окружного адміністративного суму міста Києва та виготовлення їх копій з додатками у розмірі 8000,00 грн.
Актом виконаних робіт від 11.10.2018 сторони підтвердили надання виконавцем замовнику правничої допомоги у формі та у відповідності до п. 2 договору в об'ємах, що не перевищує розмір передбаченої винагороди на суму 8000,00 грн. В свою чергу замовник в повному обсязі оплатив виконавцю за послуги з надання правничої допомоги.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Суд вважає, що при вирішенні питання про стягнення на користь позивача судових витрат суд зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з прецедентною практикою такого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Ч. 7 ст. 134 КАС України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач проти стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу в даному випадку не заперечив.
Суд враховує, що реальність понесення позивачем витрат підтверджується матеріалами справи, а їх розмір є співрозмірним зі складністю справи.
З огляду на зазначене, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, а також їх співрозмірністю зі складністю справи, суд дійшов висновку, що заявлену позивачем до відшкодування вартість витрат на правову допомогу слід стягнути з відповідача у сумі 8000,00 грн.
Поряд з цим не підлягає стягненню з відповідача сума сплаченої позивачем комісії банку, оскільки така, згідно зі ст. 132 КАС України, не відноситься до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ - 44116011) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у м. Києві від 28.08.2018 № 160412-17.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ - 44116011) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 708,40 грн. (Сімсот вісім гривень 40 коп.) та 8000,00 грн. (Вісім тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
СуддяР.О. Ващилін