Справа № 307/1203/25
Іменем України
18 грудня 2025 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді Джуги С.Д.,
суддів - Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2025 року у складі судді Бобрушко В.І., у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2025 року акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач ОСОБА_2 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної Анкети - Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг А-Банку відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки, як засобу доступу до зазначеного рахунку. 20 лютого 2024 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклав з банком кредитний договір АВН0СТ155101708415022890 щодо надання останній кредиту в розмірі 60000 гривень строком на 60 місяців (тобто до 19 лютого 2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 85 % щорічно. В порушення укладених умов кредитного договору №АВН0СТ155101708415022890 від 20.02.2024 року відповідач ОСОБА_3 ухиляється від взятих на себе зобов'язань, не погашає кредит та щомісячну сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів і станом на 03 квітня 2025 року заборгованість відповідача за даним кредитним договором складає 122590,57 гривень, яка складається: 60000 гривень - загальний залишок заборгованості за тілом кредиту, 57188,52 гривень - загальний залишок заборгованості за процентами за користування кредитом, 5402,05 гривень - загальний залишок заборгованості за пенею.
За вказаних обставин позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь АТ «Акцент-Банк» 122 590,57 грн. заборгованості за кредитним договором №АВН0СТ155101708415022890 від 20 лютого 2024 року та судові витрати у розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Акцент-Банк» 117188 (сто сімнадцять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 52 копійки заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2024 року за №АВН0СТ155101708415022890 та 2422 гривні 40 копійок сплаченого судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі акціонерне товариство «Акцент-Банк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при відмові у стягненні пені, на думку апелянта, неправомірно застосував до правовідносин п.18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вважаючи, що підлягає застосуванню спеціальна норма - Закон України «Про споживче кредитування».
Апелянт вважає, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року (оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року + 30 днів, тобто до 23.01.2024 року, а з 24 січня вже заборона відсутня).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання сторони не з'явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом даного апеляційного перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, є рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові щодо стягнення заборгованості за пенею, в іншій частині рішення суду не переглядається.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 підписала анкету - заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку (далі - анкета-заява), яка разом з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складає між ними договір про надання банківських послуг.
Відповідно до заяви про надання послуги «Швидка готівка» від 20.02.2024 №АВН0СТ155101708415022890, яка підписана електронним цифровим підписом, 20.02.2024 ОСОБА_3 звернулася щодо надання кредиту в розмірі 60000 грн., строком на 60 місяців (тобто до 19.02.2029) зі сплатою 85% річних.
Згідно таблиці загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка підписана відповідачем електронним цифровим підписом 20.02.2024, зазначено графік платежів, їх розмір та проценти за користування кредитом.
Відповідно до меморіального ордеру № TR.34904246.30670.65455 від 20.02.2024 слідує, що ОСОБА_1 було видано кредит в сумі 60000 грн. згідно з договором № АВН0СТ155101708415022890 від 20.02.2024.
Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за договором № АВН0СТ155101708415022890 від 20.02.2024 за відповідачем рахується заборгованість у загальному розмірі 122590,57 грн., яка складається: 60000 грн. - загальний залишок заборгованості за тілом кредиту, 57188,52 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами за користування кредитом, 5402,05 грн. - загальний залишок заборгованості за пенею.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення заборгованості за пенею у розмірі 5402,05 грн., суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості, посилаючись на звільнення позичальника від обов'язку її сплати відповідно до приписів п.18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
В апеляційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення заборгованості за пенею, стверджує, що суд першої інстанції неправомірно застосував до вказаних правовідносин норми Цивільного Кодексу, оскільки до таких слід було застосувати спеціальну норму права, а саме Закон України «Про споживче кредитування», в якому п.6 визначено: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону». З огляду на наведене, апелянт вважає, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені саме до 24.01.2024, натомість з 24.01.2024 така заборона вже відсутня.
Такі твердження апелянта колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова ВП ВС від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова ВП ВС від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (пункт 78) та постанова ВП ВС від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє по цей час.
На час розгляду справи як судом першої, так і апеляційної інстанції положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.
Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 5402,05 грн.
Посилання банку на обґрунтованість його позовних вимог щодо стягнення пені не відповідають закону.
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про неправильність застосування судом норм матеріального права є безпідставними.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 29 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: