29 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 195/2005/23
провадження № 61-810св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня
2024 року у складі судді Кондус Л. А., додаткове рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року у складі судді Кондус Л. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня
2024 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,
Халаджи О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права спадкування.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла донька позивача, ОСОБА_3 . Причиною смерті стало дилятаційна кардіоміопатія, ускладнення: серцевосудинна недостатність.
Позивач вказувала, що донька ніколи не скаржилась на стан здоров'я, була молодою здоровою жінкою.
Відповідач проживав з нею спочатку без реєстрації шлюбу. За період їхнього спільного проживання він змусив її піти з роботи, народжувати дітей забороняв, погрожуючи, що тоді кине її, пригнічував як міг, прикладав руки. Змусив її зареєструвати шлюб, але залишити своє прізвище. Після реєстрації шлюбу змушував її вживати алкоголь, інколи це призводило до тяжких наслідків.
На думку позивача, відповідач ухилився від надання допомоги спадкодавцеві, яка її потребувала за два дні до смерті. Про це зазначено у висновку судового медичного експерта. Вказує, що дії відповідача є умисними, бездіяльними, спрямованими на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
Про те що начебто дочка протягом двох діб до смерті погано себе почувала, була неодноразова блювота, їй відповідач не повідомляв, як і не повідомив, що вона померла. Про її смерть вона дізналася від сторонніх людей. Швидку допомогу відповідач за останні дві доби не викликав, а блювоту лікував корвалолом, як зазначено в акті судово-медичного дослідження з його слів.
Зламані ребра та переломи хрящових частин ребер, як пояснює судовий медичний експерт, можливо стали наслідком надання первинної «допомоги» відповідачем.
Позивач вважає, що наведені факти є належним та допустимим доказом, який свідчить про те, що спадкодавець потребувала допомоги відповідача, а він мав можливість її надати, проте ухилився від обов'язку щодо її надання.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд усунути ОСОБА_2 від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від
25 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги не є належно обґрунтованими та не підтверджені доказами у справі. Позивач не надала належних
і допустимих доказів, які свідчили б про те, що відповідач мав можливість надати допомогу спадкодавцю, проте ухилявся від обов'язку щодо її надання,
і при цьому ухилення полягало в умисних діях чи бездіяльності відповідача, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто доказів винної поведінки спадкоємця, який усвідомлював свій обов'язок, мав можливість його виконувати, але не вчиняв необхідних дій. Крім цього, не надано доказів на підтвердження того, що спадкодавець потребувала допомоги від відповідача за умови отримання її від інших осіб, та чи мав спадкоємець матеріальну і фізичну змогу надавати таку допомогу.
Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року прийнято до розгляду заяву представника відповідача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення у справі. Призначено судове засідання.
Додатковим рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги,
а також врахувавши предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи та виконаних послуг, суд вважав, що з позивача підлягає стягненню сума витрат, пов'язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року, ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року та додаткове рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційні скарги без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
17 січня 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року, додаткове рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року, а справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди під час розгляду справи допустили істотні помилки в оцінці системного характеру домашнього насильства з боку відповідача щодо ОСОБА_3 . Вказує, що насильство підтверджується численними доказами, яким суди не надали належної оцінки. Також суди дали неправильну оцінку зв'язку між бездіяльністю відповідача та смертю ОСОБА_3 . Оцінки медичним висновкам не надано.
Інші аргументи учасників справи
24 березня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що наведені в касаційній скарзі доводи повторюють зміст позовної заяви, апеляційної скарги та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, водночас зводяться до необхідності переоцінки доказів
у справі та незгоди позивача з ухваленими у справі судовими рішеннями. Наведеним доводам апеляційний суд дав оцінку.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Томаківського районного суду Дніпропетровської області.
09 квітня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
За життя ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,6346 га, кадастровий номер 12225483500:01:006:0222.
З 13 травня 2011 року ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_2 .
З акта судово-медичного дослідження № 152 відомо, що смерть ОСОБА_3 настала від захворювання на дилятаційну кардіоміопатію, яка ускладнилася серцево-судинною недостатністю, що слід вважати безпосередньою причиною смерті. Виявлені тілесні ушкодження утворилися незадовго до настання смерті, найвірогідніше при проведенні заходів (непрямий масаж серця) при наданні некваліфікованої медичної допомоги, і в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті не перебувають.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 03 липня 2013 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040590000552 від 24 червня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Зі спадкової справи відомо, що 21 липня 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 видано свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частини земельної ділянки кожному.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У частині п'ятій статті 1224 ЦК України зазначено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У частинах першій та другій статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так
і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від
21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі
№ 404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року
у справі № 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 750/9209/20-ц.
Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Крім того, при розгляді такої справи суду належить з'ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.
Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
У статті 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних
у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від
16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій не встановили підстав для усунення ОСОБА_2 від спадкування після його дружини, ОСОБА_3 , оскільки позивач не надала належних, допустимих і достовірних доказів. Відповідно, суди не встановили факт того, що спадкодавець у зв'язку з тяжкою хворобою, перебувала в безпорадному стані, а відповідач свідомо ухилявся від надання такої допомоги.
Аналізуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки системності домашнього насильства з боку відповідача стосовно спадкодавця,
є безпідставними, оскільки предметом спору цієї справи є вимога про усунення від права на спадкування, а відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вимог щодо чинення домашнього насильства у цій справі не заявлено.
Перевіривши додаткове рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року, колегія суддів зазначає, що воно ухвалено з дотриманням норм процесуального і матеріального права,
і підстав для його скасування немає.
Аргументів щодо незгоди з додатковим рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року в касаційній скарзі немає.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року, додаткового рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року- без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 червня
2024 року, додаткове рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська