29 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 274/8361/24
провадження № 61-16119ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Григоришина Валентина Володимирівни, на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини,
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , у якому просив
визначити додатковий строк тривалістю один місяць для подання до приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу
Богатирчука А. М. заяви про прийняття спадщини після смерті
ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області
від 02 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав будь-яких доказів того, що він хворів у жовтні 2024 року на час закінчення строку для подання заяви про прийняття спадщини Відтак, позивач не довів доказами того факту, що існували причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для подання ним в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини заяви до нотаріуса.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області
від 02 вересня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визначено ОСОБА_3 додатковий строк тривалістю один місяць з дня набрання постановою законної сили, для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційний суд виходив з того, що у даній справі строк пропущений позивачем є незначним, зокрема, строк між останнім днем для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (09 жовтня 2024 року) та датою звернення ОСОБА_3 , як спадкоємця у порядку статті 1266 ЦК України до приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчука А. М. (18 жовтня 2024 року) становить всього лише дев'ять днів.
Окрім того, судом першої інстанції не враховано, що спадкові права на спадкове майно іншими спадкоємцями не оформлені, що підтверджується повідомленням приватного нотаріуса від 29 січня 2025 року.
Колегія суддів також звернула увагу на те, що головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №706/275/22 (провадження №61-12010св23).
Апеляційний суд встановив, що позивачу на день смерті ОСОБА_5 , виповнилося лише 19 років та несвоєчасне його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини було зумовлене хворобою, що підтверджено показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Таким чином, враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилався позивач, та загальновідомі факти, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3
16 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат
Григоришина В. В. засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду
від 17 листопада 2025 року
У касаційній скарзі представник заявників просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявників зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 03 липня 2019 року у справі
№ 320/2866/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 656/399/19,
від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 26 липня 2021 року у справі № 44058/7058/19, від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 756/957/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19, від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є внуком
ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження
серії НОМЕР_1 від 15 січня 2008 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 23 вересня 1983 року.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 31 липня
2019 року ОСОБА_8 (батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08 жовтня
2024 спадкоємцями майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є його син ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_5 , які успадкували по 1/2 частці майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 (баба позивача) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до повідомлення приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчука А.М. №61/01-16
від 29 січня 2025 року, спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину у встановлений законом строк після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є: дочка ОСОБА_1 (заява № 267 від 24 травня 2024 року); чоловік ОСОБА_2 (заява № 482 від 16 вересня 2024 року); син
ОСОБА_4 , спадщину прийняв, так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за однією адресою. Свідоцтва про право на спадщину не видавались.
Постановою приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчука А. М. від 18 жовтня 2024 року
ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину
на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що він не звернувся у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 1216, 1218 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Згідно зі статтею 1261 ЦК України, до спадкоємців першої черги належать діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (спадкування за правом представлення).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269 та частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Частинами першою та третьою статті 1272 ЦК України встановлено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини;
2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі №545/1231/23).
Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі №487/2375/18,
від 31 січня 2020 року у справі №450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі №626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі №522/13476/23.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо (див. постанови Верховного Суду
від 17 березня 2021 року у справі №638/17145/17, від 26 жовтня 2022 року у справі №522/17925/16, від 16 листопада 2023 року у справі №523/4713/19).
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).
Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частин п'ятої - сьомої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі №548/2415/21).
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_3 претендує лише на майно, яке залишилося після смерті його батька ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та яке успадкувала ОСОБА_5 (баба позивача), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розглядаючи справу по суті судом першої інстанції не враховано того факту, що на майно, яке належало батькові позивача та яке успадкувала
ОСОБА_5 претендують особи, зокрема: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які не належать до першої черги спадкування, усуваючи при цьому ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_8 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідно відноситься до першої черги спадкування.
Принцип пропорційності тісно пов'язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням
статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети.
Апеляційний суд вважав, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції допустив непропорційне втручання у право позивача як законного спадкоємця на спадкування майна після смерті свого батька, яке успадкувала його баба ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відтак, судом першої інстанції не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами ОСОБА_3 , що привело до незаконного позбавлення його права на спадкове майно.
Із таким висновком апеляційного суду погоджується і Верховний Суд.
Колегія суддів підкреслює, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі №639/8197/21).
Як правильно встановив апеляційний суд, у даній справі строк пропущений позивачем є незначним, зокрема, строк між останнім днем для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (09 жовтня 2024 року) та датою звернення ОСОБА_3 , як спадкоємця у порядку статті 1266 ЦК України до приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчука А. М. (18 жовтня 2024 року) становить всього лише дев'ять днів.
Окрім того, судом першої інстанції не враховано, що спадкові права на спадкове майно іншими спадкоємцями не оформлені, що підтверджується повідомленням приватного нотаріуса Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчука А.М. №61/01-16 від 29 січня 2025 року.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №706/275/22.
Апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу, що на день смерті ОСОБА_5 , позивачу виповнилося лише 19 років та несвоєчасне його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини було зумовлене хворобою, що підтверджується показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які були допитані у передбаченому законом порядку.
Таким чином, враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилався позивач, та загальновідомі факти, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 .
Посилання касаційної скарги на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/10986/18,
від 17 вересня 2019 року у справі № 910/14672/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 905/1717/18, від 22 червня 2020 року у справі № 922/2155/18 є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Встановлені судом фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суд виходив з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України
є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Григоришина В. В. необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Григоришина Валентина Володимирівни, на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська