65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"30" грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 916/5172/25
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Я.С. Кондратюк
за участю представників:
від позивача (заявника) - Дзяткевич А.В.,
від відповідача - Захандревич О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» (вх. 2-2036/25 від 26.12.2025) про забезпечення позову у справі № 916/5172/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна від 10.02.2020 р., зареєстрованого у реєстрі за № 120, у запропонованій позивачем редакції. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 10 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, загальною площею 2888,00 кв.м, згідно з п. 5.1 якого строк оренди майна діє з моменту державної реєстрації іншого речового права договору та до 31.12.2025 року. При цьому, як вказує позивач, пунктом 5.4 договору сторони погодили обов'язок зустрітися у грудні 2020 року для проведення перемовин для продовження дії договору до 2029 року у разі належного виконання орендарем умов договору (у т.ч. і додатків до нього) та відсутності будь-яких претензій з боку орендодавця сторони укладають додаткову угоду про продовження строку дії договору до 2029 року. Так, позивач вказує, що належним чином виконував свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендної плати, з огляду на що, користуючись своїм правом, визначеним у п. 5.4 договору, звернувся до відповідача з листом від 12.11.2020 № 47-20 з пропозицією зустрітися для проведення перемовин стосовно продовження дії договору до 2029 року. Як вказує позивач, у листопаді 2025 року позивач звернувся з листом та надіслав додаткову угоду до договору від 10.02.2020 № 120 та просив прийняти пропозицію та укласти додаткову угоду від 10.12.2025 р. № 1 до договору оренди нерухомого майна. Однак, як стверджує позивач, відповідач ігнорує положення пунктів 5.3, 5.4 договору та позбавляє позивача права на законне очікування можливості користуватися орендованим майном надалі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2025 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди залишено без руху, при цьому встановлено 10-денний строк для усунення заявником виявлених судом недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
26.12.2025 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про забезпечення позову, згідно з якою заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі № 916/5172/25 шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» (ідентифікаційний код 38847076, Україна, 67571, Одеська область, Комінтернівський район, с. Фонтанка, вул. Гоголя, буд. 23А/15) та будь-яким іншим особам вчиняти перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» у користуванні нерухомим майном, яке є предметом оренди за договором від 10.02.2020, зареєстрованого у реєстрі за № 120, а також заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове виселення Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» з орендованого майна (протизсувні та берегоукріплювальні споруди, які розташовані за адресою: Україна, Одеська область, Лимарський район (колишній Комінтернівський), с. Фонтанка, бульвар Променад 1, які належать орендодавцю на праві приватної власності. Пляж - піщаний пляж № 3 (2888,00 квадратних метра) та пляж № 4 (3150,00 квадратних метра), які є частиною Споруди. Мисова форма - мисова форма № 4 (літ. А3 відповідно до технічного паспорту Споруди) загальною площею 0,4676 га, яка є частиною Споруди)), яке знаходиться за адресою: Україна, Одеська область, Лимарський район, с. Фонтанка, бульвар Променад 1), у тому числі заборонити дії щодо переміщення (демонтажу) майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» та розташоване на об'єкті, що є предметом договору оренди, а також заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» дії щодо припинення постачання комунальних послуг та дії щодо блокування доступу іншим особам до орендованого майна.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що невжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом заборони ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вчиняти дії щодо передачі в оренду нерухомого майна, що є предметом оренди за договором від 10.02.2020 № 120 та заборони ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вчиняти дії щодо виселення ТОВ “Прибережний комплекс “Море» з орендованого майна може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому заявник вказує, що предметом позову в цій справі є вимога позивача про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди, тобто, вимоги стосуються права орендаря, наданого йому умовами пунктів 5.4, 5.5 договору щодо внесення змін в договір в частині строку дії оренди, при цьому ТОВ “ПК “Море» є добросовісним користувачем (орендарем) спірного майна. Водночас, як вказує заявник, ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вчиняються дії щодо ігнорування пропозицій орендаря на пролонгацію умов договору відповідно до приписів пунктів 5.3, 5.4, 5.5, 5.6 договору. Так, заявник наголошує, що свідома пасивна та недоброзичлива поведінка орендодавця у відношенні до позивача (орендаря) свідчить про свідоме ігнорування орендодавцем умов договору та зводиться до намагань останнього виселити позивача з орендованого майна в перший день 2026 року. Разом з тим заявник вважає, що примусове виселення ТОВ “ПК “Море» до вирішення судом цього спору по суті фактично матиме наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, а також заподіяння позивачу майнової шкоди внаслідок демонтажу елементів благоустрою, що належать позивачу та знаходяться на об'єкті оренди та просить суд врахувати, що з огляду на подану позовну заяву між сторонами наявний спір щодо права користування (оренди), який виник внаслідок порушення його права на пролонгацію договору оренди. При цьому, як зазначає заявник, за наслідками розгляду позову судом може бути визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди (в частині його поновлення / продовження строку його дії). Крім того, заявник зауважує, що у разі не накладення забезпечення ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вже на наступний день буде виселяти орендаря та встановить п'ятиденний строк на вивезення майна, що є неможливим та в свою чергу стане для відповідача можливістю заволодіти безпідставно майном позивача. За ствердженнями заявника, про те, що відповідач буде чинити перешкоди у користуванні майном свідчить також його поведінка з іншими орендарями, ТОВ “Блек Сі Рів'єра» має тотожні договірні орендні правовідносини з іншими юридичним особами, що знаходяться поблизу та в таких же ситуаціях відповідач чинив перешкоди у користуванні майном, навіть здійснював припинення постачання комунальних послуг, що було висвітлено в різних публікаціях у пресі.
Також заявник стверджує, що обраний позивачем захід забезпечення позову, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.11.2018 у справі № 902/402/18 та від 21.02.2019 у справі № 904/3168/18, є у повній мірі адекватним та співрозмірним заходом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, який відповідає обставинам справи та спроможний забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача. При цьому заявник зазначає, що такий захід не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований лише на збереження існуючого становища сторін до остаточного вирішення спору.
29.12.2025 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшли доповнення до заяви про забезпечення позову (вх. № 41550/25), в яких заявник вказує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам позивача до ухвалення рішення у справі. При цьому заявник посилається на постанову Верховного Суду від 22.12.2023 № 357/11049/23, в якій суд виснував, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. по справі № 753/22860/17).
Також позивач вказує, що Верховний Суд в ухвалі від 04.08.2025 № 752/25403/24, залишаючи в силі вжиті судами заходи забезпечення, вказав: “23. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що існують підстави, які підтверджують ризики виселення ОСОБА_2, крім того, для застосування заходів забезпечення позову є достатнім обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. 24. Спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, є співмірним із позовними вимогами. Тому у суду першої інстанції не було правових підстав відмовляти у задоволенні заяви про забезпечення позову».
Крім того, заявник наголошує, що наведені доводи в заяві про забезпечення є обґрунтованим доводом, що підтверджений доказом, адже відповідач сам підтвердив намір дій, які чітко призведуть до невиконання рішення суду та прямого порушення прав позивача з заподіянням майнової шкоди позивача, що підтверджує лист від 26.12.2025 № 26/12.
Так, позивач вказує, що після звернення з позовною заявою, ТОВ “Блек Сі Рів'єра» надіслало на особисту пошту керівника лист від 26.12.2025 №2 6/12, в якому вказало, крім іншого, наступне: “Враховуючи ваші спроби зловживання правами орендаря, у тому числі подання до Господарського суду Одеської області позовної заяви, яка містить неправдиві відомості, ТОВ “Блек Сі Рів'єра» повідомляє про перегляд свого рішення щодо встановлення строку для проведення демонтажу майна орендаря та звільнення споруди до 12.02.2026 року, та вимагає звільнити займану споруду та повернути наступне майно не пізніше 01 січня 2026 року». Також у вищевказаному листі вказано, що ТОВ “Блек Сі Рів'єра» буде вчиняти дії щодо захисту власного майна.
Відтак, позивач стверджує, що у разі не вжиття забезпечення позову виконати рішення суду про задоволення позову вже буде неможливим, адже ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вже 01 січня буде чинити перешкоди у користуванні майном, при цьому вже є неможливим вчинення дій щодо демонтажу, на який залишилось менше п'яти днів, внаслідок чого ТОВ “Блек Сі Рив'єра», в свою чергу, ймовірно може мати можливість заволодіти майном позивача.
29.12.2025 року від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову (вх. № 41561/25), відповідно до яких відповідач вказує, що 10.02.2020 між ТОВ “Блек Сі Рів'єра», як орендодавцем, та ТОВ “Прибережний комплекс “Море», як орендарем, було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування майно (окреме індивідуально визначене майно, що складається з пляжу, мисової форми та інженерних мереж) на умовах цього договору. При цьому, як вказує відповідач, строк оренди майна діє з моменту державної реєстрації іншого речового права договору до 31 грудня 2025 року.
Водночас відповідач стверджує, що протягом грудня 2020 року з боку ТОВ “Прибережний комплекс “Море», який є орендарем, не надходило жодної пропозиції щодо проведення зустрічі, перемовини щодо продовження строку дії договору не велись та сторони договору не домовилися про продовження строку дії договору до 2029 року. Крім того, відповідач зазначає, що копія листа ТОВ “Прибережний комплекс “Море» за вих. № 47-20 від 12.11.2020 щодо необхідності продовження строку дії договору не є належним, достатнім та допустимим доказом та у ТОВ “Блек Сі Рів'єра» наявні вагомі сумніви у його достовірності, відповідач ніколи не отримував даний лист і ТОВ “Прибережний комплекс “Море» протягом усього строку дії договірних відносин жодного разу не згадувало про даний лист.
Також відповідач вказує, що 08 грудня 2025 року ТОВ “Блек Сі Рів'єра» отримало листи ТОВ “Прибережний комплекс “Море» № 7-01/25 від 25.11.2025 року, відправлене 01.12.2025 року, № 09-01/25 від 25.11.2025 року, відправлене 01.12.2025 року, з пропозицією щодо продовження строку дії договору оренди нерухомого майна від 10.02.2020 року та № 11-01/25 від 25 листопада 2025 року, відправлене 01.12.2025 року з пропозицією щодо укладення нового договору оренди нерухомого майна від 01.01.2026 року. Разом з тим, як наголошує відповідач, уважно розглянувши ці пропозиції та врахувавши відсутність досягнутих домовленостей до кінця грудня 2020 року щодо продовження строку дії договору, як це передбачено п. 5.4 договору, численні грубі порушення умов договору про участь у компенсації витрат № ПЗ/4 від 10.02.20220 з ОК “Чорноморська Рів'єра» та відсутність волевиявлення орендодавця продовжувати договірні стосунки з орендарем, ТОВ “Блек Сі Рів'єра» листом вих. № 02/12 від 10.12.2025 повідомило позивача про своє небажання продовжувати договірні відносити та відмову у продовжені строку дії договору оренди нерухомого майна від 10.02.2020 та відмову в укладанні нового договору оренди.
Таким чином, відповідач зазначає, що сторонами у визначений договором спосіб не було погоджено продовження строку дії договору оренди нерухомого майна від 10.02.2020 до 2029 року.
При цьому товариство вказує, що у ТОВ “Блек Сі Рів'єра» відсутнє волевиявлення продовжувати договірні відносини з ТОВ “Прибережний комплекс “Море», а тому відповідача не може бути примушено до укладання додаткової угоди до договору оренди від 10.02.2020.
Також відповідач зауважує, що позивачем належним чином не обґрунтовано доцільність вжиття кожного із зазначених заходів забезпечення, до суду не надано доказів наявності фактичних обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а вимоги заяви містять ознаки вирішення спору по суті.
Так, відповідач наголошує, що спір у даній справі стосується продовження строку дії договору оренди нерухомого майна, а застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, фактично надасть право позивачу надалі користуватися нерухомим майном всупереч закінченню строку оренди. З урахуванням викладеного, виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, застосування таких заходів забезпечення позову фактично призведе до вирішення справи по суті та є тотожними задоволенню позову.
Наразі відповідач вказує, що застосування зазначених заходів забезпечення позову призведе до безпідставного втручання в договірні відносини учасників процесу та фактичного примушування до договірних відносин з позивачем.
Між тим відповідач додає, що до заяви про забезпечення позову заявником не додано докази отримання дозволу на розміщення малої архітектурної форми та оформлення малої архітектурної форми в місцевих органах самоуправління, з огляду на що у матеріалах справи відсутні докази того, що на орендованому об'єкті розташоване майно, належне позивачу.
Разом з тим відповідач вказує, що не є постачальником комунальних послуг орендарю, а тому не може припинити постачання комунальних послуг позивачу.
Таким чином, за ствердженням відповідача, заявник не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для застосування щодо ТОВ “Блек Сі Рів'єра» заходів забезпечення позову, про які він просить.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 р. розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» про забезпечення позову у справі № 916/5172/25 (вх. 2-2036/25 від 26.12.2025) призначено у засіданні суду на 30 грудня 2025 р. о 12:30 год.
Так, 29.12.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшло уточнення до заяви (вх. № 41635/25), в якому позивач зазначає, що ним було вказано реквізити відповідача, що вказані у договорі оренди. При цьому позивач вказує, що всупереч закріпленому у спірному договорі обов'язку письмово повідомляти про зміну юридичної адреси, відповідач не повідомляв позивача про зміну юридичної адреси, натомість в листі від 26.12.2025 відповідач зазначає місцезнаходження, яке вказано в позові.
29.12.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшло клопотання (вх. № 41699/25), в якому в доповнення до вказаних заперечень відповідач просить суд долучити відповідь Фонтанської сільської ради від 29.12.2025 на адвокатський запит, у якій підтверджується, що будь-які звернення від ТОВ “Прибережний комплекс “Море» щодо отримання висновку про можливість розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не надходили, висновки щодо можливості розміщення ТС не надавалися, відомості про паспорти прив'язок ТС на ТОВ “Прибережний комплекс “Море» (код ЄДРПОУ 43414148), які би могли бути підставою для розміщення ТС на земельних ділянках з кадастровими номерами: 5122786400:02:003:1867, 5122786400:02:003:0280, 5122786400:02:003:1866, 5122786400:02:003:0197 у Відділі відсутні.
Також на підтвердження того, що ТОВ “Блек Сі Рів'єра» не є постачальником комунальних послуг, а тому не може припинити постачання комунальних послуг позивачу, відповідач надає копію договору про участь у компенсації витрат № П3/4 від 10.02.2020, укладеного між ТОВ “Прибережний комплекс “Море» та Обслуговуючим кооперативом “Чорноморська Рів'єра».
Додатково відповідач повідомляє, що з метою встановлення дійсності поштового відправлення позивачем листа вих. № 47-20 від 12.11.2020 представником ТОВ “Блек Сі Рів'єра» було надіслано адвокатський запит АТ “Укрпошта» від 29.12.2025.
Розглянувши вказане клопотання позивача про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів Позивача проти несумлінних дій Відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Водночас, як зазначено вище, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 по справі № 916/3599/23.
Господарський суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога немайнового характеру, а саме вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна від 10.02.2020 р., зареєстрованого у реєстрі за № 120, у запропонованій позивачем редакції.
Отже, позивач у даному випадку звернувся до суду з позовною заявою немайнового характеру.
Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 911/1551/18.
Крім того, адекватність певного заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).
Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.
Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише у межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі № 925/731/18 вказано, що “не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)».
Між тим під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).
Наразі суд зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогою визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна від 10.02.2020 року, зареєстрованого у реєстрі за номером № 120, у запропонованій позивачем редакції.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, даний спір виник у зв'язку з тим, що відповідач ігнорує положення пунктів 5.3, 5.4 договору, відповідно до якого сторони погодили обов'язок зустрітися у грудні 2020 року для проведення перемовин для продовження дії договору до 2029 року у разі належного виконання орендарем умов договору (у т.ч. і додатків до нього) та відсутності будь-яких претензій з боку орендодавця сторони укласти додаткову угоду про продовження строку дії договору до 2029 року, та позбавляє позивача права на законне очікування можливості користуватися орендованим майном надалі. Крім того, відповідно до листа ТОВ “Блек Сі Рів'єра» № 26/12 від 26.12.2025 року відповідач вимагає звільнення позивачем займаної споруди та повернути майно не пізніше 01.01.2026 року.
При цьому господарський суд зазначає, що, звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивач в обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів послався на таке.
Так, за твердженням позивача, невжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом заборони ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вчиняти дії щодо передачі в оренду нерухомого майна, що є предметом оренди за договором від 10.02.2020 № 120 та заборони ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вчиняти дії щодо виселення ТОВ “Прибережний комплекс “Море» з орендованого майна може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому заявник вказує, що ТОВ “ПК “Море» є добросовісним користувачем (орендарем) спірного майна, водночас ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вчиняються дії щодо ігнорування пропозицій орендаря на пролонгацію умов договору відповідно до приписів пунктів 5.3, 5.4, 5.5, 5.6 договору. Так, заявник наголошує, що свідома пасивна та недоброзичлива поведінка орендодавця у відношенні до позивача (орендаря) свідчить про свідоме ігнорування орендодавцем умов договору та зводиться до намагань останнього виселити позивача з орендованого майна в перший день 2026 року. Разом з тим заявник вважає, що примусове виселення ТОВ “ПК “Море» до вирішення судом цього спору по суті фактично матиме наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, а також заподіяння позивачу майнової шкоди внаслідок демонтажу елементів благоустрою, що належать позивачу та знаходяться на об'єкті оренди. При цьому, як зазначає заявник, за наслідками розгляду позову судом може бути визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди (в частині його поновлення / продовження строку його дії). Крім того, заявник зауважує, що у разі не накладення забезпечення ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вже на наступний день буде виселяти орендаря та встановить п'ятиденний строк на вивезення майна, що є неможливим та в свою чергу стане для відповідача можливістю заволодіти безпідставно майном позивача. За ствердженнями заявника, про те, що відповідач буде чинити перешкоди у користуванні майном свідчить також його поведінка з іншими орендарями, ТОВ “Блек Сі Рів'єра» має тотожні договірні орендні правовідносини з іншими юридичним особами, що знаходяться поблизу та в таких же ситуаціях відповідач чинив перешкоди у користуванні майном, навіть здійснював припинення постачання комунальних послуг, що було висвітлено в різних публікаціях у пресі.
Втім, на переконання господарського суду, такі доводи та докази не можуть свідчити про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» існує певний конфлікт з приводу правовідносин оренди спірного майна, який виник з договірних відносин двох сторін, а саме позивача (орендаря) та відповідача (орендодавця).
Наразі господарський суд зазначає, що з поданої заяви вбачається, що зазначені вище заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, такі як заборона вчиняти перешкоди у користуванні спірним нерухомим майном та вчиняти дії, спрямовані на примусове виселення позивача, заявлені як до Товариства з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра», так і добудь-яких інших осіб.
При цьому господарський суд зауважує, що під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, які не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Даний правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 09.09.2019 у справі № 924/433/19.
Заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватися з предметом позову.
Як встановлено судом, позивач просить про вжиття заходи забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти певні дії, тобто заборона стосується невизначено кола осіб, які не є ані сторонами за договором, ані учасниками даного спору. При цьому позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином інші невизначені судом особи перешкоджають діяльності позивача з урахування, як предмету укладеного між сторонами договору, так і предмета та підстав даного позову. Крім того, суд наголошує, що позивачем у даному випадку взагалі не надано належних та допустимих доказів того, що будь-які треті особи здійснюють або мають намір чинити перешкоди у користуванні спірним майном або вчиняти дії щодо примусового виселення позивача.
Таким чином, у даному випадку, необхідність забезпечення позову у справі вищезазначеними способами в частині застосування таких заходів до будь-яких інших осіб взагалі нічим не мотивована та не підтверджена, що є неприпустимим для забезпечення позову, а тому господарський суд вважає заяву ТОВ “Прибережний комплекс “Море» в цій частині необґрунтованою.
При цьому, господарський суд зауважує, що певні інші особи, які вважають свої права порушеними з боку будь-якої сторони, не позбавлені можливості захистити свої права та інтереси у законодавчо визначений спосіб.
Стосовно вимоги заявника про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» (та будь-яким іншим особам) вчиняти перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» у користуванні нерухомим майном, яке є предметом оренди за договором від 10.02.2020, зареєстрованого у реєстрі за № 120, господарський суд звертає увагу заявника на те, що у поданій заяві у вказаній частині ним не конкретизовано, які саме перешкоди необхідно заборонити вчиняти ТОВ “Блек Сі Рів'єра», а узагальнено вимогу про заборону останньому вчиняти перешкоди ТОВ “Прибережний комплекс “Море». З огляду на викладене, неможливо встановити співмірність, адекватність та наявність зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Таким чином, суд констатує, що заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову в частині заборони відповідачу (та будь-яким іншим особам) вчиняти перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном, останній не навів обставин та не подав належних доказів, із якими законодавство пов'язує необхідність його застосування. Крім того, господарський суд наголошує, що матеріали поданої заяви не містять належних та допустимих доказів вчинення відповідачем (орендодавцем) (та будь-якими іншими особами) станом на дату подання такої заяви перешкод у користуванні орендарем орендованим майном.
Щодо вимоги заявника про заборону вчинення дій щодо переміщення (демонтажу) майна, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» та розташоване на об'єкті, що є предметом договору оренди, господарський суд зазначає, що у спірних правовідносинах такий вид забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти будь-які дії, направлені на переміщення (демонтаж) майна, що належить позивачу, жодним чином не стосується предмету позову у справі - визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна, на якій, за ствердженнями позивача, перебуває належне йому майно, та жодним чином не впливає на можливість фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, заявником не зазначено у поданій заяві про забезпечення позову, яке саме майно йому належить та на підставі яких правовстановлюючих документів, щодо якого необхідно заборонити відповідачу його переміщувати.
Стосовно вимоги заявника про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» вчиняти дії щодо припинення постачання комунальних послуг та дії щодо блокування доступу іншим особам до орендованого майна, господарський суд зазначає наступне.
Як встановлено судом з умов спірного договору оренди від 10.02.2020 року, а саме п. 2.1, орендар зобов'язаний укласти договір із обслуговуючою компанією щодо відшкодування витрат за фактично даний обсяг комунальних послуг та експлуатаційних витрат на утримання майна. Наразі із матеріалів справи вбачається, що між ТОВ “Прибережний комплекс “Море» (абонент) та Обслуговуючим кооперативом “Чорноморська Рів'єра» (кооператив) укладено договір про участь у компенсації витрат № П3/4 від 10.02.2020, відповідно до п. 2.1 якого договір укладається з метою задоволення економічних, соціальних, побутових та інших потреб абонента кооперативу в забезпеченні реалізації права абонента кооперативу на отримання житлово-комунальних послуг, що є основною діяльністю кооперативу, а саме: утримання об'єкту, організація життєдіяльності абонента кооперативу на території. Кооператив є неприбутковою організацією відповідно до чинного законодавства України. Таким чином, судом встановлено, що житлово-комунальні послуги надаються Обслуговуючим кооперативом “Чорноморська Рів'єра», а відтак іншою особою, яка не є учасником справи № 916/5172/25 та не є стороною спірного договору. З огляду на викладене, обставини, зазначені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову у вказаній частині не мають жодного відношення до даного спору, який виник між ТОВ “Прибережний комплекс “Море» та ТОВ “Блек Сі Рів'єра» та стосується конкретно укладеного між даними сторонами договору оренди нерухомого майна від 10.02.2020 року, зареєстрованого у реєстрі за номером № 120.
Між тим суд додає, що відповідно до норм Закону України “Про житлово-комунальні послуги» ані Товариство з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра», ані Обслуговуючий кооператив “Чорноморська Рів'єра» не здійснює та не може здійснювати централізоване водопостачання, централізоване водовідведення, постачання та розподіл електричної енергії.
Більш того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення як Обслуговуючим кооперативом “Чорноморська Рів'єра», так і Товариством з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» будь-яких перешкод в отриманні заявником житлово-комунальних послуг.
Аналогічно заявником не надано належних та допустимих доказів вчинення ТОВ “Блек Сі Рів'єра» дій щодо блокування доступу іншим особам до орендованого майна. Між тим господарський суд додає, що у даній вимозі заявником знову ж таки не конкретизовано, блокування яким саме особам доступу до орендованого майна, а відтак невизначеним особам, які не є ані сторонами за договором, ані учасниками даного спору.
Щодо вимоги заявника про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю “Блек Сі Рів'єра» (та будь-яким іншим особам) вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове виселення Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» з орендованого майна господарський суд зазначає наступне.
За ствердженнями заявника, після звернення з позовною заявою ТОВ “Блек Сі Рів'єра» надіслало на особисту пошту керівника лист від 26.12.2025 №2 6/12, в якому, крім іншого, вказало про перегляд свого рішення щодо встановлення строку для проведення демонтажу майна орендаря та звільнення споруди до 12.02.2026 року та вимагало звільнити займану споруду та повернути наступне майно не пізніше 01 січня 2026 року. Відтак, позивач стверджує, що у разі не вжиття забезпечення позову у цій частині виконати рішення суду про задоволення позову вже буде неможливим, адже ТОВ “Блек Сі Рів'єра» вже 01 січня буде чинити перешкоди у користуванні майном, внаслідок чого ТОВ “Блек Сі Рив'єра» ймовірно може мати можливість заволодіти майном позивача. Крім цього, позивач зазначає, що на орендованому об'єкті ним було розміщено власне майно - елементи благоустрою позивача.
Тому, ураховуючи, що предмет позову пов'язаний із визнанням укладеною додаткової угоди до договору оренди нерухомого майна, спрямованої на продовження строку дії договору, позивач просить вжити заходи забезпечення позову, в т.ч. шляхом заборони ТОВ “Блек Сі Рів'єра» (та будь-яким іншим особам) вчиняти будь-які дії, спрямовані на примусове виселення позивача з орендованого майна.
З огляду на вищезазначені приписи ГПК України та практику Верховного Суду, суд вважає, що позивачем не доведено у контексті припису ч. 4 ст. 137 ГПК України, що заявлений ним захід забезпечення позову є співрозмірним із заявленою вимогою про визнання укладеною додаткової угоди. Також позивачем не обґрунтовано, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд враховує, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, та у випадку дійсного порушення прав заявника, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові ВП Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Крім цього, суд бере до уваги також ті обставини, що позивач не підтвердив належними доказами обставини, з якими він пов'язує застосування обраного ним виду забезпечення позову, а саме заборону відповідачу вчиняти дії, направлені на виконання умов договору оренди в частині виселення орендаря після закінчення строку дії договору, що є лише логічним наслідком закінчення строку дії оренди. При цьому суд зауважує, що лист відповідача від 26.12.2025 р. № 26/12, в якому останній вимагає звільнити орендоване майно до 01.01.2026 року, кореспондує обов'язку орендаря повернути орендодавцю майно в останній день строку оренди, що не є достроковим виселенням позивача та не свідчить про вчинення орендодавцем дій, не передбачених укладеним між сторонами договором оренди.
Також, виходячи з предмету позову у даній справі, суд вважає, що у даному випадку заходи забезпечення позову в частині заборони примусового виселення є фактично тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що протирічить вимогам ч. 11 ст. 137 ГПК України, так як лише під час розгляду справи по суті може бути встановлено наявність або відсутність підстав, з якими позивач пов'язує можливість визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна.
При цьому суд додає, що можливе виселення позивача (орендаря) в ході судового розгляду не свідчитиме про неможливість у разі задоволення позову по даній справі повторної передачі такого майна в оренду позивача або необхідність додаткового звернення до суду для ефективного поновлення порушених прав позивача. Відтак, доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову для унеможливлення вчинення дій з примусового виселення не обґрунтовують неможливість або ускладнення виконання потенційного рішення у даній справі, а також неефективність захисту прав позивача.
Господарський суд зазначає, що однією з можливих підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача у разі задоволення позову.
Однак, у даному випадку з огляду на повідомлені сторонами обставини та надані докази, здійснивши їх логічний та юридичний аналіз, господарський суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема, й з урахуванням того, що такі обмеження мають своїм наслідком обмеження прав відповідача, як власника об'єкта оренди.
Зокрема, господарський суд наголошує на тому, що позивач у порушення приписів ст. 73, 74 ГПК України не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності певних обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема, що відповідач вчиняє будь-які дії щодо передачі майна, яке є предметом договору оренду, іншій особі, його відчуження, перереєстрації тощо, що в подальшому може призвести до неможливості виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Між тим господарський суд вважає, що позивачем не доведено у контексті припису ч. 4 ст. 137 ГПК України, що заявлені ним заходи забезпечення позову є співрозмірними із заявленими вимогами про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди. Також позивачем не обґрунтовано, чи не призведе невжиття заявлених заходів забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
При цьому господарський суд залишає поза увагою інші доводи сторін по справі, зокрема, щодо наявності (відсутності) підстав для продовження дії укладеного між сторонами договору, порядку повідомлення сторони про розірвання договору тощо, оскільки дані питання мають бути вирішені судом під час розгляду справи по суті та не вирішуються під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у цій справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відтак, враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, ефективності та наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом майбутніх позовних вимог.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, господарський суд вважає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» про забезпечення позову необґрунтованою, у зв'язку з чим така заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд-
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Прибережний комплекс “Море» про забезпечення позову (вх. 2-2036/25 від 26.12.2025) у справі № 916/5172/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повну ухвалу складено та підписано 30 грудня 2025 року.
Суддя В.С. Петров