"11" грудня 2025 р. Справа №914/493/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді (доповідача) МАТУЩАКА О. І
суддів СКРИПЧУК О. С.
КРАВЧУК Н. М.
за участю секретаря судового засідання ТЕЛИНЬКО Я.П.
За участю представників від:
скаржника - Лишак І.В. (адвокат);
позивача - Слюбик Б.С. та Сайко Б.Я. (в порядку самопредставництва);
прокурорка Винницька Л.М.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Захід-Агро МХП» (вх.ЗАГС №01- 05/2304/25 від 24.07.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2025(суддя Ділай У.І.)
у справі №914/493/25
за позовом Пустомитівської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області, м.Перемишляни Львівської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Захід-Агро МХП», м.Львів
про розірвання договору оренди землі, додаткової угоди до договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку
Суть спору.
До Господарського суду Львівської області звернулася Пустомитівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача - Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Агро МХП» про розірвання договору оренди землі від 26.12.2017, додаткової угоди до договору оренди від 23.10.2024 та зобов'язання повернути власнику земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Перемишлянська міська рада, здійснюючи самоврядний контроль за використанням земель комунальної власності, встановила використання відповідачем орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням - як ріллі замість пасовища, що суперечить вимогам законодавства та умовам договору оренди.
Крім того, відповідач порушив умови договору, не надавши інформацію про стан земельної ділянки та її відповідність агрохімічному паспорту, що є істотним порушенням договору.
Господарський суд Львівської області рішенням від 03.07.2025 позов задоволив. Розірвав договір оренди землі від 26.12.2017 щодо земельної ділянки площею 19,5га кадастровий номер 4623384900:08:000:0018, укладений між ГУ Держгеокадастру у Львівській області та ТОВ «Захід-Агро МХП» та додаткову угоду до договору оренди землі, укладену 23.10.2024 та зобов'язав ТОВ «Захід-Агро МХП» повернути власнику Перемишлянській міські раді Львівського району Львівської області земельну ділянку, яка знаходиться на території Перемишлянської територіальної громади Львівського району Львівської області.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на встановленні факту нецільового використання відповідачем орендованої земельної ділянки, що є істотним порушенням умов договору оренди та вимог земельного законодавства, а також на невиконанні орендарем обов'язку щодо інформування орендодавця про стан земельної ділянки. За таких обставин суд визнав обґрунтованими вимоги про розірвання договору та повернення земельної ділянки.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ «Захід-Агро МХП» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2025 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на такі обставини:
- суд першої інстанції не забезпечив реальної можливості участі відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, не реагував на повідомлення та дзвінки представника про відсутність технічного з'єднання. Це, на думку апелянта, є порушенням ст. 197 ГПК України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, яка вимагає не формального, а реального доступу до правосуддя;
- суд залишив без розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження, що суперечить вимогам ст. 202, 234 ГПК України та позиції КГС ВС про обов'язок суду надавати правову оцінку кожному поданому клопотанню;
- суд не надав оцінки вимозі позивача про розірвання додаткової угоди до договору оренди землі, попри те, що додаткова угода не є самостійним договором і не може бути окремо розірвана, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду. Це, на думку апелянта, свідчить про неповноту судового рішення;
- акт обстеження земельної ділянки: складений особами без належних повноважень і спеціальної кваліфікації; ухвалений без правової підстави для створення комісії; проведений без повідомлення орендаря; не містить об'єктивних, науково підтверджених даних (геодезичних, агрономічних, ботанічних висновків); не дозволяє ідентифікувати обстежену ділянку за кадастровими межами;
- земельна ділянка використовується відповідно до її цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а доказів порушення цього призначення у справі не наведено;
- контроль за використанням та охороною земель належить до повноважень спеціально уповноважених державних органів, а органи місцевого самоврядування не вправі складати акти, які фактично підміняють результати державного земельного контролю;
- прокурор не довів наявності виключних підстав для представництва інтересів держави, оскільки міська рада є дієздатним суб'єктом публічного права, брала активну участь у справі та не довела своєї неспроможності самостійно захистити свої права;
- позивач, підписавши у жовтні 2024 року додаткову угоду та підтвердивши чинність орендних відносин, згодом без об'єктивних причин почав заперечувати дійсність цієї угоди. Апелянт вважає таку поведінку зловживанням правом та порушенням принципів добросовісності й правової визначеності;
- суд не з'ясував істотних обставин, зокрема щодо способу обстеження ділянки, наявності вимірювальних приладів, кваліфікації осіб, які проводили обстеження, та наявності експертних висновків, що, на думку апелянта, є самостійною підставою для скасування рішення.
З огляду на викладене, скаржник вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини, використав неналежні та недопустимі докази, а також неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права.
Пустомитівська окружна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Покликається на такі обставини:
- скаржник не подавав належної заяви про участь у судовому засіданні 23.06.2025 в режимі відеоконференції, а тому суд правомірно розглянув справу без його представника. Посилання на протокол судового засідання від 03.07.2025 є помилковим, оскільки розгляд справи відбувся раніше;
- клопотання про зупинення провадження надійшло до суду після завершення судового засідання, у зв'язку з чим твердження про його нерозгляд не відповідають фактичним обставинам;
- акт обстеження земельної ділянки є належним і допустимим доказом, оскільки позивач діяв як власник земельної ділянки комунальної власності в межах повноважень, передбачених законодавством, а не як орган державного контролю;
- апелянт істотно порушив умови договору оренди, використовуючи земельну ділянку не за цільовим призначенням, зокрема розорав пасовище та використовував його як ріллю, що є підставою для дострокового розірвання договору;
- дії відповідача призвели до погіршення стану земель та недоотримання місцевим бюджетом значних коштів орендної плати, що порушує інтереси держави і територіальної громади. Перемишлянська міська рада, будучи обізнаною про порушення, не вжила належних заходів захисту, не звернулася до суду та фактично допустила бездіяльність, у зв'язку з чим у прокуратури виникли законні підстави для представництва інтересів держави в суді.
17.09.2025 у системі «Електронний суд» Перемишлянська міська рада Львівського району Львівської області сформувала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
23.09.2025 через систему «Електронний суд» представник скаржника - адвокат Лишак І. В. сформував відповідь на відзив Пустомитівської окружної прокуратури.
Зазначені відзив та відповідь на відзив Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.09.2025 залишив без розгляду, оскільки такі подано з пропуском строку на їх подання.
Інших клопотань чи заяв, передбачених ст. 207 ГПК України, сторонами не подано.
11.12.2025 у судовому засіданні в приміщенні суду брали участь представники позивача Слюбик Б. С. та Сайко Б. Я., прокурорка Винницька Л. М., а також представник скаржника - адвокат Лишак І. В. у режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду. Представники учасників справи виклали свої доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши застосування норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26.12.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ТОВ «Захід-Агро МХП» (надалі - орендар, відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (кадастровий номер 4623384900:08:000:0018) площею 19,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі 19,5 га пасовище, розташованої за межами населених пунктів на території Липовецької сільської ради Перемишлянського району Львівської області
За умовами п.п. 2.1-2.5 договору, в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 19,5 га, у тому числі: 19,5 га пасовище. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна та об'єкти інфраструктури. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на дату укладення договору становить 103 354, 49 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективномувикористанню.
У п. 3.1 договору вказано, що такий укладено на строк 7 років.
Пунктами 5.1-5.4 договору передбачено умови використання земельної ділянки. Зокрема, зазначено, що в оренду передається земельна ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва загальною площею 19,5 га, у томі числі 64,5979 га пасовище. Угіддя-пасовища. Цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Орендована земельна ділянка повинна використовуватись способами, що не суперечать екологічним вимогам, не допускати забруднення радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, захищати її від водної та вітрової ерозії, дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля. Господарська та інша діяльність, яка зумовлю забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин забороняється. Зміна угідь допускається за умови розроблення, погодження та затвердження в установленому порядку документації з землеустрою за згодою орендодавця.
Також відповідно до умов договору, на орендаря покладено обов'язки, з поміж яких: дотримуватись встановлених щодо об'єкта оренди обмежень в обсязі, передбаченому договором та чинним законодавством України (п.8.4.4.); використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору, дотримуватись при цьому вимог чинного земельного, екологічного законодавства, законодавства про охорону довкілля, державних стандартів, норм і правил (п.8.4.5.); повідомляти орендодавця не рідше ніж один раз на три роки про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показників агрохімічного паспорта земельної ділянки.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 28.12.2017 державним реєстратором внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право оренди спірної земельної ділянки за ТОВ «Захід-Агро МХП». В подальшому до реєстру внесено відомості про продовження строку дії договору до 26.12.2031.
22.03.2021 Перемишлянською міською радою зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку на підставі наказу №65-ОТГ від 23.12.2020, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області. Інші відомості про спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
На підставі рішення сесії Перемишлянської міської ради №4389 від 15.10.2024 «Про продовження терміну дії та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.12.2017 », 23.10.2024 Перемишлянською міською радою з відповідачем укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26.12.2017. Відповідно до вказаної додаткової угоди продовжено строк дії договору оренди на 7 років до 26.12.2031; замінено сторону орендодавця з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на Перемишлянську міську раду Львівського району Львівської області.
05.02.2025 комісією Перемишлянської міської ради Львівського району Львівської області проведено обстеження спірної земельної ділянки та встановлено, що вказана земельна ділянка розорана частково та на ній знаходяться незначні залишки рослини ріпаку.
Прокуратура звернула увагу, що Перемишлянська міська рада наділена правом здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель комунальної власності та складати відповідні акти за результатами проведеного обстеження. За обставинами цієї справи Перемишлянська міська рада здійснювала реалізацію своїх повноважень та виконувала функції, визначені Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про охорону земель» шляхом обстеження земельних ділянок, що належать територіальній громаді та передані в оренду відповідачу, а також шляхом складання актів обстеження земельних ділянок.
Таким чином, за твердженням прокуратури, всупереч вимог чинного законодавства та умов спірного договору оренди землі, відповідач використовує орендовану земельну ділянку як ріллю для вирощування сільськогосподарських культур, а не як пасовища, тобто фактично без законних на те підстав використовують її не відповідно до того виду використання, за яким цю земельну ділянку було передано відповідачу власником.
Крім цього, прокуратура звернула увагу, що відповідно до інформації Перемишлянської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, всупереч вимогам п.8.4.6. договору орендар не виконав обов'язку щодо інформування орендаря про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показникам агрохімічного паспорта земельної ділянки. Тобто, відповідачем фактично змінено вид угідь з пасовища на ріллю без додержання порядку, встановленого договором оренди, що є істотним порушенням його умов.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля визнається основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю в Україні гарантується та може набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами й державою виключно відповідно до вимог закону.
Стаття 13 Конституції України встановлює, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу відповідні права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Відносини у сфері оренди земель регулюються Земельним кодексом України (надалі ЗК України), Цивільним кодексом України(надалі ЦК України), Законом України «Про оренду землі», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі, та умовами договору оренди земельної ділянки.
Суть і завдання земельного законодавства визначено положеннями ст. 4 ЗК України, згідно із якою земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин; завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором.
Так, відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Підставою для звернення з цим позовом до суду прокурором вказано на порушення інтересів територіальної громади внаслідок нецільового використання земельної ділянки, що, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси держави, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Перемишлянської міської ради Львівської області.
При цьому, судом встановлено, що до моменту звернення прокурора з даним позовом до господарського суду, а також після подання прокурором позову, Перемишлянська міська рада Львівської області не зверталася до суду з позовом про розірвання договору оренди спірної земельної ділянки та повернення майна.
Таким чином, дії позивача (Перемишлянської міської ради Львівської області) свідчать саме про пасивність поведінки останнього, який, розуміючи порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом не звертався.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" несплатою коштів відповідачем та ненадходженням коштів до Державного бюджету України.
Водночас п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Оцінюючи підстави для звернення прокурора з цим позовом, судом першої інстанції у повній мірі проаналізовано поведінку органу місцевого самоврядування, у повноваження якого володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах належним майном. Про порушення умов договору оренди орендодавець - міська рада знала, ще до того, як орган прокуратури звертався з запитами та листами для встановлення підстав для представництва, оскільки не отримувала орендної плати, починаючи з лютого 2025 року Перемишлянській міській раді було відомо про нецільове використання орендованої земельної ділянки.
Отже, протягом досить тривалого часу (розумного строку) Перемишлянська міська рада Львівської області знала про порушення її прав та не зверталася до суду за захистом таких, що є підставою вважати, що рада не здійснила захисту інтересів держави.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що матеріалами справи підтверджено пасивну поведінку Перемишлянської міської ради, яка, будучи обізнаною про порушення умов договору оренди, тривалий час не вживала заходів для захисту інтересів територіальної громади, не зверталася до суду та повідомила про відсутність коштів на сплату судового збору. Відтак правомірно констатував, що звернення прокурора відповідає вимогам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та правовим висновкам Верховного Суду, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, правонаступником якого є Перемишлянська міська рада Львівської області, та ТОВ «Захід-Агро МХП» укладено договір оренди землі від 26.12.2017, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі ст. 13 цього Закону, договір оренди землі є договором, за яким орендодавець зобов'язується за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на визначений строк, а орендар - використовувати її відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Законодавче визначення прав та обов'язків орендодавця міститься у ст. 24 Закону України «Про оренду землі». У межах зазначених положень орендодавець наділений правом вимагати від орендаря належного використання земельної ділянки за її цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди, дотримання вимог екологічної безпеки землекористування, забезпечення охорони та відтворення родючості ґрунтів, виконання встановлених державних норм і правил, а також додержання спеціального правового режиму використання земель у межах водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та інших територій, що перебувають під особливою охороною держави. Обов'язковою умовою також є своєчасне внесення орендної плати.
Водночас правовий статус орендаря земельної ділянки визначається ст. 25 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої орендар зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) у обсязі, визначеному законом або договором оренди землі.
Крім того, згідно зі ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання земель відповідно до їх цільового призначення, що охоплює допустимі напрями використання земельних ділянок з урахуванням вимог законодавства щодо відповідної категорії земель і визначеного виду цільового призначення, як це передбачено ст. 1 Закону України «Про землеустрій».
Стаття 19 ЗК України визначає категорії земель. Так, за основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Згідно з ст. 34 ЗК України землі для випасання худоби (пасовища) є окремим видом використання земельних ділянок.
Згідно з умовами договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 4623384900:08:000:0018, укладеного на підставі протоколу земельних торгів від 26.12.2017, орендарю передано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 19,5 га, у тому числі пасовища, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до пп. 5.1, 5.2 договору, угіддям орендованої земельної ділянки є пасовище, а її цільове призначення визначене як використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому п. 5.3 договору встановлено обов'язок орендаря використовувати земельну ділянку із дотриманням екологічних вимог, не допускати погіршення стану ґрунтів, забруднення земель, а також зобов'язання щодо охорони земель від водної та вітрової ерозії.
Колегія суддів звертає увагу, що пунктом 5.4 договору передбачено, що зміна угідь допускається виключно за умови розроблення, погодження та затвердження у встановленому законом порядку відповідної документації із землеустрою за згодою орендодавця.
Як встановлено актом обстеження земельної ділянки від 05.02.2025, за результатами фактичного огляду земельної ділянки виявлено, що вона частково розорана, а на її поверхні наявні незначні залишки рослин ріпаку. Водночас нових посівів сільськогосподарських культур не виявлено, що свідчить про використання земельної ділянки не відповідно до визначеного договором виду угідь - пасовища.
Таким чином, фактичний стан земельної ділянки підтверджує зміну способу її використання, а саме - розорювання пасовища, що за своїм змістом є зміною угідь. При цьому докази розроблення, погодження та затвердження документації із землеустрою щодо зміни угідь, а також отримання згоди орендодавця, відсутні, що є порушенням п. 5.4 договору оренди.
Крім того, розорювання пасовища суперечить принципам раціонального використання та охорони земель, визначеним земельним законодавством України, та не узгоджується з договірними обмеженнями щодо способу використання земельної ділянки. Такі дії створюють ризик погіршення якісного стану ґрунтів і не відповідають умовам, за яких земельна ділянка передавалася в оренду як об'єкт сільськогосподарського призначення - пасовище.
Враховуючи викладане вище, доводи апелянта про використання земельної ділянки відповідно до її цільового призначення спростовуються матеріалами справи. Зокрема, використання такої земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур шляхом її розорювання є зміною виду угідь і не відповідає умовам договору та вимогам земельного законодавства. При цьому, скаржник не отримував згоди орендодавця та не розробляв документації із землеустрою щодо зміни виду угідь, що свідчить про істотне порушення умов договору оренди.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №468/1498/17-ц, у якій зазначено, що землі сільськогосподарського призначення, передані для випасання худоби або сінокосіння, не можуть бути перетворені на ріллю без дотримання встановленої законом процедури зміни виду використання земельної ділянки відповідно до вимог ЗК України. Таким чином, розорювання пасовища саме по собі є порушенням правового режиму землі та не може розцінюватися як допустимий спосіб її використання в межах чинного договору оренди.
Відповідно до ст. 187 ЗК України, контроль за використанням та охороною земель полягає у забезпеченні дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами вимог земельного законодавства України.
При цьому, чинним законодавством не встановлено обов'язкових вимог щодо складання акта обстеження земельних ділянок під час здійснення контролю за їх використанням. Отже, складаючи акти обстеження земельних ділянок, позивач діяв у межах наданих йому повноважень.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" вказав на те, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов'язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.
Твердження апелянта про те, що органи місцевого самоврядування не вправі складати акти обстеження земельних ділянок, є безпідставними. Зокрема, складення відповідних актів не підміняє державний земельний контроль, а є формою реалізації власних повноважень власника земельної ділянки.
Судом першої інстанції встановлено, за умовами п. 8.4.6 договору оренди землі, орендар зобов'язався повідомляти орендодавця не рідше, ніж один раз на три роки про стан орендованої земельної ділянки на відповідність показникам агрохімічного паспорта земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом не доведено факту повідомлення орендодавця про стан земельної ділянки, переданої в оренду, а також про відповідність її показників агрохімічному паспорту за весь період користування земельною ділянкою.
Підстави розірвання договору оренди земельної ділянки врегульовані нормами Закону України «Про оренду землі», ЗК України та ЦК України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 651 ЦК України, які мають загальний характер та поширюються на всі цивільні (приватноправові) договірні правовідносини, зміна або розірвання договору допускається виключно за взаємною згодою його сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас ч. 2 ст. 651 ЦК України встановлює виняток із зазначеного правила, надаючи суду повноваження щодо зміни або розірвання договору за відсутності згоди сторін, але лише у випадках, прямо передбачених законом.
Таким чином, загальне положення про можливість розірвання або зміни договору в судовому порядку без згоди сторін закріплене у ч. 2 ст. 651 ЦК України як універсальна норма, що підлягає застосуванню до всіх видів приватноправових договорів.
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється за згодою сторін, а також може бути достроково розірваний за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у порядку, встановленому законом. Одностороннє розірвання договору оренди землі не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.
Верховний Суд у постанові від 04.02.2025 у справі № 916/3679/23 дійшов висновку про те, що дострокове розірвання договору оренди можливе, зокрема, на вимогу однієї із сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором. При цьому суд зазначив, що окремими підставами для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є, в тому числі, використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути земельну ділянку орендодавцеві на умовах, визначених договором.
Розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у комунальну власність територіальної громади у разі встановлення протиправної та недобросовісної поведінки орендаря ґрунтується безпосередньо на приписах закону та умовах укладеного договору. При цьому, такі заходи мають легітимну мету - забезпечення належного контролю за використанням майна комунальної власності, а також захист суспільного інтересу, що полягає у використанні земельних ресурсів територіальної громади у спосіб, який забезпечує їх ефективне, раціональне та економічно доцільне використання.
Саме такий правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, у якій, зокрема, наголошено, що втручання у право користування земельною ділянкою у вигляді розірвання договору оренди за наявності порушень з боку орендаря є допустимим і виправданим з огляду на необхідність дотримання балансу між приватними та публічними інтересами.
Доводи апелянта про те, що додаткова угода не є самостійним договором і не може бути предметом розірвання, є помилковими.
Додаткова угода від 23.10.2024 є невід'ємною частиною договору оренди землі, змінює його істотні умови, зокрема строк дії та сторону орендодавця, а відтак безпосередньо залежить від основного договору. Відповідно, у разі встановлення істотного порушення умов договору оренди з боку орендаря суд вправі припинити дію договору в цілому, включно з усіма його складовими частинами.
З урахуванням характеру спірних правовідносин, встановлених судом першої інстанції обставин неналежного та недобросовісного виконання орендарем істотних умов договору оренди, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлені позовні вимоги про розірвання договору оренди землі від 26.12.2017 та додаткової угоди від 23.10.2024 відповідають критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, а саме: здійснюються на підставі закону, переслідують легітимну мету та є пропорційними поставленій меті.
У межах доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції також надає оцінку твердженням скаржника про порушення судом першої інстанції права відповідача на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Зазначені доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції вжив усіх передбачених ГПК України заходів для організації судового засідання з використанням технічних засобів відеоконференцзв'язку відповідно до вимог ст. 197 ГПК України. При цьому, сам по собі факт виникнення технічних збоїв або проблем на стороні учасника справи чи використовуваного ним обладнання не може свідчити про порушення судом принципу доступу до правосуддя та не є підставою для покладення на суд відповідальності за неможливість участі сторони у судовому засіданні.
Апелянтом не доведено, що неможливість участі у судовому засіданні була зумовлена неправомірними діями або бездіяльністю суду, а не об'єктивними технічними обставинами. Водночас відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема подати письмові пояснення, відзиви та інші процесуальні документи.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що згідно із ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
За таких обставин підстав для висновку про порушення судом першої інстанції вимог ст. 197 ГПК України апеляційний суд не вбачає.
Крім того, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо залишення судом першої інстанції без розгляду клопотання про зупинення провадження у справі. Із змісту оскаржуваного судового рішення та матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, оцінюючи процесуальну ситуацію та наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для зупинення провадження.
При цьому, апелянтом не доведено неможливості розгляду справи до вирішення іншого спору або настання визначених законом обставин. Сам по собі факт незадоволення заявленого клопотання або відсутність окремого процесуального документа щодо його розгляду не свідчить про істотне порушення норм процесуального права, якщо таке не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині, не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене вище, висновки Господарського суду Львівської області про обґрунтованість позову прокурора, поданого в інтересах держави в особі Перемишлянської міської ради, щодо розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки є законними, вмотивованими та такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх скасування або зміни судом апеляційної інстанції не вбачається.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Агро МХП» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2025 у справі №914/493/25 - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий-суддя О.І. МАТУЩАК
Судді: О.С. СКРИПЧУК
Н.М. КРАВЧУК