1Справа № 335/10350/24 2/335/2687/2025
30 грудня 2025 року ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонова Ю.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., представника відповідача ОСОБА_1 - Тихомирової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжя в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2024 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду із позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого зазначив наступне.
Концерн «МТМ» являється виконавцем послуг з централізованого опалення. За період з 01.11.2021 по 31.03.2024 позивач відпустив нежитловому приміщенню, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 нежитлове приміщення 17 теплову енергію на загальну суму 44670,67 грн. Відповідачі, в свою чергу, жодної оплати за надані послуги не здійснювали у зв'язку з чим утворилась заборгованість по сплаті за надані позивачем послуги.
З урахуванням зазначеного позивач просить суд стягнути з відповідачів заборгованість за надані послуги у розмірі 44670,67 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою суду від 19.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Заочним рішенням суду від 07.11.2024 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за період з 01.11.2021 року по 30.03.2024 року в розмірі 28589 гривень 23 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість з 01.11.2021 року по 30.03.2024 року в розмірі 16081 гривень 44 коп . Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою суду від 16.06.2025 року заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.11.2024 року скасовано, призначено судове засідання, встановлені строки для подання заяв по суті справи.
26.06.2025 року від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, в яких представник відповідача зазначає, що 01 січня 2007 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , та позивачем було укладено договір № 202040 купівлі-продажу теплової енергії, який (з урахуванням додаткових договорів) діє до теперішнього часу, відповідно до його підпункту 10.4., а тому посилання позивача на типовий договір безпідставні. Нежитлове приміщення № 17, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 обладнано індивідуальним тепловим лічильником, при цьому він проходив всі повірки своєчасно, а покази цього лічильника передаються позивачу. Однак, всупереч підпункту 6.1. Договору № 202040 купівлі-продажу теплової енергії від 01 січня 2007 року нарахування здійснювалось відповідачем по середньому показнику, а з листопада 2017 року останній, всупереч підпункту 6.3. Договору, припинив виставляти рахунки та надавати відповідні акти приймання-передачі, у зв'язку з чим розмір зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 перед Концерном «МТМ» був невідомий і його виконання стало неможливим з вини самого Концерну. Підпунктом 8.1. Договору № 202040 купівлі-продажу теплової енергії від 01 січня 2007 передбачено обов'язок сторін вирішувати розбіжності і спори між сторонами шляхом проведення переговорів, листуванням або укладенням додаткових угод. Про розірвання Договору № 202040 купівлі-продажу теплової енергії від 01 січня 2007 жодною стороною не заявляється. без рахунку-фактури від позивача ОСОБА_2 не може визначити розмір зобов'язань і виконати його належним чином, тому невиконання нею оплати поставленої послуги з теплопостачання не є порушенням, оскільки має місце прострочення кредитора. Відносно твердження позивача про наявність між останнім і ОСОБА_1 договору, то це не відповідає дійсності, оскільки правовідносини щодо теплопостачання були врегульовані іншим договором, який діє і на цей час. Концерном «МТМ» стверджується, що до цих правовідносин застосовується інстанційна підсудність відповідно до статті 23 Цивільного процесуального кодексу України, однак ця позиція є хибною з огляду на те, що правовідносини, що є об'єктом дослідження у цій справі врегульовано господарським договором між фізичною особою-підприємцем та юридичною особою, тобто цей спір підсудний Господарському суду міста Запоріжжя. А тому просить відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
30.06.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наведені аргументи на спростування обставин, викладених у відзиві на позовну заява. Позивач позов підтримав і просить його задовольнити.
Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не подав, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача.
Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечує з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву, просить у позові відмовити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася судом належним чином. Причини неявки в судові засідання відповідач не повідомила, відзив на позов не подала.
Відповідно до ч.4ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У зв'язку з чим, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 на підставі наявних у справі доказів.
25.12.2025 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та з урахуванням складності справи ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення - 30.12.2025 року о 15:00 годині.
Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_1 , суд приходить до наступного висновку.
За змістом ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України? ? належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29.01.2009 р. «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.01.2009 р. виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».
Основною метою діяльності концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, призначеної для централізованого опалення, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.
Концерн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, у тому числі, надається населенню м. Запоріжжя для побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
Згідно ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" "споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) індивідуальний або колективний споживач"; "індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; "житлово-комунальні послуги- результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг".
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" "комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами".
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон) до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 5 статті 13 Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
02 жовтня 2021 року на виконання вимог Закону Позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, а також співвласників в інших будівлях, приміщення в яких є самостійними об'єктами нерухомого майна у відповідності до ч. 8 ст. 14 Закону, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які
Згідно з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приміщення? ? за адресою: АДРЕСА_1 ? ? приміщення 17 належить? ? ОСОБА_1 ,? ? у розмірі? ? 9/25 частка власності та? ? ОСОБА_2 належить 16/25 частка власності. Вказані обставини не заперечуються і представником відповідача.
Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (діяли до 30.04.2022), З 01.11.2021р. Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою КМУ № 830 від 21.08.2019р. (далі - Правила №830) та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315, зі змінами (далі - Методика), умовами Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії
Відповідно до Правил №830 Опалювана площа (об'єм) приміщення - це загальна площа об'єм) приміщення без урахування площі лоджій, балконів, терас.
Споживач інформує протягом місяця з дня настання таких змін виконавця про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно, а також про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, з метою подальшого внесення змін до договору.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №23 затверджено Вимоги до формування рахунків на оплату послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Відповідно до визначення наведеного у п. 3 вимог, абонентський номер споживача - номер споживача, визначений договором про надання відповідної комунальної послуги, який дає змогу ідентифікувати його виконавцю комунальної послуги або уповноваженій особі. Номер договору і абонентський номер споживача відповідно є одним і тим же числом та дає змогу ідентифікувати споживача. Вимог щодо присвоєння чи алгоритму встановлення певного номеру законодавством не передбачено.
Відповідно до визначення наведеного в Методиці опалюване приміщення - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.
Частиною 1 статті 7 Закону визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 року. Враховуючи знаходження в багатоквартирному будинку та відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення вказані приміщення є опалювальними.
Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії (архів показів опалення в матеріалах справи), приміщення відповідачів оснащено розподільчим приладом обліку.
Відповідно до пункту 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315.
Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.
Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку(теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу ІІІ Методики.
Для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.
У разі, якщо одна будівля/будинок має два та більше вводи відповідної зовнішньої інженерної мережі, які оснащено вузлами комерційного обліку, то визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою всіх вузлів комерційного обліку відповідної комунальної послуги у будівлі/будинку. За рішенням співвласників будівлі/будинку розподіл може здійснюватися окремо для кожної її частини, що оснащена вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги.
Розділом ІІ Методики передбачені базові правила визначення та розподілу між споживачами загальних обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг.
Загальний обсяг теплової енергії на опалення будівлі/будинку визначається за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати.
Загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень, забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення будівлі/будинку та(у випадку наявності таких приміщень у будинку/будівлі) сумарного обсягу теплової енергії, що надходить до приміщень з індивідуальнимопаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.Розподіл теплової енергії у будівлі/будинку здійснюється у відповідності до пунктів5,6 Розділу ІІІ Методики.
Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулами 13,14.
У будівлі/будинку, у якій/якому частина приміщень оснащена приладами розподільного обліку теплової енергії, а решта приміщень не оснащена такими приладами, наявні приміщення з індивідуальним опаленням та/або окремі приміщення з транзитними мережами опалення, обсяг спожитої теплової енергії розподіляється за формулою 16 враховуючи вимоги розділів VI, VIІІ цієї Методики.
Для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії розрахунок здійснюється з урахуванням Розділу VI Методики 315. Для опалюваного приміщення, оснащеного приладом (приладами) розподільного обліку теплової енергії, крім обсягу теплової енергії, визначеного на підставі його/їх показань, здійснюється донарахування обсягу теплової енергії з метою унеможливлення опалення приміщення за рахунок суміжних опалюваних приміщень або опалюваних МЗК та допоміжних приміщень, запобігання утворенню грибків та плісняви в приміщеннях, МЗК та допоміжних приміщеннях, а також недопущення зниження нормативного строку експлуатації приміщення/будівлі/ будинку.
За положенням ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов'язання, в силу яких споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За правилами ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України "Про теплопостачання".
Відповідно до вимог ч. 7 статті 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ, послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 12 цього Закону передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових.
Згідно з ч. 4 статті 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ, з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутись будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим відмова від оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору є безпідставною та не береться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відсутність укладеного між сторонами договору, обов'язковість укладання якого покладається і на споживача, і на теплопостачальну організацію, не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, в Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Аналогічна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/7377/17, відповідно до якого «укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком, а сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».
Отже, відсутність між сторонами договору на надання послуг з централізованого опалення не є підставою для несплати за надані Концерном «Міські теплові мережі» послуги, оскільки обов'язок оплати випливає з закону.
Згідно з ч.1 ст. 9 Закону, споживач здійснює оплату за спожиті послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до пункту 20 Правил, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує.
Згідно ст. ст. 319, 322 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Послуга надання теплової енергії є однією із витрат пов'язаною зі зберіганням майна, а отже оплата за надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов'язком власника.
Таким чином власники житлових приміщень в силу прямої норми закону несуть тягар утримання належного їм майна.
Місце реєстрації та проживання власника на зміст права власності не впливає.
Власник квартири зобов'язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг. Зазначений висновок містить постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.
Згідно довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та Витягу з державного реєстру речова прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на приміщення за адресою АДРЕСА_1 ? ? приміщення 17 належить? ? ОСОБА_1 ,? ? у розмірі? ? 9/25 частка власності та? ? ОСОБА_2 належить 16/25 частка власності.
Як вбачається з матеріалів справи, факт надання послуги позивачем власникам нежитлового приміщення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підтверджується рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії.
Система опалення приміщення відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому воно розташоване, від'єднання якої є неможливим, як з юридичної точки зору, так і з технічної сторони, тобто, факт наявності теплопостачання в приміщенні відповідача в спірному періоді є підтвердженим та доведеним.
В зв'язку з тим, що об'єкт надання послуги відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювального сезону 2020-2021 року відповідно до- яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі. Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.
Згідно Закону України «Про теплопостачання», серед основних обов'язків Споживача є додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Відповідно до п.40 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої, води і водовідведення і типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, Споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Судом також встановлено, що за вказаний період заперечень з боку споживача щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії на адресу Концерну «МТМ» не надходило.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з опалення за вище вказаною адресою та користувалися послугами позивача у спірний період, а тому навіть при відсутності письмового договору та при фактичному отриманні послуг вони повинні проводити оплату за спожиті послуги .
Згідно з наданим позивачем розрахунком суми заборгованості позивач у період з 01.11.2021 по 30.03.2024 року відпустив теплову енергію у нежитлове приміщення, яке розташовано за адресою АДРЕСА_2 на загальну суму 44670 грн. 67 коп., що підтверджується актами приймання-передачі та розрахунками наявними в матеріалах справи.
Надані позивачем докази про наявність заборгованості зі сплати спожитої теплової енергії у пред'явленому до стягнення розмірі в сумі 44670, 67 гривень з 01.11.2021 по 30.03.2024 року суд вважає належними, допустимими та, оцінюючи їх у сукупності, вважає достатніми для підтвердження аргументів, викладених у позові.
Тим більше вказані розрахунки не спростовані і відповідачами. Відповідачами також і не оспорюється, ті обставини, що вони не відмовилися в установленому порядку від отримання послуги теплопостачання.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положеньст.525ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (ст..541 ЦК України).
Отже, зважаючи на те, що нежитлове приміщення? ? належить ОСОБА_1 у 9/25 частки та? ? ОСОБА_2 у 16/25 частки, кожен співвласник повинен відповідати за зобов'язаннями відповідно до своєї частки у належному співвласникам приміщенні.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки майно належить кожному із відповідачів у різних частках, відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг та мають відповідати за заборгованістю, відповідно до розміру своєї частки.
Отже, суму заборгованості за послугу з постачання теплової енергії необхідно розділити та стягнути суму боргу, відповідно до розміру її частки в майні.
Долучені до матеріалів відзиву представником відповідача акти обстеження вузлів, повірок приладів, не є належними та допустимими доказами, з огляду на ті обставини, що складені поза періодом виникнення заборгованості, тобто поза межами предмету доказування у даній справі.
Щодо доводів представника відповідача Кулакова Ю.Г. про те, що 01 січня 2007 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , та позивачем було укладено договір № 202040 купівлі-продажу теплової енергії, який (з урахуванням додаткових договорів) діє до теперішнього часу, не розірваний, а тому підстав вважати укладеним новий договір немає, а розгляд справи між ФОП ОСОБА_2 та позивачем слід розглядати в порядку господарського судочинства, суд зазначає таке.
Так, з долученої до відзиву копії договору №202040 від 01.07.2007 встановлено, що 01 січня 2007 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , та позивачем було укладено договір № 202040 купівлі-продажу теплової енергії.
Ст. 651 Цивільного кодексу України, що зміна або розірвання договору(господарського договору) допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
З 1 травня 2019 року в повному обсязі введено в дію Закон України від 09.11.2017 N 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» , яким Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» визнано таким, що втратив чинність.
Предметом регулювання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189 (далі - Закон № 2189) є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Законом визначено, зокрема нову класифікацію житлово-комунальних послуг, нову систему взаємовідносин, що виникатимуть у процесі надання та споживання цих послуг, передбачено різні моделі договірних відносин у сфері комунальних послуг, а також визначено особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово комунальних послуг.
Згідно зі ст. 5 Закону до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, поводження з побутовими відходами. централізованого водовідведення,
Частина 2 ст. 7 Закону визначає обов'язки індивідуального споживача, серед яких в т.ч.: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (п. 1); оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5); дотримуватися вимог житлового та містобудівного законодавства під час проведення ремонту чи реконструкції житла (іншого об'єкта нерухомого майна), не допускати порушення законних прав та інтересів інших учасників відносин у сфері житлово-комунальних послуг (п. 8).
Відповідно до статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Згідно п. 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Постановою КМУ №1022 від 08.09.2021 року внесено зміни до Постанови Кабінету міністрів Про затвердження правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії № 830 від 21.08.2019 року, у тому числі, щодо публічних договорів приєднання.
Статтею 14 Закону передбачено особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку. Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (Правилами надання послуги з постачання теплової енергії № 830 дається вичерпний перелік моделей організації договірних відносин за видом послуги постачання теплової енергії): індивідуальний договір (про надання послуги з постачання теплової енергії) з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем; колективний договір(про надання послуги з постачання теплової енергії); договір про надання послуги (з постачання теплової енергії) з колективним споживачем; договір з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії; індивідуальний (публічний) договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Відповідно до ч.5. ст.13 Закону, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на офіційному веб сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради та на власному веб-сайті індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу.
Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається так як вказане призведе до порушення прав інших суб'єктів імперативно визначених відносин.
Крім того ч. 6 ст. 633 Цивільного кодексу України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.
Враховуючи вищевикладене, договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді, надання послуги централізованого постачання гарячої води № 202040 від 01.01.2007 р. є таким, що втратив чинність з підстав прямо зазначених в законі.
Всупереч приписам Закону, співвласники багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 місячний термін не визначились з моделлю організації договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування позивачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води - публічний договір № 72210871 є укладеним з 01.11.2021 р.
Не заслуговують на увагу і доводи відзиву щодо звільнення від сплати наданих позивачем послуг у зв'язку із не направленням позивачем рахунків на адресу відповідачів з огляду на таке.
В силу виконання Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р., № 830 Позивачем формуються рахунки на оплату спожитої послуги та надаються споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Виставлені рахунки Відповідачу відповідають вимогам пп. 1,2,3,4,5,8 ч. 3 ст.8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а саме: містять найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; адресну інформацію, найменування або прізвище, ім'я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; період, за який здійснюється нарахування; загальну суму до сплати; поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення);
Тобто форма та вимоги до рахунків несуть в собі вичерпний перелік за для встановлення та розуміння повноти інформації відносно нарахувань за надану послугу.
Пунктом 34 Правил визначено, що рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Рахунки на оплату спожитої послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором. Рахунок надається на паперовому носії (п.33 Договору № 72201121 від 01.11.2021 р.)
Законодавець жодним нормативно-правовим актом не визначив, яким саме чином необхідно надати споживачу рахунки на оплату спожитої послуги (особисто, простою, рекомендованою, цінною кореспонденцією чи методом розносу по поштовим скриням/приміщенням споживання). Крім того споживачу надано право отримувати інформацію - як зазначену в рахунках на оплату так і додаткову без додаткової плати. Тобто законодавець в повній мірі сприяє отриманню споживачем достатньої кількості інформації.
Згідно сталої правової позиції Верховного Суду, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (постанова Верховного Суду у справі № 920/1343/21 від 29.04.2020)...»
Надаючи оцінку доводам відзиву в частині підсудності вказаної справи суду господарської юрисдикції, суд зазначає наступне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
Правовідносини між Позивачем та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 р., № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року, № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України.
Предметом регулювання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189 є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до визначення передбаченого Законом індивідуальний споживач- фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку(Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
З підстав встановлених згідно правовстановлюючих документів, а саме Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, власниками нежитлового приміщення АДРЕСА_3 є фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Нежитлове приміщення, яке належить Відповідачам знаходиться в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , тобто Відповідачі є співвласникамм багатоквартирного будинку за вказаною адресою. З цих підстав і було укладено типовий індивідуальний договір як з власником приміщення, яким в даному випадку є фізичні особи- співвласники.
Відповідно до ч.1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст. 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Але, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах(постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими. Разом з тим, ВС відзначив, що за положеннями ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст. 320 ЦК України). З урахуванням наведеного, колегія суддів констатувала помилковість висновку суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що оскільки зазначене в позові належне відповідачу нерухоме майно має статус нежитлового то таке майно може використовуватися лише з господарською метою. Статус нерухомого майна "нежитловий", з урахуванням різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також права власника володіти, користуватися та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не зобов'язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору…» (Позиція Верховного Суду Касаційного господарського суду за справою № 904/587/22 від 07.03.2023 р.).
Юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, оскільки у разі, коли споживачем послуг є фізична особа, то відповідно до статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) такі спори мали розглядатися за правилами цивільного судочинства, а в разі коли споживачем послуг є юридична особа чи ФОП як власники об'єктів нерухомого майна, то за суб'єктним складом, зазначені спори мали розглядатися відповідно до вимог статей 1, 2, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) у порядку господарського судочинства…» (Висновки Великої Палати Верховного Суду № 751/3840/15-ц 20 вересня 2018 року). Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц., постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18)зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також статей4,45цьогоКодексудля визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі N 904/1083/18. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України,ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 р. у справі N 916/385/19, від 13.02.2019 р. у справі N 910/8729/18.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб'єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Оскільки Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,та зазначає,що споживачем послуг є саме фізичні особи, як власники нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 хоча і зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.09.1995 року, основним видом діяльності якого є 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте відсутні докази, що належне ОСОБА_2 нерухоме майно використовується нею як фізичною особою-підприємцем у господарській діяльності. Адреса здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є АДРЕСА_4 Тобто, господарську діяльність відповідач здійснює не за місцем надання послуг з постачання теплової енергії за якої обліковується заборгованість у розмірі 44670,67 грн.
Відповідачі не надали суду належних та достовірних доказів, що є їх процесуальним обов'язком, на підтвердження того, що вони використовували вищезазначені нежитлові приміщення в період з 01.11.2021? ? року по 30.03.2024 року в господарській діяльності, споживає теплову енергію в господарських цілях. Отже, обставини використання фізичною особою - стороною справи відповідного належного їй майна у власній підприємницькій діяльності не підтверджені матеріалами справи, тому спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і не відносяться до підсудності господарського суду, а тому ці доводи відповідача суд відхиляє.
Інші усні доводи представника відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні не мають правового значення і не спростовують обов'язку відповідачів сплатити заборгованість за надані позивачем послуги.
На підставі викладеного, враховуючи, що на час розгляду справи судом сума заборгованості за отримані послуги не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що відповідачами було здійснено заходи по погашенню заборгованості в повному обсязі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є доведеними і обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню? та вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача вищезазначену суму заборгованості.
Відповідно до ч. 1ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.12,13,76-82,89,141,,259,263-265,274ЦПК України, суд
Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ? ? про стягнення заборгованості?? задовольнити.
Стягнути з? ? ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_5 ,? ? на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за період з? ? 01.11.2021? ? року по 30.03.2024 року? ? в розмірі 28589 гривень 23 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за період з? ?01.11.2021? ? року по 30.03.2024 року? ? в розмірі 16081 гривень 44 коп .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ? ? на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення.
Дата проголошення рішення 30.12.2025 року.
Суддя: Ю.В. Апаллонова