Провадження № 11-кп/803/3426/25 Справа № 243/7618/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_7 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 114-2 КК України,-
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Ухвалою судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2025 року обвинуваченій ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 18 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, переховування та вчинення іншого злочину, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги:
З вказаним судовим рішенням не погодився захисник та оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати до обвинуваченої ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що прокурором не надано суду належні та допустимі докази, які б підтверджували обґрунтованість продовження обраного запобіжного заходу та не доведено наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
Вказує,що обвинувачена не має наміру переховуватись від суду та впливати на свідків. Обвинувачена має стійкі соціальні зв'язки, має постійне місце проживання, місце роботи, раніше не судима, має стан вагітності та потребує медичного догляду.
Позиції сторін в суді:
Учасники судового провадження про дату, час та місце апеляційного перегляду повідомлені належним чином, клопотань про проведення судового засідання в режимі відео конференції до суду не надходило.
До початку судового розгляду від захисника надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.
Керуючись вимогами ч.4 ст. 422-1 КПК колегія суддів прийшла до висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутність учасників.
Висновки суду:
Заслухавши суддю доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до наданих матеріалів, колегією суддів встановлено, що в провадженні Слов'янського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальне провадження внесене до ЄДРСР № 22025050000000267 від 27.01.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 114-2 КК України.
20 жовтня 2025 року ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької областіобвинуваченій ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 18.12.2025 року включно, без визначення розміру застави.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, а саме: поширені інформації про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, за можливості їх ідентифікації на місцевості, яка не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, вчиненому в умовах воєнного стану.
Судом першої інстанції враховано, що обвинувачена ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачено максимальне покарання у вигляді восьми років позбавлення волі.
Тяжкість інкримінованого обвинуваченій злочину та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватою беззаперечно свідчить про наявність ризику переховування від суду, що є підставою для продовження тримання обвинуваченого під вартою.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, тому апеляційні доводи сторони захисту в цій частині вважає необґрунтованими.
Крім того, колегія суддів зазначає, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, що в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Ураховуючи викладене, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, оскільки прокурор довів наявність ризику переховування від суду з урахуванням тяжкості покарання за інкримінований злочин, який не зменшився, та у сукупності з іншими встановленими обставинами колегія суддів вважає, що вказане виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вбачається, доказів на підтвердження неможливості на даний час перебування ОСОБА_7 під вартою, суду не надано.
Вирішуючи питання про доцільність продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення, щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченої іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується та встановлені ризики, заяв про взяття на поруки обвинувачену ОСОБА_7 до суду не надходило; домашній арешт, з огляду на інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення, не є дійовим запобіжним заходом, щодо обвинуваченої, оскільки до затримання обвинувачена проживала в м. Слов'янську, що розташоване поблизу лінії розмежування в Донецькій області, а тому обрання відносно неї вказаного запобіжного заходу створить передумови для переховування від суду або незаконного перетину кордонну, що зумовить порушення строків розумного розгляду вказаного кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що наразі достатніми та належними підставами тримання ОСОБА_7 під ватрою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками її звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченої під вартою.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_7 та виключити ризики, пов'язані із звільненням її з-під варти.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони захисту, колегія суддів встановила, що судом 1-ї інстанції, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховано інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченої, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачена ОСОБА_7 , може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, зокрема переховуватись від суду, вчинити нове кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується, у зв'язку з чим прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Твердження апелянта про недоведеність прокурором ризиків передбачених ст.177 КПК України, є безпідставними, прокурором доведені наявність ризиків. Крім того ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченою зазначених дій. Наразі правослухняна поведінка обвинуваченої зумовлена виключно дієвістю обраного запобіжного заходу, а не високими моральними якостями.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченої від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику.
Крім того колегія суддів зазначає, що у зв'язку з тим, що місце проживання обвинуваченої знаходиться на території на якій ведуться безпосередньо бойові дії, обвинувачена може ухилятись від явки до суду, чим можуть бути створені перешкоди для судового розгляду справи упродовж розумного строку.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного злочину, який, згідно з ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання на строк до 8 років позбавлення волі. Відповідно до пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 співпрацювла з представниками військових та інших підрозділів держави-агресора та у разі перебування на волі матиме можливість продовжити вчинення злочину або уникнути кримінальної відповідальності шляхом залишення території України.
Таким чином, доводи апеляційних скарг щодо відсутності та недоведеності наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджуються зазначеними обставинами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою захисником під час апеляційного розгляду не наведено.
Чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи про необґрунтованість заявлених ризиків є хибними.
Посилання сторони захисту про те, що обвинувачена не збирається переховуватись від суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки це не підтверджено доказами і в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про можливість належного виконання обвинуваченою своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо неї більш м'якого запобіжного заходу.
Твердження сторони захисту про наявність у обвинуваченої стійких соціальних зв'язків, постійного місця проживання та наявності роботи в даному випадку не можуть бути визнані такими, що істотно знижують ризики встановлені слідчим суддею та суддею та слугувати підставою для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, більш того вказані чинники не були запобіжником при вчиненні обвинуваченою інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Судом першої інстанції вірно враховано вимоги до ч.4 ст. 183 КПК згідно яких при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, під час дії воєнного стану суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114 - 2, 258-258 - 6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 - 1 Кримінального кодексу України з такими висновками суду погоджується й колегія суддів тому не приймає доводи апеляційної скарги захисника в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не містять нових істотних для справи відомостей, які не були враховані судом та підлягають переоцінці тих обставин, що були відомі на час розгляду клопотання прокурора та на переконання колегії суддів, отримали належну оцінку.
З урахуванням наданих матеріалів та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а висновок про необхідність продовження строку тримання під вартою правильним, обмеження права обвинуваченого на свободу в цьому випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти ймовірній реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України і забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали суду, колегією суддів не встановлено. Тому апеляційні вимоги захисника задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 жовтня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_7 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 114-2 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: