СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/9066/24
пр. № 2/759/420/25
14 квітня 2025 року м.Київ
Святошинський районний суд м. Києва
під головуванням судді Сенька М.Ф.,
за участю представника позивача Литвин А.В., представника відповідача ОСОБА_5, секретаря судового засідання Пушкарського О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та виселення,
встановив:
Представник Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Бровко В. звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування службовим жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та виселити її із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Ухвалою від 06.05.2024 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від представника відповідача - адвоката Воробйова О.В. надійшов відзив на позовну заяву , яким позов не визнав та просив відмовити. У відзиві представник відповідача зазначив, що 20.07.2005 року на підставі Наказу №273/1 ОСОБА_3 призначена на посаду державного виконавця Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, про що свідчить відповідний запис з трудової книжки серія НОМЕР_1 , яка заповнена 20.07.2005 року. До липня 2014 року відповідач проживала та працювала в органах державної виконавчої служби в місті Луганськ. Проте, у зв'язку з російською агресією, була змушена переїхати до міста Київ, де продовжила працювати в органах державної виконавчої служби, що входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до довідки від 16.11.2017 року ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою. Вказана довідка надавалася до житлово-побутової комісії Головного управління юстиції у місті Києві разом з іншими документами. З 25.01.2018 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла у місті Києві або на підконтрольній України території не має, нерухоме майно, що належить їй на праві приватної власності, знаходиться на тимчасово окупованій території Луганської області. Відповідач у період з 2005 року по 2020 рік працювала у відділах державної виконавчої служби Луганського обласного управлінні юстиції, Головного управління юстиції у Луганській області, Головного управління юстиції у Київській області, Головного управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які є органом державної виконавчої служби, що входить до системи органів Міністерства юстиції України, відповідно до пункту першого Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь юстиції Міністерства юстиції затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 20.04.2016 року № 1183/5 (із змінами і доповненнями). З огляду на що безперервний загальний стаж роботи ОСОБА_1 в органах, що входить до системи органів Міністерства юстиції України становить понад 13 років. Отже, в силу статті 125 Житлового кодексу України ОСОБА_3 не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, яким зазначено, що ордер на право заняття службовим житловим приміщенням було видано безпосередньо на ім'я ОСОБА_1 , на час її роботи у Головному територіальному управлінні юстиції у місті Києві (згодом у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ), в якому вона припинила працювати 03.04.2020 року. Посилання відповідача на період роботи у відділах виконавчої служби у Луганській області, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ГУЮ у Луганській області це окремо створена юридична особа, яка не входить до системи Головного територіального управління юстиції у місті Києві, та не була структурним підрозділом останнього, яка своїм наказом і забезпечувала службовим житлом працівників. Відповідно до наданої трудової книжки стаж роботи ОСОБА_1 у ГТУЮ у місті Києві, а згодом у Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Київ) становить лише 5 років, 4 місяці, 25 днів, тобто що є менше 10 років, а тому стаття 125 Житлового кодексу України не підлягає застосуванню у даних правовідносинах. Звернено увагу суду, що до відзиву на позовну заяву долучено довідку переселенця №3244-408302, відповідно до якої фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_2 , що підтверджує факт не проживання відповідача у спірній квартирі. Також наведено законодавство, яке стосується приватизації.
Від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, де зазначив, що ОСОБА_3 пропрацювала в органах Міністерства юстиції України - 13 років 5 місяців 29 днів. Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 року №17, Типове положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь юстиції Міністерства юстиції затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 20.04.2016 року № 1183/5 (із змінами і доповненнями) зазначив, що відділ державної виконавчої служби Луганського обласного управлінні юстиції, Головного управління юстиції у Луганській області, Головного управління юстиції у Київській області, Головного управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) входить до системи органів Міністерства юстиції України. Зазначено, що у відповідача відсутнє жодне нерухоме майно, яке знаходилося на підконтрольній Україні території на підтвердження чого надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №382316591 від 11.06.2024 року.
Ухвалою від 02.07.2024 року призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити, з підстав заявлених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні за необґрунтованістю. Як на підставу заперечень посилається на положення статті 125 Житлового кодексу України, оскільки відповідачка є особою, яка не може бути виселеною зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, оскільки пропрацювала в органах Міністерства юстиції України, що надали їй службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Судом встановлено, що Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 03.10.2017 року №473, на підставі клопотання Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 18.05.2017 року №10/8/6086, однокімнатну квартиру загальною площею 49 кв. м., житловою площею 17,0 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 включено до числа службових житлових приміщень Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Власником службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є держава в особі Міністерства юстиції України.
Головне територіальне управління юстиції у місті Києві наділене правом оперативного управління щодо квартири АДРЕСА_3 , згідно інформації про державну реєстрацію іншого речового права, індексний номер: 33016456 від 19.12.2016 року.
Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом) (частина перша статті 137 Господарського кодексу України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2. Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються.
ОСОБА_1 в період часу з 20.07.2005 року до липня 2014 року проживала та працювала в органах державної виконавчої служби в місті Луганськ. Проте, у зв'язку з російською агресією змушена була покинути місто Луганськ з метою збереження життя та переїхати в інше місто.
Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.
Водночас місцем проживання фізичної особи відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до довідки переселенця №3244-408302 від 16.11.2017 року ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою. Довідка надавалася до житлово-побутової комісії Головного управління юстиції у місті Києві разом з іншими документами.
Наказом Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 11.12.2017 року, №870/6 «Про забезпечення службовим житлом працівників Головного територіального управління юстиції у місті Києві» надано службове житло ОСОБА_4 , начальнику Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, однокімнатну квартиру загальною площею 49 кв. м. житловою площею 17,0 кв. м., розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є держава в особі Міністерства юстиції України.
25.01.2018 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №382316591, у відповідача відсутнє жодне нерухоме майно (житло) на підконтрольній території Україна.
Отже, твердження позивача, що наданням до суду довідки переселенця №3244-408302 від 16.11.2017 року відповідач підтвердила факт не проживання у спірній квартирі не може бути прийнятим до уваги, оскільки довідка отримана раніше, ніж ОСОБА_1 на підставі Наказу №870/6 надано службове житло.
Згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 , яка заповнена 20.07.2005 року встановлено, що з 20.07.2005 року до 03.04.2020 року ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з органами державної виконавчої служби, які у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 входять до системи органів Міністерства юстиції України, а саме:
- з 20.07.2005 року до 15.12.2005 року працювала на посаді державного виконавця Артемівського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції (стаж роботи - 4 місяці 26 днів);
- з 16.12.2005 року до 01.03.2007 року працювала на посаді старшого державного виконавця державної виконавчої служби Артемівському районі міста Луганська (стаж роботи - 1 рік 2 місяці 14 днів);
- з 02.03.2007 року до 08.10.2007 року працювала на посаді головного державного виконавця підрозділу головного виконання рішення Головного управління юстиції у Луганській області (стаж роботи - 7 місяців 7 днів);
- з 09.10.2007 року до 31.07.2011 року працювала на посаді начальника підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Луганській області, згодом перейменовано на підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області - (стаж роботи - 3 роки 9 місяців 23 дні);
- з 01.08.2011 року до 25.10.2013 року працювала на посаді начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області (стаж роботи - 2 роки 2 місяці 25 дні);
- з 10.11.2014 року до 03.12.2014 року працювала на посаді державного виконавця відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управляння юстиції (стаж роботи - 23 дні);
- з 04.12.2014 року до 07.12.2014 року працювала у відділі державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві (стаж роботи - 3 дні);
- з 08.12.2014 року до 14.10.2015 року працювала на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві (стаж роботи - 10 місяців 7 днів);
- з 15.10.2015 року до 28.04.2016 року працювала на посаді заступника начальника Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві - начальник відділу державної виконавчої служби (стаж роботи - 6 місяців 14 днів);
- з 29.04.2016 року до 01.09.2016 року працювала на посаді начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (стаж роботи - 4 місяці 4 дні);
- з 02.09.2016 року до 22.06.2018 року працювала на посаді начальника Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (стаж роботи - 1 рік 9 місяців 21 день);
- з 23.06.2018 року до 03.04.2020 року працювала на посаді начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, згодом начальником Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (стаж роботи - 1 рік 9 місяців 12 днів).
Наказом начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.03.2020 року №871/03 звільнено ОСОБА_2 , начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з займаної посади за взаємною домовленістю з 03.04.2020 року.
Типовим положенням про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь юстиції Міністерства юстиції затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 20.04.2016 року № 1183/5 (із змінами і доповненнями) (надалі - Положення) встановлено, що Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління) є територіальним органом державної виконавчої служби, входить до системи органів Міністерства юстиції України як структурний підрозділ міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональне управління) та є підзвітним і підконтрольним Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (згідно пункту першого Положень).
З вищевказаного вбачається, що відділи державної виконавчої служби: Луганського обласного управлінні юстиції, Головного управління юстиції у Луганській області, Головного управління юстиції у Київській області, Головного управління юстиції у місті Києві, Головного територіального управління юстиції у місті Києві та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) входить до системи органів Міністерства юстиції України.
На підставі вищевказаного, суд доходить до висновку, що відповідач пропрацювала в органах Міністерства юстиції України - 13 років 5 місяців 29 днів.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Статтею 47 Конституції України закріплено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною четвертою статті 9 Житловий кодекс України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
Статтею 124 Житлового кодексу України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
За змістом статті 125 Житлового кодексу України встановлено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
З вищевказаного вбачається, що посилання Позивача на статтю 124 Житлового кодексу України не є правомірним, оскільки в силу статті 125 Житлового кодексу України ОСОБА_3 , яка пропрацювала в органах Міністерства юстиції України більше ніж 10 років не підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Таким чином при розгляді даної справи про виселення зі службового жилого приміщення, судам необхідно з'ясовувати, чи користується відповідач зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався. Схожий за змістом висновок у подібних правовідносинах зазначений у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року справа №753/10891/20 (провадження №61-17588ск21), постанові Верховного Суду від 13 червня 2022 року справа №753/10023/20 (провадження №61-13090св21), постанові Верховного Суду від 20 червня 2022 року справа №753/10894/20 (провадження №61-20450св21).
ОСОБА_1 пропрацювала в органах Міністерства юстиції України більше 10 років, отже, відповідач користується даною пільгою та не може бути визнаною такою, що втратила право користування службовим жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, а також не може бути виселена з нього.
З позовних вимог вбачається, що позивач не має наміру надати відповідачу інше жиле приміщення у відповідності до статей 125 та 126 Житлового кодексу України. Виселення відповідача зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення є втручанням держави всупереч статті 8 Конвенції.
Суд дійшов до висновку, що положення постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) у даній справі не підлягають застосуванню, оскільки позивачем не було враховано те, що відповідач відноситься до переліку осіб, які не можуть бути виселені з квартири у відповідності до статті 125 Житлового кодексу України.
Висновок, який зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2022 року у справі №643/15613/19 також не може застосовуватись у даній справі, оскільки стосується приватизації службового житла, а предметом даної справи є визнання особи такою, що втратила право користування службовою квартирою та її виселення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи надані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
07.05.2024 року ОСОБА_1 уклала з адвокатським об'єднанням «Джастлікторз» Договір № 255/1/24 на надання правової допомоги (далі - договір), предметом якого є надання АО «Джастлікторз» усіма законними методами та способами професійної правничої допомоги клієнту в усіх справах, які можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав і законних інтересів клієнта.
07.10.2024 року ОСОБА_1 та АО «Джастлікторз» підписали акт про надання правової допомоги №1, згідно з яким АО «Джастлікторз» надало ОСОБА_1 правову допомогу у справі №759/9066/24 на суму 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Також надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаний адвокатами адвокатського об'єднання «ДДАСТЛІКТОРЗ» в рамках надання правничої допомоги ОСОБА_2 у справі №759/9066/24 відповідно до Договору №255/1/24 від 07.05.2024 року про надання правничої допомоги, Додаткової угоди №1 станом на 08.10.2024 року.
Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, вимога відповідача про вішкодування витрат на правову допомогу в сумі 30 000 грн. 00 коп., які ним понесені відповідно до Договору № 255/1/24 від 07.05.2024 року про надання правової допомоги, додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги №255/1/24 від 07.05.2024 року, акту про надання правової допомоги №1 відповідно до Договору про надання правової допомоги №255/1/24 від 07.05.2024 року та рахунку № 1-255/1/24 від 07.10.2024 року, в сукупності з положенням частини 4, частини 5 статті 137, та пункту 2 частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 141, 158, 263-265, 280-282 ЦПК України
ухвалив :
У задоволенні позову Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратилаправо користування службовою квартирою та виселення- відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Код ЄДРПОУ 43315602, 01001, м. Київ, провул. Музейний, 2-Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Можливість отримати інформацію щодо справи, учасники справи мають на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет. Веб-адреса сторінки: http://sv.ki.court.gov.ua.
Суддя Сенько М.Ф.