29 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 761/24405/25
провадження № 61-15126ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нескороженого Володимира Івановича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору, скасування наказу, скасування рішень про державну реєстрацію та
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» (далі - ТОВ «Файненс Компані») звернулося до суду з позовом, у якому просило суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 24 серпня
2023 року, що укладений ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 741;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 24 серпня 2023 року № 69009153, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В. Ю. та припинити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1725705280000;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03 червня 2025 року № 1564/5, що прийнятий на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 20 травня 2025 року за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 16 квітня 2025 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 квітня 2025 року за
№ СК-1500-25;
- визнати протиправним та скасувати рішення про скасування від 04 червня 2025 року № 79256735, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О. В.
Разом з позовною заявою ТОВ «Файненс Компані» подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
В обґрунтування заяви вказувало, що є кредитором за кредитним договором
від 23 квітня 2008 року № 622 та іпотекодержателем за іпотечним договором
від 23 квітня 2008 року № 622/ІП-1 на підставі договору № 1 про відступлення прав вимоги від 07 березня 2019 року, укладеного між Публічним акціонерним тоариством «Омега Банк» та ТОВ «Файненс Компані».
Відповідно до умов іпотечного договору від 23 квітня 2008 року № 622/ІП-1 ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 622 передала в іпотеку об'єкт нерухомого майна, а саме чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .
05 травня 2008 року у Державному реєстрі іпотек було зареєстровано запис
№ 7126344 про іпотеку на підставі зазначеного договору. Однак у подальшому внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 та інших осіб право іпотеки було припинено.
З метою захисту своїх прав ТОВ «Файненс Компані» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом у справі № 761/48660/19, у якому, зокрема, просило скасувати незаконні рішення про державну реєстрацію, внаслідок яких припинено право іпотеки. Одночасно було подано заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчинення реєстраційних дій щодо квартири.
Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року та 12 лютого 2020 року в справі № 761/48660/19 у задоволенні заяв про забезпечення позову відмовлено. Суд виснував, що заявником не доведено наявності ризику відчуження майна та утруднення виконання майбутнього рішення суду.
02 лютого 2023 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов у справі № 761/48660/19 задоволено, скасовано рішення, якими припинено право іпотеки на квартиру.
З метою уникнення виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_2
24 серпня 2023 року відчужила квартиру на користь ОСОБА_1
09 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року скасовано частково.
Після набрання законної сили рішенням ТОВ «Файненс Компані» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу
Войтовського В. С., який 17 лютого 2025 року ухвалив рішення № 77303827 про відновлення у Державному реєстрі прав запису про іпотеку на квартиру.
У подальшому ОСОБА_1 подала скаргу до Міністерства юстиції України, за результатами розгляду якої видано наказ від 03 червня 2025 року № 1564/5, згідно з яким скаргу задоволено, рішення нотаріуса анульовано, а його доступ до Державного реєстру речових прав тимчасово заблоковано на два місяці.
Зазначало, що не погоджується із зазначеним наказом, оскільки його прийнято на підставі формальних підстав, що не враховують законно встановлене право іпотекодержателя. Наказ фактично унеможливлює виконання рішень суду у справі № 761/48660/19.
З огляду на зазначене, ТОВ «Файненс Компані» звернулося до суду з новим позовом у цій справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу
від 24 серпня 2023 року, скасування наказу Міністерства юстиції України
від 03 червня 2025 року № 1564/5 та скасування відповідних рішень про державну реєстрацію.
Враховуючи наявну загрозу повторного відчуження квартири та можливе ускладнення виконання можливого рішення суду, наявні підстави для вжиття заходів забезпечення в цій справі, просило:
- накласти арешт на квартиру
АДРЕСА_3 , (реєстраційний номер об'єкта 1725705280000);
- заборонити всім суб'єктам державної реєстрації, зокрема будь-яким приватним та державним нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб'єктам, посадовим особам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати (проводити, вчиняти) реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1725705280000;
- зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 03 червня 2025 року № 1564/5, що прийнятий на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 20 травня 2025 року за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 16 квітня 2025 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 квітня 2025 року за № СК-1500-25.
13 червня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва заяву ТОВ «Файненс Компані» задоволено частково.
Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1725705280000.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, суд першої інстанції виснував, що предметом позову в справі № 761/24405/25 є визнання недійсним договору, скасування наказу, скасування рішень про державну реєстрацію, що безпосередньо стосується майна, яке перебуває в іпотеці - квартири
АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції зазначив, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачки з метою збереження існуючого становища до розгляду справи по суті відповідатиме меті застосування правового інституту забезпечення позову та позовним вимогам. Заважаючи на принцип тимчасовості заходу забезпечення позову, суд вважав заявлений захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, є співмірним заявленим позовним вимогами та доцільним в межах розгляду такої цивільної справи.
29 жовтня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована наявністю підстав для накладення арешту на належне відповідачці нерухоме майно, у зв'язку з наявною загрозою утруднення або неможливості виконання рішення суду оскільки у сторони відповідачки є можливість розпорядитися об'єктом нерухомого майна, що унеможливить виконання рішення в майбутньому у разі задоволення позовних вимог.
Водночас обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Сама собою наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися під час вирішення такого роду питань.
Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову в спорі про відшкодування майнової шкоди є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду в разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нескорожений В. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування правової позиції та висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18,
від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17.
Заявник зазначає, що, накладаючи арешт на квартиру, суд не з'ясував, чи не порушене правило про співмірність та чи існує реальна загроза невиконання або ускладнення виконання судового рішення у випадку незабезпечення позову.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,
з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі
№ 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі
№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З оскаржуваних судових рішень встановлено, що згідно з даними інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 червня 2025 року № 430718472 квартира
АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 серпня 2023 року на праві приватної власності.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ « Файненс компані» просило:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 24 серпня
2023 року, що укладений ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 741;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав від 24 серпня 2023 року № 69009153, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В. Ю., та припинити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1725705280000;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03 червня 2025 року № 1564/5, що прийнятий на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 20 травня 2025 року за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 від 16 квітня 2025 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 квітня 2025 року за
№ СК-1500-25;
- визнати протиправним та скасувати рішення про скасування від 04 червня 2025 року № 79256735, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіним О. В.
Предметом позову в справі № 761/24405/25 є визнання недійсним договору, скасування наказу, скасування рішень про державну реєстрацію, що безпосередньо стосується майна, яке перебуває в іпотеці - квартири АДРЕСА_2 , тобто має майновий характер.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року
№ 18?рп/2012 зазначив, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Крім цього відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення в справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece від 19 березня 1997 року).
Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку існування загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виснував, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду в майбутньому.
Суди внаслідок повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, вмотивовано виснували щодо обґрунтованості доводів позивача про наявність достатнього припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
Застосування заходів забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на квартиру, яка належить на праві власності ОСОБА_1 дійсно призводить до обмеження прав відповідачки як власниці майна, проте зазначені доводи касаційної скарги спростовуються тією обставиною, що цивільний процесуальний закон передбачає можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову, зокрема шляхом заборони вчиняти певні дії (стаття 150 ЦПК України).
З огляду на предмет спору та наявність у позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі його задоволення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.
Необхідність застосування такого заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені як судом першої інстанції, так
і апеляційним судом, та, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення прав позивача.
Отже, забезпечення позову в обраний позивачем спосіб є співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання
в майбутньому рішення суду, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18,
від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, необґрунтовані, оскільки не свідчать про те, що суди застосували норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним
і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд є судом права і його повноваження визначені статтями 400, 409 ЦПК України.
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нескороженого Володимира Івановича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва
від 13 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду
від 29 жовтня 2025 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору, скасування наказу, скасування рішень про державну реєстрацію.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська