Справа №751/5153/25
Провадження №2/751/1597/25
29 грудня 2025 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
в складі: головуючого судді Діденко А. О.
секретаря судового засідання Рак Я.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради
представник позивача - адвокат Чепурна Наталія Вікторівна
представник третьої особи - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
Встановив:
І. Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 та стягнення аліментів. В обґрунтування позову зазначила, що проживала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 . У них народилася спільна донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя поступово погіршувалося, відповідач вдавався до застосування насильства до позивача, внаслідок чого шлюбні відносини припинилися. На даний час позивачка та ОСОБА_4 проживають разом за місцем проживання матері позивача. Позивач постійно піклується про дитину, задовольняє її потреби, має постійну роботу. За таких умов проживання дитини разом із матір'ю відповідатиме інтересам дитини. Також зазначає, що відповідач не бере участь в матеріальному утриманні дитини, а отже вимагає стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини у розмірі 1\4 частки з усіх доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі
Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 18 липня 2025 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив про те, що спілкується із дитиною та бажає, аби дитина проживала разом із ним, що на його думку відповідатиме інтересам дитини.
Відзив на позовну заяву відповідач не надав, клопотання про долучення доказів до суду від відповідача не надходили.
Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Управління (Служба) у справах дітей Чернігівської міської ради в судове засідання не з'явилися, подали заяву про розгляд справи без їх участі.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с. 16).
Згідно витягу з реєстру територіальної громади Чернігівської територіальної громади місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11).
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи МВС України (а.с. 12) позивач ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувалася.
Відповідно до довідки про доходи позивач працює в ПрАТ «Чернігівська швейна фабрика «Елегант», має стабільний дохід (а.с. 20). Згідно виробничої характеристики позивач за місцем роботи характеризується позитивно (а.с. 21).
Відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03.06.2025 (а.с. 24).
Відповідач доказів в обґрунтування своєї позиції не надав, доказів на підтвердження суми доходів на представив.
ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 02/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) , постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23), та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Врахувавши інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, суд приходить до висновку про задоволення позову про визначення місця проживання дитини з матір'ю, що забезпечить реалізацію найкращих інтересам дитини з урахуванням її віку та потреб розвитку.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями сімейного законодавства, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд враховує право позивача щодо примусового стягнення аліментів з відповідача в судовому порядку аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, при цьому суд бере до уваги, що відповідач є особою працездатного віку, не має соціальних зобов'язань, які могли бути враховані при визначенні розміру аліментів, за відсутності доказів спростування останнього.
Відповідач, формально пославшись на необхідність визначення місця проживання дитини за ним, не надав суду жодних доказів того, що фактично вживав заходів до забезпечення інтересів дитини такою мірою, яка є достатньою для висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини за відповідачем.
Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом установлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 1211,20 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією. (а.с.33)
Оскільки позов задоволено судом повністю, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Частиною першою ст.133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджуються витрати на правничу допомогу, які було здійснено позивачкою, у сумі 15 000 грн 00 коп. Доказами таких витрат є: угода про надання правничої допомоги від 09.06.2025 (а.с. 29), розрахунок компенсації витрат на правничу допомогу №1 на суму 10 000 грн (а.с. 30), платіжна інструкція про сплату витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн (а.с. 31), розрахунок №2 на суму 15000 грн, квитанції до прибуткового касового ордера на суму 2500 грн та 2500 грн.
Суд не ставить під сумнів реальність витрат на правничу допомогу, однак зазначає наступне.
Суд, з урахуванням ціни позову, відносно незначної складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, відсутності даних про наявність сталих доходів відповідача та його спроможності сплатити таку суму витрат на правничу допомогу, враховуючи принцип розумності та справедливості, вважає вказані витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом вищезазначених наданих адвокатом послуг.
При вирішенні цього питання суд враховує загальні принципи цивільного законодавства, якими, серед інших, є розумність, добросовісність та справедливість (ст. 3 ЦК України), а також принципи цивільного процесу, якими є верховенство права, тобто імперативний правовий принцип, який серед іншого захищає сферу особистих майнових прав особи від непропорційного втручання, а також принципи пропорційності цивільного судочинства та змагальності сторін (ст. 10, 11 та 12 ЦПК України відповідно).
Наведене вище є підставою для визначення витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
На підставі викладеного, ст.150, 155, 160, 161,180, 182 СК України, ст.8, 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.12, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити.
Визначити місце проживанння малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову, тобто з 12 червня 2025 року, та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у сумі 1211,20 грн та 10000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 11211 (одинадцять тисяч двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 29.12.2025.
Позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Суддя А.О. Діденко