Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/17210/2025
м. Київ Справа № 363/3336/24
27 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Олійник С.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації, в особі уряду російської федерації, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо російської федерації, в особі уряду російської федерації, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 20 лютого 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, а з 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України. Внаслідок незаконної окупації території України, масового вторгнення та обстрілів мирних територій, російська федерація завдала матеріальної та моральної шкоди державі Україна та її громадянам.
Позивач зазначав, що на момент початку агресії (2014 рік) він проживав у м. Родинське Покровського району Донецької області. Унаслідок ракетних обстрілів території Донецької області було пошкоджено водопровід, який забезпечував потреби жителів Покровського району, у зв'язку з чим мешканці залишилися без водопостачання на три місяці. Для забезпечення його сім'ї водою він був змушений щоденно їздити до найближчих джерел води, що знаходились на відстані 4 км (криниця або шахта Краснолиманська), залишаючи вдома малолітню доньку або беручи її із собою. Щодня доводилось перевозити до 40-50 пляшок води, що вимагало значних фізичних зусиль, витрат пального та впливало на сімейний бюджет. У зимовий період, у зв'язку з відсутністю води, було неможливо забезпечити опалення, тому родина проживала в холодній квартирі. Також були постійні перебої з електропостачанням через пошкодження електромереж або проведення ремонтних робіт, що спричиняло додаткові матеріальні витрати.
Через постійні вибухи, відсутність води, світла та опалення, він був змушений покинути своє житло, втративши можливість користування майном, та вимушений евакуюватися в червні 2019 року до м. Вишгород Київської області, де мешкав в орендованому приміщенні.
А з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року він виїхав до свого сина, який проживав у с. Козаровичі Вишгородського району. Ця територія потрапила під окупацію. З 24 лютого по 6 березня 2022 року він із родиною ховався в підвалі, побоюючись потрапити в полон, оскільки під час окупації чоловіків часто викрадали й вивозили в невідомому напрямку. Розпочалися проблеми з постачанням продуктів, електроенергії, води. З 06 березня 2022 року родині вдалося виїхати до с. Лютіж, а згодом - до с. Кобаки Івано-Франківської області, що також призвело до значних матеріальних витрат: на пальне, оренду житла, харчування, втрату накопичених коштів, які було витрачено на вимушене переселення. Усе це завдало позивачеві матеріальної шкоди, яку він оцінює у розмірі 1 000 000 грн.
Крім того, він зазнав моральної шкоди, завданоїпостійними психологічними хвилюваннями, моральним болем, стресом, втратою спокійного життя, через виття сирен повітряної тривоги, вибухи, страх бути окупованим. Він зазнав душевних страждань, які полягають у постійному страху за його безпеку та за життя його рідних, відчуває пригнічення та невизначеність майбутнього. Унаслідок дій відповідача були порушені його нормальні життєві зв'язки, погіршився психологічний та фізичний стан через постійні обстріли, повітряні тривоги, ночівлі в укриттях. Позивач змушений докладати надмірних зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав, позбавлений можливості евакуюватись через матеріальні збитки, він є пенсіонером 3 групи. Окрім того, було порушене його право на мирне життя, а тривалий моральний страх, зневіра, психологічне виснаження через атмосферу в країні, постійна тривожність, безсоння, напруження через обстріли, негативно вплинуло на психоемоційний стан.
З урахуванням наведених обставин, збільшивши розмір позовних вимог, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з російської федерації на його користь 1 000 000,00 грн у відшкодування матеріальної шкоди, та 11 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до російської федерації, в особі уряду російської федерації, про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України задоволено частково.
Стягнуто з російської федерації в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України, 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень.
Стягнуто з російської федерації в особі уряду російської федерації в дохід держави України судовий збір у розмірі 21000 (двадцять одну тисячу) гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із таким заочним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати заочне рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року в частині відмови у задоволені позову про відшкодування матеріальної шкоди та в частині визначення розміру моральної шкоди та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з російської федерації на його користь 1 000 000 грн матеріальної шкоди та збільшити розмір відшкодування моральної шкоди до 11 000 000 грн. У решті рішення суду залишити без змін.
Виправити описку у тексті рішення: замінити «с. Казаровичі» на «с. Козаровичі» та уточнити, що вказана адреса є місцем реєстрації, а фактичне місце його проживання - м. Вишгород (орендоване житло).
Просив розглянути справу у скороченому провадженні та без його особистої присутності, за наявними матеріалами.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що він вдячний суду першої інстанції за визнання протиправності дій російської федерації та часткове задоволення позову. Водночас, він не погоджуюся з рішенням у частині відмови у стягненні матеріальної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, зменшення розміру моральної шкоди до 5 000 000 грн замість заявлених 11 000 000 грн, а також допущених помилок і неточностей у викладенні обставин, зокрема, щодо місця проживання/реєстрації та назви населеного пункту.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частинірішення сам визнав факти тривалої відсутності водопостачання, щоденних витрат позивача на пальне для поїздок по воду, необхідність купівлі питної води, а також вимушеної оренди житла. Всі ці обставини прямо утворюють реальні збитки, які підлягають відшкодуванню згідно зі ст. 22 та ст. 1192 ЦК України. Відмову у стягненні матеріальної шкоди в сумі 1 000 000 грн позивач вважає необґрунтованою.
Щодо моральної шкоди позивач зазначає, що заявлена ним сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 11 000 000 грн відповідає характеру і тривалості страждань, які він та його родина зазнає з 2014 року та, особливо, після 2022 року (окупація с.Козаровичі, загроза життю сина, вимушений виїзд, проживання в орендованому житлі, постійні тривоги та небезпека).
Суд першої інстанції, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди удвічі, не навів належного обґрунтування такого висновку.
Зазначає, що з кожнем днем війни позовні вимоги можуть збільшуватись, а не зменшуватись.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з?явився, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлений у встановленому законом порядку. В апеляційній скарзі просив суд розглядати справу у його відсутності. З огляду на зазначене, суд вважає можливим розгляд справи у відсутності позивача.
Відповідач російська федерація, в особі уряду російської федерації, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлений в установленому порядку шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Київського апеляційного суду. Участь свого представника в судовому засіданні не забезпечив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутності представника відповідача.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України. До 05.10.2021 року зареєстрованим місцем проживання позивача було: АДРЕСА_1 .
З 05.10.2021 року зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи у зв'язку з трудовим каліцтвом з 27.09.2021 року.
З довідки Комунального підприємства «Покровськводоканал» від 01.07.2024 року №012/902 вбачається, що у м. Родинське у 2014 році було відсутнє водопостачання у періоди з 13 липня 2014 року по 13 серпня 2018 року, з 18 серпня 2014 року по 21 жовтня 2014 року.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України. 24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил держави-агресора на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 до російської федерації, в особі уряду російської федерації, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України, суд першої інстанції вказав на те що, розглянувши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, оскільки позивачем не було надано належних і допустимих доказів, що підтверджують розмір понесених витрат, пов'язаних із порушенням інфраструктури, відсутністю водопостачання, електроенергії, вимушеним переселенням, витратами на пальне, харчування, оренду житла, а також втратою доступу до власного житла. У матеріалах справи відсутні квитанції, чеки, договори оренди, письмові підтвердження понесених витрат, а також оцінка майна, яким позивач не міг користуватися або яке було втрачено. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1 000 000 грн.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд встановив, що позивач тривалий час проживав у зоні бойових дій, зазнав значних душевних страждань, перебував під постійною загрозою обстрілів, був змушений евакуюватися з місця свого проживання, зазнав психологічного тиску та страху за своє життя і життя близьких. Крім того, позивач є особою з інвалідністю, що посилювало психологічний тиск і ускладнювало побутові умови. Враховуючи воєнний стан в Україні, характер та тривалість пережитих подій, вік і стан здоров'я позивача, суд визнає позовні вимоги про компенсацію моральної шкоди частково обґрунтованими. Однак, через відсутність медичних висновків, висновків психолога та інших письмових доказів, які б підтверджували ступінь страждань позивача і тривалість їх впливу, суд вважає заявлену суму компенсації моральної шкоди в розмірі 11 000 000 грн завищеною та такою, що не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності. Відтак, суд визначає розмір компенсації завданої позивачу моральної шкоди у сумі 5 000 000 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року, відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
Із 2014 року Україна залишається об'єктом збройної агресії з боку росії, яку остання здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання рф державою-агресором (далі - Звернення)).
Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала росію державою-агресором (абзац шостий Звернення).
У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії росії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п'ятий пункту 1 Заяви).
27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). росія своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі, право на життя в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема, жінки та діти (абзаци четвертий і п'ятий пункту 3 Заяви).
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення агресора на Українську суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі, жінок і дітей.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто, заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених російською федерацією із 2014 року.
Вказував, що внаслідок збройної агресії на момент початку агресії (2014 рік) він проживав у м. Родинське Покровського району Донецької області. Унаслідок ракетних обстрілів території Донецької області було пошкоджено водопровід, який забезпечував потреби жителів Покровського району, у зв'язку з чим мешканці залишилися без водопостачання на три місяці. Для забезпечення його сім'ї водою він був змушений щоденно їздити до найближчих джерел води, що знаходились на відстані 4 км (криниця або шахта Краснолиманська), залишаючи вдома малолітню доньку або беручи її із собою. Щодня доводилось перевозити до 40-50 пляшок води, що вимагало значних фізичних зусиль, витрат пального та впливало на сімейний бюджет. У зимовий період, у зв'язку з відсутністю води, було неможливо забезпечити опалення, тому родина проживала в холодній квартирі. Також були постійні перебої з електропостачанням через пошкодження електромереж або проведення ремонтних робіт, що спричиняло додаткові матеріальні витрати. Через постійні вибухи, відсутність води, світла та опалення, він був змушений покинути своє житло, втративши можливість користування майном, та вимушений евакуюватися в червні 2019 року до м. Вишгород Київської області, де мешкав в орендованому приміщенні. А з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року він виїхав до свого сина, який проживав у с. Козаровичі Вишгородського району. Ця територія потрапила під окупацію. З 24 лютого по 6 березня 2022 року він із родиною ховався в підвалі, побоюючись потрапити в полон, оскільки під час окупації чоловіків часто викрадали й вивозили в невідомому напрямку. Розпочалися проблеми з постачанням продуктів, електроенергії, води. З 06 березня 2022 року родині вдалося виїхати до с. Лютіж, а згодом - до с. Кобаки Івано-Франківської області, що також призвело до значних матеріальних витрат: на пальне, оренду житла, харчування, втрату накопичених коштів, які було витрачено на вимушене переселення. Усе це завдало позивачеві матеріальної шкоди, яку він оцінює у розмірі 1 000 000 грн.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Колегія суддів вважає що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів, що підтверджують розмір понесених витрат, пов'язаних із порушенням інфраструктури, відсутністю водопостачання, електроенергії, вимушеним переселенням, витратами на пальне, харчування, оренду житла, а також втратою доступу до власного житла. У матеріалах справи відсутні квитанції, чеки, договори оренди, письмові підтвердження понесених позивачем витрат, а також оцінка майна, яким позивач не міг користуватися або яке було втрачено.
Відтак, ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами наявності порушеного належного саме йому права (майнового чи особистого немайнового права), що є необхідним для стягнення відшкодування майнової шкоди, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач довів обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення позову в частині стягнення майнової шкоди.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судпершої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1 000 000 грн.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:
(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;
(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте, з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати те, що дійсно, внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди, завданої особі внаслідок військової агресії рф проти України, може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди. Такими обставинами можуть бути, зокрема, смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії рф проти України, тощо.
Касаційний цивільний суд вже звертав увагу на те, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення.
Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).
Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 11 000 000 грн, яка виразилась в душевних стражданнях.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлене ОСОБА_1 у позові відшкодування моральної шкоди у розмірі 11 000 000 грн є завищеним та не підтверджене необхідними доказами.
Повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному наявному у справі окремому доказу та їх сукупності, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правильно врахував встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, глибину фізичних і душевних страждань та порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя та, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, прийшов до обгрунтованого висновку, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 5 000 000 грн.
Колегія суддів при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України враховує висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції у мотивувальній частині сам визнав факти тривалої відсутності водопостачання, щоденних витрат на пальне для поїздок по воду, необхідність купівлі питної води, а також вимушеної оренди житла і всі ці обставини прямо утворюють реальні збитки, які підлягають відшкодуванню згідно зі ст. 22 та ст. 1192 ЦК України, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних й допустимих доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд зобов'язаний свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам доказів не збирає.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів" (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).
Суд першої інстанції, надавши оцінку поданим позивачем доказам у їх сукупності, зробив обґрунтований висновок про те, що позивачем, у силу вимог процесуального закону, не доведено свої позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь матеріальної шкоди в розмірі 1 000 000 грн та понесених витрат, пов'язаних із порушенням інфраструктури, відсутністю водопостачання, електроенергії, вимушеним переселенням, витратами на пальне, харчування, оренду житла, а також втратою доступу до власного житла, оскільки в матеріалах справи відсутні квитанції, чеки, договори оренди, письмові підтвердження понесених витрат, а також оцінка майна, яким позивач не міг користуватися або яке було втрачено.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не взято до уваги, що унаслідок дій відповідача були порушені його нормальні життєві зв'язки, погіршився психологічний та фізичний стан через постійні обстріли, повітряні тривоги, ночівлі в укриттях, що він був змушений докладати надмірних зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав, позбавлений можливості евакуюватись через матеріальні збитки, є пенсіонером, інвалідом 3 групи. Окрім того, було порушено його право на мирне життя, а тривалий моральний страх, зневіра, психологічне виснаження через атмосферу в країні, постійна тривожність, безсоння, напруження через обстріли, негативно вплинули на його психоемоційний стан, не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Безумовно, моральну шкода не можна виміряти повністю зрозумівши емоційний стан особи, яка просить про таку сатисфакцію. Поряд з цим, враховуючи всі доводи, які навів позивач у своїй позовній заяві та, беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення її прав, колегія суддів вважає, що наведених позивачем доводів за обставин цієї справи достатньо для стягнення з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 000 грн.
В світлі викладеного, суд апеляційної інстанції також бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, у пунктах 95, 96 якого вказано, що заявниці вимагали «значної», але конкретно не визначеної компенсації за моральну шкоду, завдану їм у формі приниження, страждання та тривоги..... моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи… можуть зазнати страждань і тривоги. Але все ж таки,... Суд вважає, що за обставин цієї справи визнання ним порушення є достатньою справедливою сатисфакцією.
Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи, оскільки оскаржуване рішення прийняте на основі повно і всебічно з'ясованих судом обставин, на які сторона посилалася, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обгрутнованість рішення суду першої інстанції та про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 5000 0000,00 грн. відповідно до встановлених обставин та на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені позивачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 рокув оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині залишено без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: