Постанова від 27.11.2025 по справі 759/14134/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/12019/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ Справа № 759/14134/23

27 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тищенка Андрія Петровича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Сенько М.Ф., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 , про витребування майна, визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_4 , про витребування майна, визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І., за реєстровим №742, ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року та Розпорядження № 581 від 07 вересня 2016, виданого Святошинською районною в місті Києві Державною адміністрацією, - АДРЕСА_4 (чотирнадцять)) у Святошинському районі міста Київа. Опис: Житловий будинок літ. «А»; ганок літ. «а, а1»; тераса літ. «а2»; балкон літ. «а3, а4, а5»; басейн літ. «Б»; підвал літ. «Б-пд»; сходи літ. «б»; споруди літ. «№ 1-№ 3»; загальна площа житлового будинку - 484,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 110,6 кв. м. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1508265780000. Житловий будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа: 0,1 га.

Право власності на будинок зареєстровано за номером: 25280283, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.03.2018 року №117374445.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 734, ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:740:0089 було зареєстроване за номером запису: 25274269, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.03.2018 року № 117328328.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 745, ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_8 земельну ділянку загальною площею 0,0499 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року - АДРЕСА_4 (чотирнадцять літера «А»), Святошинський район, місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:740:0090 було зареєстровано 16.03.2018року, номер запису про право власності: 25277711, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.04.2018 року № 121498106.

Вказане вище нерухоме майно 24.07.2020 року ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 14.12.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. за реєстровим № 9705, було відчужене ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, що були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О., за реєстровими № № 236, 237, 238.

Надалі, ОСОБА_3 10.02.2021 року, на забезпечення боргових зобов'язань перед ОСОБА_9 за договором позики від 10.02.2021року, передав останньому в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , про що між ними було укладено договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. за реєстровим №455.

Нотаріусом вчинено державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 40496894) та державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно; номер запису про обтяження: 40494644), що підтверджується інформаційною довідкою № 338438260 від 07.07.2023року.

Посилаючись на те, що спірне майно було відчужене поза волею позивача, правочини з відчуження були вчинені за довіреністю, яку він, ОСОБА_2 , не видавав ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_2 просив суд:

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами (житловий будинок літ. «А»; ганок літ. «а, аі»; тераса літ. «а2»; балкон літ. «аЗ, а4, а5»; басейн літ. «Б»; підвал літ. «Б-пд»; сходи літ. «б»; споруди літ. «№1-№3»; загальна площа житлового будинку - 484,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 110,6 кв.м.) по АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1508265780000;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0499 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000;

визнати недійсним іпотечний договір, укладений 10.02.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І., зареєстровано у реєстрі за N° 455;

скасувати державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 40496894) та державну реєстрацію обтяження (номер запису про обтяження: 40494644) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомого майна номер 1508265780000, що вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І. на підставі іпотечного договору від 10.02.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 455;

судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , третя особа ОСОБА_4 , про витребування майна, визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяженнязадоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами (житловий будинок літ. «А»; ганок літ. «а, а1»; тераса літ. «а2»; балкон літ. «а3, а4, а5»; басейн літ. «Б»; підвал літ. «Б-пд»; сходи літ. «б»; споруди літ. «№ 1-№3»; загальна площа житлового будинку - 484,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 110,6 кв. м) по АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1508265780000.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0499 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000.

Визнано недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_11 , що посвідчений 10.02.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. за реєстровим № 455.

Скасовано державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 40496894) та державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 40494644) на об'єкт нерухомого майна номер 1508265780000, що вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І. на підставі іпотечного договору від 10.02.2021року, зареєстрованого в реєстрі за № 455.

Стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 6 710 (шість тисяч сімсот десять) грн. судового збору, з кожного.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2025 року поновлено ОСОБА_2 пропущений строк на надання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи № 759/14134/23 судом першої інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 у рівних частинах на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у зв'язку із розглядом справи № 759/14134/23 судом першої інстанції в розмірі 80 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, по 40 000 грн з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних частинах на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у зв'язку з переглядом судом апеляційної інстанції ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року про забезпечення позову за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тищенка Андрія Петровича в розмірі 12 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, по 6 000 грн з кожного.

Не погоджуючись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_10 адвокат Тищенко Андрій Петрович подав апеляційні скарги, в яких за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю;

Арешт, накладений ухвалою Святошинського районного суду м. Києва за заявою позивача ОСОБА_2 , про забезпечення позову скасувати; заяву адвоката Музичко Руслани Василівни про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 у рівних частинах на користь ОСОБА_2 понесених ним судових витрат у зв'язку із розглядом справи № 759/14134/23 судом першої інстанції в розмірі 80 000 грн - витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, по 40 000 грн з кожного та стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_10 у рівних частинах на користь ОСОБА_2 понесених ним судових витрат у зв'язку з переглядом судом апеляційної інстанції ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року про забезпечення позову за апеляційною скаргою представника ОСОБА_10 - адвоката Тищенка Андрія Петровича в розмірі 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, по 6 000 грн з кожного, залишити без задоволення.

В обґрунтування змісту вимог апеляційних скарг зазначає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційні скарги мотивовані тим що, ігноруючи вимоги цивільного процесуального законодавства України, суд першої інстанції вирішив справу за відсутністю всіх учасників справи в першому ж судовому засіданні і навіть за відсутності ознак повторності неявки учасників справи, чим грубо порушив їх права, визначені частиною 1 статті 43 ЦПК України, а саме: права подавати докази, брати участь у судових засіданнях, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Доказом та фактичним підтвердженням такого порушення прав відповідача ОСОБА_9 , є надані ним ще в підготовчому провадженні письмові пояснення, в яких він чітко повідомив суд про свій намір не лише реалізовувати своє право наводити свої доводи, а і надати додаткові докази у вигляді документів щодо будівництва об'єкту нерухомості, який є предметом позову.

Також, суд першої інстанції, розглянувши справу за відсутності представника відповідача ОСОБА_9 - адвоката Тищенка А.П., проігнорував його правову позицію, викладену в клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, яке суд відхилив як передчасне та відклав його на час розгляду справи по суті.

Стосовно висновку експерта, який покладено в основу судового рішення та який визнаний судом єдиним наявним доказом,підтверджуючим відсутність волевиявлення позивача ОСОБА_2 на відчуження майна, яке є предметом спору, сторона відповідача ОСОБА_10 звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що почеркознавчу експертизу можуть проводити виключно експерти державних спеціалізованих установ. ТОВ «Цент судових експертиз«Альтернатива», яке на замовлення позивача здійснило проведення почеркознавчої експертизи, є юридичною особою, яке не відноситься до державних спеціалізованих установ.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

Із норм чинного законодавства України, а також з відповіді КНДІСЕ про те, що почеркознавча експертиза, яка відноситься до криміналістичних експертиз, може бути проведена виключно експертами державних спеціалізованих установ, які мають відповідну кваліфікацію судового експерта, а для проведення почеркознавчих досліджень записів та підписів мають надаватись виключно оригінали документів, сторона відповідача ОСОБА_10 вважає, що висновок ТОВ «Цент судових експертиз«Альтернатива» в особі експерта Фраймович Л.В. № 59/24 почеркознавчого дослідження від 12.07.2024 року, не міг бути визнаний судом як допустимий доказ у справі, однак, всупереч вимогам закону, а саме положенням статті 78 ЦПК України, був не лише визнанимналежним доказом у справі, а і покладений в основу прийнятого судом першої інстанції рішення.

Також, сторона відповідача звертає увагу суду апеляційної інстанції на неповноту судового розгляду, а саме-неповне встановлення фактичних обставинсправи, оскільки залишилися недослідженими обставини, викладені в письмовому поясненні відповідача ОСОБА_9 , з'ясування яких, на переконання сторони відповідача, є доказом та має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_10 повідомив суд першої інстанції про те, що документи в оригіналах він готовий віднайти та надати суду в якості доказів. Однак, вказані пояснення відповідача ОСОБА_9 судом під час розгляду справи по суті не були взяті до уваги та обставини, викладені в них, не перевірялися.

Отже, розглянувши справу за відсутності відповідача ОСОБА_10 , суд першої інстанції позбавив його можливості надати письмові докази.

Не враховано судом першої інстанції, що позивач невірно надав правову оцінку правочинам. Сторона відповідача вважає, що позивачу достовірно було відомо про набуття ОСОБА_3 права власності за законом на об'єкти житлової нерухомості та нерухоме майно, які зазначені в позовній заяві, їх державну реєстрацію на підставі нотаріально посвідчених договорів, однак, в якості підстави для застосування віндикаційного позову, він зазначає те, що ці правочини є неукладеними.

Виходячи з положень ст. 388 ЦК України, ОСОБА_3 є добросовісним набувачем і витребування майна з його володіння можливе лише за наявності законодавчо визначених підстав.

Натомість позивач заявляє вимоги про витребування майна у ОСОБА_3 як особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, тобто, на підставах,передбачених ст. 387 ЦК України, що не відповідає об'єктивним обставинам справи та жодним чином не доведено позивачем.

Твердження позивача про передачу в іпотеку майна не його власником, також, на думку сторони відповідача ОСОБА_10 , не відповідає дійсності, оскільки на момент укладання договору саме ОСОБА_3 був законодавчо визначеним власником майна, факт чого перевірявся нотаріусом при укладанні договору та підтверджувався витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сторона відповідача звертає увагу суду, що довіреність від 14 грудня 2019 року, посвідчена нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю., видана ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_4 , не є правочином з відчуження майна.

Укладаючи 24 липня 2020 року з ОСОБА_3 , як покупцем, договори купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, ОСОБА_4 діяв саме від імені та в інтересах ОСОБА_12 , про що зазначено в текстах цих договорів.

Таким чином, на думку сторони відповідача ОСОБА_10 , позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки права особи, яка є стороною правочину (в даному випадку ОСОБА_2 є продавцем спірного майна за договорами купівлі-продажу), підлягають захисту з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, а не шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Саме така правова позиція зазначена Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 серпня 2021 року по справі № 138/1523/19.

Позовні вимоги про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного 10.02.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 і посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І., та скасування державної реєстрації іпотеки (номер запису про іпотеку: 40496894) та державної реєстрації обтяження (номер запису про обтяження: 40494644) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об'єкт нерухомого майна номер 1508265780000, що вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. на підставі іпотечного договору від 10.02.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 455, також не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач в своїй позовній заяві не навів та не обґрунтував правових підстав для визнання такого договору недійсним в порядку ст. 215 ЦК України, а сам договір іпотеки в повній мірі відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до вимог ст. 203 ЦК України.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18).

Недослідженими судом першої інстанції та без будь якої правової оцінки залишені документальні докази, які були витребувані судом першої інстанції та долучені до матеріалів справи за клопотанням сторони відповідача, а саме: наказ Міністерства юстиції України № 3285/7 від 23.12.2020 року про результати розгляду скарги ОСОБА_2 від 14.09.2020 року щодо незаконності прийнятих рішень про державну реєстрацію об'єктів речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, проведеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Гайдук Юлією Олександрівною; висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 29.10.2020 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 від 14.09.2020 року, зареєстрованої Міністерством юстиції України 15.09.2020 року за № М-26147.

Таким чином, на переконання сторони відповідача ОСОБА_10 , суд першої інстанції проігнорував докази сторони відповідача щодо законності набуття права власності відповідачем ОСОБА_13 на зазначені об'єкти нерухомості, і саме на підставі цих доказів представник відповідача ОСОБА_9 - адвокат Тищенко А.П. заявляв клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, яке суд відхилив як передчасне в підготовчому засіданні та відклав його на час розгляду справи по суті, але так і не розглянув.

В частині оскарження додаткового судового рішення сторона відповідача ОСОБА_10 зазначає, що у матеріалах справи відсутні, як розрахунок витрат на правничу допомогу, так і належні докази обсягу виконаної представницею позивача роботи (наданих послуг).

Таким чином, представницею позивача не було надано документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок, що є грубим порушенням норм процесуального права та позбавило відповідачів можливості спростувати факт понесення таких витрат, які вони вважають необгрунтованими та довести неспівмірність таких витрат.

Єдиним доказом підтвердження понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу є договір про надання правничої допомоги № 33/23 про надання правничої допомоги від 07 липня 2023 року, яким визначена вартість послуг адвоката 80 000 грн, адже ні договору, ні акту про надання правової допомоги на суму 12 000 грн. представником позивача суду першої інстанції надано не було.

Сторона відповідача ОСОБА_9. вважає, що надані документи не дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх загальну вартість, зокрема, матеріалами справи не підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді.

Також зазначає, що ця справа не потребувала затрат значного часу, підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, тому вважає справедливим призначити позивачеві компенсацію витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 8000 грн., в разі підтвердження фактично понесених витрат.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 №910/7032/17).

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_2 адвокат Музичко Руслана Василівна просить апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволеня, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2025 року - без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку, що представник відповідача ОСОБА_9 адвокат Тищенко А.П. жодних клопотань не подавав. При цьому адвокат Фурлет В.П. щодо себе також клопотань не подавав і про причини своєї неявки в судове засідання суд не повідомив.

Таким чином, розглядаючи справу без участі представника відповідача ОСОБА_9 , суд першої інстанції діяв виключно в межах приписів статті 223 ЦПК України.

Посилання на те, що відсутність представника відповідача ОСОБА_9 позбавила його права надавати докази та пояснення, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, не заслуговують на увагу, оскільки у справі був досить тривалий період підготовчого провадження і сторони надали всі докази та пояснення, які хотіли надати. Надання доказів після завершення підготовчого провадження не допускається законом, крім випадку, коли сторона заявить клопотання та обґрунтує неможливість надання такого доказу в підготовчому провадженні. У цьому разі таких клопотань не надходило, як і немає клопотання про залучення додаткових доказів чи про їх витребування на стадії апеляційного розгляду з мотивів неможливості їх надання суду першої інстанції через певні об'єктивні причини. Указане свідчить про те, що судом першої інстанції було повно і всебічно з'ясовані обставини справи.

Приймаючи висновок почеркознавчого дослідження та, оцінюючи його в сукупності з іншими доказами, суд першої інстанції зважив на те, що відповідачами на підтвердження своїх заперечень оригіналу довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю. 14.12.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 9705, надано не було. Приватний нотаріус КМНО Некрилов К.Ю. відповіді на запити представниці позивача не надав, а також не виконав вимоги ухвали суду від 13.09.2023року, якою було витребувано у нього відповідні документи. Суд також зважив на те, що будь-яких доказів, які б підтвердили вчинення позивачем довіреності здобуто (надано) не було.

Щодо посилання відповідача на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального права зазначає, що позивачем оспорюється сам факт укладання ним правочинів, такий факт може бути спростований не шляхом заявлення позовних вимог про недійсність правочинів, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Оскільки у відповідача ОСОБА_3 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 484,1 кв. м, житловою площею 110,6 кв. м., не виникало, то він й не мав права передавати вказане спірне нерухоме майно в іпотеку.

У зв'язку з визнанням недійсним іпотечного договору, державна реєстрація іпотеки та обтяження (заборони на спірний будинок) на підставі такого договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке накладено приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А. І. 10.02.2021 року, порушують права позивача, а тому така державна реєстрація іпотеки та обтяження (заборони на нерухоме майно) на підставі цього іпотечного договору підлягають скасуванню, що є належним способом захисту порушеного права у даному випадку.

З огляду на вищевикладене, судом першої інстанції винесене законне та обґрунтоване рішення, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Сторона позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач ОСОБА_2 поніс та які очікує понести у зв'язку з переглядом судом апеляційної інстанції рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року у справі № 759/14134/23 за апеляційною скаргою представника скаржника у справі № 759/14134/23, розмір яких становить 50 000грн - витрати на професійну правничу допомогу, докази щодо розміру яких будуть подані у встановленому ЦПК України порядку, протягом п'яти днів після ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги представника скаржника на рішення суду першої інстанції від 01.04.2025 року у справі № 759/14134/23.

В частині оскарження додаткового судового рішення сторона позивача вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції від 21.07.2025 року у справі № 759/14134/23 є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Зазначає, що витрати, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи № 759/14134/23 судом першої інстанції та переглядом судом апеляційної інстанції ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року про забезпечення позову у справі № 755/581/24 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тищенка Андрія Петровича, підтверджуються договорами та актами про надання правничої допомоги. В актах про надання правничої допомоги не зазначений детальний перелік складених документів і здійснених представницею позивача дій, оскільки, по-перше, договори містять фіксовану суму гонорару адвокатського бюро, тому здійснені представницею позивача дії, зокрема, складені документи, не потребують деталізації; по-друге, всі ці дії (складені документи) та докази того, що вони були здійснені (складені), містяться в матеріалах справи.

Вважає, що сума витрат на правничу допомогу в розмірі 80 000 грн (у зв'язку із розглядом справи № 759/14134/23 судом першої інстанції) та 12 000 грн (у зв'язку із переглядом судом апеляційної інстанції ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року про забезпечення позову за апеляційною скаргою представника ОСОБА_10 - адвоката Тищенка Андрія Петровича) відповідає принципу розумності, співмірності та реальності.

При розгляді судом першої інстанції заяви представниці позивача про залучення доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення жоден з відповідачів свої заперечення проти розміру витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції не надсилав, попри те, що було досить багато часу - заява про залучення доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення була подана 21 квітня 2025 року, а додаткове рішення було ухвалене 21 липня 2025 року. Засідання щодо розгляду заяви представниці позивача про залучення доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення призначалося 20 травня 2025 року, 10 червня 2025 року та 21 липня 2025 року. У жодне судове засідання представники відповідачів не з'явилися.

З огляду на вищевикладене, на переконання сторони позивача, судом першої інстанції винесене законне та обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Сторона позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначає про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач ОСОБА_2 поніс та які очікує понести у зв'язку з переглядом судом апеляційної інстанції додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року у справі № 759/14134/23 за апеляційною скаргою представника скаржника у справі № 759/14134/23, розмір якого становить 12 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу, докази щодо розміру яких будуть подані у встановленому ЦПК України порядку протягом п'яти днів після ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги представника скаржника на додаткове рішення суду першої інстанції від 21.07.2025 у справі № 759/14134/23.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_10 адвокат Тищенко Андрій Петрович повністю підтримав доводи апеляційних скарг, просив скарги задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Музичко Руслана Василівна в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечувала. Просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та додаткове рішення суду- без змін.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа: ОСОБА_4 в судове засіданння повторно не з?явились. Про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на апеляційні скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим №742, ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року та Розпорядження № 581 від 07 вересня 2016, виданого Святошинською районною в місті Києві Державною адміністрацією, - АДРЕСА_4 (чотирнадцять)) у Святошинському районі міста Київа. Опис: Житловий будинок літ. «А»; ганок літ. «а, а1»; тераса літ. «а2»; балкон літ. «а3, а4, а5»; басейн літ. «Б»; підвал літ. «Б-пд»; сходи літ. «б»; споруди літ. «№ 1-№ 3»; загальна площа житлового будинку - 484,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 110,6 кв. м. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1508265780000. Житловий будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа: 0,1 га.

На підставі договору договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 734, ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 745, ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_8 земельну ділянку, загальною площею 0,0499 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року - АДРЕСА_4 Святошинський район, місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:740:0090 було зареєстровано 16.03.2018 року, номер запису про право власності: 25277711, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.04.2018 року № 121498106.

Вказане вище нерухоме майно 24.07.2020 року ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 14.12.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. за реєстровим № 9705, було відчужене ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, що були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. за реєстровими № № 236, 237, 238.

Надалі, ОСОБА_3 10.02.2021 року, на забезпечення боргових зобов'язань перед ОСОБА_10 за договором позики від 10.02.2021 року, передав останньому в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , про що між ними було укладено договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. за реєстровим №455.

Судом також встановлено, що відповідно до висновку № 59/24 почеркознавчого дослідження від 12.07.2024 року, що виконаний ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» в особі експерта Фраймович Л.В., підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься у рядку «Підпис:» у технічній копії довіреності від 14 грудня 2019 року від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_14 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. та зареєстрована в реєстрі за № 9705, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 ; Рукописний запис «ОСОБА_2», зображення якого міститься у рядку «Підпис:» у технічній копії довіреності від 14 грудня 2019 року від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. та зареєстрована в реєстрі за № 9705, виконаний не ОСОБА_16 , а іншою особою.

Висновок складений для подання до суду відповідно до статтей 102, 106 ЦПК України, Фраймович Л.В. є судовим експертом, має вищий кваліфікаційний клас судового експерта, була атестована за спеціальністю «Дослідження почерку та підпису» та має стаж експертної роботи з 2000 року. Експерт попереджений (обізнаний) відповідно до частини сьомої статті 102 ЦПК України про відповідальність, передбачену статтею 384 КК України за завідомо неправдивий висновок, про що зазначено безпосередньо у висновку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 , про витребування майна, визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження, суд першої інстанції вказав на те, що ОСОБА_2 не надавав повноважень ОСОБА_19 у на розпорядження його майном. Наявні в матеріалах справи докази, виходячи із принципу стандарту доказування «поза розумним сумнівом», дають підстави для висновку, що позивач не підписував довіреності від 14.12.2019року, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 9705, та обставини, які вбачаються із висновку № 59/24 за результатами проведення почеркознавчого дослідження від 12.07.2024року щодо неналежності підпису позивача у довіреності, є достатніми для встановлення відсутності волі позивача на вчинення правочинів відчуження належного йому майна.

Судом встановлено, що ніяких намірів і дій щодо відчуження спірного нерухомого майна позивач не здійснював, вказане нерухоме майно вибуло з його володіння поза його волею, внаслідок підроблення підпису в довіреності, що підтверджується висновком № 59/24 за результатами проведення почеркознавчого дослідження від 12.07.2024 року.

За таких обставин, суд погоджується з доводами позову про те, що позивач не видавав і не підписував довіреність від 14.12.2019 року та не уповноважував ОСОБА_4 на підписання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, а також не погоджував істотні умови цих договорів, що свідчить про неукладеність, як довіреності, так і договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок.

Зважаючи на те, що спірне майно вибуло з власності позивача поза його волею шляхом його відчуження особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування спірного майна від відповідача на користь позивача, як законного власника, що буде належним та ефективним способом захисту порушеного майнового права позивача.

Оскільки договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А.І. 10.02.2021 року, зареєстрований в реєстрі за № 455, є похідним правочином від правочину, за яким іпотекодавець набув спірний житловий будинок, встановлені обставини вибуття спірного майна з власності ОСОБА_2 поза його волею шляхом відчуження особою, яка не мала такого права, свідчать, що відповідач не мав права розпоряджатися спірним майном та укладати договір іпотеки.

Відтак, суд вважає слушними доводи позивача, що оскільки житловий будинок вибув з його володіння поза його волею та фактично був відчужений без його відома особою, яка не мала права розпоряджатися будинком, що є підставою для його повернення позивачу, як законному власнику, позивач не надавав своєї згоди на передання цього майна в іпотеку і відповідач не мав законного права на розпорядження спірним будинком шляхом передання його в іпотеку.

За таких обставин, суд також погоджується з доводами позову щодо того, що у зв'язку з визнанням недійсним іпотечного договору державна реєстрація іпотеки та обтяження (заборони на спірний будинок) на підставі такого договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке накладено приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А.І. 10.02.2021, порушують права позивача, а тому така державна реєстрація іпотеки та обтяження (заборони на нерухоме майно) на підставі цього іпотечного договору мають бути скасовані.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 рокувідповідає.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 є власникомжитлового будинку АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року та Розпорядження № 581 від 07 вересня 2016, виданого Святошинською районною в місті Києві Державною адміністрацією, - АДРЕСА_4 (чотирнадцять)) у Святошинському районі міста Київа. Позивач отримав у власність житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим №742

ОСОБА_21 є власникомземельної ділянки, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000. Позивач отримав у власність вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 734.

Також ОСОБА_22 є власникомземельної ділянки, загальною площею 0,0499 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року - АДРЕСА_4 (чотирнадцять літера «А»), Святошинський район, місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000. Позивач отримав у власність вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 745.

Проте, вказане майно вибуло з володіння ОСОБА_2 поза його волею, внаслідок неправомірних дій третьої особи ОСОБА_4 , який на підставі довіреності уклав 24.07.2020 року з ОСОБА_3 договори купівлі-продажу, що були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. за реєстровими № 236, 237, 238. Надалі, ОСОБА_3 10.02.2021 року, на забезпечення боргових зобов'язань перед ОСОБА_10 за договором позики від 10.02.2021 року, передав останньому в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , про що між ними було укладено договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. за реєстровим №455.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У матеріалах справи, що переглядається, відсутні дані про характер відносин між позивачем та ОСОБА_24 (родинні, дружні, чи договірні), що передували посвідченню довіреності від 14 грудня 2019 року, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. та зареєстрована в реєстрі за № 9705.

Натомість, висновком № 59/24 почеркознавчого дослідження від 12.07.2024 року, що виконаний ТОВ «Центр судових експертиз « Альтернатива» в особі експерта Фраймович Л.В. визначено, що підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься у рядку «Підпис:» у технічній копії довіреності від 14 грудня 2019 року від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_14 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. та зареєстрована в реєстрі за № 9705, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 ; Рукописний запис «ОСОБА_2», зображення якого міститься у рядку «Підпис:» у технічній копії довіреності від 14 грудня 2019 року від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. та зареєстрована в реєстрі за № 9705, виконаний не ОСОБА_16 , а іншою особою.

За таких обставин, колегія судівпогоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не погоджував істотні умови договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_3 , що були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. за реєстровими № 236, 237, 238.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України,правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що невчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (зокрема електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним та оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Тобто, положення цивільного законодавства щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У разі оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 житлового будинку № НОМЕР_1 з господарськими спорудами (житловий будинок літ. «А»; ганок літ. «а, аі»; тераса літ. «а2»; балкон літ. «аЗ, а4, а5»; басейн літ. «Б»; підвал літ. «Б-пд»; сходи літ. «б»; споруди літ. «№1-№3»; загальна площа житлового будинку - 484,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 110,6 кв.м.) по АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1508265780000; витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000; витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0499 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 зазначено, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто, іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема, в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передання майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Договір є найпоширенішою підставою для виникнення іпотечних правовідносин. Під час укладення договору іпотеки потрібно дотримуватися встановлених законом вимог, зокрема, щодо його форми та змісту, порядку внесення змін до нього, виду та правового статусу майна, що дозволено передавати в іпотеку, умов передання майна в іпотеку та інших, визначених законом аспектів, які мають суттєве значення для дійсності такого договору.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» об'єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відсутність хоча б однієї з указаних ознак є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Оскільки договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А. І. 10.02.2021року, зареєстрований в реєстрі за № 455, є похідним правочином від правочину, за яким ОСОБА_25 , як іпотекодавець, набув спірний житловий будинок, встановлені обставини вибуття спірного майна з власності позивача поза його волею шляхом відчуження особою, яка не мала такого права, свідчать, що відповідач ОСОБА_25 не мав права розпоряджатися спірним майном та укладати договір іпотеки.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_11 , що посвідчений 10.02.2021рокуприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. за реєстровим № 455.

Крім того, статтею 593 ЦК України визначено, що право застави припиняється у випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

У зв'язку з визнанням недійсним іпотечного договору державна реєстрація іпотеки та обтяження (заборони на спірний будинок) на підставі такого договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке накладено приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А.І. 10.02.2021, порушують права позивача, колегія суддів приходить до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 40496894) та державної реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 40494644) на об'єкт нерухомого майна номер 1508265780000, що вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І. на підставі іпотечного договору від 10.02.2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 455.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежності способу захисту порушених прав позивача шляхом предявлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, к4олегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто, з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (пункт 9.21) та інших.

Належне ОСОБА_26 нерухоме майно є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

В справі, яка переглядається, майно вибуло з володіння ОСОБА_12 поза його волею.

За таких підстав колегія суддів вважає, що належним способом захисту права позивача в цій справі є саме вимога про витребування його майна з чужого незаконного володіння.

У разі вибуття майна з володіння власника не з його волі законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» в особі експерта Фраймович Л.В. № 59/24 почеркознавчого дослідження від 12.07.2024 року не міг бути визнаний судом як допустимий доказ у справі, однак всупереч вимогам закону, а саме положенням статті 78 ЦПК, був не лише визнаний, а і покладений в основу прийнятого судом першої інстанції рішення, правильності висновків суду перешої інстанції не спростовують, з огляду на навступне.

13.09.2023 року ухвалою суду витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гайдук Юлії Олександрівни (02091 м. Київ, вул. Харківське шосе, 56-А) належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо вчинення нотаріальної дії, зареєстрованої в реєстрі №236; засвідченої копії нотаріальної справи щодо вчинення нотаріальної дії, зареєстрованої в реєстрі №237; засвідченої копії нотаріальної справи щодо вчинення нотаріальної дії, зареєстрованої в реєстрі №238.

Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некрилова Костянтина Юрійовича (01001 м. Київ, вул. Костьольна, 6, оф. 16) засвідченої копії нотаріальної справи щодо вчинення нотаріальної дії, зареєстрованої в реєстрі №9705; засвідченої копії витягу з реєстру для реєстрації нотаріальних дії за 14.12.2019 року щодо вчинення нотаріальної дії, зареєстрованої в реєстрі за №9705.

В свою чергу наадвокатський запит представниці позивача - адвоката Музичко Р.В. від 05.03.2024 року до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за вих. № 11574/9.1-24/вх.13904/9-24 від 07.03.2024 року, надано відповідь про те, що наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.10.2022 № 783/6 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. » відповідно до пункту 3 статті 30 та статті 30-1 Закону України «Про нотаріат» приватна нотаріальна діяльність Некрилова К.Ю. по Київському міському нотаріальному округу припинена з 05.10.2022 року, та зазначено, що нотаріусом після припинення діяльності не виконані норми чинного законодавства, документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю. не були передані на відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву.

29.11.2023 року ухвалою суду було задоволено клопотання позивача тапризначено судову почеркознавчу експертизу на предмет належності підпису та рукописного тексту від імені ОСОБА_2 на довіреності на ім'я ОСОБА_14 , провадження у справі на час проведення експертизи зупинене.

З огляду на те, що вжиті судом заходи щодо витребування оригіналу довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю. 14.12.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 9705, не дали позитивного результату - ні відповідачі, ні нотаріус Некрилов К.Ю. цей документ не надали, але при цьому витребувані судом від приватного нотаріуса Гайдук Ю. О. матеріали нотаріальних справ щодо посвідчення договорів купівлі-продажу спірного домоволодіння та земельних ділянок містять ксерокопії довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю.14.12.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 9705, суд першої інстанціїпри призначенні експертизи обгрунтовановизначив об'єктом експертного дослідження підпис і рукописний текст від імені позивача на вказаних ксерокопіях довіреності. Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

30 травня 2024 року до суду повернулись матеріали цивільної справи з листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про організацію виконання експертизи, яким повідомлено, що у зв'язку з тим, що питання ухвали поставлені відносно зображень почеркових об'єктів, наявних в копіях довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Некриловим К.Ю. 14.12.2019 року, зареєстрованої в реєстрі за № 9705, що приєднані до матеріалів справи, а вжиті судом заходи щодо витребовування оригіналу цієї довіреності не дали позитивного результату, ці обставини виключають можливість організації проведення судової почеркознавчої експертизи, у зв'язку з чим ухвалою суду від 13.06.2024 року провадження у справі відновлене.

У звязку з чим, судом першої інстанції обгрунтовано було взято до уваги висновок № 59/24 почеркознавчого дослідження від 12.07.2024 року виконаний ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» в особі експерта Фраймович Л.В., яка є судовим експертом, має вищий кваліфікаційний клас судового експерта, була атестована за спеціальністю «Дослідження почерку та підпису» та має стаж експертної роботи з 2000 року. Експерт попереджений (обізнаний) відповідно до частини сьомої статті 102 ЦПК України про відповідальність, передбачену статтею 384 КК України за завідомо неправдивий висновок, про що зазначено безпосередньо у висновку.

У постанові від 02 квітня 2025 року по справі № 704/88/19 Верховний Суд вказав на те, що помилка суду не може ставитись у провину учасникам судового розгляду.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

У випадку, коли експертна установа не наділена правом проводити певні види експертиз, це не означає, що проведення такої експертизи не може бути доручено іншій експертній установі, яка має право на проведення експертиз певного виду самостійно судом, оскільки сторони від проведення судової експертизи не відмовлялись і для правильного вирішення справи по суті необхідні спеціальні технічні знання.

Оцінюючи доводи касаційноїскарги, які зводяться, зокрема, до порушення права позивача довести позовні вимоги, Верховний Суд зауважує, що реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд оцінює доводи касаційної скарги в контексті, чи на рівних засадах заслуховувалися судом аргументи обох сторін та надавалася їм можливість надати докази суду, а також брати участь у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_10 повідомив суд першої інстанції про те, що документи в оригіналах він готовий віднайти та надати суду в якості доказів, однак, вказані пояснення відповідача ОСОБА_9 судом під час розгляду справи по суті не були взяті до уваги, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Як унормовано приписами ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У даній справі був досить тривалий період підготовчого провадження у суді першої інстаніціїі сторони надали всі докази та пояснення, які вважали за необхідне надати. Поряд з цим, стверджуючи про наявність у нього оригіналів документів (довіреності) відповідач їх ні до апеляційної скарги, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не надавав, відповідних клопотань про дослідження оригіналів документів не заявляв.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував його правову позицію, викладену в клопотанні про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, яке суд відхилив як передчасне та відклав його на час розгляду справи по суті, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступе.

17.11.2023 року представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем в позовній заяві не зазначено відомості про факт досудового врегулювання спору, так як у вересні 2020 року позивач звертався до Міністерства юстиції України зі скаргою на незаконність прийнятих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. рішень про державну реєстрацію об'єктів речових прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, які є предметом позову у даній справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справім «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини другої статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Пунктом 6 частини 3 статті 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Поряд з цим, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. не є стороною у даній справі, а відтак, не зазначення позивачем у позовній заяві відомостей про те, що у вересні 2020 року позивач звертався до Міністерства юстиції України зі скаргою на незаконні дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. при вчиненні нотаріальної дії не є беззаперечною підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних частинах на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у зв'язку із розглядом справи № 759/14134/23 судом першої інстанції в розмірі 80 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, по 40 000 грн з кожногота стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у рівних частинах на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у зв'язку з переглядом судом апеляційної інстанції ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року про забезпечення позову за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тищенка Андрія Петровича в розмірі 12 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу, зокрема, по 6 000 грн з кожного.

Ухвалюючи вказане додаткове рішення, суд першої інстанції вказав на те, що відповідачем не подано до суду жодних заперечень щодо поданих заяв про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу та їх заявленого розміру. У матеріалах справи містяться належні докази обсягу виконаної представницею позивача роботи (наданих послуг). З огляду на викладене, суд вважає за можливе задовольнити заявупро стягнення витрат з оплати правничої допомоги повністю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч. 8 ст. 141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн представницею позивача надано: договір № 33/23 про надання правничої допомоги від 07 липня 2023 року, акт про надання правничої допомоги від 15 квітня 2025 року до договору № 33/23 про надання правничої допомоги від 07 липня 2023 року.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн представницею позивача надано договір № 47/23 про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2023 року, акт про надання правничої допомоги від 19 січня 2024 року до договору № 47/23 про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2023 року. Докази, що підтверджують розмір судових витрат в розмірі 12 000,00 грн., пов'язаних з переглядом судом апеляційної інстанції ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року про забезпечення позову за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тищенка Андрія Петровича, були подані представницею позивача до суду апеляційної інстанції та містяться в матеріалах справи № 759/14134/23.

Під час розгляду справи представницею позивича подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову; забезпечено зібрання відповідних доказів, якими було обґрунтовано обставини, на яких ґрунтувалися позовні вимоги; складено та подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення доказів, яка була задоволена, що мало наслідком отримання відповідних доказів; складено, надіслано та забезпечено отримання відповідей на адвокатські запити щодо отримання інформації та документів, якими було обґрунтовано обставини, на яких ґрунтувалися позовні вимоги; підготовлене звернення щодо проведення почеркознавчого дослідження, складено та подано до суду першої інстанції інші заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань (заяви, клопотання, заперечення тощо). Також,представниця позивача з'являлася за викликом суду та приймала участь в судових засіданнях, зокрема, в апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу про забезпечення позову.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Судом першої інстанції позові вимоги позивача задоволено повністю, що в процентному співвідношенні до заявлених вимог орієнтовно станоить 100 %. Відповідачем не подано до суду жодних заперечень щодо поданих заяв про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу та їх заявленого розміру.

Враховуючи приписи ст.141 ЦПК України суд першої інстанції обгрунтовано поклав судові витрати понесені стороною позивача в рівних частинах на кожного з відповідачів.

Доводи апеляційної скарги про те, що надані документи не дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх загальну вартість, зокрема, матеріалами справи не підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді, не заслуговують на увагу, в актах про надання правничої допомоги не зазначений детальний перелік складених документів і здійснених представницею позивача дій,не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З договору № 33/23 про надання правничої допомоги від 07 липня 2023 року (у зв'язку із розглядом справи № 759/14134/23 судом першої інстанції) та договору № 47/23 про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2023 року (у зв'язку із переглядом судом апеляційної інстанції ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року про забезпечення позову за апеляційною скаргою представника ОСОБА_10 - адвоката Тищенка Андрія Петровича) містять фіксовану суму гонорару 80 000 грн та 12 000 грн, відповідно, а тому здійснені представницею позивача дії (складені документи) не потребують деталізації.

Доводи апеляційної скарги про те, що судпершої інстанції мав зменшити суми витрат на правничу допомогу, понесеніпозивачемз власної ініціативи, колегія суддів відхиляє, оскільки, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом на підставі договору про надання правничої допомоги, розумності таких витрат та відповідність їх розміру складності справи, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги про стягнення витрат з оплати правничої допомоги повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Тищенко Андрієм Петровичем в апеляйній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тищенка Андрія Петровича.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тищенка Андрія Петровича залишено без задоволення, а судові рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тищенка Андрія Петровича залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді:

Попередній документ

132995785

Наступний документ

132995787

Інформація про рішення:

№ рішення:	132995786
№ справи:	759/14134/23
Дата рішення:	27.11.2025
Дата публікації:	31.12.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Київський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання вимог щодо оформлення скарги (09.02.2026)
Дата надходження:	02.02.2026
Предмет позову:	про витребування майна, визнання недійсним іпотечного договору

Розклад засідань:

Минулі засідання (15)

13.09.2023 16:00	Святошинський районний суд міста Києва
17.10.2023 14:00	Святошинський районний суд міста Києва
16.11.2023 14:00	Святошинський районний суд міста Києва
27.11.2023 17:00	Святошинський районний суд міста Києва
29.11.2023 17:00	Святошинський районний суд міста Києва
15.07.2024 15:00	Святошинський районний суд міста Києва
23.09.2024 12:00	Святошинський районний суд міста Києва
01.10.2024 10:00	Святошинський районний суд міста Києва
11.11.2024 11:00	Святошинський районний суд міста Києва
04.12.2024 17:00	Святошинський районний суд міста Києва
26.02.2025 15:00	Святошинський районний суд міста Києва
01.04.2025 12:00	Святошинський районний суд міста Києва
20.05.2025 14:00	Святошинський районний суд міста Києва
10.06.2025 12:00	Святошинський районний суд міста Києва
21.07.2025 16:00	Святошинський районний суд міста Києва