Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/11791/2025
м. Київ Справа № 757/6158/22-ц
30 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Волкова С.Я., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостіза надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних послуг.
Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що ТОВ «Новосервіс» надає послуги з утримання будинку та його прибудинкової території та виконує функції балансоутримувача будинку, надає житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , отримує комунальні послуги, послуги з управління будинком, центрального опалення, центрального постачання холодної та гарячої води, водовідведення, ектропостачання, при цьому не виконує зобов'язання по їх оплаті, чим спричиняє позивачу, який є балансоутримувачем даного будинку,матеріальні збитки у вигляді недоотримання у повному обсязі плати за управління будинком та комунальні послуги.
Станом на 04 лютого 2022 року заборгованість відповідача за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних послуг за період з 01.07.2018 року по 04.02.2022 року становить 66 424,56 грн.
Відповідачка як боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов'язана також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох процентів річних.
Посилаючись на те, що відповідачка, в порушення норм діючого законодавства, не виконує своїх обов'язків по своєчасному внесенню плати за надані послуги, позивач ТОВ «Новосервіс» просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних послуг за період з 01.07.2018 року по 04.02.2022 року на загальну суму 77 879,28 грн, а саме:66 424,56 грн основної заборгованості, 8 170,30 грн інфляційних збитків, 3 284,42 грн 3% річних.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» 66 424,56 грн основного боргу, 8 170,30 грн інфляційних збитків, 3 284,42 грн 3% річних, а всього стягнуто 77 879,28 грн заборгованості за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних послуг за період з 01.07.2018 року по 04.02.2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» судовий збір в розмірі 2 481,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 квітня 2025 року в задоволенні заяви представника відповідача про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року у справі № 757/6158/22-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено.
Не погоджуючись з таким заочним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Солдаткін Олександр Сергійович подав апеляційну скаргу в загальному порядку, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс».
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не мала реальної можливості взяти участь у судовому засіданні з об'єктивних причин, які не залежали від її волі.
Щодо суті вирішення позовних вимог ТОВ «Новосервіс» сторона відповідача зазначає, що у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
На переконання сторони відповідача позивач, звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, мав надати належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачка є власником квартири. Таких доказів, як витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, договір купівлі-продажу квартири, тощо, до матеріалів справи не додано.
Відсутні у справі й докази існування договірних відносин між сторонами.
Позивач не надав договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, договору про надання комунальних послуг або договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, який би встановлював обов'язок відповідачки щодо оплати послуг саме цьому підприємству.
Матеріали справи не містять підтвердження фактичного надання послуг позивачем, а саме: актів виконаних робіт, документів, що підтверджують обсяги наданих послуг, документів щодо якості наданих послуг чи затверджених тарифів на послуги протягом періоду, за який нараховано заборгованість.
Відсутні також докази належного інформування відповідачки про нарахування та наявність заборгованості, що суперечить ст. 7 Закону України «Про житлово- комунальні послуги», яка гарантує споживачу право на отримання своєчасної та достовірної інформації про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання та порядок надання житлово-комунальних послуг.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Новосервіс» адвокат Бабур Олеся Петрівна просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новосервіс» витрати за надання правничої допомоги в апеляційній інстанції у розмірі 20 000 грн.
Зазначає, що 29.09.2015 року між відповідачем ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ТОВ «БУДСПЕЦСЕРВІС»був підписаний Акт №2 приймання - передачі об'єкта нерухомості.
Відповідно до пункту 8 вищезазначеного акта, даний акт є підставою для набуття Інвестором первісного права власності на Об'єкт нерухомості, оформлення свідоцтва про право власності на Об'єкт нерухомості та державної реєстрації права власності Інвестора та Об'єкт нерухомості.
Таким чином, на переконання сторони позивача, не здійснення відповідачкою дій щодо державної реєстрації прав на квартиру шляхом подання відповідної заяви до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса не звільняє її від обов'язків,передбачених Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», в т.ч. від виконання грошових зобов'язань перед позивачем.
Отже, відповідачка є фактичним споживачем житлово-комунальних послуг, як власник майнових прав на об'єкт нерухомого майна (квартиру) в завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано, на якого розповсюджуються права та обов'язки споживачів (співвласників багатоквартирного будинку), визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Факт відсутності договору про надання послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі. Вказаної правової позиції притримується Верховний Суд України (Постанова №6-2951цс15 від 20.04.2016).
Звертає увагу суду на те, що 12.08.2025 року на розрахунковий рахунок позивача надійшов платіж від приватного виконавця Хоменко В.В. з призначенням платежу: стягнута заборгованість по ВП 73949820 ВП 77783379 (ВД №757/32534/24ц) боржник ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 ) (копія платіжного доручення від 12.09.2025 додається).
Отже, оплативши заборгованість, відповідачка визнала борг за надані житлово- комунальні послуги перед позивачем.
У відповіді на відзив представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Солдаткін Олександр Сергійович просить поновити строк для долучення додаткових доказів та долучити до матеріалів справи копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний № 434923474 від 10.07.2025).
Додатковий доказ, який представник скаржника просить долучити до матеріалів справи, має суттєве значення для правильного вирішення спору, оскільки він спростовує твердження позивача про те, що право власності виникло з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкта нерухомості від 29 вересня 2015 року. Витяг з Державного реєстру є офіційним документом, що видається державним реєстратором і має преюдиційне значення для встановлення моменту виникнення права власності на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства України. Без урахування цього доказу суд не матиме повної та об'єктивної картини обставин справи, що може призвести до ухвалення неправильного рішення.
Зазначає, що право власності на квартиру у ОСОБА_1 виникло з моменту державної реєстрації - 30 червня 2025 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер 434923474 від 10 липня 2025 року).
Постановою Великої ПалатиВерховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/25314/13 визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно, як об'єкт цивільних прав, виникає із моменту його державної реєстрації. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Таким чином, на думку сторони відповідача, лише 30 червня 2025 року у ОСОБА_1 виникло право власності на спірну квартиру, і лише з цього моменту вона могла нести обов'язки, передбачені законодавством для власника майна.
За період, за який позивач нарахував заборгованість (з 01 липня 2018 року по 04 лютого 2022 року), ОСОБА_1 власником квартири не була, відповідно не мала обов'язку утримувати спірне майно та оплачувати житлово-комунальні послуги. Нарахування та стягнення заборгованості за цей період суперечить вимогам статті 322 Цивільного кодексу України та статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
До того ж, у справі відсутні докази належного інформування відповідачки про нарахування та наявність у неї заборгованості. Це суперечить статті 7 Закону України «Про житлово- комунальні послуги», яка гарантує споживачу право на отримання своєчасної та достовірної інформації про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін та тарифів, норми споживання та порядок надання житлово-комунальних послуг.
Щодо обставин сплати заборгованості сторона відповідача зазначає, що сплата нарахованої заборгованості відбулася вимушено та виключно з метою зняття арешту та проведення необхідних реєстраційних дій для набуття та подальшого відчуження квартири. Оплата мала характер примусового виконання судового рішення, яке ухвалене стосовно особи, що фактично не була власником квартири у спірний період.
В судове засіданні апеляційного суду відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Солдаткін Олександр Сергійович не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю « Компанія з управління та експлуатації «Новосервіс» Лещенко Андрій Павлович в судовому засіданні просив суд апеляційну скааргу представника відповідачки залишити без задоволення, а рішення суду- без змін, як законне та обгрунтоване.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до актуприймання-передачі житлової частини житлового будинку №8 за ГП від 14.10.2014 року (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) житловий будинок був переданий з обліку ТОВ «Будспецсервіс» на облік ТОВ «Новосервіс».
Відповідно до акту № 2 приймання-передачі об'єкта нерухомості від 29.09.2015 року, укладеного між ТОВ«Будспецсервіс» (забудовник) та ОСОБА_1 (інвестор), відповідач є носієм прав та обов'язків відносно майна та несене тягар його утримання, а саме: квартири АДРЕСА_5 , що складається з двох кімнат, загальною площею 90,9 кв.м, житловою площею 41,1 кв.м.
Судом також встановлено, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08.10.2024 року у справі № 757/32534/24позовні вимоги ТОВ «Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новосервіс»заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та комунальних послуг за період з 05.02.2022 по 30.06.2024 на загальну суму53 082,86 грн.
Вказане судове рішення в апеляційному порядку ОСОБА_1 не оскаржено.
12.08.2025 року на розрахунковий рахунок ТОВ «Новосервіс»надійшов платіж від приватного виконавця Хоменка В.В. з призначенням платежу: стягнута заборгованість по ВП 73949820 ВП 77783379 (ВД №757/32534/24ц), боржник ОСОБА_1 (копія платіжного доручення від 12.09.2025 року).
Судом також встановлено, що 30.06.2025 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , що складається з двох кімнат, загальною площею 90,9 кв.м, житловою площею 41,1 кв.м.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ«Новосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції вказав, що зважаючи на те, що відповідачка не виконує своїх зобов'язань щодо утримання належного їй майна та ухиляється від оплати наданих їй позивачем послуг з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних послуг, нарахована позивачем за період з 01.07.2018 року по 04.02.2022 року заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 66 424,56 грн підлягає стягненню з відповідачки у примусовому порядку.
Оскільки судом встановлено, що заборгованість відповідачки за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальні послуги становить 66 424,56 грн, що в свою чергу свідчить про прострочення відповідачкоювиконання грошового зобов'язання, то наявні підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України. Правильність нарахованих позивачем інфляційних збитків у сумі 8 170,30 грн та 3% річних у сумі 3 284,42 грн судом перевірена, відповідачкою не заперечується і не спростовується.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, є Закон України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5); послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору (пункт 12).
Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 5 цього Закону, до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; а також комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно пункту 5 частини другої статті 7 зазначеного Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно довимог статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
Відповідно до пунктів 1, 2 та 3 частини першої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники зобов'язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).
У статті 11 цього Закону визначено, що управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором (частина перша). При цьому, п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Згідно з ч. ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Як встановив суд першої інстанції, в укладеному договорі сторони погодили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20-го числа місця, що настає за розрахунковим, на підставі рахунку, виставленого виконавцем. Водночас визначили, що за умов внесення споживачем оплати спожитих послуг до 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, діє один тариф, а за умови оплати спожитих послуг після 20-го числа місяця, що настає з розрахунковим, діє більший тариф.
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 03.02.2011 року № 140 «Про впорядкування нарахування плати за житлово-комунальні послуги в м. Києві», виконавці житлово-комунальних послуг (послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, централізованого постачання холодної і гарячої води та водовідведення холодної та гарячої води, централізованого опалення) застосовують тарифи для здійснення розрахунків з населенням за спожиті послуги в залежності від терміну оплати останнім (не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим), починаючи з лютого 2011 року. У разі оплати населенням житлово-комунальних послуг до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим включно (незалежно від святкових та вихідних днів), нарахування за житлово-комунальні послуги за наступний за розрахунковим місяць здійснювати за тарифами, встановленими для розрахунків з населенням з оплатою останнім до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. У разі оплати населенням житлово-комунальних послуг після 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, нарахування за житлово-комунальні послуги за наступний за розрахунковим місяць здійснювати за тарифами, встановленими для розрахунків з населенням з оплатою останнім після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим;
За змістом ст. ст. 67, 68, 162 ЖК України наймач чи власник житла зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам. Плата за комунальні послуги вноситься щомісячно.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є щомісячна сплата позивачу вартості наданих послуг.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
На підтвердження заявлених позовних вимог ТОВ «Новосервіс» надало суду копію акту № 2 приймання-передачі об'єкта нерухомості від 29.09.2015 року, укладеного між ТОВ«Будспецсервіс» (забудовник) та ОСОБА_1 (інвестор), а саме: квартири АДРЕСА_5 , що складається з двох кімнат, загальною площею 90,9 кв.м, житловою площею 41,1 кв.м.
Відповідачем надано, копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, з якої вбачається, що станом на 30.06.2025 право власності на квартиру АДРЕСА_5 , що складається з двох кімнат, загальною площею 90,9 кв.м, житловою площею 41,1 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_1.
Згідно розрахунку, наданого ТОВ «Новосервіс», за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 66 424,56 грн за надані послуги з обслуговування будинку та прибудинкової території, комунальних послуг за період з 01.07.2018 по 04.02.2022.
Верховний Суд у своїй практиці чітко дотримується правової позиції щодо шляху захисту інтересів боржників, направленого на встановлення обґрунтованої, на їх думку, та такої, що відповідає дійсності заборгованості за житлово-комунальні послуги, а саме шляхом: доведення таких чітко визначених та обґрунтованих розмірів при запереченні на позов у спорі про стягнення з нього заборгованості, шляхом надання контррозрахунку.
Поряд з цим, відповідачкою власного контррозрахунку, належних і допустимих доказів, в розумінні чинного ЦПК України, на спостування розрахунку ТОВ «Новосервіс» про нарахування та сплату вартості наданих житлово-комунальних послуг, не надано та матеріали справи не містять.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачкою не вказано обставин, які б свідчили про невірність здійснених позивачем розрахунків заборгованості.
Надаючи оцінку встановленим обставинам та доказам, наявним у матеріалах справи, у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що відповідачка є споживачем послуг, які надаються чи надання яких забезпечується позивачем, а тому має оплачувати їх вартість.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за надані послуги за період з 01.07.2018 року по 04.02.2022року в сумі 66 424,56 грн.
Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
Оскільки факт порушення відповідачкою зобов'язань щодо своєчасної оплати за спожиті житлово-комунальні послуги за період з з 01.07.2018 року по 04.02.2022 року доведений позивачем, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 8 170,30 грн та 3% річних у сумі 3 284,42 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідачки про те, що відсутність укладеного між нею та позивачем договору на утримання будинку та прибудинкової території надає їй права не сплачувати кошти за комунальні послуги, оскільки такі не надавались, з огляду на те що, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц) споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Отже, відсутність договору не може беззаперечно свідчити про відсутність у споживача послуг обов'язку по сплаті за надані їй житлово-комунальні послуги.
Доводи апеляційної скарги сторони відповідачки про те, що документи, які б зазначали про те, що ТОВ «Новосервіс» здійснює утримання будинку та прибудинкової території - позивачем не надані, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 20.11.2019 у справі № 640/18143/16-ц, факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, має бути зафіксований належним чином.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).
Відповідно до Порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1145, його дія поширюється на споживачів комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком, виконавців комунальних послуг та управителів багатоквартирних будинків.
У разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості послуг з управління багатоквартирним будинком, споживач має право викликати управителя багатоквартирного будинку для перевірки якості наданих послуг.
Проведення перевірки відповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, забезпечується виконавцем комунальної послуги або управителем багатоквартирного будинку.
Споживач також має право звернутися до відповідних уповноважених державних органів за захистом порушених прав щодо якості надання комунальних послуг та/або послуг з управління багатоквартирним будинком.
Для проведення перевірки відповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, споживач звертається до виконавця комунальної послуги або управителя багатоквартирного будинку в усній формі особисто, за допомогою телефонного зв'язку або в письмовій формі за поштовою або електронною адресою, що зазначена в договорі про надання відповідних послуг, з претензією про невідповідність кількісних та/або якісних показників послуг.
У разі встановлення під час перевірки фактів невідповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, в акті-претензії зазначаються дата і час проведення перевірки, виявлені факти невідповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, інформація про дату початку зниження якості відповідної послуги.
Якщо під час перевірки факти невідповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, не підтверджено, в акті-претензії зазначається інформація про відсутність фактів невідповідності якості комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком.
В акті-претензії зазначаються також виявлені під час його складання додаткові факти невідповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг.
Акт-претензія складається у двох примірниках і підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги (його представником) або управителем багатоквартирного будинку. Один примірник акта-претензії передається споживачеві, другий - зберігається у виконавця комунальної послуги (його представника) або управителя багатоквартирним будинком.
У разі коли за результатами проведення перевірки споживач та виконавець комунальних послуги або управитель багатоквартирного будинку не дійшли згоди щодо наявності (відсутності) факту невідповідності якості надання комунальних послуг або послуг з управління багатоквартирним будинком умовам або параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, та/або причин виникнення таких порушень або невідповідності, акт-претензія підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Результати перевірки якості надання комунальних послуг та/або послуг з управління багатоквартирним будинком можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Під час проведення перевірки відповідності якості надання послуг з управління багатоквартирним будинком вимогам, передбаченим договором про надання зазначених послуг, управитель багатоквартирного будинку враховує: 1) рівень забезпечення виконання передбачених у договорі про управління багатоквартирним будинком робіт з утримання спільного майна багатоквартирного будинку, поточного ремонту спільного майна багатоквартирного будинку, утримання ліфтів тощо, визначених договором управління багатоквартирним будинком; 2) стан дотримання періодичності виконання (надання) робіт (послуг), визначених договором управління багатоквартирним будинком; 3) стан дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо якості послуг з управління багатоквартирним будинком.
У своїй постанові від 07.02.2018 року у справі №521/6969/15-ц, Верховний Суд зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії.
Відповідачкою та її представником до матеріалів справи не долучено відповідних актів про ненадання або надання не в повному обсязі, неналежної якості послуг за адресою: АДРЕСА_6 , складених та оформлених відповідно до приписів Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Доводи апеляційної скарги про те, що за період, за який позивач нарахував заборгованість (з 01 липня 2018 року по 04 лютого 2022 року), ОСОБА_1 власником квартири АДРЕСА_2 не була, відповідно, не мала обов'язку утримувати спірне майно та оплачувати житлово-комунальні послуги, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, з огляду на наступне.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Споживачем, у розумінні пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», визнається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Судом встановлено, що в період з 29.09.2015 року по 30.06.2025 року відповідачка була власником майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 , що складається з двох кімнат, загальною площею 90,9 кв.м, житловою площею 41,1 кв.м., а 30.06.2025 року зареєструвала право власності на вказану кваритиру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.12.2019рокуу справі №904/10956/16, окрім іншого, декларуючи обов'язок подання конкретних доказів на підтвердження доводів, вказала, що висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях та поясненнях однієї зі сторін.
Поряд з цим, відповідачкою не надано, а матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України, з якого достеменно можливо було б встановити, що в період з 29.09.2015року по 30.06.2025 року, коли відповідачка була власником майнових прав на квартиру АДРЕСА_5 ,вона не користувалася житлово-комунальними послугами, зокрема, але не виключно: довідка про тимчасове вибуття; довідка ВПО; довідка про проходження військової служби; довідка про перебування за кордоном; письмова заява до надавача житлово-комунальних послуг про не користування послугами; заява про перерахунок нарахувань за комунальні послуги тощо.
Навпаки, 12.08.2025 року на розрахунковий рахунок ТОВ «Новосервіс» надійшов платіж від приватного виконавця Хоменко В.В. з призначенням платежу: стягнута заборгованість по ВП 73949820 ВП 77783379 (ВД №757/32534/24ц), боржник ОСОБА_1 (копія платіжного доручення від 12.09.2025).
Судове рішення у справі №757/32534/24-ц ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Солдаткіним Олександром Сергійовичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас, за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В силу положень ЦПК України, зокрема ч.8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
01.01.2023 року між ТОВ «Новосервіс» та адвокатом Бабур Олесею Петрівною було укладено договір про надання правничої допомоги.
31.05.2024 року між ТОВ «Новосервіс» та адвокатом Бабур Олесею Петрівною було укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 31.05.2024 року.
Згідно з попереднім розрахунком - витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції становлять 20 000 грн та фактично зводилися до підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новосервіс» витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у суді апеляційної інстанції, у розмірі 8 000 грн.
Керуючись ст.ст. 134, 137, 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» (код ЄДРПОУ 33303255) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у суді апеляційної інстанції, у розмірі 8 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: