29 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1003/25 пров. № А/857/15491/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Матковської З.М.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №260/1003/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Скраль Т.В., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення 19 березня 2025 року),-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №072350012431 від 05 лютого 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди роботи з 01.08.1983 р. по 10.06.1986 р. у Госпрозрахунковому об'єднанні підприємств громадського харчування смт. Солотвина, з 15.07.1986 р. по 23.03.1991 р. у Об'єднанні підприємств загального харчування Абинского району Краснодарського краю, з 25.03.1991 р. по 19.07.1991 р. у малому підприємстві “Тозак», з 22.07.1991 р. по 01.03.1993 р. у Споживчому товаристві с. Діброва, з 01.03.1993 р. по 02.12.1996 р. у Тячівській райспоживспілці, з 02.12.1996 р. по 15.09.2008 р. у ТзОВ “Палсір», з 31.10.2008 р. по 17.09.2009 р. у Тячівському районному центрі зайнятості, з 01.04.2009 р. по 30.06.2010 р. у Тячівському міжрайонному управління водного господарства, з 03.01.2012 р. по 30.04.2018 р. у ТзОВ “Екосіті» та призначити пенсію за віком, згідно з статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з моменту настання права на пенсію за віком, тобто з 03 січня 2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у трудовій книжці НОМЕР_1 записано: “ ОСОБА_2 » на російській мові, а у свідоцтві про шлюб серії НОМЕР_2 ім'я “ ОСОБА_3 », тобто “ ОСОБА_4 » є одним і тим же іменем та є однією особою. Крім того, зазначає, що за допущені неточності чи помилки має відповідати установа, яка видає такі документи, а тому це не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №260/1003/25 позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №072350012431 від 05 лютого 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення розміру пенсії періоди роботи з 01.08.1983 р. по 10.06.1986 р. у Госпрозрахунковому об'єднанні підприємств громадського харчування смт. Солотвина, з 15.07.1986 р. по 23.03.1991 р. у Об'єднанні підприємств загального харчування Абинского району Краснодарського краю, з 25.03.1991 р. по 19.07.1991 р. у малому підприємстві “Тозак», з 22.07.1991 р. по 01.03.1993 р. у Споживчому товаристві с. Діброва, з 01.03.1993 р. по 02.12.1996 р. у Тячівській райспоживспілці, з 02.12.1996 р. по 15.09.2008 р. у ТзОВ “Палсір», з 31.10.2008 р. по 17.09.2009 р. у Тячівському районному центрі зайнятості, з 01.04.2009 р. по 30.06.2010 р. у Тячівському міжрайонному управління водного господарства, з 03.01.2012 р. по 30.04.2018 р. у ТзОВ “Екосіті» та призначити пенсію за віком, згідно з статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з моменту настання права на пенсію за віком, тобто з 03 січня 2025 року.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області подано апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт покликається на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 05.02.2025 №072350012 позивачці повідомлено про відмову в призначенні пенсії за віком, оскільки її страховий стаж становить 28 років 7 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано: періоди роботи та період одержання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки зазначене на титульній сторінці ім'я власника ОСОБА_3 (рос. мова) не відповідає імені згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 (рос. мова). Зазначає, що для зарахування періоду роботи та періоду одержання допомоги по безробіттю необхідно долучити уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає про те, що рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, доводи апеляційної скарги безпідставними, тому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно паспорту громадянина України позивач зазначена як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено, що 29 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
05 лютого 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області рішенням № 072350012431 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки її страховий стаж складає 28 років 7 місяців 26 дні, що є недостатнім для призначення пенсії. Зазначено, що не враховано до страхового стажу період роботи та період одержання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки зазначене на титульній сторінці ім'я власника ОСОБА_3 (рос. мова) не відповідає імені згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 (рос. мова), (а.с. 11)
Не погодившись із рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивачка звернулася до суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що формальні неточності у документах про стаж роботи не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.
Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
До набрання чинності Законом № 1058-ІV (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При поданні заяви, 29 січня 2025 року, про призначення пенсії ОСОБА_1 було надано трудову книжку від 01 серпня 1983 року НОМЕР_3 , що не оскаржується відповідачем.
В трудовій книжці серії НОМЕР_3 на титульному листі зроблено виправлення прізвища “ ОСОБА_5 » на “ ОСОБА_6 », однак, суд зазначає, що записи про прийняття та звільнення позивача з роботи є послідовними, вчинені за підписом відповідальних посадових осіб та скріплені печаткою організації, а тому не викликають сумніву у їх достовірності.
Відповідно до записів у трудовій книжці №3,4 ОСОБА_1 працювала бухгалтером з 15 липня 1986 року по 23 березня 1991 року, (а.с. 8).
Підставами для незарахування періоду роботи стало те, що згідно трудової книжки НОМЕР_3 зазначене на титульній сторінці ім'я власника ОСОБА_3 (рос. мова) не відповідає імені згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 (рос. мова), (а.с. 11)
Кожен з записів про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи з проставленням відтиску печатки підприємств, установ, вказані накази, на підставі яких внесено відповідні записи.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даних періодів роботи відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.
Колегія суддів звертає увагу, що Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.
Разом з тим, як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Отже, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявність розбіжностей у написанні імені ніяким чином не впливає на можливість зарахувати спірні періоди до страхового стажу, бо мова йде про одну й ту ж особу, а формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Оскільки ОСОБА_1 60 років досягнула 02 січня 2025 року, та із заявою про призначення пенсії звернулася 29 січня 2025 року, тобто в межах строку визначеного пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058, то призначення пенсії має відбутися з 03 січня 2025 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №260/1003/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін