26 грудня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/14428/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі Шевякова І.С. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування довідки, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
визнати протиправною та скасувати Довідку від 24.09.2025 №2025-0924-1154-1899-7 позаштатної гарнізонної військово-лікарська комісії № 1 військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано придатним до військової служби;
зобов'язати позаштатну гарнізонну військово-лікарську комісію № 1 військової частини НОМЕР_1 повторно провести медичний огляд ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду по цій справі.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач) про визнання протиправною та скасування довідки, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 27.10.2025 відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Аргументи учасників справи
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 24.09.2025 він в позаштатній гарнізонній військово-лікарській комісії № 1 військової частини НОМЕР_1 проходив медичний огляд військово-лікарською комісією, відповідно до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2008 №402.
Згідно висновку військово-лікарської комісії позивач був визнаним придатним до військової служби на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби Положення про Військово-Лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402.
Проте ОСОБА_1 стверджував, що на час проходження військово-лікарської комісії мав серйозні проблеми зі здоров'ям. Позивач вважав рішення ВЛК прийнятим формально та з порушенням Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, таким, що не відображає реальний стан здоров'я ОСОБА_1 та придатності до військової служби.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, копію ухвали з пропозицією подання відзиву, копію позовної заяви з додатками отримав 27.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа /а.с. 52/.
Також, відповідач не виконав вимоги ухвали суду від 27.10.2025 в частині надання документів.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обставини справи, встановлені судом
Як стверджує позивач та не заперечив відповідач, 24.09.2025 ОСОБА_1 в позаштатній гарнізонній військово-лікарській комісії № 1 військової частини НОМЕР_1 проходив медичний огляд військово-лікарською комісією, відповідно до «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 14.08.2008 №402.
Згідно Довідки військово-лікарської комісії від 24.09.2025 №2025-0924-1154-1899-7 позивачу було встановлено діагноз: (включаючи код, згідно чинного НК 025) та винесено постанову ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):
Т70.0:Н90.3: Наслідки вибухової травми (22.01.2023), акубаротравма у вигляді хронічної двобічної нейросенсорної приглуховатості. Стійке пониження слуху при сприйнятті звуків у межах 27.5дБ на праве та ліве вуха.
Н52.2 Простий короткозорий астигматизм ступенем 0.5Д обох очей при гостроті зору 1.0 з корекцією на кожне око;
К26.7 Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, нестійка ремісія. Рубцева деформація цибулини дванадцятипалої кишки без порушення функцій;
М.54.17 Хронічна вертеброгенна цервікоторакалгія, люмбоішіалгія із радикулопатією 1.5 корінця з незначним порушенням функцій, стадія ремісії;
К08.0 Часткова вторинна адентія верхньої та нижньої щелепи, втрата жувальної ефективності 100 за Агатовим:
МІ7.0 Деформуючий остеоартроз колінних суглобів першого ступеню з незначним порушенням функцій;
М42.10 Міжхребцевий остеохондроз. деформуючий спондильоз, спондилоартроз грудного, поперекового відділ хребта, протрузії з больовим м'язево тонічним синдромами, незначним порушенням статико-динамічної функції хребта;
На підставі статті 53в, 23в, 49а, 6їв, 64в графи II Розкладу хвороб, позивача визнано придатним до військової служби /а.с. 26-27/.
Позивач, вважаючи протиправним прийняття рішення про придатність до несення військової служби, звернувся до суду з цим позовом про визнання його протиправним та скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Норми права, що підлягають застосуванню
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно частини другої статті 1 Закону № 2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232 передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною п'ятою статті 1 Закону №2232 передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону № 2232 щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232 встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту - Положення №402).
Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
У відповідності до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення №402 медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
За пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Пунктом 2.2 глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров'я (установах).
Залучати особовий склад штатних ВЛК для вирішення питань та завдань, не пов'язаних із військово-лікарською експертизою, забороняється.
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 “Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України (підпункт 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402).
Відповідно до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402, на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розроблення та участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, посібників, методичних рекомендацій з питань військово-лікарської експертизи; розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства оборони України та МОЗ України медичних показань для військово-професійного призначення призовників до видів Збройних Сил України, родів військ та за військовими спеціальностями; розроблення спільно з головними медичними спеціалістами Міністерства оборони України науково обґрунтованих вимог до стану здоров'я військовослужбовців з метою максимального збереження їх на військовій службі, запобігання необґрунтованого їх звільнення із Збройних Сил України за станом здоров'я; перевірка якості лікувально-профілактичної роботи у цілях військово-лікарської експертизи серед військовослужбовців у військових частинах і закладах охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України; організація медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних та резервістів (кандидатів у резервісти); розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; аналіз та узагальнення результатів і досвіду роботи підпорядкованих ВЛК; проведення спільно з головними (провідними) медичними спеціалістами та іншими лікарями-спеціалістами аналізу й оцінки результатів медичного огляду військовослужбовців та інших контингентів, розробка пропозицій для покращення військово-лікарської експертизи; організація та керівництво науковою роботою з питань військово-лікарської експертизи у підпорядкованих ВЛК; підготовка та вдосконалення кадрів для ВЛК; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України; проведення спільно з МОЗ України аналізу та узагальнення результатів лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників і призовників, медичного огляду призовників та розроблення пропозицій щодо покращення цієї роботи.
ЦВЛК має право, серед іншого, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК) Збройних Сил України. Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку (підпункти 2.3.4 та 2.3.5 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення №402).
Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу I Положення №402).
До позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності (підпункт 2.5.1 пункту 2.5. глави 2 розділу І Положення №402).
Відповідно до підпунктів 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4 пункту 2.5. глави 2 розділу І Положення №402 позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК, ВЛК ТЦК та СП не менше ніж три лікарі, в інших ВЛК і ЛЛК - терапевта, хірурга, невропатолога, офтальмолога, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря з числа фахівців з медичною освітою. До складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.
До складу ВЛК (ЛЛК) ТЦК та СП входять медичні працівники закладу охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, визначеного рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (голови обласної, Київської міської військових адміністрацій, а також районних військових адміністрацій та військових адміністрацій населених пунктів), за погодженням з головою відповідної штатної ВЛК регіону.
Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.
Відповідно до підпункту 2.5.7 пункту 2.5 розділу І Положення №402 на підставі затвердженого переліку начальник (керівник) закладу охорони здоров'я (установи) своїм наказом призначає позаштатні постійно діючі ВЛК, їх персональний склад і визначає порядок їх роботи. Головою позаштатної постійно діючої ВЛК призначається лікар, який пройшов тематичне удосконалення (підготовку) з питань військово-лікарської експертизи або має досвід виконання обов'язків у складі військово-лікарських комісій не менше трьох років.
Документи позаштатних ВЛК скріплюються гербовою печаткою закладу охорони здоров'я (установи), військової частини, в яких ці комісії утворені (підпункт 2.5.11 пункту 2.5 розділу І Положення №402).
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Згідно з пунктом 20.3 глави 20 розділу ІІ Положення № 402 при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови, зокрема, такого змісту: а) “Придатний» до військової служби; б) “Непридатний» до військової служби з виключенням з військового обліку; до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (На воєнний час приймається постанова: “Обмежено придатний до військової служби»).
Відповідно до пунктів 20.1, 20.2 глави 20 розділу ІІ Положення № 402 Постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення.
Голова або члени ВЛК відповідальні за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв). ВЛК мають право приймати постанови на виїзних засіданнях та у випадках визначення потреби (відсутності потреби) у продовженні тривалого лікування військовослужбовців під час лікування за кордоном - дистанційно, на підставі оригіналів медичних та військово-облікових документів або належним чином їх засвідчених копій.
Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, не затверджуються, контролюються, переглядаються, а за необхідності скасовуються або відміняються відповідною штатною ВЛК.
Постанови штатних ВЛК про ступінь придатності до військової служби можуть прийматися як за результатом проведеного медичного огляду в цих ВЛК, так і на підставі проведеного медичного огляду у позаштатних ВЛК та наданих на розгляд медичних документів.
Згідно із пунктом 3.2 розділу I Положення № 402 під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей.
Висновки щодо правозастосування
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У справі, що розглядається, спір стосується дотримання позаштатною гарнізонною ВЛК порядку проведення обстеження та медичного огляду військовослужбов'я ОСОБА_1 .
Так, у поданій до суду позовній заяві позивач стверджував, що наявними у нього медичними документами підтверджено діагностування певних захворювання, наявність яких не врахована відповідачами при визначенні ступеня придатності до військової служби.
Позивач проходив ВЛК у Позаштатній гарнізонній військово-лікарській комісії №1 військової частини НОМЕР_1 , яка згідно пункту 2.5.1 пункту 2.5 Розділу I Положення №402 відноситься до позаштатних постійно діючих ВЛК.
Відповідно до довідки ВЛК Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2025 солдата ОСОБА_1 визнано придатним до служби /а.с. 26-27/.
ОСОБА_1 стверджував, що 24.09.2025 при проходженні військово-лікарської комісії позивач пояснив лікарям про проблеми зі здоров'ям та надавав відповідні документи про наявність захворювань. Також, надав консультативний висновок терапевта від 22.09.2025, який підтверджував необхідність проходження стаціонарного лікування /а.с.29/.
Однак, ні надані документи, ні пояснення про тяжкий стан здоров'я, в т.ч. й про наявність медичних показань на необхідність стаціонарного лікування, не мали наслідком належного реагування членів військово-лікарської комісії.
Зазначені ОСОБА_1 твердження відповідачем не заперечуються.
Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Позаштатною гарнізонною військово-лікарською комісією №1 військової частини НОМЕР_1 під час проведення обстеження та медичного огляду ОСОБА_1 допущено неповне з'ясування інформації щодо стану здоров'я ОСОБА_1 .
Як стверджує позивач, ВЛК не провела діагностики хвороб, а обстеження було поверхневим, без дослідження документів, наданих позивачем, чим порушено процедуру огляду військовозобов'язаного.
Вказаного Позаштатною гарнізонною військово-лікарською комісією №1 військової частини НОМЕР_1 ні жодними доказами, ні навіть поясненнями не спростовано.
Разом з цим відповідачем не надано суду документів, на підставі яких прийнято спірну довідку ВЛК.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб'єктом.
При цьому, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням наведеного, єдиний висновок, що може зробити суд на підставі матеріалів цієї справи: відповідач не розглянув належним чином медичні документи, подані позивачем, а також не здійснив належний огляд, тобто діяв не на підставі, у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірної довідки Позаштатної гарнізонною військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 , а тому спірна довідка від 24.09.2025 підлягає скасуванню як необґрунтована.
Також, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина четверта статті 159 КАС України) як і доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб'єкта владних повноважень, вчиняти вказані дії.
Однак відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма, не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб'єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду не подано відзив на позов, також не зазначено про причини такої бездіяльності.
Таким чином, суд не має іншого рішення окрім як кваліфікувати таку пасивну поведінку відповідача як визнання позову.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи викладене, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати довідку Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2025 №2025-0924-1154-1899-7 про придатність ОСОБА_1 , зобов'язати Позаштатну гарнізонну військово-лікарську комісію №1 військової частини НОМЕР_1 повторно провести медичний огляд ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити.
Розподіл судових витрат
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною та скасування довідки, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Позаштатної гарнізонною військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 , оформлене довідкою військово-лікарської комісії від 24.06.2025 №2025-0924-1154-1899-7 про придатність ОСОБА_1 до військової служби.
Зобов'язати Позаштатну гарнізонну військово-лікарську комісію №1 військової частини НОМЕР_1 здійснити повторний медичний огляд ОСОБА_1 з метою визначення придатності до військової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії №1 військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.С. Шевяков