Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 грудня 2025 року Справа№200/9199/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
24.11.2025 до Донецького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі -Відповідач 2) з вимогами:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в проведенні перерахунку пенсії (довічного грошового утримання судді у відставці) від 10.04.2025 №914130302310 ОСОБА_1 на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області №04-1981/24 від 05.12.2024 та №04-1982/24 від 05.12.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 відповідно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області №04-1981/24 від 05.12.2024 та №04-1982/24 від 05.12.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 відповідно.
В обґрунтування вимог зазначено, що позивач є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вказав, що на виконання судового рішення Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області виготовлено довідки про суддівську винагороду станом на 01.01.2023 та 01.01.2024 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний календарний рік. Проте, відповідач відмовив у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача, що зумовило звернення до суду з цим позовом.
Відповідач -1 позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначив, що спірне рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідач - 1 вказав, що питання проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці може бути розглянуто тільки у разі збільшення розміру суддівської винагороди, після винесення рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, а саме після 18.02.2020. Натомість, після 18.02.2020 не приймались нормативно - правові акти щодо зміни розміру складових такої винагороди, отже на думку відповідача, у органів Пенсійного фонду України відсутні правові підстави для здійснення позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Також вказав, що оскільки підвищення суддівської винагороди судді не відбулося, правові підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні.
Відповідач - 2 правом надання відзиву не скористався.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 28.11.2025 відкрито провадження у справі вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), клопотання про поновлення строку звернення до суду вирішити під час розгляду справи.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є суддею у відставці, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_1 та не є спірним між сторонами.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі №200/5989/24.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі №200/5989/24 Територіальним управлінням Державної судової адміністрацією України в Донецькій області складено довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці щодо позивача, зокрема:
- №04-1981 від 05.12.2024 станом на 01.01.2023, відповідно до якої розмір суддівської винагороди становить 144936,00 грн;
- №04-1982 від 05.12.2024 станом на 01.01.2024, відповідно до якої розмір суддівської винагороди становить 163512,00 грн.
Позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про проведення перерахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці.
Заява позивача про перерахунок розміру довічного грошового утримання судді у відставці за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.04.2025 №914130302310 позивачу відмовлено у проведенні перерахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вказаних вище довідок, у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з відмовою відповідача-2 перерахувати розмір його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі оновлених довідок про розмір суддівської винагороди.
Стосовно клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Так, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду в обґрунтування якого вказано, що спірне рішення отримано ним лише у вересні 2025 року та оскаржено в жовтні 2025 року в судовому порядку. Позивач вказав, що позовна заява щодо оскарження спірного рішення була повернута судом, що змусило повторне звернення до суду з цим позовом.
За змістом частини першої статті 123, частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Приймаючи до уваги обставини, викладені позивачем на обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку та на підставі вказаних вище законодавчих норм, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з частиною 4 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до частини 9 статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Зміни до Закону № 1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII).
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї ж статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Питання щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року, було предметом розгляду у справі № 240/9028/24 (провадження № 11-47апп25) за результатами розгляду якої Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 24 квітня 2025 року.
У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважила, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Згідно з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що, починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Зважаючи на наведене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови в задоволені позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв