29 грудня 2025 рокуСправа №160/30383/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровський державний аграрно-економічний університет про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, відповідач-1), Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» (далі - ДП «ІНФОРЕСУРС», відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Дніпровський державний аграрно-економічний університет (далі - ДДАЕУ, третя особа), в якій позивач, з урахуванням уточненого позову просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України та Державного підприємства "ІНФОРЕСУРС" щодо відмови у внесенні змін до відомостей про ОСОБА_1 в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, в розділі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - "Так, не порушує";
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України та Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" вказати - "Так, не порушує".
В обґрунтування позову зазначено, що 02.09.2025 позивачу видано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 711545 від 01.09.2025. Вказана довідка містить інформацію про те, що позивачем порушується послідовність здобуття освіти, визначена частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» від 01.07.2014 №1556-VII (далі - Закон №1556-VII) (графа «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №1556-VII зазначено - «Ні, порушує»). Запис «Ні, порушує» що проставлений в Єдиній державній електронній базі з питань освіти фактично позбавляє позивача права на відстрочку від призову під час мобілізації, як наслідок позивач може бути мобілізованим і не зможе завершити навчання та здобути відповідний рівень освіти. 03.09.2025 позивач засобами поштового зв'язку звернувся до відповідачів із заявою про внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо позивача та визначення, що ним не порушено послідовність здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону №1556-VII, а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону №1556-VII - вказати «Так, не порушує». Відповідач-2 перенаправив клопотання позивача за належністю для розгляду в межах компетенції до відповідача-1. Листом відповідач-2 надав відповідь, що інформація викладена в отриманій довідці відповідає дійсності, а підстави для внесення змін до ЄДЕБО в частині формування відповідної довідки - відсутні. Позивач не погоджується з означеними висновками та звертає увагу, що згідно зі статтею 7 Закону №1556-VII, єдиним документом, що підтверджує той факт, що особа успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію є відповідний «диплом» про вищу освіту. Згадана довідка у графі «Інформація про документи про освіту» визначає, що позивач отримав лише один диплом після успішного завершення навчання за освітньою програмою, а саме: «Диплом молодшого спеціаліста» серії Е17 №116222 від 30.06.2017, виданим Технологічним коледжем Дніпровського державного технічного університету. Позивач звертає, що пунктом 4 статті 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1556-VII установлено, що після набрання чинності цим Законом диплом про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста (початкова вища освіта) прирівнюється до диплома про вищу освіту за освітньо-професійним ступенем молодшого бакалавра. В свою чергу, Закон №1556-VII визначає усі існуючи в Україні рівні вищої освіти, за якими можливо отримати диплом про вищу освіту. Зокрема, частиною 2 статті 5 Закону №1556-VII визначено, що здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва, що має підтверджуватись відповідним дипломом. Таким чином, ієрархія (черговість) ступенів вищої освіти визначає, що ступінь «молодший бакалавр» є нижчим ніж ступіть «бакалавр». Позивача зараховано на денну форму навчання для здобуття диплому вищої освіти за рівнем бакалавр, а також те, що поточна ієрархія (черговість) ступенів вищої освіти, передбачена частиною 2 статті Закону України «Про вищу освіту» визначає, що ступінь «бакалавр» є вищим (тобто наступним) ніж ступіть «молодший бакалавр». Позивач зауважує, що відповідачами внесені помилкові дані до ЄДЕБО про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 10.11.2025 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
13.11.2025 до суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДП «ІНФОРЕСУРС» проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що відповідач-2 не є суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, тобто не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, не здійснює публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах, не надає адміністративні послуги, законами України не передбачено випадків здійснення відповідачем-2 владних повноважень у спірних правовідносинах. Згідно з підпунктом 78 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (далі - Положення №630) Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, інших державних електронних баз та реєстрів, інших інформаційних систем у сфері, що належить до його компетенції. Відповідно до пункту 5 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом МОН України від 08.06.2018 №620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі - Положення №620), власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - ДП «ІНФОРЕСУРС», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. Відповідно до підпунктів 1 та 6 пункту 1 розділу IV Положення №620 розпорядник ЄДЕБО вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, та встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО. Враховуючи зазначене, власником ЄДЕБО є держава в особі її держателя, розпорядника - МОН України (відповідач-1), який відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО та є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. Відповідач-2, що є адміністратором та технічним адміністратором ЄДЕБО лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному відповідачем-1. Повноваження адміністратора та технічного адміністратора ЄДЕБО у спірних правовідносинах, передбачені законодавством, не відносяться до владних. Аналіз повноважень ДП «ІНФОРЕСУРС» свідчить про те, що у спірних правовідносинах відповідач-2, як адміністратор та технічний адміністратора ЄДЕБО, здійснює лише технічні функції. Внесення до ЄДЕБО та підтримання в ЄДЕБО в повному, актуальному та достовірному стані інформації щодо здобувачів освіти, які навчаються у закладах освіти, не відноситься до компетенції відповідачів. Вчинення зазначених дій відноситься до компетенції суб'єктів освітньої діяльності. Відповідачі не відносяться до суб'єктів освітньої діяльності, не провадять освітню діяльність. Відповідачі ненаділені законодавством повноваженнями стосовно внесення в ЄДЕБО інформації щодо здобувачів освіти чи внесення змін до інформації про здобувачів освіти, що вже міститься в ЄДЕБО.
17.11.2025 до суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому МОН України проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 01.09.2017 був зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра (НРК 6) до Придніпровської державної академії будівництва та архітектури та був відрахований з цього закладу освіти 14.03.2018. 11.08.2025 був повторно зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра (НРК 6) до Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Таким чином, ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує». Згідно з пунктом 5 Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025 році, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.02.2025 № 168, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2025 за № 312/43718, у разі зарахування на навчання для здобуття певного ступеня вищої освіти особи, яка в минулому здобувала такий самий або вищий ступінь вищої освіти, і відповідний ступінь не було присуджено, особа вважається такою, що здобуває рівень освіти, що не є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Положенням №620 визначено, що суб'єкти освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти вносять до ЄДЕБО та підтримують в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у пунктах 6-9 розділу III цього Положення (крім інформації про сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання, результати зовнішнього незалежного оцінювання, участь у вступних кампаніях до закладів освіти (коли, до яких закладів освіти, на які професії, спеціальності, спеціалізації, рівні, форми навчання особа подавала заяви в електронній формі) та інформації, зазначеної в підпункті 6 пункту 6) для таких суб'єктів освітньої діяльності. З огляду на зазначене, питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності. Відтак функції щодо внесення відповідних відомостей щодо здобувачів освіти покладено на суб'єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи. Натомість, на МОН України покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на ДП «ІНФОРЕСУРС» - технічні функції, а тому відповідачі у спірних правовідносинах не виконували та не можуть виконувати жодних владних управлінських функцій відносно позивача.
Третя особа правом надання пояснень по суті спору не скористалась.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно з випискою з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання особи ОСОБА_1 має диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданого 30.06.2017. З 01.09.2017 позивач навчався у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури та був відрахований з цього закладу освіти 14.03.2018.
З 01.09.2025 позивач є студентом першого (бакалаврського) рівня вищої освіти Дніпровського державного аграрно-економічного університету за спеціальністю Н7 «Агроінжеренія».
З метою збору документів для отримання відстрочки від призову на військову службу, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», позивач отримав довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі також - ЄДЕБО) від 01.09.2025 №711545.
У вказаній довідці зазначено про порушення послідовності здобуття освіти відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про освіту».
З метою отримання роз'яснень стосовно інформації про порушення послідовності здобуття освіти, згідно з довідкою про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, виданою Дніпровським державним аграрно-економічним університетом, позивач звернувся до відповідачів та третьої особи із відповідними заявами.
На відповідне звернення позивача, МОН України листом від 10.10.2025 №3/8807-15 повідомило, що відповідно до пункту 5 розділу X Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025 році, затвердженого наказом МОН від 10.02.2025 № 168, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 26.02.2025 за № 15/41360, у разі зарахування на навчання для здобуття певного ступеня вищої освіти особи, яка в минулому здобувала такий самий або вищий ступінь вищої освіти, і відповідний ступінь не було присуджено, особа вважається такою, що здобуває рівень освіти, що не є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Так, згідно з інформацією, що міститься в ЄДЕБО, ОСОБА_1 , 01.09.2017 був зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра (НРК 6) до Придніпровської державної академії будівництва та архітектури та був відрахований з цього закладу освіти 14.03.2018; 11.08.2025 був повторно зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра (НРК 6) до Дніпровського державного аграрно-економічного університету, що свідчить про здобуття вищої освіти в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО у відповідному полі зазначено «Ні, порушує».
Позивач вважає, що ним не порушено послідовності отримання освіти, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою-третьою статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України від 05.09.2017 №2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон №2145-VIII) кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.
Частиною другою статті 10 вказаного Закону встановлено, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; професійна освіта; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
За приписами частини другої статті 17 Закону №2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти встановлює Закон №1556-VII, згідно з визначенням термінів частини першої статті 1 якого (пункти 5, 19):
- вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти;
- результати навчання - знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми (програмні результати навчання) або окремих освітніх компонентів.
Частина перша статті 4 цього ж Закону передбачає, що кожен має право на вищу освіту. Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і освітньої програми.
Здобувачами вищої освіти у розумінні пункту 1 частин другої статті 61 Закону №1556-VII є студент - особа, зарахована до вищого навчального закладу з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.
Рівні та ступені вищої освіти визначає стаття 5 Закону №1556-VII, частина перша якої встановлює, що підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва (частина 2 статті 5 Закону №1556-VII).
Згідно з частиною 3 статті 5 Закону №1556-VII молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Відповідно до частини 4 статті 5 Закону №1556-VII бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
За змістом частин першої, другої статті 6 наведеного Закону, атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Норми частин першої, другої, п'ятої та шостої статті 7 Закону №1556-VII містять положення про те, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Документ про вищу освіту видається закладом вищої освіти лише за акредитованою відповідно до цього Закону освітньою програмою. У документі про вищу освіту зазначається найменування органу (органів) акредитації, а в додатку до документа про вищу освіту - інформація про видані ним (ними) відповідні акредитаційні сертифікати, рішення.
Пунктом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Пунктом 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначено, що здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період подають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, за формою згідно з додатком 9.
За формою довідки про здобувача освіти, наведеної у додатку 9 до вказаного Порядку, у ній зазначається, зокрема, така інформація: на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - ТАК/НІ.
Згідно з установленими у справі обставинами станом на момент формування довідки про здобувача освіти від 01.09.2025 №711545 позивач здобував освіту за ступенем «молодший бакалавр» у Технологічному коледжі Дніпровського державного технічного університету, та 01.09.2025 вступив до ДДАЕУ з метою отримання першого рівня вищої освіти за ступенем «бакалавр».
Позивач вважає, що такі обставини не свідчать про порушення ним визначеної у законі послідовності здобуття освіти, тоді як відповідач такі доводи заперечує.
З огляду на такі обставини справи та доводи сторін суд зазначає, що нормативне визначення поняття «послідовності поточного здобуття освіти» у законі відсутнє, однак зі змісту норм частини другої статті 10 Закону №2145-VIII розуміється, зокрема, що перший (бакалаврський) рівень вищої освіти є вищим за раніше здобутий особою рівень повної загальної середньої освіти й така послідовність здобуття освіти відповідає положенням зазначеної статті.
При цьому закон передбачає, що особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію, присуджується відповідний ступень вищої освіти, у тому числі бакалавр, та видається документ про вищу освіту, зокрема, диплом бакалавра. З моменту отримання документа про вищу освіту особа вважається такою, що завершила навчання і фактично здобула вищу освіту за відповідним ступенем.
У справі, яка розглядається, установлено, що ОСОБА_1 мав диплом молодшого бакалавра й станом на дату формування довідки про здобувача освіти від 01.09.2025 №711545 здобував вищу освіту першого (бакалаврського) рівня вищої освіти на денній формі навчання Дніпровського державного аграрно-економічного університету за спеціальністю Н7 «Агроінженерія».
Отже, ОСОБА_1 раніше не завершував навчання у вищому навчальному закладі за бакалаврським рівнем вищої освіти, тобто позивач не проходив відповідну атестацію та не отримував диплом бакалавра, як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу.
Позивач тільки у період з 01.09.2017 до 14.03.2018 навчався у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури
З 01.09.2017 позивач навчався у Придніпровській державній академії будівництва та архітектури та був відрахований з цього закладу освіти 14.03.2018, де він здобув ступінь освіти - молодший бакалавр. Після чого з 11.08.2025 ОСОБА_1 зараховано до Дніпровського державного аграрно-економічного університету для здобуття освітнього ступеня бакалавр зі спеціальності - Н7 «Агроінженерія».
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки позивач раніше не завершував навчання у вищому навчальному закладі за бакалаврським рівнем вищої освіти, а потім після отримання ступіня освіти - молодший бакалавр вступив з 11.08.2025 до Дніпровського державного аграрно-економічного університету на денну форму навчання для здобуття освітнього ступеня бакалавр, вказані обставини не можуть вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України № 2145-VIII.
За таких обставин справи та наявного у спірних правовідносинах правового регулювання суд вважає, що послідовність здобуття позивачем освіти відповідає положенням частини другої статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки ОСОБА_1 здобуває перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним рівень повної загальної середньої освіти.
Суд також критично оцінює покликання відповідача-1 на лист МОН України від 03.06.2024 №1/9758-24 «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», оскільки такий документ не належить до нормативних актів, а отже має лише рекомендаційний характер для суб'єктів, яким він адресований (керівникам закладів професійної (професійнотехнічної), фахової передвищої та вищої освіти, Міністерству оборони України та ДП «ІНФОРЕСУРС»), й спірних у цій справі правовідносин не врегульовує.
У підсумку суд висновує, що установлені судовим розглядом цієї справи обставини не вказують на існування як правових, так і фактичних підстав для формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти із зазначенням у ній відомостей про те, що поточне здобуття освіти ОСОБА_1 порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Формування та видача позивачу такої довідки порушило його право як учасника освітнього процесу на отримання щодо себе повної і достовірної інформації в галузі освіти.
Суд також відхиляє доводи відповідача-1 про те, що МОН України не порушувало і не могло порушити права ОСОБА_1 , оскільки не видавало позивачу довідку, стосовно відомостей у якій виник спір у справі, що розглядається, й така довідка була видана закладом освіти, в якому він у той час навчався.
Так, суд звертає увагу на норми Положення №620, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, та яке розроблено відповідно до статті 74 Закону України «Про освіту» з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб. Такі приписи містяться у абзаці першому пункту 1 розділу I вказаного Положення.
У абзаці четвертому пункту 2 розділу I цього ж Положення наведений перелік уповноважених суб'єктів, а саме: розпорядник ЄДЕБО, технічний адміністратор ЄДЕБО, державні органи, органи управління у сфері освіти, Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, Український центр оцінювання якості освіти, суб'єкти освітньої діяльності, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління розпорядника ЄДЕБО, інші особи, яким надається доступ до ЄДЕБО або окремих її складових у порядку та обсягах, визначених законодавством.
Власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО. Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО (пункт 5 розділу I Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).
Згідно зі змістом приписів підпункту 5 пункту 2 розділу ІІ вищезазначеного Положення ЄДЕБО функціонує з метою забезпечення, зокрема, формування, реєстрації та обліку інформації для видачі суб'єктами освітньої діяльності документів у сферах, у тому числі вищої освіти.
Уповноважений суб'єкт має доступ до інформації, внесеної або сформованої ним в ЄДЕБО, а також до інформації, доступ до якої передбачений відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО, що передбачено пунктом 12 розділу III Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти.
Відповідно до норм, що містяться у підпунктах 1, 3 та 6 пункту 1 розділу IV вказаного вище Положення розпорядник ЄДЕБО як уповноважений суб'єкт виконує, зокрема, такі основні функції: вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, відповідно до пункту 8 розділу IV Положення про ЄДЕБО уповноважені: вносити до ЄДЕБО та підтримувати в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у відповідних пунктах Положення; підтверджувати зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; здійснювати в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
З огляду на вищевказані норми Положення №620 суд дійшов висновку, що формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює МОН України, як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб'єкт.
При цьому за змістом пункту 2 розділу IV Положення про ЄДЕБО забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному МОН України, як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.
Суб'єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти не мають повноважень на встановлення вимог до програмного забезпечення ЄДЕБО та зміни технічних параметрів й алгоритмів його функціонування.
Отже, заклад вищої освіти, в якому станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин навчається ОСОБА_1 , в силу своїх повноважень в ЄДЕБО, не має технічної можливості для формування та видання позивачу довідки з іншим, аніж у спірних відносинах, змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає МОН України.
Саме дії щодо формування довідки з ЄДЕБО й оскаржує позивач у справі, що розглядається. Суд враховує, що хоча формування довідки з ЄДЕБО й здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо МОН України шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень. Це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічні правові висновки сформовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 29.10.2025 у справі №200/5372/24, від 26.11.2025 у справі №160/29658/24.
Суд також зазначає, що у вказаній вище постанові, Верховний Суд визначив належним відповідачем, який має вносити відповідні зміни до довідки, саме МОН України.
За таких обставин, у межах цієї справи суд дійшов висновку про визнання протиправними дій МОН України щодо відмови у внесенні змін до відомостей про ОСОБА_1 в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - «Так, не порушує» та зобов'язання МОН України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» вказати - «Так, не порушує».
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1937,92 грн, що документально підтверджується платіжними інструкціями №6586-6886-3757-4334 від 17.10.2025 на суму 1211,20 грн, №4678-2647-7215-1892 від 29.10.2025 на суму 726,72 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у цій справі представляла адвокат Крамаренко Г.М., що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю 1572, котре видано Дніпропетровською КДКА 17.07.2006.
Повноваження адвокатом Крамаренко Г.М. на представництво інтересів ОСОБА_1 у Дніпропетровському окружному адміністративному суді підтверджуються ордером серії АЕ №1436208 від 20.10.2025.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, матеріали справи не містять договору про надання правничої допомоги, акту виконаних робіт та/або інших документів, які б підтверджували обсяг наданої представником позивача допомоги Данильченку М.А. в межах цієї справи.
Частинами 3-5 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Таким чином, питання розподілу понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу буде розглянуто судом після надання позивачем відповідних доказів в порядку статей 143, 252 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства, суд,
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Міністерства освіти і науки України (адреса: просп. Берестейський, 10, м. Київ, 01135; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38621185), Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» (адреса: вул. Олександра Довженка, 3, м. Київ, 03057; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37533381), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дніпровський державний аграрно-економічний університет (адреса: вул. С. Єфремова, 25, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00493675) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови у внесенні змін до відомостей про ОСОБА_1 в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - «Так, не порушує».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» вказати - «Так, не порушує».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України судові витрати у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар