29 грудня 2025 рокуСправа №160/24377/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
25.08.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Воронкова Олена Ігорівна звернулася через підсистему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.03.2025 року №263040017143 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, починаючи з 28.02.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до трудового (страхового) стажу період роботи ОСОБА_1 з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року, згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 та призначити й виплачувати ОСОБА_1 пенсію відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, починаючи з 28.02.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28.02.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон №1058). Також позивачем були подані всі необхідні документи про підтвердження загального та страхового стажу, необхідні для призначення їй пенсії. Вказана заява була передана на розгляд ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було прийнято рішення від 07.03.2025 року №263040017143 про відмову в призначенні пільгової пенсії, оскільки: не зараховано до страхового стажу період роботи з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5); заявниці відмовлено в призначенні пенсії, оскільки в наданих документах відсутня інформація про встановлення інвалідності до шестирічного віку. Однак, позивач вважає рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 07.03.2025 року №263040017143 протиправним та необґрунтованим, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 11.09.2025 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
12.09.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому він не погоджується з поданою позовною заявою і просить звернути увагу на наступні обставини справи, які мають істотне значення для вирішення спору по суті. 28.02.2025 року ОСОБА_1 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.03.2025 року № 263040017143 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. Згідно п.п. 2.17, 2.18 Розділу ІІ постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. Визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності). Заявницею не долучено документів, що дитина визнана особою інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку, які передбачені пп.6 п. 2.1та п.2.18 Порядком подання документів, отже, відсутні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу не зараховано період роботи з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5). Для врахування даного періоду доцільно стаж підтвердити додатковими документами. Страховий стаж особи становить 14 років 18 днів, що не дає права на призначення пенсії відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (менше 15 років). Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
15.09.2025 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов письмовий відзив на адресу суду. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивачки та прийнято рішення від 07.03.2025 року №263040017143 про відмову у призначенні пенсії, яким повідомлено наступне. З результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано: період роботи з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5). Для врахування даного періоду доцільно стаж підтвердити додатковими документами. Відповідно до п.2.18 Постанови 22-1 від 25.11.2005 року “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Отже, позивачці було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки в наданих документах відсутня інформація про встановлення інвалідності до шестирічного віку. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Відтак, вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України є правомірними, у спірних правовідносинах Головне управління діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції. Отже, немає жодних підстав для визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 року продовжено строк розгляду адміністративної справи до 29.12.2025 року.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.02.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон №1058).
Також позивачем були подані всі необхідні документи про підтвердження загального та страхового стажу, необхідні для призначення їй пенсії.
Вказана заява була передана на розгляд ГУ ПФУ в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності.
За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було прийнято рішення від 07.03.2025 року №263040017143 про відмову, яким позивачу повідомлено наступне. З результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано: період роботи з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5). Для врахування даного періоду доцільно стаж підтвердити додатковими документами. Відповідно до п.2.18 Постанови 22-1 від 25.11.2005 року “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Отже, позивачці було відмовлено в призначенні пенсії, оскільки в наданих документах відсутня інформація про встановлення інвалідності до шестирічного віку.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з ст. 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058) право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу.
Згідно п.п. 2.17, 2.18 Розділу ІІ постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. Визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.
У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Також, приписами пункту 3.3 розділу 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам, зазначених у п. 1.1 і 1.2 розділу І вказаного порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.3 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону №1058-ІV ).
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення» та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд зазначає, що спірним періодом в межах розгляду даної справи є період роботи позивача з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року.
Як убачається з копії трудової книжки позивача від 12.04.1990 року серії НОМЕР_2 позивач працювала з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року менеджером зі збуту в ТОВ «УФК-Бровари».
Відповідачем не зараховано вказаний період роботи позивача до загального страхового стажу у зв'язку з тим, що відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку (ОК-5).
За приписами статті 1 Закону №1058-ІV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
- персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
- роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1058-ІV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 1058-ІV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
За приписами частин четвертої - шостої, дев'ятої, десятої статті 20 Закону № 1058-ІУ сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Крім того, згідно з частиною шостою статті 25 Закону України від 08.07.2010 року № 2464- VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати с недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми страхового/єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Несвоєчасна сплата підприємством страхових (єдиного) внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 30.09.2019 року у справі № 414/736/17, від 20.03.2019 року у справі № 688/947/17, від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зарахували до трудового (страхового) стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року.
Щодо посилання відповідача на відсутність інформації про встановлення інвалідності до шестирічного віку, як на підставу для відмови у призначенні пенсії позивачу відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, суд зазначає наступне.
Так, частина перша статті 26 Закону №1058 визначає, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 19 років, після досягнення віку 65 років не менше 15 років.
Згідно з ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема:
3) жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.2.1. Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року N 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
4) відомості про місце проживання особи;
6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком:
- жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону);
При призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть (п. 2.17. Порядку №22-1).
Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров'я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 року за №510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров'я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку (п. 2.18. Порядку №22-1).
Суд установив, що позивач звернулася за призначенням дострокової пенсії як матері дитини з інвалідністю, яка виховувала її до шестирічного віку, згідно з п. 3 ч.1 ст. 115 Закону №1058-IV. Умовою призначення такої пенсії є досягнення віку 50 років та наявність не менше ніж 15 років страхового стажу.
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.1, пунктів 2.17, 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення дострокової пенсії за віком матерям таких дітей необхідно надати, зокрема, документ про народження дитини та документ про визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (виписку з акта огляду в МСЕК, медичний висновок закладу охорони здоров'я, посвідчення одержувача допомоги). Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про вид отриманої допомоги та період її одержання. Визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі № 501/2838/16-а.
Із наданих позивачкою документів убачається, що вона є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка у чотирнадцятирічному віці, на підставі медичного висновку ЛКК від 28 лютого 2025 року №95 визнана інвалідом з дитинства з діагнозом параксизмальна тахікардія із частими нападами та резистентна до терапії, висновок: наявне захворювання відповідає розділу ХІІ п. 1 пп. 1.15 Переліку медичних показань, які дають право на одержання допомоги на дітей з інвалідністю до 18 років.
Довідкою Київського інституту сердечно-судинної хірургії підтверджено період перебування на лікуванні з 17.11.2006 року по 21.11.2006 року ОСОБА_2 , довідкою Академії медичних наук України Інституту серцево-судинної хірургії підтверджено період перебування на лікуванні з 29.01.2009 року по 12.02.2009 року та випискою епікрізу з історії хвороби №1852/1033М Міністерства охорони здоров'я України ДУ «Науково-практичний медичний центр Дитячої кардіології та кардіохірургії», підтверджують хворобу ОСОБА_2 , на підставі якої встановлено статус дитини з інвалідністю.
Так, за змістом пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії мають не тільки матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а і матері особи з інвалідністю віком до 18 років.
Суд уважає безпідставними посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в рішенні про відмову у призначенні пенсії як на підставу для відмови ненадання позивачем висновку лікарсько-консультативної комісії чи висновку МСЕК про можливість настання інвалідності доньки позивача до досягнення нею 6-тирічного віку.
Враховуючи зазначене вище суд дійшов висновку про те, що позивачем надано до пенсійного органу всі передбачені чинним законодавством документи, необхідні для призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.03.2025 року №263040017143 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, суд зазначає про таке.
Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви від 28.02.2025 року було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.
Тобто, розгляд заяви позивача від 28.02.2025 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Відтак, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до трудового (страхового) стажу період роботи ОСОБА_1 з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року, згідно з відомостями трудової книжки від 12.04.1990 року серії НОМЕР_2 .
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача зарахувати певні періоди роботи до страхового стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 28.02.2025 року про призначення їй пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 968,96 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 484,48 грн.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.03.2025 року №263040017143 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, починаючи з 28.02.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до трудового (страхового) стажу період роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 15.06.2000 року по 30.04.2004 року, згідно з відомостями трудової книжки від 12.04.1990 року серії НОМЕР_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 28.02.2025 року про призначення їй пенсії відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV, з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна