29 грудня 2025 року м. Чернівці Справа № 725/9768/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
заявник: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 жовтня 2025 року, постановлену під головуванням судді Стоцької Л.А.,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факти не надання йому безоплатної вторинної правничої допомоги.
Ухвалою Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 жовтня 2025 року у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення фактів ненадання безоплатної вторинної правничої допомоги - відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 оскаржив її, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування скарги посилається на те, що висновки суду першої інстанції з приводу відмови у відкритті провадження є помилковими, а оскаржувана ухвала незаконною.
Колегія суддів, заслухавши заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Провадження №22-ц/822/1042/25
Мотивація ухвали побудована на тому, що зі змісту заяви вбачається існування спору про право, а тому на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі.
Колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції, до яких він дійшов постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, з огляду на наступне.
В мотивах заяви ОСОБА_1 вказує, що через ненадання йому належної правничої допомоги з боку адвоката Данко А.В. в кримінальному провадженні він неодноразово звертався до Центру надання правничої допомоги з метою надання йому відповідної довідки, не отримавши відповідь, звернувся до суду з метою встановлення вказаного факту, оскільки адвокат не виконує свого обов'язку, що тягне за собою прийняття певних рішень, які порушують права заявника (а.с.1-7).
08 квітня 2025 року Західним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги видано доручення №001-240000397 для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особі у кримінальному провадженні адвокату Данко А.В. на підставі постанови старшого слідчого в ОВС УСБУ в Чернівецькій області (а.с.10).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За змістом пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.05.2022 року у справі №443/398/15-ц.
Так, у частині 3 статті 294 ЦПК справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Приписами частини 5 статті 186 ЦПК України обумовлено, що відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Колегія суддів вважає доцільним зазначити, що ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати права, закріпленні в ній, в тому числі й право на доступ до правосуддя, оскільки, неприпустимо, щоб ст. 6 (п.1) Конвенції містила детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, і не захищала б, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями - доступу до суду.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає можливість охарактеризувати право на доступ до правосуддя. По-перше, будь-яка особа може звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. При цьому, обмеження цього права, які можуть бути запроваджені державою, не повинні позбавляти особу взагалі права на захист, тобто в неї завжди має залишатися можливість скористатися альтернативними формами захисту. Крім того, такі обмеження повинні мати правомірну мету, а також необхідно зберігати пропорційне співвідношення між вжитим засобами та поставленою метою. По-друге, особа має не лише право порушити провадження у справі, але й право отримати «вирішення» спору судом, тобто розгляд справи повинен завжди закінчуватися судовим рішенням.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст.2 КПК України).
Отже, серед основних завдань кримінального судочинства стоїть питання про притягнення винних осіб до відповідальності, як засіб правового реагування держави з метою дотримання правопорядку. Кримінальне судочинство поряд із вирішенням питань дотримання правопорядку та притягнення винних осіб до відповідальності допускає одночасне вирішення питань приватного характеру, яким заподіяно шкоди.
Питання про захист від порушень приватних та/або публічних прав належить розглядати в порядку цивільного, адміністративного чи господарського судочинства, або спеціального виду судочинства - судом з питань інтелектуальної власності.
Само по собі кримінальне судочинство не становить іншої, ніж зазначено, юрисдикції судів, створених для захисту порушених приватних прав, тому не можна стверджувати, що потерпілій особі слід заявляти вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, лише в порядку кримінального судочинства. При вирішенні питання суд повинен виходити з характеру спору, суб'єктного складу правовідносин, предмету та підстав заявлених вимог.
За приписами ч.1 ст.45 КПК України захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, представництво інтересів юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження щодо застосування заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку, особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).
Нормами ст.46-47 КПК України обумовлено загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні та обов'язки захисника.
Згідно ст.49 КПК України передбачено залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є обвинуваченим у кримінальному провадженні №22023260000000209 від 08.09.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.113 КК України.
За наведених обставин та норм права можна дійти висновку, що вимоги заявника не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, в тому числі в окремому провадженні, оскільки дії захисника ОСОБА_1 - адвоката Данко А.В. щодо неналежного захисту мають досліджуватися й оцінюватися судом в рамках цього ж кримінального провадження.
Отже, ОСОБА_1 , який вважає свої права порушеними, має право клопотати про це перед судом за правилами КПК України. При цьому, у порядку окремого провадження в цивільному судочинстві не можуть бути встановлені факти, зокрема, порушення прав чи законних інтересів заявника його адвокатом щодо ненадання чи неналежного надання правничої допомоги під час кримінального провадження.
Подібні за змістом висновки викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №645/314/17.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у відкриття провадження у справі з підстав, визначених ч.4 ст.315 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо постановлення ухвали суду про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , однак помилився щодо її мотивів й застосування норм процесуального закону.
За приписами п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, крім іншого, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, судове рішення на підставі ч.4 ст.376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст.367, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Чернівецького районного суду м. Чернівці від 21 жовтня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк