Справа № 304/2694/24 Провадження № 1-кп/304/158/2025
26 грудня 2025 року м. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження №12024078130000089 від 11 серпня 2024 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Перечин Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , з базовою загальною середньою освітою, непрацюючого, одруженого (має на утриманні чотирьох малолітніх дітей), громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,
одинадцятого серпня 2024 року близько 00.30 год обвинувачений ОСОБА_4 , знаходячись у громадському місці на вулиці Залізничній у місті Перечин Ужгородського району Закарпатської області біля ресторану «Корчма Підкова», з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалася особливою зухвалістю, демонструючи зневагу до існуючих у суспільстві правил і норм поведінки, нахабно показуючи своє зневажливе ставлення до оточуючих, використовуючи нікчемний привід умисно наніс ОСОБА_6 , який підійшов до нього разом з ОСОБА_7 , удар кулаком по обличчю, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді забою нижньої щелепи, після чого вдарив кулаком в обличчя ОСОБА_7 , від якого вказаний потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді синця на шкірних покривах обличчя у правій орбітальній ділянці, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 296 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та показав, що 11 серпня 2024 року близько опівночі вони з братом ОСОБА_8 знаходилися у корчмі «Підкова», де між ними виник конфлікт. Вони вийшли на вулицю, де почали з'ясовувати між собою відносини, а потерпілі, напевно, хотіли їх розборонити. Однак він не зрозумів, чому до них втрутилися невідомі йому люди, та наніс обом по одному удару рукою по обличчю. Хтось викликав поліцію, яка приїхавши на місце події, забрала їх до відділку. Просив суворо його не карати, оскільки шкодує про вчинене.
Кримінальне провадження розглядається у відсутності потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , неявка яких з урахуванням положень ст. 325 КПК України не перешкоджає розгляду. При прийнятті рішення про розгляд справи за відсутності потерпілих враховується те, що судом їм своєчасно надіслано повідомлення, в яких вказується про дату, час та місце розгляду справи й те, що прокурором подані заяви потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про розгляд справи без їх участі, оскільки вони не мають претензій до ОСОБА_4 , визначення міри покарання залишають на розсуд суду.
Враховуючи, що такі фактичні обставини справи ніким не оспорюються, а учасники судового розгляду правильно зрозуміли зміст цих обставин і сумнівів у добровільності та істинності їх позиції немає, роз'яснивши їм, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд при вирішенні питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України обмежується визнавальними показами обвинуваченого, а дослідження решти доказів вважає недоцільним.
Відтак з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів в їх сукупності, суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.
При цьому суд також враховує позицію, висловлену у постанові ККС ВС від 05 березня 2024 у справі № 202/716/22, в якій Суд вказав, що обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.
За правовою позицією щодо кримінально-правової оцінки діяння, кваліфікованого судом за ст. 296 КК України, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к), для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
При призначенні обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальний проступок.
Як особа ОСОБА_4 за місцем проживання начальником сектору превенції відділення поліції № 1 (м. Перечин) характеризується посередньо, є багатодітним батьком та разом з дружиною виховує чотирьох малолітніх дітей, на диспансерному обліку у лікарів нарколога і психіатра КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради не перебуває.
Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та наявність на утриманні малолітніх дітей.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому суд не знаходить.
Призначаючи покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень з урахуванням її особи, ступеня тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. За змістом зазначеного закону покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Як роз'яснено у п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2015 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі № 205/7091/16-к від 17 жовтня 2019 року Верховний Суд розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.
Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаного діяння, особу винного, який свою вину визнав повністю та щиро розкаявся, а потерпілі не мають до нього претензій, суд, беручи до уваги позицію сторони обвинувачення та захисту, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції прийшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в мінімальних межах санкції частини 1 статті 296 КК України.
Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 під час досудового розслідування та протягом судового розгляду даного кримінального провадження не обирався, на даний час клопотань про обрання такого суду не подано, отже питання щодо нього судом не розглядається.
Речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні немає.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Керуючись ст. 368, ч. 2 ст. 373, ст. 374 КПК України, с у д
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України і призначити покарання у виді штрафу у розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок суду може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку суду учасники кримінального провадження можуть отримати в Перечинському районному суді Закарпатської області в порядку, передбаченому ч. 7, 8 ст. 376 КПК України. Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий: ОСОБА_1