Справа № 302/1758/25
Провадження № 2/302/699/25
29 грудня 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Повідайчика О.І.
за участі:
секретаря судового засідання Куруц В.І.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір'я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за за заповітом,
16 грудня 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, спадкоємець), діючи через представницю - адвокатку Гренджу В.Ю. звернувся до суду із цим позовом до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області (далі - Міжгірська селищна рада, рада, відповідач) про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом, який обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який за життя заповів усе належне майно позивачу. До складу спадщини за ОСОБА_2 , увійшов житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 . Зазначений будинок ОСОБА_2 побудував орієнтовно в 1969 році під час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 , матір'ю позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивач прийняв спадщину внаслідок фактичного вступу в володіння та управління нею й звернувся в 2025 році до нотаріуса за оформленням спадщини, проте останнім було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що право власності спадкодавця на зазначений будинок не було зареєстровано. Наведене стало підставою для звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, в якому він просить визнати за ним право власності на зазначений будинок в порядку спадкування за заповітом.
17 грудня 2025 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі й призначено підготовче засідання на 29 грудня 2025 року.
Позивач в підготовче засідання не з'явився. Представниця позивача - адвокатка Гренджа В.Ю. подала суду заяву від 22 грудня 2025 року, в якій просила провести підготовче засідання й розглянути справу без участі позивача та його представниці, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.
Відповідач - Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, подала суду заяву від 18.12.2025 якою просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Міжгірською селищною радою Хустського району Закарпатської області.
Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб'єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.
За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 12).
З свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 (а.с. 11) слідує, що батьки позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 29 липня 1955 року.
В 1966 році ОСОБА_2 було відведено ділянку для будівництва житлового будинку, що підтверджується технічною документацією (а.с. 19-25). З технічного паспорта (а.с 26-30) та довідки, виданої Міжгірською селищною радою Закарпатської області 13.10.2025 № 16-08/929 (а.с. 31) слідує, що будинок АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_2 у 1969 році - під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в шлюбі. З довідки, виданої Комунальним підприємством «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» 11.09.2025 № 230 слідує, що право власності на зазначений будинок не зареєстровано.
Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.
Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок у 1970 році, регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об'єкта.
Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва спадкодавцем житлового будинку передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.
Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».
Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19.03.2013 року № 95, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2013 року за № 612/23144 «Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж» документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію , вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
На підставі наведеного, оскільки матеріалами справи, доводиться факт будівництва подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час перебування в шлюбі житлового будинку будинок АДРЕСА_1 , з врахуванням положень ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, суд доходить висновку про набуття подружжям права спільної сумісної власності на будинок внаслідок його створення (завершення будівництвом). Зважаючи на положення ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України частки ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , які фактично не були визначені, проте уважались рівними.
17 вересня 1991 року ОСОБА_3 склала заповіт (а.с. 10), яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 8). З довідки виданої 13.10.2025 за № 16-08/928 Міжгірською селищною радою Закарпатської області слідує, що ОСОБА_3 була постійною мешканкою АДРЕСА_1 . На день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 в зазначеному будинку разом з нею постійно проживали члени сім'ї, зокрема ОСОБА_2 , 1931 р.н. - чоловік померлої та ОСОБА_1 , 1962 р.н. - син померлої, ОСОБА_5 , 1965 р.н. - невістка померлої та ОСОБА_6 , 1990 р.н. - онук померлої.
З врахуванням положень ст. 525-526 чинного на тай час Цивільного кодексу УРСР (1963р) внаслідок смерті ОСОБА_3 за нею відкрилась спадщина. Відповідно до приписів ст. 527, 534 і 537 ЦК УРСР, зважаючи на наявність складеного ОСОБА_3 заповіту на користь ОСОБА_1 - останній є єдиним спадкоємцем за нею за заповітом. До складу спадщини за ОСОБА_3 , з врахуванням положень ст. 22 і 28 КпШС України, увійшла частка у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
У зв'язку з відсутністю обставин, передбачених ст. 528 та 553 ЦК України (1963р), з врахуванням приписів ст. 548 і 549 ЦК УРСР ОСОБА_1 прийняв спадщину за померлою ОСОБА_3 внаслідок його фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном та набув право майно, що входило до складу спадщини. Водночас до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину за ОСОБА_3 позивач не звертався, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру № 83660581 від 18.12.2025.
17 вересня 1991 року ОСОБА_2 склав заповіт (а.с. 10), яким все своє майно заповів ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 7). З довідки виданої 13.10.2025 за № 16-08/927 Міжгірською селищною радою Закарпатської області (а.с. 17) слідує, що ОСОБА_2 був постійним мешканцем АДРЕСА_1 . На день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 в зазначеному будинку разом з ним постійно проживали члени сім'ї, зокрема, ОСОБА_1 , 1962 р.н. - син померлого, ОСОБА_5 , 1965 р.н. - невістка померлого та ОСОБА_6 , 1990 р.н. - онук померлого, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 . Факт постійної реєстрації позивача з 06.02.1998 по 08.10.2025 за вказаною адресою слідує з відомостей про осіб місце проживання яких зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 від 08.10.2025 № 3849 (а.с. 18).
З врахуванням положень ст. 525-526 чинного на тай час ЦК УРСР внаслідок смерті ОСОБА_2 за ним відкрилась спадщина. Відповідно до приписів ст. 527, 534 і 537 ЦК УРСР, зважаючи на наявність складеного ОСОБА_2 заповіту на користь ОСОБА_1 - останній є єдиним спадкоємцем за ним за заповітом. До складу спадщини за ОСОБА_2 , з врахуванням положень ст. 22 і 28 КпШС України, увійшла частка у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
У зв'язку з відсутністю обставин, передбачених ст. 528 та 553 ЦК УРСР, з врахуванням приписів ст. 548 і 549 ЦК УРСР (1963р.) ОСОБА_1 прийняв спадщину за померлим ОСОБА_2 внаслідок його фактичного вступу в управління й володіння спадковим майном та набув право майно, що входило до складу спадщини.
З метою отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу. Останнім йому було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі - Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна - документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов'язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об'єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Нотаріус постановив відмовити у видачі позивачусвідоцтва про право на спадщину позаяк останній не подав правоустановчі документів та через відсутність відповідної інформації про зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18 листопада 2025 року (а.с. 13).
Фактична наявність вказаного житлового будинку, його характеристики та час створення в 1969 році підтверджується технічним паспортом (а.с. 26-30).
Відповідно до підпункту 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено - речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Наведеними вище обставинами та нормами правового регулювання доводиться, що будинок АДРЕСА_1 увійшов до складу спадщини, яка відкрилась за батьками позивача: матір'ю ОСОБА_3 , 1923 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 - в праві власності та батьком ОСОБА_2 , 1931 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в праві власності. Установлені обставини дозволяють дійти висновку, що ОСОБА_1 успадкував за заповітом за своїми батьками будинок АДРЕСА_1 в цілій частині, успадкувавши по у праві власності на цей об'єкт за заповітом за кожним із батьків: матір'ю ОСОБА_3 , 1923 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та батьком ОСОБА_2 , 1931 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Суд не встановив обставин, які мали б наслідком усунення позивача від спадкування за своїми батьками та які б свідчили, що спадкування порушує права чи законні інтереси третіх осіб.
Відтак суд висновує, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначеного об'єкта нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом та наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавців до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.
Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття позивачем права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб - визнання права.
На підставі установлених фактичних обставин справи та зазначених норм правового регулювання суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 успадкував після смерті його матері ОСОБА_3 право на 1/2 у праві власності та після смерті його батька ОСОБА_2 - на 1/2, тобто загалом на право власності в цілому на зазначений житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 524-527, 534, 548, 549 ЦК УРСР (1963 р.), ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1268, 1269 і 1296 Цивільного кодексу України, ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом за його батьками: матір'ю ОСОБА_3 , 1923 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та батьком ОСОБА_2 , 1931 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 29.12.2025.
Повне найменування учасників:
Позивач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 97, селище Міжгір'я, Хустський район, Закарпатська область, 90000.
Суддя О. І. Повідайчик