Іменем України
11 грудня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/949/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
Позивач: Фізична особа-підприємець Томчук Андрій Михайлович,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро»,
код ЄДРПОУ 33233246, вул. Травнева, буд. 69, с. Тиниця, Ніжинський район, Чернігівська область, 16560
Предмет спору: про стягнення 1 111 662,96 грн,
від позивача: Гарькавий М. В., адвокат;
від відповідача: не з'явився,
Фізична особа-підприємець Томчук Андрій Михайлович звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро», в якому позивач просить стягнути з відповідача 1 533 320,48 грн, з яких 1 365 547,52 грн заборгованості зі сплати орендної плати та 167 772,96 грн пені.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 29.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.10.2025 о 10:00 та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 29.09.2025 відповідач отримав 07.10.2025, а отже останнім днем для подання відзиву на позовну заяву є 22.10.2025.
За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 13.10.2025 постановлено підготовче засідання 23.10.2025 та усі наступні судові засідання проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).
Ухвалою суду від 14.10.2025 стягнуто з ТОВ «Тиниця Агро» штраф у розмірі 15 140,00 грн.
15.10.2025 відповідач направив до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, які отримані судом 22.10.2025.
21.10.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 23.10.2025 не з'явився.
До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з перебуванням директора ТОВ «Тиниця Агро» у відрядженні. До клопотання відповідач додав: копію наказу №50-к від 20.10.2025 про відрядження директора товариства Дудка Д. В. до ТОВ «Барком», ТОВ «Генетична компанія» м. Львів з 21.10.2025 по 23.10.2025; копію посвідчення про відрядження, виданого директору товариства Дудку Д. В., у якому зазначено мету відрядження - укладання, підписання, нотаріальне посвідчення договорів на поставку генетичного матеріалу, кнурів.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Положеннями частин 1, 3 статті 56 ГПК України установлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ГПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.
Таким чином, представництво інтересів відповідача у цій справі у суді може здійснювати: адвокат як представник юридичної особи, який не обов'язково має бути у штаті підприємства; керівник або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва, і що має підтверджуватись статутом, положенням, трудовим договором (контрактом).
Як вбачається з наданих відповідачем доказів, а саме: наказу про відрядження від 20.10.2025 та посвідчення про відрядження, директор товариства відряджається до м. Львова з 21.10.2025 по 23.10.2025 з метою укладання та підписання договорів на поставку товарів.
Водночас ухвалу про відкриття провадження, якою було призначено це судове засідання, відповідач отримав 07.10.2025 та, відповідно, заздалегідь знав про дату, час і місце його проведення. При цьому відрядження було оформлено ним лише 20.10.2025, тобто, знаючи про призначене судове засідання, директор відповідача надав перевагу укладанню договорів із контрагентами.
Суд вважає, що направлення у відрядження викликано виключно суб'єктивними обставинами: нехтуючи участю у судовому засіданні, відповідач обрав для себе іншу, на його думку, більш пріоритетну діяльність - зустріч із контрагентами.
Також відповідач у поданому клопотанні не навів та не обґрунтував причин неможливості взяти участь у судовому засіданні у порядку самопредставництва іншою особою з числа його працівників, враховуючи те, що починаючи з 29.12.2019, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом), яка не має обов'язково бути адвокатом, або залучити до участі у справі адвоката.
Суд визнав неповажними причини неявки відповідача у судове засідання, а тому згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 23.10.2025 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
Щодо поданих відповідачем відзивів.
У своїх відзивах відповідач просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 120 000,00 грн у зв'язку з її сплатою після подання цього позову до суду. Як докази сплати заборгованості відповідач надав копії платіжних інструкцій кредитового переказу коштів №10204 від 13.10.2025 на суму 50 000,00 грн та №10274 від 20.10.2025 на суму 70 000,00 грн.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Суд встановив, що після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у даній справі відповідач сплатив частину заявленої до стягнення основної заборгованості у розмірі 120 000,00 грн.
Отже, сплата заборгованості після відкриття провадження у справі є підставою для закриття провадження у справі в частині сплаченої заборгованості, а не для відмови у позові.
За наведених обставин, у судовому засіданні 23.10.2025 суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 120 000,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
У підготовчому засіданні 23.10.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.11.2025 на 11:00.
27.10.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 23.11.2025 на 10:00, на іншу дату.
05.11.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду доповнення до відзиву на позовну заяву.
Сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, але у судове засідання 11.11.2025 не з'явились.
До початку судового засідання від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням представника в період з 04.11.2025 по 14.11.2025 на санітарно-курортному лікуванні.
Оскільки представник позивача не надав доказів його перебування в період з 04.11.2025 по 14.11.2025 на санітарно-курортному лікуванні, суд визнав неповажними причини неявки його у судове засідання та відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Також суд постановив ухвалу про залишення без розгляду клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 23.11.2025 на 10:00, оскільки це клопотання вже було розглянуто судом у минулому судовому засіданні.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України судове засідання 11.11.2025 проводилось за відсутності сторін (їх представників).
Щодо доповнень відповідача до відзиву на позовну заяву.
У своїх доповненнях відповідач просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 220 000,00 грн у зв'язку з її сплатою після подання цього позову до суду. Як докази сплати заборгованості відповідач надав копії платіжних інструкцій кредитового переказу коштів №10204 від 13.10.2025 на суму 50 000,00 грн, №10274 від 20.10.2025 на суму 70 000,00 грн, №10361 від 29.10.2025 на суму 34 970,00 грн, №10362 від 29.10.2025 на суму 16 687,52 грн, №10424 від 05.11.2025 на суму 50 000,00 грн.
Як встановив суд, платіжні інструкції №10204 від 13.10.2025 на суму 50 000,00 грн, №10274 від 20.10.2025 на суму 70 000,00 грн вже були надані відповідачем до відзивів на позовну заяву та суд закрив провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 120 000,00 грн у підготовчому засіданні 23.10.2025.
Отже, решта сплаченої відповідачем заборгованості становить 101 657,52 грн.
У судовому засіданні 11.11.2025 суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 101 657,52 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.11.2025 суд оголосив перерву до 11.12.2025 до 10:00.
12.11.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів сплати штрафу у розмірі 15 140,00 грн.
Ухвалою суду від 17.11.2025 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 11.12.2025.
03.12.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву, а 08.12.2025 - доповнення до відзиву.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у судове засідання 11.12.2025 не з'явився.
До початку судового засідання відповідач надіслав на електронну пошту клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наміром звернутись до позивача із пропозицією про укладення мирової угоди.
Аналогічне клопотання надійшло від відповідача і через підсистему «Електронний суд».
Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке надійшло на електронну пошту суду.
Відповідно до ч. 8 ст. 6 ГПК України особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Проте відповідач, який має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, направив клопотання до суду в електронній формі не за допомогою ЄСІТС, а використав для цього власну електронну пошту.
Таким чином, відповідач не дотримав порядку подання документів в електронній формі.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, суд постановив ухвалу про повернення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке надійшло на електронну пошту суду, без розгляду.
Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке надійшло через підсистему «Електронний суд».
Відповідно до ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Отже, відкладення судового засідання призведе до порушення процесуальних строків розгляду справи по суті.
Крім того, суд зазначив, що провадження у справі було відкрито 29.09.2025, розгляд справи по суті розпочався 11.11.2025, і до теперішнього часу відповідач не вчиняв жодних належних дій для врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, хоча мав для цього більш ніж достатньо часу.
При цьому між сторонами процес врегулювання спору мирним шляхом ще не розпочався, і відсутні будь-які конкретні домовленості щодо цього. Крім того, укладення мирової угоди можливе на будь-якій стадії процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення. Сторони не позбавлені такої можливості, якщо буде відповідна домовленість, яка наразі не є беззаперечним фактом.
Відтак суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Щодо відзиву відповідача та доповнень до відзиву.
У відзиві на позов від 03.12.2025 та доповненнях від 08.12.2025 відповідач просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 421 657,52 грн у зв'язку з її сплатою після подання цього позову до суду. Як докази сплати заборгованості відповідач надав копії платіжних інструкцій кредитового переказу коштів №10204 від 13.10.2025 на суму 50 000,00 грн, №10274 від 20.10.2025 на суму 70 000,00 грн, №10361 від 29.10.2025 на суму 34 970,00 грн, №10362 від 29.10.2025 на суму 16 687,52 грн, №10424 від 05.11.2025 на суму 50 000,00 грн, №10508 від 14.11.2025 на суму 50 000,00 грн, № 10543 від 20.11.2025 на суму 50 000,00 грн, №10591 від 01.12.2025 на суму 50 000,00 грн, №10625 від 05.12.2025 на суму 50 000,00 грн.
Як встановив суд, зазначені платіжні інструкції, окрім платіжних інструкцій №10508 від 14.11.2025, № 10543 від 20.11.2025, №10591 від 01.12.2025, №10625 від 05.12.2025 на загальну суму 200 000,00 грн, вже були надані відповідачем до попередніх заяв та суд закрив провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 221 657,52 грн у минулих судових засіданнях.
Отже, решта сплаченої відповідачем заборгованості становить 200 000,00 грн.
У судовому засіданні 11.12.2025 суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 200 000,00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
У судовому засіданні 11.12.2025 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди обладнання №132300340 від 13.07.2023 в частині сплати орендної плати.
У своїх відзивах відповідач заперечував проти стягнення з нього основної заборгованості в частині, яка була сплачена ним після відкриття провадження у справі.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
13.07.2023 Фізична особа-підприємець Томчук Андрій Михайлович (далі - Орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» (далі - Орендар) уклали договір оренди обладнання №132300340 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець зобов'язується надати Орендареві в строкове платне користування Обладнання, яке належить Орендодавцю на праві власності, а також надати послуги з керування Обладнанням, його технічним обслуговуванням та експлуатацією.
Найменування Обладнання, його комплектність, технічні характеристики (інші особливості в разі необхідності), відновна вартість, по кожній одиниці Обладнання зазначаються в Акті приймання- передачі Обладнання, який є невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2 Договору).
За умовами п. 1.3 Договору за оренду Обладнання Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі:
- за оренду обладнання (насосно-дизельної станції) - 40,00 грн з ПДВ за 1 м3 викачаної рідини обладнанням. Облік викачаних метрів кубічних рідини здійснюється на підставі кількості фактично викачаних метрів кубічних рідини, яка фіксується на підставі показників лічильника кубічних метрів, який встановлений на Обладнанні та фіксується Сторонами у Акті виконаних робіт (наданих послуг);
- за оренду обладнання (міксера лагунного) - 1441,65 грн за 1 годину роботи обладнання, що є еквівалентом 35,00 Євро, в т. ч. ПДВ, відповідно до міжбанківського курсу продажу валют (1 Євро = 41,19 грн), зазначеного на сайті https://client-bank.privatbank.ua АТ КБ «Приватбанк» на дату укладання даної додаткової угоди. У випадку зміни міжбанківського курсу продажу Євро за гривні в сторону збільшення зазначеного на сайті https://client-bank.privatbank.ua АТ КБ «Приватбанк», порівняно з курсом продажу Євро, який зазначений вище, сума у гривнях, що підлягає сплаті Орендарем на виконання зобов'язань за цим Договором збільшується.
У пункті 1.5 Договору визначено, що Орендар сплачує орендну плату на наступних умовах: відтермінування оплати протягом 7 (семи) банківських днів з дати підписання Сторонами Акта виконаних робіт (наданих послуг).
Згідно з п. 1.7 Договору Орендодавець складає в двох примірниках Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які надаються Орендарю для узгодження та підписання. Орендар протягом 3 (трьох) діб з моменту їх отримання розглядає та підписує Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) і другий примірник повертає Орендодавцю. На підставі підписаних Сторонами Актів наданих послуг з оренди виставляється рахунок, який підлягає оплаті протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його отримання Орендарем.
У разі неповернення примірника Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) Орендодавцю без поважних причин, а також не надсилання йому мотивованої відмови від підписання Актів наданих послуг з оренди та інших первинних бухгалтерських документів, із зазначенням причин відмови від їх підписання. Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та інші первинні бухгалтерські документи вважаються такими, що підписані Орендарем.
Відповідно до п. 2.1, 2.2 Договору передача Обладнання в строкове платне користування здійснюється на підставі Акта приймання-передачі Обладнання, якщо інше не встановлено даним Договором та/або відповідною додатковою угодою до даного Договору. Обладнання повертається Орендарем в день закінчення строку оренди. Повернення Обладнання оформлюється актом повернення, який засвідчує дату повернення Орендодавцеві Обладнання. Повернення Обладнання проводиться екіпажем Орендодавця.
У п. 6.1.1 Договору сторони погодили, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань Орендаря перед Орендодавцем за цим договором, Орендар зобов'язаний сплатити Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла під час такого прострочення за кожний день прострочення.
Керуючись ст. 259 ЦК України, сторони дійшли згодя збільшити до трьох років тривалість позовної давності зі стягнення неустойки (штрафу, пені). Керуючись ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (п. 6.4 Договору).
Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині невиконаних зобов'язань за дійсним Договором дія його продовжується до повного та належного виконання Сторонами усіх своїх зобов'язань за цим Договором (п. 9.1 Договору).
22.07.2024 сторони підписали додаткову угоду до Договору, якою внесли зміни до п. 1.3.1 Договору в частині розміру орендної плати за користування насосно-дизельною станцією, який становить 45,00 грн за 1 м3.
На підставі акта приймання-передачі обладнання від 24.07.2024 позивач передав відповідачу обладнання (насосно-дизельну станцію, міксер-насос), яке згідно з актом приймання-передачі обладнання від 19.08.2024 було повернуто позивачу.
Відповідно до підписаних сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №1324000000828 від 07.08.2024 на суму 973 890,00 грн, №1324000000870 від 14.08.2024 на суму 254 970,00 грн, №1324000000871 від 14.08.2024 на суму 236 687,52 грн загальна вартість оренди обладнання становить 1 465 547,52 грн.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач частково сплатив орендну плату у сумі 100 000,00 грн (28.04.2025 - 50 000,00 грн та 12.06.2025 - 50 000,00 грн), а отже заборгованість відповідача станом на дату подання позовної заяви становила 1 365 547,52 грн.
Після відкриття провадження у справі відповідач сплатив позивачу кошти за оренду обладнання у загальному розмірі 421 657,52 грн, а відтак несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 943 890,00 грн
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинна 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (ст. 759 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо заявленої до стягнення основної заборгованості.
Як встановив суд, позивач на виконання умов Договору передав відповідачу в оренду обладнання, за користування яким останній зобов'язався сплатити позивачу орендну плату.
Відповідно до підписаних сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) загальний розмір орендної плати склав 1 465 547,52 грн.
З урахуванням встановленого у п. 1.5 Договору строку оплати, відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату за актом №1324000000828 від 07.08.2024 у термін до 14.08.2024, а за актами №1324000000870 від 14.08.2024 та №1324000000871 від 14.08.2024 - до 21.08.2024.
Проте відповідач свої зобов'язання за Договором виконав частково, сплативши позивачу кошти, у тому числі і після відкриття провадження у справі, у загальному розмірі 521 657,52 грн.
Відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 943 890,00 грн.
Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 762 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не сплатив позивачу орендну плату за Договором в обумовлений строк, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 943 890,00 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Враховуючи порушення відповідачем строків сплати орендної плати, позивач заявив до стягнення 167 772,96 грн пені, з яких 109 671,94 грн пені, нарахованої за період з 16.09.2024 по 16.02.2025 на суму основної заборгованості у розмірі 973 890,00 грн; 30 130,80 грн пені, нарахованої за період з 16.09.2024 по 23.02.2025 на суму основної заборгованості у розмірі 254 970,00 грн; 27 790,22 грн нарахованої за період з 16.09.2024 по 23.02.2025 на суму основної заборгованості у розмірі 236 687,00 грн.
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Сторони у п. 6.1.1 Договору встановили відповідальність відповідача за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.
При цьому у п. 6.4 Договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, сторони встановили більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж визначено ч. 6 статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку заявленої до стягнення пені, з урахуванням визначеного позивачем періоду та суми, на яку нараховується пеня, дійшов висновку про правильне її нарахування.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 167 772,96 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 22 999,81 грн, з яких 6324,86 грн підлягає поверненню йому з державного бюджету у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 421 657,52 грн.
Решта сплаченого позивачем судового збору в сумі 16 674,95 грн підлягає стягненню з відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
До позовної заяви позивач додав попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких становить 15 000,00 грн.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач не надав суду договору про надання правничої допомоги, укладеного з адвокатом, де встановлено розмір та/або порядок обчислення таких витрат, а також доказів фактичного надання адвокатом послуг з правничої допомоги у цій справі до ухвалення рішення суду.
Відповідної заяви про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи також не містять.
Відтак підстави для здійснення розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у суду відсутні.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиниця Агро» (код ЄДРПОУ 33233246, вул. Травнева, буд. 69, с. Тиниця, Ніжинський район, Чернігівська область, 16560) на користь Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 943 890,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 167 772,96 грн пені та 16 674,95 грн витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Шморгуна В. В., відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України, повне рішення складено 29.12.2025.
Суддя В. В. Шморгун