26 грудня 2025 року Справа № 915/1470/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" (54034, м.Миколаїв, вул. Миколаївська, 5-а, ідентифікаційний код 31319242, адр. ел. пошти: mote.reception@gmail.com)
до відповідача: Миколаївської міської ради (54027, м.Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573) в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 04056612)
про: стягнення 122489,56 грн
Від Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" до Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява №5465/33 від 18.09.2023 (вх. №12479/23 від 22.09.2023) про стягнення з Миколаївської міської ради в особі Виконавчого комітету заборгованості на загальну суму 122489,56 грн, яка складається з: 90208,01 грн - основного боргу за спожиту теплову енергію, 27250,03 грн - суми, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції, 5031,52 грн - 3% річних, а також 2684,00 грн судового збору.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1470/23 та визначено головуючим у справі суддю Адаховську В.С.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2023 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 27.09.2023, до господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви №6066/33 від 06.10.2023 (вх. №13267/23 від 09.10.2023).
Ухвалою суду від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено відповідачу, в 15-денний строк від дня вручення даної ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Копія ухвали суду від 16.10.2023 була направлена сторонам у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №14050/23 від 23.10.2023) та у запереченнях (на відповідь на відзив) (вх. №106/24 від 04.01.2024) проти позовних вимог заперечив та просив суд в позові відмовити.
В обґрунтування заперечень відповідач, посилаючись на приписи ст. 1, 13, 19, 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", зазначив про відсутність будь-яких договірних відносин між ОКП "Миколаївоблтеплоенерго" та ММР за період опалювальних сезонів з 11.12.2020 по 12.04.2021 (період, за який вимагається оплата).
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем послуги постачання теплової енергії в нежитлових приміщеннях, які розташовані за адресою: м.Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45, площею 35,2 кв.м та м.Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45/2 площею 625,9 кв.м., і взагалі не підтверджено наявності системи опалення.
Відповідач вважає, що твердження позивача про те, що факт постачання теплової енергії до нежитлових приміщень за вищезазначеною адресою підтверджується нарядом №264 від 09.11.2020 є помилковим, оскільки свідчать лише про підключення до теплової мережі, а не відпуск теплової енергії до зазначеного приміщення.
Також відповідач зазначає, що відповідно до службового листа Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 05.10.2023 №36587/10.01-08/23-2 власником приміщення першого поверху та підвалу по вул. Генерала Карпенка, 45/2, загальною площею 678,7 кв.м є Миколаївська міська територіальна громада, з них: - 625,9 кв.м в період з 11.12.2020 по 12.04.2021 були вільними; - 22,8 кв.м. в період з 11.12.2020 по 12.04.2021 перебували в орендному користуванні АТ "Укртелеком".
Окрім цього, нежитлове приміщення підвалу площею 35,2 кв. м. по вул. Генерала Карпенка, 45, зазначені в позовній заяві ОКП "Миколаївоблтеплоенерго", є місцем загального користування, право власності за Миколаївською міською територіальною громадою не зареєстровано. Враховуючи те, що вищевказані нежитлові приміщення є місцем загального користування, то зобов'язання щодо сплати постачання теплової енергії розділяється між усіма споживачами будинку, що розташований за адресою: м.Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45.
Посилаючись на ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" та п. 30 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 №1198, відповідач зазначив, що позивач не скористався правом обмеження або припинення теплопостачання в разі наявності заборгованості за теплову енергію.
Стосовно пропуску строку для подання заперечення на відповідь на відзив, відповідач посилається на те, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації, канцелярія, що є невід'ємною структурою Миколаївської міської ради, на обов'язки якої покладено отримання/реєстрація/відправка документів, фактично не перебуває у будівлі міської ради, і це ускладнює внутрішній документообіг та фактично головним спеціалістом відповідь на відзив отримано 04.01.2024, тому ці обставини завадили вчасній подачі заперечень на відповідь на відзив.
Позивач у відповіді на відзив №7826/33 від 22.12.2023 (вх. № 17021/23 від 29.12.2023), яка відповідно до ст. 119 ГПК України прийнята судом до розгляду, просив суд позов задовольнити в повному обсязі, зазначивши наступне:
- обов'язок сплатити вартість послуг з теплопостачання випливає з самого факту користування даною послугою;
- фактичним доказом надання послуги з теплопостачання на об'єкт споживача є наряди на підключення та відключення централізованого опалення з підписами представника ОКП "Миколаївоблтеплоенерго", а також накази на підставі рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради про початок або закінчення опалювального періоду;
- позивач просить стягнути заборгованість за послуги теплопостачання, надані до нежитлового приміщення площею 661,1 кв.м, яке розділене на дві частини: м.Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45 - загальна площа 35,2 кв.м, а також м.Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45/2 - загальна площа 625,5 кв.м. Що стосується 22,8 кв.м, які в період з 11.12.2020 по 12.04.2021 перебували в орендному користуванні АТ "Укртелеком", то вимоги щодо оплати послуг теплопостачання, наданих до даного приміщення, не входять до позовних вимог, а тому всі розрахунки проводилися без врахування цієї площі;
- відповідно до акту приймання-передавання нежитлового приміщення по договору оренди №7179 від 01.04.2012, 11 грудня 2020 року ПАТ "Укртелеком" здав, а Управління комунального майна Миколаївської міської ради прийняло нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Генерала Карпенка, 45, площею 35,2 кв.м. Отже, дане приміщення знаходилося на утриманні відповідача в період 2020-2021 років, заявлений в позовних вимогах;
- вказані нежитлові приміщення розташовані в житловому будинку, де система опалення є єдиною, а теплопостачання відбувалось в опалювальний період 2020-2021 років. В умовах єдиної системи централізованого опалення подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи централізованого опалення. Враховуючи, що теплове обладнання вищезазначених нежитлових приміщень, власником яких є відповідач, у період з 11.12.2020 по 12.04.2021 підключено до системи централізованого опалення будинку, він фактично є споживачем тепла у вищезазначеному приміщенні та в зазначений опалюваний період;
- посилаючись на ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", постанову КМУ № 630 від 21.07.2005 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", позивач зазначає, що відключення вказаних вище приміщень без повного технічного переоснащення системи теплопостачання будівлі призведе до порушення системи теплопостачання будівлі в цілому та є технічно неможливим.
Стосовно пропуску строку для надання відповіді на відзив, позивач посилається на те, що в період, визначений ухвалою для надання відповіді на відзив, у відділі по роботі із заборгованістю позивача працювали лише два юрисконсульта, які неодноразово знаходилися на лікарняному через COVID-19, а також у додатковій відпустці у зв'язку з навчанням, тому ці обставини та великий обсяг справ завадили вчасній подачі відповіді на відзив.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та подальших Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії".
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії").
У справі "Bellet v. France" Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом" (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії").
При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до акту приймання-передавання нежитлового приміщення від 11.12.2020 по договору оренди №7179 від 11.12.2020 ПАТ "Укртелеком" (орендар) здав, а Управління комунального майна Миколаївської міської ради (орендодавець) прийняло нежитлові приміщення, розташовані в Заводському районі м. Миколаєва за адресою: вул. Генерала Карпенка, 45, площею 35,2 кв.м.
Відповідно до акту приймання-передавання нежитлового приміщення від 11.12.2020 по договору оренди №7179 від 11.12.2020 ПАТ "Укртелеком" (орендар) здав, а Управління комунального майна Миколаївської міської ради (орендодавець) прийняло нежитлові приміщення, розташовані в Заводському районі м. Миколаєва за адресою: вул. Генерала Карпенка, 45/2, площею 625,9 кв.м.
Позивач зазначає, що вільні нежитлові приміщення за адресою м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45 та вул. Генерала Карпенка, 45/2 знаходяться в одному житловому будинку, мають один особовий рахунок за послугу теплопостачання та один номер договору оренди, але загальна площа об'єкта 661,1 кв.м розділена на дві окремих адреси: м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45 - загальна площа 35,2 кв.м та м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45/2 - загальна площа 625,9 кв.м.
Вказані приміщення підключені до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, розташованої у будинку 45 по вул. Генерала Карпенка, де система опалення є єдиною, що в умовах єдиної системи опалення подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи централізованого опалення.
Відповідно до статуту, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №32/22 від 21.12.2017, метою та предметом діяльності Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" є постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 04.11.2020 №1087 "Про початок опалювального періоду 2020-2021 років у житловому фонді та інших об'єктах м.Миколаєва" вирішено розпочати опалювальний період на всіх об'єктах житлового фонду, інших об'єктах, крім населення, яке користується природним газом або електричною енергією для потреб опалення, згідно з нормами та нормативами споживання з 06.11.2020. Підключення систем теплопостачання проводити на підставі нарядів, що видаються виконавцями послуг.
Пунктом 3 вказаного рішення зобов'язано теплопостачальним підприємствам міста розрахунки вартості наданих послуг виконувати, виходячи з фактичних дат підключення житлових будинків до теплопостачання за даними теплогенеруючих або керуючих компаній.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.04.2021 №249 "Про закінчення опалювального сезону 2020-2021" вирішено закінчити опалювальний сезон з 12.04.2021 на всіх об'єктах, крім закладів дошкільної освіти, лікарень, пологових будинків, амбулаторій.
В опалювальний період 2020-2021 (з грудня 2020 року по 12.04.2021) позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45, що підтверджується нарядом на підключення опалення № 264А від 09.11.2020.
Факт постачання теплової енергії до приміщення по вул. Генерала Карпенка, 45, та 45/2 м.Миколаєва підтверджується наявними в матеріалах справи звітами за спожиту теплову енергію абонентом за вузлом обліку 801327.01, а також відомостями про споживання теплової енергії за опалювальні періоди 2020-2021 роки.
Кількість поставленої теплової енергії, в тому числі до приміщення відповідача відображено у щомісячних відомостях обліку споживання теплової енергії.
Таким чином, відповідач фактично отримував послугу з постачання теплової енергії.
Для проведення оплати за теплову енергію позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:
- №6322.26 від 30.12.2020 на загальну суму 15051,46 грн;
- №6322.26 від 31.01.2021 на загальну суму 24828,43 грн;
- №6322.26 від 28.02.2021 на загальну суму 23209,66 грн;
- №6322.26 від 31.03.2021 на загальну суму 21619,24 грн;
- №6322.26 від 16.04.2021 на загальну суму 5499,22 грн.
Всього на загальну суму 90208,01 грн.
Крім того, щомісячно складались та направлялись акти за послугу з постачання теплової енергії.
Рахунки та акти прийому-передачі направлялись відповідачу супровідними листами №116/25 від 18.01.2021, №433/25 від 15.02.2021, №935/25 від 25.03.2021, №1375/25 від 26.04.2021 за допомогою програми СЕД АСКОД.
Відповідач заперечень з приводу даних про кількість відпущеної теплової енергії та її вартості, зазначених у рахунках та актах, не надав.
Згідно розрахунку заборгованості, який виконано станом на 01.02.2023, відповідач з грудня 2020 року по квітень 2021 року отримав послуги з постачання теплової енергії, з урахуванням плати за абонентське обслуговування, на загальну суму 90208,01 грн.
Доказів укладення між сторонами договору суду не подано.
За твердженнями позивача, викладеними у позові, вказані приміщення підключені до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, де система опалення є єдиною, а теплова енергія подавалась в опалювальні періоди 2020-2021 роки. В умовах єдиної системи опалення подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи централізованого опалення. Враховуючи, що теплове обладнання вищезазначених нежитлових приміщень, власником яких є відповідач, підключено до системи централізованого опалення будинку, він фактично є споживачем теплової енергії в опалювальні періоди.
Нарахування відповідачу сум оплати за спожиту теплову енергію здійснювалось за тарифами, зазначеними у наказах ОКП "Миколаївоблтеплоенерго" відповідно до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Станом на дату розгляду справи суду не подано доказів оплати відповідачем грошових коштів за спожиту теплову енергію.
Ухилення відповідача від проведення оплати за фактично отриману теплову енергію і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції від 30.03.2020) індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) у цьому Законі основні терміни вживаються в такому значенні:
- балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії є, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до абз. 10 п. 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (чинної на час спірних правовідносин, далі - Правил користування тепловою енергією) споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до п. 14 Правил споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Відповідно до п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (чинної на час спірних правовідносин, далі - Правил надання послуг з централізованого опалення) споживач зобов'язаний: 1) оплачувати послуги в установлені договором строки; 2) забезпечувати доступ до мережі, арматури, квартирних засобів обліку, розподільчих систем представника виконавця за наявності в нього відповідного посвідчення: для ліквідації аварій - цілодобово; для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного і профілактичного огляду, зняття контрольних показників квартирних засобів обліку - згідно з умовами договору; 3) дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; 4) забезпечувати цілісність квартирних засобів обліку та не втручатися в їх роботу; 5) у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; 6) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства.
Відповідно до абз. 1 п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Таким чином, законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється за договором купівлі-продажу, обов'язок із своєчасного укладення якого покладено саме на споживача теплової енергії.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Тобто відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц (провадження №61-11107св18) та від 13 листопада 2019 року у справі №686/14833/15-ц (провадження №61-26205св18).
Відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17 та постанові від 21.05.2019 року у справі №922/4239/16.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії у нежитлових приміщеннях, розташованих за адресами: м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 45/2, які належать відповідачу на праві власності.
В опалювальний сезон 2020-2021 роки позивач поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 90208,01 грн, що підтверджується звітами за спожиту теплову енергію абонентом за вузлом обліку 801327.01, відомостями про споживання теплової енергії за опалювальний період 2020-2021 роки, а також виставленими постачальником рахунками-фактурами.
Відповідачем оплату не проведено.
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 90208,01 грн, строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 90208,01 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі №37/64).
Позивачем нараховано відповідачу 5031,52 грн - 3% річних від суми заборгованості за зобов'язаннями грудень 2020 року - квітень 2021 року. Загальний період нарахування з 01.02.2021 по 31.01.2023.
Перевіривши розрахунок суми 3% річних, судом встановлено, що нарахування в цій частині є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок трьох відсотків річних наявний в матеріалах справи.
Отже, вимога в частині стягнення 3% річних в сумі 5031,52 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Позивачем також нараховано відповідачу 27250,03 грн збитків від інфляції за прострочення виконання грошових зобов'язань за зобов'язаннями грудень 2020 року - квітень 2021 року.
Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування збитків від інфляції судом встановлено, що їх розмір становить 31403,25 грн.
З урахуванням принципу диспозитивності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в межах заявленої позивачем суми в розмірі 27250,03 грн.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).
Учасники справи, зокрема зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Будь-яких доказів того, що відповідач своєчасно і в повному обсязі виконав свої зобов'язання, останній, у порушення приписів ст. 73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Судовий збір в розмірі 2684,00 грн згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).
За таких обставин, фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Отже, у місцевих рад не має фінансових ресурсів. Таким чином, стягнення за наказом повинно здійснюватись з відповідного виконавчого органу - в спірному випадку Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити позов.
2. Стягнути з Миколаївської міської ради (54027, м.Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573) через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул Адміральська, 20, ідентифікаційний код 04056612) на користь Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" (м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 5-а, ідентифікаційний код 31319242) 90208,01 грн - основного боргу, 27250,03 грн - збитків від інфляції, 5031,52 грн - 3% річних, а також 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська