ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.12.2025Справа № 910/11289/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (03113, місто Київ, вул. Дегтярівська, будинок 53, ідентифікаційний код юридичної особи 21673832)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІВЕРС" (03150, м. Київ, вул. Коновальця Євгена, буд. 15, корпус 3, ідентифікаційний код 39483377)
про стягнення 1 468 847,47 грн,
Приватне акціонерне товариство "КИЇВСТАР" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІВЕРС" про стягнення неустойки за договором поставки № 488172 від 14.06.2024 у розмірі 1 468 847,47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
29.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Також 29.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БІВЕРС" про розгляд справи № 910/11289/25 за правилами загального позовного провадження відмовлено.
14.10.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача подані заперечення (на відповідь на відзив).
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БІВЕРС" (далі - відповідач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Київстар» (далі - позивач, замовник) було укладено договір поставки № 488172.
Договір було створено і підписано позивачем та відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до п.1.1 договору відповідно до умов цього договору постачальник зобов'язується передати у власність замовника, а замовник прийняти, належним чином поставлений товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.
Згідно з п.1.2 договору асортимент, кількість та ціна товару, його якісні характеристики; умови та терміни поставки товару, сторони визначають у замовленнях відповідно до умов, що вже визначені в договорі та додатках.
Відповідно до п.1.3 договору кожне замовлення, підписане уповноваженими представниками обох сторін, є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п.1.4 договору постачальник поставляє товар на умовах DDP, на склад Замовника за наступною адресою: м. Бровари, Об'їзна дорога, 68, E95, Київська обл, 07400, Україна (далі - «Місце призначення»), згідно з чинними Правилами ІНКОТЕРМС, якщо інші умови поставки не визначені замовленнями до цього договору.
Відповідно до п.2.1, п.2.1.1 договору постачальник має, зокрема, обов'язок поставити Товар в строк, належної якості, комплектності та у визначеній сторонами кількості.
Згідно з п.2.1, п.2.1.4 договору постачальник має, зокрема, обов'язок вчасно виконати поставку Товару, в порядку передбаченому у розділі 4 «Умови поставки та приймання Товару» Договору, якщо інше не передбачено замовленнями до договору.
Відповідно до п.2.3, п.2.3.1 договору замовник має, зокрема, обов'язок прийняти належним чином поставлений товар, що відповідає всім умовам цього договору.
Згідно з п.2.3, п.2.3.2 договору замовник має, зокрема, обов'язок своєчасно оплатити належним чином поставлений товар на умовах цього договору.
Відповідно до п.3.1 договору ціну товару сторони визначають у замовленні відповідно до цін, що наведені у додатку № 2 «Перелік та ціни Товар».
Згідно з п.3.3 договору ціна товару включає всі платежі, які мають бути сплачені сторонами, зокрема вартість тари, пакування, маркування, завантаження/ розвантаження та транспортування товару до місця призначення, та будь-які інші витрати постачальника, які йому необхідно здійснити для належного виконання своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 4.1 договору постачальник зобов'язується поставити замовнику товар у термін (у строк) та на умовах, визначених цим договором та відповідним замовленнями.
Згідно з п.4.2 договору датою поставки вважається дата передачі товару замовнику у місці призначення. Поставка підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.
Відповідно до п. 4.3 договору строк поставки визначається сторонами у відповідному замовленні, підписаному обома сторонами, який не повинен перевищувати строки, що вказані в додатку № 2 «Перелік та ціни Товару», з дати набуття чинності відповідного замовлення.
Згідно з п.4.7 договору замовник приймає товар по якості, цілісності тари/ упаковки, належності маркування, кількості, комплектності, відсутності зовнішніх дефектів і пошкоджень та відповідності вимогам додатку № 2 «Перелік та ціни Товару» та додатку № 5 «Технічні вимоги до Товару».
Відповідно до п.4.7.1 договору у випадку відповідності переліченим у цьому договорі вимогам до товару, сторони підписують видаткову накладну, чим підтверджується поставка товару.
Згідно з п. 5.6.1 договору сторони домовились, що у випадку зміни курсу гривні по відношенню до долара, встановленого Національним Банком України (далі - «НБУ») на сайті http://www.bank.gov.ua на день, що передує даті відповідних товаро-супровідних документів (видаткової накладної (надалі - «К2» або «OER»), по відношенню до базового курсу гривні, узгодженого Сторонами, а саме - 39,0749 грн. за 1 (один) долар США (надалі - «К1» або «IER»), відповідна вартість товару у гривнях перераховується за наступними формулами (як це передбачено в п.п.5.6.1-5.6.4 договору).
Відповідно до п.8.1 договору за невиконання або неналежне виконання цього договору сторони несуть відповідальність у порядку та на умовах, що передбачені законодавством України та цим договором.
Згідно з п.8.2.1 договору у разі прострочення терміну (строків) поставки та/або ремонту (заміни) товару (в рамках виконання гарантійних зобов'язань по договору), постачальник сплачує замовнику неустойку у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десятих відсотка) від загальної вартості недопоставленого та/або не відремонтованого (замінено) товару, за кожний календарний день прострочення.
Відповідно до п.8.4 договору сторони окремо обумовили, що для вимог про стягнення неустойки/штрафу за цим договором встановлюється позовна давність тривалістю у 3 (три) роки.
Згідно з п.9.1 договору цей договір підлягає регулюванню та тлумачиться у відповідності до чинного законодавства України.
Відповідно до п.9.2 договору будь-який спір, що прямо чи опосередковано стосується та випливає з цього договору та який неможливо вирішити шляхом дружніх переговорів, буде вирішуватися у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з п.14.1.1 договору цим сторони домовилися, що цей договір набуває чинності у дату набуття чинності і діє до 31.05.2025 (включно). Водночас сторони погодили, що відносини, які виникли з дати набуття чинності, регулюються умовами цього договору, що відповідає нормам чинного законодавства України.
Відповідно до п.16.5.1 договору сторони домовились за можливості проводити документообіг в електронній формі з додержанням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги.
Згідно з п.16.5.2 договору сторони підтверджують наявність та можливість застосування кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобу кваліфікованого електронного підпису.
Відповідно до п.16.5.3 договору у разі технічної неможливості забезпечити функціювання системи електронного документообігу, використовується паперова форма укладення правочинів.
Відповідно до п.16.5.4 договору зважаючи на технічні особливості підписання електронних документів, сторони погодили, що договір з усіма додатками, переліченими і доданими до нього в форматі одного електронного файлу, вважається єдиним документом та є укладеним і підписаним з усіма переліченими і доданими додатками з дати накладання КЕП останнім підписувачем на такий цілісний файл, відповідно до чинного законодавства України.
02.07.2024 відповідач уклав з позивачем замовлення №1/488530 від 02.07.2024 до договору (далі - замовлення №488530).
Замовлення №488530 було створено і підписано позивачем та відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до п.1 замовлення №488530 постачальник зобов'язується поставити замовнику, а замовник прийняти та оплатити належним чином поставлений товар згідно із специфікацією, що наведена у п. 2 цього замовлення.
Відповідно до п. 2 замовлення №488530 специфікація товару: Дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 46 штук на загальну суму 11310754,90грн.
Відповідно до п.3 замовлення №488530 вартість замовлення становить загальну вартість Товару, що поставляється за цим замовленням, та складає 9 425 629,08 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 1 885 125,82 грн, всього з ПДВ: 11310754,90 грн.
Відповідно до п.4 замовлення №488530 поставка товару здійснюється на умовах DDP, на склад замовника: м. Бровари, Об'їзна дорога, 68, E95, Київська обл., 07400, Україна, згідно з чинними Правилами ІНКОТЕРМС.
Відповідно до п.7 Замовлення №488530 дата (або строк) поставки за цим замовленням: 15.08.2024.
Відповідно до п.8 замовлення №488530 це замовлення набуває чинності з дати його укладення та є невід'ємною частиною договору.
Відповідач надав позивачу рахунок на оплату покупцю № 38 від 02 липня 2024.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до видаткової накладної №3 від 07.10.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 20 штук на загальну суму 5101893,60 грн.
Відповідно до видаткової накладної №5 від 11.10.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 26 штук на загальну суму 6 630 269,26 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що загальна вартість товару поставленого відповідно до замовлення №488530, з врахуванням застосування п.п.5.6.1-5.6.4 договору, становить 11732162, 86 грн (5 101 893,60 грн + 6 630 269,26 грн).
З огляду на зазначене, позивачем наведено розрахунок неустойки за замовлення №488530, відповідно до якого розмір неустойки становить 636 593,55грн.
14.06.2024 між сторонами було укладено замовлення №2/488535 від 14.06.2024 до договору (далі - замовлення №488535). Дане замовлення було створено і підписано позивачем та відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до п.1 замовлення №488535 постачальник зобов'язується поставити замовнику, а замовник прийняти та оплатити належним чином поставлений товар згідно зі специфікацією, що наведена у п. 2 цього замовлення.
Відповідно до п. 2 замовлення №488535 специфікація товару: Фільтр повітряний в кількості 92 штук, Фільтр оливний в кількості 92 штук, Фільтр паливний в кількості 92 штук на загальну суму 389175,46 грн.
Згідно з п.3 замовлення №488535 вартість замовлення становить загальну вартість товару, що поставляється за цим замовленням, та складає 324 312,88 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 64 862,58 грн, всього з ПДВ 389175,46 грн.
Відповідно до п.4 замовлення №488535 поставка товару здійснюється на умовах DDP, на склад Замовника: м. Бровари, Об'їзна дорога, 68, E95, Київська обл., 07400, Україна, згідно з чинними Правилами ІНКОТЕРМС.
Відповідно до п.7 замовлення №488535 дата (або строк) поставки за цим замовленням: 15.08.2024.
Так, відповідач надав позивачу рахунок на оплату покупцю № 39 від 02 липня 2024.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до видаткової накладної №4 від 07.10.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв Фільтр оливний в кількості 92 штук, Фільтр паливний в кількості 92 штук на загальну суму 201877,44 грн.
Відповідно до видаткової накладної №6 від 11.10.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв Фільтр повітряний в кількості 92 штук на загальну суму 201807,89 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що загальна вартість товару поставленого відповідно до замовлення №488535, з врахуванням застосування п.п.5.6.1-5.6.4 договору, становить: 403685,33грн (201877,44 грн +201807,89 грн).
З огляду на зазначене, позивачем наведено розрахунок неустойки за замовлення №488535, відповідно до якого розмір неустойки становить 21798,87грн.
Також 14.06.2024 між сторонами було укладено замовлення №3/491531 від 14.06.2024 до договору (далі - замовлення №491531). Замовлення №491531 було створено і підписано позивачем та відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до п. 2 замовлення №491531 специфікація товару: Дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 60 штук на загальну суму 15195753,36грн.
Відповідно до п.3 замовлення №491531 вартість замовлення становить загальну вартість Товару, що поставляється за цим замовленням, та складає 12 663 127,80 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 2 532 625,56 грн, всього з ПДВ: 15195753,36 грн.
Відповідно до п.4 замовлення №491531 поставка товару здійснюється на умовах DDP, на склад замовника: м. Бровари, Об'їзна дорога, 68, E95, Київська обл., 07400, Україна, згідно з чинними Правилами ІНКОТЕРМС.
Відповідно до п.7 замовлення №491531 дата (або строк) поставки за цим замовленням: 31.10.2024.
Відповідно до п.8 замовлення №491531 це замовлення набуває чинності з дати його укладення та є невід'ємною частиною договору.
Відповідач надав позивачу рахунок на оплату покупцю № 47 від 09 серпня 2024.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до видаткової накладної №11 від 28.11.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв Дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 3 штуки на загальну суму 790 996,86 грн.
Відповідно до видаткової накладної №13 від 16.12.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв Дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 31 штука на загальну суму 8 189 236,27 грн.
Відповідно до видаткової накладної №15 від 26.12.2024 до договору відповідач поставив, а Позивач прийняв Дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 26 штук на загальну суму 6 896 087,64грн.
Таким чином, позивач зазначає, що загальна вартість товару поставленого за замовленням №491531 становить 15 876 320,77 грн.
З огляду на зазначене, позивачем наведено розрахунок неустойки за замовлення №491531, відповідно до якого розмір неустойки становить 769 157,37 грн.
Крім того, 14.06.2024 між сторонами було укладено замовлення №4/491541 від 14.06.2024 до договору (далі - замовлення №491541). Дане замовлення було створено і підписано позивачем та відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до п. 2 замовлення №491541 специфікація товару: Дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 10 штук на загальну суму 2532625,56грн.
Відповідно до п.3 замовлення №491541 вартість замовлення становить загальну вартість товару, що поставляється за цим замовленням, та складає 2 110 521,30 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 422 104,26 грн, всього з ПДВ: 2532625,56 грн.
Відповідно до п.4 замовлення №491541 поставка товару здійснюється на умовах DDP, на склад замовника: м. Бровари, Об'їзна дорога, 68, E95, Київська обл., 07400, Україна, згідно з чинними Правилами ІНКОТЕРМС.
Відповідно до п.7 замовлення №491541 дата (або строк) поставки за цим замовленням: 15.11.2024.
Відповідач надав позивачу рахунок на оплату покупцю № 48 від 09 серпня 2024.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до видаткової накладної №10 від 28.11.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв Дизельний генератор Smart Grid DG-E18 1 Phase Canopy ATS CB, в кількості 10 штук на загальну суму 2636656,20грн.
Загальна вартість товару поставленого відповідно до замовлення №491541, з врахуванням застосування п.п.5.6.1-5.6.4 договору, становить 2636656,20грн.
З огляду на зазначене, позивачем наведено розрахунок неустойки за замовлення №491541, відповідно до якого розмір неустойки становить 31 639,87 грн.
Також 14.06.2024 між сторонами було укладено замовлення №5/491547 від 14.06.2024 до договору (далі - замовлення №491547).
Відповідно до п. 2 замовлення №491547 специфікація товару: Фільтр повітряний в кількості 120 штук, Фільтр оливний в кількості 120 штук, Фільтр паливний в кількості 120 штук на загальну суму 507620,16 грн.
Відповідно до п.3 замовлення №491547 вартість замовлення становить загальну вартість товару, що поставляється за цим замовленням, та складає 423 016,80 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 84 603,36 грн, всього з ПДВ 507620,16 грн.
Відповідно до п.4 замовлення №491547 поставка товару здійснюється на умовах DDP, на склад Замовника: м. Бровари, Об'їзна дорога, 68, E95, Київська обл., 07400, Україна, згідно з чинними Правилами ІНКОТЕРМС.
Згідно з п.7 замовлення №491547 дата (або строк) поставки за цим замовленням: 30.10.2024.
Так, відповідач надав позивачу рахунок на оплату покупцю № 49 від 09 серпня 2024.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до видаткової накладної №8 від 18.11.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв Фільтр повітряний в кількості 120 штук, Фільтр оливний в кількості 120 штук, Фільтр паливний в кількості 120 штук на загальну суму 526789,44 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що загальна вартість товару поставленого відповідно до замовлення №491547, з врахуванням застосування п.п.5.6.1-5.6.4 договору, становить 526789,44 грн.
З огляду на зазначене, позивачем наведено розрахунок неустойки за замовлення №491547, відповідно до якого розмір неустойки становить 9 482, 21 грн.
14.06.2024 між сторонами підписано замовлення №6/491549 від 14.06.2024 до Договору (далі - Замовлення №491549). Дане замовлення №491549 було створено і підписано сторонами в електронній формі з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до п. 2 замовлення №491549 специфікація товару: Фільтр повітряний в кількості 20 штук, Фільтр оливний в кількості 20 штук, Фільтр паливний в кількості 20 штук на загальну суму 84603,36 грн.
Згідно з п.3 замовлення №491549 вартість замовлення становить загальну вартість товару, що поставляється за цим замовленням, та складає 70 502,80 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 14 100,56 грн, всього з ПДВ 84603,36 грн.
Відповідно до п.4 замовлення №491549 поставка товару здійснюється на умовах DDP, на склад Замовника: м. Бровари, Об'їзна дорога, 68, E95, Київська обл., 07400, Україна, згідно з чинними Правилами ІНКОТЕРМС.
Відповідно до п.7 замовлення №491549 дата (або строк) поставки за цим замовленням 15.11.2024.
Так, відповідач надав позивачу рахунок на оплату покупцю № 50 від 09 серпня 2024.
Відповідно до видаткової накладної №9 від 18.11.2024 до договору відповідач поставив, а позивач прийняв Фільтр повітряний в кількості 20 штук, Фільтр оливний в кількості 20 штук, Фільтр паливний в кількості 20 штук на загальну суму 87798,24 грн.
Загальна вартість товару поставленого відповідно до замовлення №491549, з врахуванням застосування п.п.5.6.1-5.6.4 договору, становить 87 798,24 грн.
З огляду на зазначене, позивачем наведено розрахунок неустойки за замовлення №491547, відповідно до якого розмір неустойки становить 175,60 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем встановлених термінів постачання товару. У зв'язку з цим на підставі 8.2.1 договору позивач просить стягнути з відповідача 1 468 847,47 грн неустойки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що загальна вартість поставленого відповідачем позивачу товару становить 31263412,84 грн, зокрема:
- за замовленням №1/488530 від 02.07.2024 на суму 11732162,90 грн;
- за замовленням №2/488535 від 14.06.2024 на суму 403685,33 грн;
- за замовленням №3/491531 від 14.06.2024 на суму 15876320,80 грн;
- за замовленням №4/491541 від 14.06.2024 на суму 2636656,20 грн;
- за замовленням №5/491547 від 14.06.2024 на суму 526789,44 грн;
- за замовленням №6/491549 від 14.06.2024 на суму 87798,24 грн.
В свою чергу, позивачем на користь відповідача було сплачено вказану суму повністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій.
Відповідно до п.4.2 договору датою поставки вважається дата передачі товару замовнику у місці призначення. Поставка підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною.
Згідно з п. 4.3 договору строк поставки визначається сторонами у відповідному замовленні, підписаному обома сторонами, який не повинен перевищувати строки, що вказані в додатку № 2 «Перелік та ціни Товару», з дати набуття чинності відповідного замовлення.
Отже, сторони істотною умовою договору визначили строк поставки.
Відповідно до наявних в матеріалах справи первинних документів, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БІВЕРС" поставило товар з пропуском терміну, передбаченого договором та замовленнями.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов'язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №903/545/17 від 11.05.2018.
Штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п.8.2.1 договору у разі прострочення терміну (строків) поставки та/або ремонту (заміни) товару (в рамках виконання гарантійних зобов'язань по договору), постачальник сплачує замовнику неустойку у розмірі 0,1% (нуль цілих одна десятих відсотка) від загальної вартості недопоставленого та/або не відремонтованого (замінено) товару, за кожний календарний день прострочення.
Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, на підставі вказаного положення договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 1 468 847,47 грн неустойки за прострочення постачання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що товар не був поставлений у передбачений договором строк, що в цілому не заперечує і відповідач. Отже, твердження відповідача про те, що мету договору досягнуто, не відповідає фактичним обставинам справи.
У відзиві відповідач, як на доказ обставин форс-мажору і їх впливу на неможливість виконання поставки за договором, посилається на сертифікат про форс-мажорні обставини від 03.01.2025 №1412, виданий Турецькою Торгово-Промисловою Палатою, який не пов'язаний ні з відповідачем, ні з договором та на лист від виробника товару - турецької компанії Altas Generator - від 15.08.2024, який також не пов'язаний ні з відповідачем, ні з договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово- промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Однак, відповідачем не було надано суду сертифікатів від ТПП України або регіональних ТПП щодо підтвердження обставин форс-мажору, на які він посилається у відзиві на позовну заяву.
Крім того, юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик. Укладаючи спірний договір та замовлення із визначеним строком поставки товарів відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічно, відповідач є вільним у виборі контрагентів для замовлення товарів та їх частин і мав би діяти обачливо при виборі контрагента і погодженні строків поставки товару та/або його частин з таким розрахунком, щоб не допускати прострочення власних зобов'язань, зокрема, перед позивачем.
При цьому, прострочення контрагента відповідача не є безумовною підставою для звільнення Відповідача від відповідальності перед позивачем, а сторони не погоджували зміну строків поставки, що є правом, а не обов'язком сторін.
Більше того, відповідно до п.10.1 договору всі повідомлення, запити, вимоги або будь-яка інша кореспонденція за цим договором виконуються в письмовій та/або електронній формі, українською мовою та доставляються через системи електронного документообігу, кур'єром або передплаченим рекомендованим поштовим відправленням та для зручності можуть дублюватися електронною поштою відповідній стороні.
Робоче листування на електронну пошту, на яке посилається відповідач не відповідає вимогам п. 10.1 договору.
Вказане листування за відсутності наявності електронного підпису сторін не відповідає ні вимогам щодо вчинення письмового правочину, ні вимогам щодо електронних доказів, у зв'язку із чим не породжує, не змінює і не скасовує будь-яких правовідносин між сторонами.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд зазначає таке.
Так, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки до 99%.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів статті 551 Цивільного кодексу України викладено Верховним Судом у постановах, зокрема від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 08.08.2024 у справі №912/1853/23.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
У тій же постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України. Суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій за власною ініціативою, з урахуванням встановлених судом обставин справи.
Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Проаналізувавши заявлене відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій до 99% суд дійшов висновку, що заявник не довів наявність скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості цього випадку, а також невідповідності штрафних санкцій наслідкам порушення.
Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІВЕРС" (03150, м. Київ, вул. Коновальця Євгена, буд. 15, корпус 3, ідентифікаційний код 39483377) на користь Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (03113, місто Київ, вул. Дегтярівська, будинок 53, ідентифікаційний код юридичної особи 21673832) неустойку у розмірі 1 468 847 (один мільйон чотириста шістдесят вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн 47коп. та судовий збір в розмірі 22 032 (двадцять дві тисячі тридцять дві) грн 71 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.12.2025
Суддя І.О. Андреїшина