ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.12.2025Справа № 910/11379/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Трейдком" (29000, м. Хмельницький, проспект Миру, 69, ідентифікаційний код 44832979)
до 1) Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код 40081347)
2) Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерне товариство «ОКСІ БАНК» (79019, м. Львів, вул. Газова, 17, ідентифікаційний код 09306278)
про стягнення 665 894,54 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Трейдком" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Філії "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді грошових коштів у розмірі 665 894,54 грн, стягнутих у вигляді банківської гарантії № 1677/05/А/ВGV від 04.06.2024 за неналежне виконання договору поставки № ЦЗВ-02-02824-01 від 07.06.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
01.10.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі та просить відмовити у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
07.06.2024 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - відповідач 2) в особі філії «Центр забезпечення виробництва» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач 1, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поділля Трейдком» (далі - позивач, постачальник) було укладено договір поставки №ЦЗВ-02-02824-01.
Відповідно до п. 11.1. договору постачальник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 5,0 %, що становить 665 894,54 грн від вартості цього договору. Строк дії забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладання договору і обов'язково повинен перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць.
На виконання вказаних вимог, позивачем було укладено договір про надання банківської гарантії №1677/05/A/BGV від 04.06.2024 з Акціонерним товариством «Оксі Банк» (далі - третя особа), в яких зазначено відповідача-1 як бенефіціара (далі - банківська установа), та на підставі чого АТ «Оксі банк» видав банківську гарантію №1677/05/A/BGV від 04.06.2024 на загальну суму 665 894,54 грн на користь відповідача 1 як бенефіціара.
Згідно з вказаної банківської гарантії АТ «Оксі Банк» (гарант) бере на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити відповідачу 1 (бенефіціару) повну суму договірного забезпечення (гарантована сума), протягом 5 робочих днів після отримання першої письмової вимоги замовника (бенефіціара), в якій буде посилання на невиконання або неналежне виконання позивачем (принципалом) взятих на себе зобов'язань за договором закупівлі, із зазначенням суті невиконаних позивачем (принципалом) зобов'язань та суми, яку відповідач 1 (бенефіціар) вимагає сплатити.
Відповідно до п.11.3. договору надана постачальником у якості забезпечення виконання договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов'язок банківської установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором, при цьому в гарантії строк розгляду вимоги покупця (бенефіціара) повинен становити не більше 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання такої вимоги.
Відповідно до п. 11.8. договору у разі порушення постачальником умов цього договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі не поставки товару термін, встановлений п. 4.2 цього договору, покупець стягує забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це постачальника.
Відповідно до розділу 1 договору постачальник взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупцю меблі для дому (Матрац для вагонів габариту РІЦ) (далі - товар)), а покупець прийняти та оплатити товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною договору, на умовах, які викладені у Договорі.
Відповідно до п. 4.2. договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару.
10.07.2024 відповідачем 1 на електронну адресу позивача була направлена рознарядка від 09.07.2024 №ЦЗВ-20/3214 щодо надання дозволу на поставку товару за договором поставки від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02824-01 на загальну суму 7999797,12 грн.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору, згідно з рознарядкою 1 позивачем у період з 05.11.2024 по 29.11.2024 було поставлено товар відповідачу 1 на загальну суму 7 999 797,12 грн, що підтверджується:
- видатковими накладними №23 від 05.11.2024 на суму 1 078 242,48 грн, №24 від 07.11.2024 на суму 778 559,04 грн, №25 від 12.11.2024 на суму 1 498 417,20 грн, №26 від 18.11.2024 на суму 1 245 076,56 грн, №28 від 21.11.2024 на суму 1 405 731,60 грн, №29 від 22.11.2024 на суму 1 359 388,80 грн, №30 від 26.11.2024 на суму 514 920,00 грн, №32 від 29.11.2024 на суму 119 481,44 грн.
- товарно-транспортними накладними № Р23 від 05.11.2024, № Р24 від 07.11.2024, № Р25 від 12.11.2024, № Р26 від 18.11.2024, № Р28 від 21.11.2024 , № Р29 від 22.11.2024, № Р30 від 26.11.2024, №Р32 від 29.11.2024.
22.11.2024 відповідачем 1 на адресу позивача була направлена рознарядка №ЦЗВ-20/5904, на поставку залишку товару на загальну суму 8 647 400,00 грн.
На виконання умов договору, згідно з рознарядкою 2 позивачем у період з 29.11.202 по 31.12.2024 був поставлений товар відповідачу 1 на загальну суму 8 647 566,48 грн, що підтверджується:
- видатковими накладними №33 від 29.11.2024 на суму 220 385,76 грн, №35 від 09.12.2024 на суму 1 118 406,24 грн, №36 від 17.12.2024 на суму 1 643 624,64 грн, №37 від 19.12.2024 на суму 840 349,44 грн, №38 від 19.12.2024 на суму 840 349,44 грн, №39 від 24.12.2024 на суму 711 619,44 грн, №41 від 30.12.2024 на суму 726 037,20 грн, №42 від 30.12.2024 на суму 852 707,52 грн, №43 від 31.12.2024 на суму 979 377,84 грн, №44 від 31.12.2024 на суму 714 708,96 грн.
- товарно-транспортними накладними №Р33 від 29.11.2024, №Р35 від 09.12.2024, №Р 36 від 17.12.2024, №Р37 від 19.12.2024, №Р38 від 19.12.2024, №Р39 від 24.12.2024, №Р41 від 30.12.2024, №Р42 від 30.12.2024, №Р43 від 31.12.2024, №Р44 від 31.12.2024.
30.07.2024 філією «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» було складено Акт розгляду зразків матраців для вагонів габариту РІЦ, купейних та спальних вагонів. За результатами огляду зразків продукції матраців, що надані відповідно до договорів від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02724-01 та № ЦЗВ-02-02824-01, встановлено невідповідність окремим технічним параметрам.
Листом від 02.08.2024 філія «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» повідомила ТОВ «Поділля Трейдком» про те, що філією «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» було розглянуто надані зразки матраців для вагонів габариту РІЦ, купейних та спальних, на предмет їх відповідності умовам договорів поставки від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02724-01 та № ЦЗВ-02-02824-01, та складено відповідний Акт.
За результатами розгляду листа АТ «Укрзалізниця" від 12.08.2024 №ЦЗВ-18/6036 щодо погодження наданих зразків продукції матраців для пасажирських вагонів виробництва ТОВ «Поділля Трейдком", Філія «Пасажирська компанія" АТ «Укрзалізниця" листом від 16.08.2024 повідомила, що надані зразки не погоджуються до усунення постачальником зауважень.
Листом від 19.08.2024 філія «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» повідомила ТОВ «Поділля Трейдком», що філією «Пасажирська компанія" АТ «Укрзалізниця" повторно розглянуто надані зразки матраців для вагонів габариту РІЦ, купейних та спальних вагонів виробництва ТОВ «Поділля Трейдком" на відповідність вимогам укладених договорів поставки від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02724-01 та №ЦЗВ-02-02824-01 та складено відповідний акт.
ТОВ «Поділля Трейдком у листі від 26.08.2024 №26-08/5 просило Філію «Центр забезпечення виробництва АТ «Укрзалізниця призупинити терміни виконання рознарядок від 09.07.2024 №ЦЗВ-20/3227 та №ЦЗВ-20/3214 про постачання матраців.
У листі від 09.09.2024 №09-09/07 ТОВ "Поділля Трейдком" повідомило Філію «Центр забезпечення виробництва АТ "Укрзалізниця" про направлення товару (матраци для купейних та спальних вагонів) для проведення добровільної оцінки відповідності вимогам згідно Додатку 1 до тендерної документації із документами: паспорт якості, декларація відповідності, копія висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, експлуатаційний лист на виконання п. 2.1. договору поставки від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02724-01.
У листі від 09.09.2024 №09-09/08 ТОВ "Поділля Трейдком" повідомило Філію «Центр забезпечення виробництва АТ "Укрзалізниця" про направлення товару (матраци для вагонів габариту РІЦ) для проведення добровільної оцінки відповідності вимогам згідно Додатку 1 до тендерної документації із документами: паспорт якості, лдекларація відповідності, копія висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, експлуатаційний лист на виконання п. 2.1. договору поставки від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02724-01.
За результатами розгляду листа АТ «Укрзалізниця від 12.09.2024 №ЦЗВ-18/6971 щодо погодження наданих зразків продукції матраців для пасажирських вагонів виробництва ТОВ "Поділля Трейдком", Філія Пасажирська компанія АТ "Укрзалізниця" в листі від 16.09.2024 звернула увагу, що довжина матраців не відповідає заявленим технічним вимогам та складає: зразок матрацу для купейних та спальних вагонів 1850 мм, відхилення 30 мм від допустимого; зразок матрацу для вагонів габариту РІЦ 1700 мм, відхилення 20 мм від допустимого. Зауваження (направлені листом від 16.07.2024 №ПК-06/9835) щодо якості тканини та кріплення фіксаційних ременів матраців усунені. В листі вказано, що дані зразки погоджуються за умови, що при постачанні, розміри виробів (довжина) відповідатимуть заявленим технічним вимогам.
Листом від 23.09.2024 позивач повідомив відповідача, що філією «Пасажирська компанія АТ "Укрзалізниця" розглянуто надані зразки матраців для вагонів габариту РІЦ, купейних та спальних вагонів габариту на відповідність вимогам укладених договорів поставки від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02724-01 та №ЦЗВ-02-02824-01 та складено відповідний акт. Позивачем запропоновано усунути виявлені невідповідності матраців та розпочати відвантаження.
Листом від 18.10.2024 №18/10/2 ТОВ "Поділля Трейдком" повідомило Філію «Пасажирська компанія АТ "Укрзалізниця", що на виконання договорів поставки 23.10.2024 планується відвантаження: матраців для вагонів габарит РІЦ у кількості 1000 шт. та матраців для купейних та спальних вагонів у кількості 600 шт. Повідомлено, що надалі відвантаження буде здійснюватися тричі на тиждень з орієнтовною кількістю 1600 шт. матраців для купейних та спальних вагонів.
АТ "Укрзалізниця" листом від 21.10.2024 (на лист від 18.10.2024 №18/10/2) повідомлено ТОВ "Поділля Трейдком" місце поставки товару, вантажоодержувача та контактний номер телефону.
В подальшому відповідачем 1 як бенефіціаром без належних на те підстав було надіслано 02.01.2025 р. та повторно 15.01.2025 вимоги до АТ «Оксі Банк» щодо сплати забезпечення виконання договору за банківською гарантією №1677/05/A/BGV від 04.06.2024 на загальну суму 665 894,54 грн.
АТ «Оксі Банк» було зобов'язано сплатити в п'ятиденний строк з моменту отримання вимоги на користь Відповідача 1, який був бенефіціаром суму в розмірі 665 894,54 грн згідно з банківською гарантією №1677/05/A/BGV від 04.06.2024.
06.01.2025 та повторно 20.01.2025 р. АТ «Оксі Банк» надіслав листи позивачу, у яких підтвердив отримання вимоги від 02.01.2025 та повторно від 15.01.2025 про сплату забезпечення виконання договору від відповідача 1 як бенефіціара та вимагав у позивача компенсації забезпечення за банківською гарантією.
Листом від 23.01.2025 №23/01/1 позивач повідомив АТ «Оксі Банк», що здійснить повну компенсацію гарантійного забезпечення частинами платежу за графіком.
У подальшому позивач здійснив платежі для компенсації забезпечення за банківською гарантією на загальну суму 665 894,54 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій №301 від 23.01.2025, №321 від 24.02.2025, №372 від 24.03.2025, №403 від 18.04.2025, №431 від 20.05.2025, №442 від 19.06.2025 та №470 від 24.07.2025.
Водночас, на думку позивача, у відповідача 1 не існувало підстав для стягнення гарантійного забезпечення за договором в загальному розмірі 665 894,54 грн.
Таким чином, позивач вважає, що зазначені кошти були отримані відповідачем 1 безпідставно, оскільки договір був виконаний повністю, і тому ці кошти підлягають поверненню позивачу.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 665 894,54 грн як безпідставно набуті відповідно до ст.1212 ЦК України.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
За положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Наведе кореспондується з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача отриманих ним коштів банківської гарантії у розмірі 665 894,54 грн, яка не підлягала списанню на користь останнього, у зв'язку з належним виконанням позивачем умов договору.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (частина 2 статті 200 Господарського кодексу України).
Згідно з статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Відповідно до статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина 1 статті 565 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 639, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 року за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 року в справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування обов'язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов'язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.
Судом встановлено, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Трейдком» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Трейдком» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» штрафні санкції в сумі 1 828 414,88 грн за неналежне виконання зобов'язань за договорами поставки від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02724-01 та від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02824-01.
В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство "Українська залізниця" посилалось на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Поділля Трейдком» зобов'язань з поставки товару за договорами поставки від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02724-01 та від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02824-01. Акціонерне товариство "Українська залізниця" зазначало, що відповідачем поставлено позивачу товар з порушенням строку, встановленого договорами, чим порушило п. п. 1.1., 4.2. договорів, у зв'язку з чим позивачем на підставі п.п. 9.3.1., п. 9.3. договорів нараховано штрафні санкції в сумі 1828414,88 грн. (за рознарядкою №1 відповідно до договору від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02724-01 - 212939,76 грн., з яких: 156420,00 грн. штраф, 56519,76 грн. пеня та за рознарядкою №2 відповідно до договору 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02824-01 1615475,12 грн., з яких: 1199969,57 грн. штраф, 415505,55 грн. пеня).
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 17.04.2025 у справі №924/93/25, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Трейдком на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі філії «Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства «Українська залізниця 365 682,97 грн штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договорами поставки від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02724-01 та від 07.06.2024 № ЦЗВ-02-02824-01, 21940,98 грн витрат по оплаті судового збору. В решті позову відмовлено.
Згідно з положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Відтак, рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.04.2025 у справі №924/93/25, яке в установленому порядку набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі у даній справі, не можуть йому суперечити.
Під час розгляду справи № 924/93/25 Господарський суд Хмельницької області встановив, що відповідно до умов договору від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02724-01, згідно з рознарядкою 1, відповідачем 05.11.2024 та 29.11.2024 поставлений товар на загальну суму 1042800,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №22 від 05.11.2024 на суму 469260,00 грн, №31 від 29.11.2024 на суму 573540,00 грн. та товарно-транспортними накладними № Р22 від 05.11.2024, №31 від 29.11.2024.
Також на виконання умов договору від 07.06.2024 №ЦЗВ-02-02824-01, згідно з Рознарядкою 2, відповідачем у період з 05.11.2024 по 29.11.2024 поставлений товар на загальну суму 7999797,12 грн., що підтверджується видатковими накладними №23 від 05.11.2024 на суму 17078242,48 грн., №24 від 07.11.2024 на суму 778559,04 грн., №25 від 12.11.2024 на суму 1498417,20 грн., №26 від 18.11.2024 на суму 1245076,56 грн., №28 від 21.11.2024 на суму 1405731,60 грн., №29 від 22.11.2024 на суму 1359388,80 грн., №30 від 26.11.2024 на суму 514920,00 грн., №32 від 29.11.2024 на суму 119481,44 грн. та товарно-транспортними накладними № Р23 від 05.11.2024, № Р24 від 07.11.2024, № Р25 від 12.11.2024, № Р26 від 18.11.2024, № Р28 від 21.11.2024 , № Р29 від 22.11.2024, № Р30 від 26.11.2024, №Р32 від 29.11.2024.
Отже, відповідач неналежно виконав свої зобов'язання щодо поставки товару у встановлений договорами поставки строк, чим порушив вимоги п. 4.2. договорів поставки.
Таким чином, у рішенні від 17.04.2025 року в справі № 924/93/25 Господарський суд Хмельницької області встановив факт порушення постачальником зобов'язань в частині поставки товару в строку, обумовлений договором.
Враховуючи встановлені обставини в межах справи № 924/93/25 факт неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором не підлягає повторному доказуванню в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
У той же час, суд звертає увагу на те, що ні умовами банківської гарантії, ні приписами чинного законодавства сума договірного забезпечення (гарантована сума), яка підлягає виплаті бенефіціару (залізниці), а також сам обов'язок Банку з виплати цієї суми не ставиться в залежність від конкретного обсягу невиконаних чи неналежно виконаних принципалом (постачальником) зобов'язань за Договором.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Трейдком" про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді грошових коштів у розмірі 665 894,54 грн, стягнутих у вигляді банківської гарантії № 1677/05/А/ВGV від 04.06.2024 за неналежне виконання договору поставки № ЦЗВ-02-02824-01 від 07.06.2024.
Більше того, суд не може погодитись з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Тобто зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. При цьому договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 зазначила, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".
Також, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 24 липня 2020 року №922/2216/18, від 19 лютого 2020 року у справі №915/411/19, від 21 лютого 2020 року у справі №910/660/19, від 17 березня 2020 року у справі №922/2413/19, вказав на те, що положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору. Крім того, аналогічна позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року по справі № 910/10233/20.
У даному випадку суд встановив, що грошові кошти в сумі 665 894,54 грн були перераховані позивачем для компенсації забезпечення за банківською гарантією, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов'язанням.
З огляду на викладене у сукупності, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У позові відмовити повністю.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Трейдком" (29000, м. Хмельницький, проспект Миру, 69, ідентифікаційний код 44832979)
Відповідачі - Філія "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 11/15, ідентифікаційний код 40081347) та Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815)
Третя особа - Акціонерне товариство «ОКСІ БАНК» (79019, м. Львів, вул. Газова, 17, ідентифікаційний код 09306278)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.12.2025
Суддя І.О. Андреїшина