ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.12.2025Справа № 910/10780/25
Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон»
про стягнення 180 000,00 грн
без повідомлення учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - ПрАТ «СК «Еталон», відповідач) про стягнення страхового відшкодування в сумі 180 000,00 грн в порядку суброгації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок ДТП, яка сталася 09.09.2021 у місті Києві застрахований у позивача транспортний засіб був пошкоджений, у зв'язку з чим позивач сплатив потерпілій особі страхове відшкодування на суму 180 000,00 грн. Посилаючись на ст. 993 ЦК України та ст. 108 Закону України "Про страхування", ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» вказало, що йому перейшло право вимоги до відповідача на відшкодовану потерпілому матеріальну шкоду, завдану страхувальником ПрАТ «СК «Еталон», визнаним винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яку відповідач не сплатив, тому у позові просить стягнути з відповідача страхове відшкодування в сумі 180 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач у строк, визначений законом, надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, вказав, що доводи позивача ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права при подачі позову про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу та зазначив, що розмір вимог позивача перевищує ліміт страхового відшкодування за полісом (130 000,00 грн) і включає франшизу (1 000,00 грн). Також відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач вказав, що фактично відповідач не заперечує проти наявності у нього зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування, проте, не обґрунтовує причин їх невиконання, а лише вказує на неправильну кваліфікацію спірних правовідносин. Також позивач заперечив проти заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Установлено, що відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № AM.166618.0045 від 01.04.2021, укладеного між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» (страховик) та ТОВ «Байєр» (страхувальник), були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Scoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
09.09.2021 у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого у позивача автомобіля марки Scoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
У результаті вказаної ДТП транспортному засобу марки Scoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , були спричинені механічні пошкодження, а його власнику - завданий матеріальний збиток.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 12.10.2021 у справі № 759/21482/21 встановлено, що ОСОБА_2 є винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.
09.09.2021 ТОВ «Байєр» звернулося до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» із заявою № 12598 про настання випадку, що має ознаки страхового, та виплату страхового відшкодування.
З метою визначення обсягу пошкоджень транспортного засобу, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивачем був проведений огляд вказаного автомобіля та складено акт огляду транспортного засобу № 2121600.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 2121600 від 16.09.2021 та рахунку СТО № 2121600 від 16.09.2021 вартість відновлювального ремонту автомобіля Scoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 178 434,11 грн.
На підставі зазначеного рахунку, страхового акту № 9316/1 ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило виплату потерпілій особі страхового відшкодування в сумі 180 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 00063434 від 08.10.2021.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" (у редакції на час спірних правовідносин) за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ч. 1 ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, у разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме - потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Відповідач у відзиві вказував, що позивач звернутися до суду з регресним позовом, а не в порядку суброгації, однак, таке твердження не приймається судом до уваги.
Регрес і суброгація є різновидами права вимоги, вони не є тотожним поняттями, оскільки при суброгації відбувається зміна активного суб'єкта зі збереженням самого зобов'язання, тобто суброгацію можна розглядати як різновид сингулярного правонаступництва у страхуванні, а при регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування, і правовою підставою її застосування є ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
У той же час, ч. 1 ст. 1191 ЦК України визначає право зворотної вимоги (регресу), а право на подання регресного позову передбачено ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в цьому випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
Основна відмінність регресу від суброгації полягає в тому, що право регресу виникає з відносин із заподіяння шкоди (тобто позадоговірних, деліктних відносин), а право суброгації із страхових відносин, які є договірними.
Враховуючи той факт, що виплата страхового відшкодування позивачем була здійснена на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № AM.166618.0045 від 01.04.2021 (тобто за договором майнового страхування з третьою особою та у деліктних відносинах), до страховика, який виплатив таке відшкодування, перейшли права кредитора і право вимоги в порядку суброгації, яким скористався позивач.
З огляду на викладене доводи відповідача про те, що позов заявлено в порядку регресу, є помилковими та безпідставними.
Також судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність винної особи, якій належить автомобіль Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «СК «Еталон» згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/203694414.
Отже, відповідач є особою, відповідальною за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду та згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" він відповідає за вимогами позивача (ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі, в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
05.07.2022 позивач звернувся до страховика винної особи - ПрАТ «СК «Еталон» із вимогою в порядку суброгації № 12598/9316/1 про виплату страхового відшкодування на суму 180 000,00 грн., що була сплачена потерпілій особі. Проте вказана заява була залишена відповідачем без задоволення.
Згідно з п. 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 22, ст. 1166 та ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 по справі № 924/675/17, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи.
Зокрема, відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином положеннями статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розраховуються у порядку, встановленому законодавством, з урахуванням зносу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах по справі № 910/6094/17 від 02.05.2018, по справі № 910/5001/17 від 12.03.2018, по справі № 910/20199/17 від 01.06.2018, по справі № 910/22886/16 від 01.02.2018, по справі № 910/171/17 від 02.10.2018.
Також Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 по справі № 924/675/17 зазначив, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, але виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи.
Згідно з п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (09.09.2021) строк експлуатації пошкодженого транспортного засобу Scoda, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не перевищував 7 років (з 2015 року), а отже, коефіцієнт фізичного зносу деталей вказаного автомобіля у даному випадку застосуванню не підлягає.
Також суд зважає на положення статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за якими страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно з Полісом страхування цивільно-правової відповідальності винної особи № ЕР/203694414 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, перед страхувальником становить 130 000,00 грн., а франшиза - 1 000 грн.
Проте позивач заявив до стягнення суму страхового відшкодування у розмірі 180 000,00 грн, що перевищує встановлений полісом ліміт та не враховує франшизу, що суперечить положенням ст. 12, 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відтак, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті позивачу в межах ліміту полісу та з вирахуванням франшизи буде становити 129 000,00 грн (130 000,00 - 1 000,00 ).
За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» підлягають частковому задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом положень статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При суброгації деліктне зобов'язання не припиняється, змінюється лише одна і сторін такого зобов'язання - кредитор (аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17). Тому у випадку суброгації перебіг строку позовної давності починається від дня настання страхового випадку, оскільки при переході права вимоги, до страховика переходять усі права, які мав страхувальник, зокрема це стосується і права на подання позову, у тому числі щодо часу виникнення права на позов - з моменту ДТП в результаті якого заподіяно шкоду (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі 521/16989/13-ц, від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19).
У даному випадку суд виходить з того, що ДТП, внаслідок якої була заподіяна матеріальна шкода з вини страхувальника відповідача, сталася 09.09.2021, тому відлік 3-річного строку позовної давності має розпочинатися з указаної дати та спливає 10.09.2024, а позивач звернувся до суду з позовом до суду - 28.08.2025.
Водночас суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на всій території України був встановлений карантин, який неодноразово продовжувався до 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Правові позиції щодо перебігу позовної давності у вказаний період були викладені в постановах Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 910/14346/21, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, відповідно до яких строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії карантину відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій в зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Також редакцією п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (станом на час звернення позивача до суду з даними позовом) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. У подальшому пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набув чинності 04.09.2025.
З огляду на зазначене, враховуючи, що строк позовної давності до вимог про стягнення страхового відшкодування продовжувався та зупинявся на період дії карантину та воєнного стану, суд вважає, що строк звернення позивача з відповідними вимогами до суду не пропущений та підстав вважати, що позовна давність у даному випадку спливла, відсутні.
Таким чином клопотання відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 180 000,00 грн задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03067, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 8, приміщення 6, ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40, ідентифікаційний код 20782312) страхове відшкодування у сумі 129 000 (сто двадцять дев'ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у сумі 1 736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) грн. 05 коп.
У решті позовних вимог - відмовити.
Повне судове рішення складене 29 грудня 2029 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.