ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.12.2025Справа № 910/10771/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
до Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича
про стягнення 204 896,69 грн
без повідомлення учасників справи
Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (далі - КП «Київтранспарксервіс», позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича (далі - ФОП Владецький Б.М., відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 204 896,69 грн за договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/119 від 21.12.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за вказаним договором в частині повної та своєчасної плати за надане позивачем право на організацію та експлуатацію паркування транспортних засобів у період з березня 2022 по грудень 2023, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість.
У позові КП «Київтранспарксервіс» просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 126 790,04 грн, пеню в сумі 35 952,64 грн, інфляційні втрати в сумі 32 705,33 грн та 3% річних у сумі 9 448,68 грн, що разом складає 204 896,69 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2025 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач у визначений судом строк надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що позивач здійснив безпідставне нарахування заборгованості у заявлений період, оскільки на час дії воєнного стану та один місяць з дати його припинення орендарі за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва звільняються від орендної плати на підставі відповідних рішень Київської міської ради. Відповідач також зазначив, що не отримував від позивача актів наданих послуг, їх не підписував, і у 2022-2024 роках паркувальний майданчик ним не експлуатувався, що свідчить про відсутність підстав для нарахування плати за вказаним договором.
У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, вказав, зокрема, що з 16.05.2022 обов'язок суб'єктів господарювання сплачувати кошти за користування майданчиком для паркування відновився, при цьому рішення Київської міської ради щодо звільнення на період дії воєнного стану від сплати орендних платежів за користування комунальним майном не застосовуються до відносин щодо користування паркувальними майданчиками.
Отже, розглянувши заяви учасників справи по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Установлено, що 21.12.2017 між КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та ФОП Владецьким Б.М. (сторона-2) був укладений договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2017-12/119 (далі - договір), за умовами якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 26 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 3 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський р-н, просп. Визволителів, 9-11, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (далі - фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.3 договору фіксовані місця для паркування вважаються переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту набрання чинності договору. Фіксовані місця для паркування вважатимуться повернутими стороні-1 з експлуатації через 15 календарних днів з дати закінчення строку дії, припинення (розірвання) договору (п. 1.4 договору).
Згідно з п. 2.2.6 договору сторона-2 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього договору.
Пунктом 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 18.01.2021) встановлено, що плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору становить 7,79 грн за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі ПДВ.
У п. 3.2 договору передбачено, що розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 стороні-1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 20 числа поточного місяця, відповідно до графіку платежів (додаток 1 до даного договору).
За змістом п. 3.4, 3.5 договору сторона-1 зобов'язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках акт приймання-передачі наданих послуг. Сторона-1 надсилає два примірника акту приймання-передачі наданих послуг стороні-2 шляхом поштового відправлення (цінним листом з описом вкладення, без повідомлення про вручення) на адресу сторони-2, яка вказана в цьому договорі. Сторони дійшли згоди, що в цьому випадку акт приймання-передачі наданих послуг вважається належним чином переданим стороною-1 та прийнятим стороною-2.
Сторона-2 зобов'язана протягом п'яти робочих днів з дня прийняття акту приймання-передачі наданих послуг підписати його та повернути стороні-1 один примірник акту. Якщо в установлений строк сторона-1 не одержить підписаний акт приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову від його підписання, послуги вважаються прийнятими без зауважень.
Згідно з п. 3.7 договору оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору проводиться за період з дати набрання чинності договору по дату фактичного повернення стороні - 1 «Фіксованих місць для паркування».
Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 5 від 30.12.2020) визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 01.01.2018 і діє до 31.12.2023. Закінчення строку або розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 6.7 договору).
Дослідивши зміст зазначеного правочину, суд вважає, що укладений сторонами договір є договором найму, відносини за яким регулюються положеннями глави 58 ЦК України.
Так, Верховний Суд у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 вказав, що оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму.
У вказаній постанові Верховний Суд відступив від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 04.06.2018 у справі № 910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19, згідно з яким подібний договір вважався договором надання послуг, а також відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 910/8413/17, про те, що такий договір є договором найму майнових прав.
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами першою та п'ятою ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач, на виконання умов договору, у період з березня 2022 по грудень 2023 надав відповідачу послуги з найму паркувальних місць на загальну суму 126 790,04 грн, що підтверджується наявними у справі актами надання послуг: № 1576 від 31.03.2022 на суму 6 278,74 грн, № 1897 від 31.05.2022 на суму 3 240, 64 грн, № 2429 від 30.06.2022 на суму 6 076,20 грн, № 2948 від 31.07.2022 на суму 6 278,74 грн, № 3609 від 31.08.2022 на суму 6 278,74 грн, № 4145 від 30.09.2022 на суму 6 076,20 грн, № 4762 від 31.10.2022 на суму 6 278,74 грн, № 5391 від 30.11.2022 на суму 6 076,20 грн, № 367 від 31.01.2023 на суму 6 278,74 грн, № 854 від 28.02.2023 на суму 5 671,12 грн, № 1238 від 31.03.2023 на суму 6 278,74 грн, № 1554 від 30.04.2023 на суму 6 076,20 грн, № 1876 від 31.05.2023 на суму 6 278,74 грн, № 2254 від 30.06.2023 на суму 6 076,20 грн, № 2588 від 31.07.2023 на суму 6 278,74 грн, № 2951 від 31.08.2023 на суму 6 278,74 грн, № 3289 від 30.09.2023 на суму 6 076,20 грн, № 3648 від 31.10.2023 на суму 6 278,74 грн, № 3982 від 30.11.2023 на суму 6 076,20 грн, № 4327 від 31.12.2023 на суму 6 278,74 грн.
Також позивач виставив відповідачу рахунки на оплату за користування майданчиком для паркування за вказаний період на загальну суму 126 790,04 грн, а саме: № 1363 від 01.03.2022 на суму 6 278,74 грн, № 1921 від 16.05.2022 на суму 3 240, 64 грн, № 2254 від 01.06.2022 на суму 6 076,20 грн, № 2730 від 01.07.2022 на суму 6 278,74 грн, № 3274 від 01.08.2022 на суму 6 278,74 грн, № 3932 від 01.09.2022 на суму 6 076,20 грн, № 4576 від 01.10.2022 на суму 6 278,74 грн, № 5157 від 01.11.2022 на суму 6 076,20 грн, № 5872 від 01.12.2022 на суму 6 278,74 грн, № 92 від 01.01.2023 на суму 6 278,74 грн, № 669 від 01.02.2023 на суму 5 671,12 грн, № 1200 від 01.03.2023 на суму 6 278,74 грн, № 1534 від 01.04.2023 на суму 6 076,20 грн, № 1895 від 01.05.2023 на суму 6 278,74 грн, № 2238 від 01.06.2023 на суму 6 076,20 грн, № 2576 від 01.07.2023 на суму 6 278,74 грн, № 2990 від 01.08.2023 на суму 6 278,74 грн, № 3346 від 01.09.2023 на суму 6 076,20 грн, № 3707 від 01.10.2023 на суму 6 278,74 грн, № 4062 від 01.11.2023 на суму 6 076,20 грн, № 4418 від 31.12.2023 на суму 6 278,74 грн.
Звертаючись до суду, позивач зазначив, що у порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач не здійснив плату за користування майданчиком для паркування за період з березня 2022 по грудень 2023, у зв'язку з чим у ФОП Владецького Б.М. утворилася заборгованість у сумі 126 790,04 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав на неправомірність нарахування позивачем платежів за користування комунальним майном під час дії воєнного стану.
З приводу таких доводів сторін суд зазначає наступне.
Так, рішенням Київської міської ради № 4551/4592 від 30.03.2022 "Про деякі питання комплексної підтримки суб'єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX" (далі - рішення КМР від 30.03.2022) встановлено, зокрема, що на період воєнного стану у сфері оренди комунального майна територіальної громади міста Києва: у разі використання об'єкта оренди за цільовим призначенням та/або використання об'єкта оренди для потреб оборони, забезпечення життєдіяльності міста Києва в умовах воєнного стану, орендарі звільняються від орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва (п. п. 1.2.1).
Також підпунктами 1.3.1, 1.3.2 п. 1.3 рішення КМР від 30.03.2022 було передбачено, що на період воєнного стану у сфері паркування транспортних засобів на території міста Києва: власники та користувачі транспортних засобів звільняються від оплати за послуги з користування відведеними майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються КП "Київтранспарксервіс" згідно з переліком, затвердженим наказом Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації); власники та користувачі транспортних засобів звільняються від оплати за послуги з користування спеціально обладнаними майданчиками для платного паркування транспортних засобів, які надаються КП "Київтранспарксервіс" згідно з переліком, затвердженим рішенням КМР, а також звільняються від оплати суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування у відповідності укладених договорів з КП "Київтранспарксервіс".
Рішенням КМР № 4569/4610 від 15.04.2022 "Про внесення змін до Рішення КМР від 30.03.2022" (далі - рішення КМР від 15.04.2022) пп. 1.2 п. 1 рішення КМР від 30.03.2022 викладено в такій редакції: "У сфері комунального майна територіальної громади міста Києва на період дії воєнного стану та один місяць з дати його припинення орендарі за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва звільняються від орендної плати".
У подальшому рішенням КМР № 4577/4618 від 14.05.2022 "Про відновлення роботи автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті міста Києва незалежно від форм власності", яке набрало чинності з 16.05.2022, пункти 1.3.1 та 1.3.2 з рішення Київської міської ради від 30.03.2022 № 4551/4592 виключено, відтак, починаючи з 16.05.2022 у суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування у відповідності до укладених договорів з КП «Київтранспарксервіс», обов'язок з оплати послуги за користування паркувальним майданчиком відновився.
Водночас слід зазначити, що пункт 1.2 рішення КМР від 30.03.2022, який залишився діяти та на який посилається відповідач, застосовується у відносинах оренди іншого комунального майна територіальної громади міста Києва, а не у відносинах оренди паркувальних майданчиків, до якої застосовувався п. 1.3 цього рішення.
Так, Верховним Судом у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 були зроблені висновки про те, що виключення пунктів 1.3.1 і 1.3.2 з рішення КМР від 30.03.2022, здійснене рішенням КМР від 14.05.2022, не означає, що оренда паркувальних майданчиків підпадає під дію п. 1.2. Пунктом 1.3 було передбачене не тільки звільнення від орендної плати суб'єктів господарювання, які здійснюють забезпечення паркування, а й власників і користувачів транспортних засобів, що призводило до завідомої збитковості суб'єктів господарювання.
Виключення пунктів 1.3.1 і 1.3.2 з рішення КМР від 30.03.2022 та, відповідно, скасування обох пільг відновило можливість прибуткової діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють забезпечення паркування, а тому чинний п. 1.2 рішення не можна розглядати як такий, що поширює своє регулювання на орендарів паркувальних майданчиків.
Отже питання звільнення від сплати орендних платежів за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва та питання звільнення від платежів суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування відповідно до укладених з позивачем договорів, мають різний порядок врегулювання, у зв'язку з чим питання оренди комунального майна та питання щодо паркування транспортних засобів винесені до окремих пунктів регулювання та, відповідно, п. 1.2 рішення КМР від 30.03.2022 на спірні відносини не поширюється.
Верховний Суд у наведеній постанові також зазначив, що оскільки рішення КМР від 30.03.2022 звільняє орендарів від орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва на період воєнного стану, введеного 24.02.2022, і це рішення пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, то воно має зворотну дію у часі і, відповідно, відповідач отримав право не здійснювати оплату за договором саме з 24.02.2022 (п. 97); оскільки відповідач був звільнений від орендної плати з 24.02.2022, то нарахування суми основного боргу за березень 2022 року є необґрунтованим та, відповідно, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають (п. 100).
Приймаючи до уваги вищевикладені висновки Верховного Суду, відповідач отримав право не здійснювати плату за користування паркувальним майданчиком у період: з 24.02.2022 до 16.05.2022, відтак, його доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, є обґрунтованими та правомірними лише в частині стягнення основного боргу за березень 2022 року.
Отже нарахована відповідачу плата за березень 2022 року в сумі 6 278,74 грн, стягненню не підлягає, оскільки відповідач був звільнений від орендної плати з 24.02.2022 до 16.05.2022, при цьому нарахування плати за квітень 2022 та до 16.05.2022 позивачем не здійснювалась.
За таких обставин судом встановлено, що за договором про користування майданчиком для паркування у відповідача виникла заборгованість за період з 16.05.2022 по 31.12.2023 у сумі 120 511,30 грн.
Відповідач також вказував на те, що позивач не надав доказів направлення йому актів наданих послуг та рахунків на оплату, що на його думку свідчить про відсутність підстав для стягнення заборгованості.
Проте з цього приводу суд зазначає, що враховуючи те, що відповідач не відмовлявся від користувався місцями для паркування у заявлений період і не надав жодної мотивованої відмови від отримання послуг, то відповідно до п. 3.5 договору послуги вважаються прийнятими без зауважень і підлягають оплаті в повному обсязі.
Заперечення відповідача стосовно того, що у 2022-2024 роках паркувальний майданчик ним не експлуатувався суд відхиляє, оскільки п. 3.7 договору визначено, що оплата сторони-2 стороні-1 згідно умов договору проводиться за період з дати набрання чинності договору по дату фактичного повернення стороні-1 фіксованих місць для паркування. У свою чергу, у матеріалах справи відсутні докази фактичного повернення відповідачем місць для паркування.
Отже доводи відповідача і в цій частині є необґрунтованими.
Згідно зі 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У даному випадку, за наявності встановленого факту порушення зобов'язання, відповідач доказів належної сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП "Київтранспарксервіс" про стягнення з ФОП Владецького Б.М. основної заборгованості підлягають частковому задоволенню - в сумі 120 511,30 грн.
Крім основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення грошового зобов'язання в сумі 35 952,64 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У п. 4.2 договору сторони погодили, що у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати, встановлених цим договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Отже вимоги про стягнення пені заявлені позивачем правомірно.
Разом з тим, згідно з ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України (що діяв на час спірних правовідносин), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, змістом ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути встановлено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 вказаної постанови).
Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що позивач не врахував положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а також те, що відповідач був звільнений від орендної плати з 24.02.2022 по 16.05.2022, а тому нарахування пені за березень 2022 року є необґрунтованим.
З урахуванням викладеного, за розрахунком суду, до стягнення з відповідача підлягає пеня в сумі 26 268,94 грн, тобто у меншому розмірі, ніж просив позивач.
Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 32 705,33 грн та 3% річних у сумі 9 448,68 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зі змісту статей 612, 625 ЦК України вбачається, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.
Здійснивши перерахунок заявлених 3% річних, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню 3% річних у сумі 4 033,46 грн, тобто у меншому розмірі, ніж просив позивач, оскільки за березень 2022 року основний борг не стягується, відповідно, не проводиться і нарахування 3% річних.
Щодо здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат у сумі 32 705,33 грн суд зазначає, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/1193/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19, від 01.10.2020 у справі № 910/11820/18, від 10.02.2021 р. у справі № 910/14257/19.
Провівши власний розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивач не врахував вищезазначену методику розрахунку, а також те, що у березні 2022 відповідач був звільнений від основної плати за договором, тому з відповідача підлягає стягненню інфляційна складова боргу в сумі 29 442,71 грн, тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем.
За таких обставин позов КП "Київтранспарксервіс" підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-237, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" до Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича про стягнення 204 896,69 грн задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6, ідентифікаційний код 35210739) основний борг у сумі 120 511 (сто двадцять тисяч п'ятсот одинадцять) грн 30 коп., пеню в сумі 26 268 (двадцять шість тисяч двісті шістдесят вісім) грн 94 коп., інфляційні втрати в сумі 29 442 (двадцять дев'ять тисяч чотириста сорок дві) грн 71 коп., 3% річних у сумі 8 805 (вісім тисяч вісімсот п'ять) грн 15 коп. та судовий збір у сумі 2 220 (дві тисячі двісті двадцять) грн 34 коп.
У решті вимог - відмовити.
Повне рішення складене 29 грудня 2025 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного рішення.
Суддя К.І. Головіна