номер провадження справи 33/156/25
29.12.2025 Справа № 908/3261/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Мірошниченка М.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін матеріали справи № 908/3261/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНСІ» (40024, м. Суми, вул.Тополянська, буд 9/4, ідентифікаційний код 21111749)
до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71504, ідентифікаційний код 19355964)
про стягнення 317259,36 грн.
До Господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “СЕНСІ» з позовом до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 317259,36 грн., з яких 193000,80 грн. - сума основного боргу (вартість поставленого та неоплаченого товару), 21018,57 грн. - 3% річних, 103239,99 грн. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки товару №53-121-13-21-10908 від 23.11.2021 з додатковою угодою №1 від 24.11.2021 щодо оплати поставленого позивачем товару.
Також позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування 3% річних від простроченої суми до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Позов заявлено на підставі норм ст. ст. 6, 11, 15, 16, 202, 252, 254, 257, 509, 525 - 527, 530, 599, 610 - 612, 623 - 629, 638, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України ст. 201.1 Податкового кодексу України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.
Ухвалою суду від 28.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №908/3261/25, присвоєно справі номер провадження 33/156/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; для надання заперечень на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення, необхідно подати у строк до 27.11.2025.
Копію ухвали доставлено до електронних кабінетів сторін 28.10.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
31.10.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
05.11.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив (сформована в системі «Електронний суд» 04.11.2025), у якій позивач заперечив проти доводів відповідача, просить задовольнити позов у повному обсязі.
10.11.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які відповідач просить суд врахувати при розгляді справи.
26.11.2025 від позивача надійшла відповідь на заперечення відповідача, яка подана як додаткові письмові пояснення у строк, встановлений ухвалою суду від 28.10.2025 (до 27.11.2025).
Суд прийняв до розгляду відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, відповідь на заперечення.
Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті.
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.
Розглянувши матеріали справи, суд
23.11.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕНСІ» (постачальник, позивач) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець, відповідач) укладено договір поставки товару №53-121-13-21-10908 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти і сплатити товар на загальну суму 193524,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 1.2 договору строк поставки товару: грудень 2021 року.
У п. 3.1 договору визначено, що ціна договору складає 161270,00 грн., крім того ПДВ 20% - 32254,00 грн. Загальна сума договору складає 193524,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. 4.1 договору поставка товару відбувається згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP - м. Енергодар. Вантажоотримувач - склад №5 Запорізького відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133.
З урахуванням додаткової угоди №1 від 24.11.2021 постачальник зобов'язувався в грудні 2021 року поставити покупцеві товар вартістю 160834,00 грн., крім того ПДВ 20% - 32166,80 грн., разом - 193000,80 грн.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 11.01.2024 зареєстровано Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» шляхом перетворення Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». У зв'язку з цим покупець має назву Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
За видатковою накладною №45 від 22.12.2021 позивач поставив відповідачу обумовлений договором товар на загальну суму 193000,80 грн. з ПДВ.
Товар отримано представником відповідача Малаховою Н.О. за довіреністю №3/294 від 24.12.2021 без зауважень.
На оплату товару позивач виставив рахунок №71 від 22.12.2021 на суму 193000,80 грн.
За умовами п. 3.2 договору розрахунок за товар здійснюється протягом 60 календарних
днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно з п. 3.3 договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
22.12.2021 позивач на виконання вимог п. 4.4 договору склав податкову накладну № 6 в електронній формі та зареєстрував її в ЄРПН 11.01.2022, що підтверджується квитанцією №9410428697 від 11.01.2022.
У зв'язку з несплатою відповідачем вартості поставленого товару позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 151 від 16.07.2025 про сплату заборгованості з в сумі 193000,80 грн. Претензію отримано відповідачем 21.07.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
У відповіді на претензію вих. №21-6225/28-вих від 28.07.2025 відповідач повідомив, що листом ТПП України №2024/02.0-7.1 засвідчено настання форс-мажорних обставин, у зв'язку з чим претензійні вимоги будуть розглянуті після деокупації міста Енергодар та закінчення або скасування воєнного стану в Україні
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 317259,36 грн., з яких 193000,80 грн. - сума основного боргу (вартість поставленого та неоплаченого товару), 21018,57 грн. - 3% річних, 103239,99 грн. - інфляційні втрати.
Спірні правовідносини є господарськими та врегульовані договором поставки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 3.2 договору розрахунок за товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Повний обсяг визначеного в п. 1.1 товару на суму 193000,80 грн. з ПДВ поставлено постачальником покупцю 22.12.2021.
Суд враховує, що за приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи вихідні дні, останнім строком оплати товару є 21.02.2022, а прострочення оплати виникло з 22.02.2022.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що умовами договору строк виконання грошового зобов'язання з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ не встановлений. Крім того, в п. 7.6 договору сторони узгодили, що у випадку неотримання покупцем у строк, визначений чинною редакцією Податкового кодексу України, електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену розділом 3 цього договору, на суму ПДВ. Позивачем не додано документів, які підтверджували б отримання від постачальника податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН. За відсутності доказів отримання Відповідачем податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН, прострочення виконання зобов'язання щодо сплати частини вартості товару в розмірі ПДВ відсутнє.
Суд зазначає, що в п.3.1 договору визначена ціна (вартість) товару з урахуванням ПДВ.
Таким чином, у п. 3.2 договору встановлено строк оплати за товар - протягом 60 календарних днів - для оплати всієї вартості поставленого товару, у тому числі ПДВ, а вказівка у п. 3.3 договору на оплату частини вартості товару в розмірі суми ПДВ після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) є лише умовою здійснення такої оплати, яка здійснюється у строк, визначений в п. 3.2 договору. Дана умова оплати пов'язана саме з реєстрацією податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних та не потребує надання доказів здійснення такої реєстрації.
Зазначеним спростовуються доводи відповідача щодо відсутності в договорі строку оплати вартості товару в частині суми ПДВ.
Положення п. 3.3 договору щодо оплати покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ після реєстрації постачальника податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не змінює строку щодо оплати повної вартості товару, в тому числі і суми ПДВ.
Згідно з ч. 1 ст. 188 Податкового кодексу України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.
Згідно з п. 4.4 договору постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».
Позивач на виконання вимог п. 4.4 договору склав податкову накладну в електронній формі та зареєстрував її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством.
Відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована після 1 липня 2017 року в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Податковий кодекс не визначає іншого порядку обміну інформацією стосовно зареєстрованих податкових накладних. Передбачений договором обов'язок постачальника направити докази реєстрації податкової накладної на електронну пошту покупця є лише додатковим повідомленням про таку реєстрацію, а тому відсутність такого повідомлення не може вважатися порушенням порядку реєстрації податкових накладних.
Погоджене в п. 7.6 договору право покупця у випадку неотримання у строк, визначений чинною редакцією Податкового кодексу України, електронної податкової накладної, зареєстрованої у ЄРПН, в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену розділом 3 цього договору, на суму ПДВ, за висновком суду, виникає у покупця в разі, якщо податкова накладна постачальником не зареєстрована.
В даному випадку на час виникнення строку оплати за договором податкова накладна була зареєстрована позивачем, тож зобов'язання з оплати товару мало бути виконано відповідачем на всю суму його вартості з урахуванням ПДВ.
Відповідач не звертався до позивача з питання відсутності реєстрації та не надання податкових накладних, а у відповіді на претензію позивача не оспорює суму заборгованості, не висловлює наміру зменшити загальну суму договору на відповідну суму ПДВ та не заперечує факту реєстрації податкової накладної.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 706 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору.
Враховуючи викладене, строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ слід визначати так само, як і для оплати вартості товару, оскільки на дату настання строків оплати за видатковою накладною податкова накладна вже була виписана та зареєстрована постачальником.
Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини суд зазначає, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про засвідчення форс-мажорних обставин адресований «всім, кого він стосується». Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати статутну діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив у встановленому порядку настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов'язання.
Обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого товару виник до зазначених обставин.
Відповідач не звертався до позивача в порядку п. 9.3 договору з письмовим повідомленням про наявність форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань щодо оплати поставленого та отриманого товару за договором з наданням відповідного підтверджуючого документу.
Щодо зауваження відповідача про те, що сторона, яка не повідомила про форс-мажорні обставини, не втрачає права посилатися на них, суд зазначає, що форс-мажорні обставини для спірного випадку невиконання зобов'язання відсутні, оскільки негативні наслідки військового стану, підтверджені загальним листом Торгово-промислової палати України, виникли після настання строку виконання зобов'язання за договором.
Також суд зазначає, що форс-мажорні обставини є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від обов'язку виконання основного зобов'язання.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідач не надав доказів сплати заборгованості в сумі 193000,80 грн.
Враховуючи викладене, суд задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 193000,80 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення оплати товару на суму 193000,80 грн. позивач нарахував 3% річних за період з 22.02.2022 по 09.10.2025 (1326 днів) в сумі 21018,57 грн.
Також позивачем розраховані інфляційні втрати за період з березня 2022 року по серпень 2025 року в сумі 103239,99 грн.
Розрахунки позивача судом перевірено та визнано вірними.
Щодо посилання відповідача на відсутність його вини в порушенні зобов'язання та наявності підстав для звільнення його від сплати 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за період існування надзвичайних та виняткових обставин, суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Дане право не залежить від наявності вини боржника в порушені зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Визначене у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Суд враховує, що сума боргу виникла до настання обставин, на які відповідач посилається як на форс-мажорні, негативні економічні наслідки загального характеру, викликані воєнним станом, впливають не тільки на відповідача, а й на позивача. Тривалість періоду прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати товару є значною (більше трьох років борг не сплачується). Нараховані 3% річних та інфляційних втрат є компенсацією майнових втрат позивача від знецінення грошових коштів за час прострочення.
У зв'язку з цим суд не встановив підстав для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат за час прострочення та задовольнив позовні вимоги повністю.
Також позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування 3% річних від простроченої суми до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Згідно з ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
У зв'язку з цим суд ухвалив відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України органу (особі), що буде виконувати рішення господарського суду в даній справі, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту остаточного виконання рішення суду за такою формулою: сума боргу 193000,80 грн. (у разі її часткової сплати слід враховувати суму боргу, яка є несплаченою на момент розрахунку) х 3% ч 365 (або 366) днів у році, за який проводиться розрахунок, х кількість днів прострочення в періоді, за який проводиться розрахунок.
Згідно з п. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позовна заява містить вимоги майнового характеру на суму 317259,36 грн. та подана в 2025 році.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн.
Таким чином, судовий збір за розгляд позовної заяви в даній справі про стягнення 317259,36 грн. складає: 317259,36 грн. х 1,5% = 4758,89 грн.
За розгляд позовної заяви позивач сплатив судовий збір у сумі 4758,89 грн. платіжною інструкцією №2007 від 09.10.2025. Судовий збір зараховано до Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 4758,89 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 252, 255 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71504, ідентифікаційний код 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНСІ» (40024, м. Суми, вул.Тополянська, буд 9/4, ідентифікаційний код 21111749) 193000,80 грн. (сто дев'яносто три тисячі грн. 80 коп.) основного боргу, 21018,57 грн. (двадцять одна тисяча вісімнадцять грн. 57 коп.) - 3% річних, 103239,99 грн. (сто три тисячі двісті тридцять дев'ять грн. 99 коп.) інфляційних втрат та 4758,89 грн. (чотири тисячі сімсот п'ятдесят вісім грн. 89 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України органу (особі), що буде виконувати рішення господарського суду в даній справі, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу до моменту остаточного виконання рішення суду за такою формулою: сума боргу 193000,80 грн. (сто дев'яносто три тисячі грн. 80 коп.) (у разі її часткової сплати слід враховувати суму боргу, яка є несплаченою на момент розрахунку) х 3% ч 365 (або 366) днів у році, за який проводиться розрахунок, х кількість днів прострочення в періоді, за який проводиться розрахунок.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29.12.2025.
Суддя М.В. Мірошниченко