23 грудня 2025 року м. Харків Справа № 913/28/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М.,
за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх. №767Л) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 (рішення ухвалено суддею Масловським С.В. в приміщенні Господарського суду Луганської області 24.03.2025, повне рішення складено 24.03.2025) у справі № 913/28/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)
до відповідача - Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» (місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 6, смт. Марківка, Старобільський район, Луганська область, 92400)
про стягнення 500742 грн 21 коп
Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» про стягнення 500742 грн 21 коп задоволено частково; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованість за договором постачання природного газу №11-1182/21-БО-Т від 22.11.2021 в розмірі 430325 грн 04 коп., з яких: 318399 грн 54 коп. - заборгованість за основним зобов'язанням, 20721 грн 38 коп. - пеня, 11320 грн 22 коп. - 3% річних, 79883 грн 902 коп. - інфляційні втрати, витрати зі сплати судового збору в сумі 5163 грн 90 коп; в інший частині позову відмовлено.
ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25 у частині відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення: 8591,53 грн основного боргу; 11320,22 грн - три проценти річних; 48349,88 грн - пені, 2155,54 грн - інфляційних втрат; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз України» щодо стягнення: 8591,53 грн основного боргу; 11320,22 грн - три проценти річних; 48349,88 грн - пені, 2155,54 грн - інфляційних втрат, у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити; судові витрати зі сплати судового збору за подання позивної заяви до суду в розмірі 845,01 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.) від 08.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (вх. №767Л) на рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25, встановлено учасникам справи строк по 30.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 20.05.2025.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2025 у зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Слободін М.М.
19.05.2025 від ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №913/28/25 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про зупинення розгляду справи задоволено; зупинено апеляційне провадження у справі №913/28/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №908/1162/23.
28.10.2025 від відповідача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 поновлено провадження у справі №913/28/25; призначено розгляд справи на 23.12.2025.
13.11.2025 від позивача надійшли пояснення у справі, а також клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що Великою Палатою Верховного Суду розглядається питання про відкриття провадження у справі №280/5808/23, правові висновки якої можуть вплинути на результат розгляду справи №913/28/25.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, а також клопотання про відкладення розгляду справи. Крім того, представник позивача заявив клопотання про зупинення розгляду даної справи до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що підставою для відкладення розгляду справи у відповідності до вимог ст. 270 ГПК України є неявка у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
У даному випадку всі учасники справи повідомлені судом належним чином, про що свідчать довідки Східного апеляційного господарського суду про доставку електронного листа від 10.11.2025, а тому підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Водночас, позивач зазначає, що на даний час є підстави для зупинення розгляду справи, оскільки 05.11.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду направлено на розгляд Великої Палати справу №280/5808/23 (що є подібною розглядуваній справі №913/28/25) щодо застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №280/5808/23 (адміністративне провадження № К/990/9997/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янський пух Україна» до Запорізької митниці, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, якою передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 7 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 908/1162/23 та від 3 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23.
Колегія суддів зазначає, що за своєю суттю зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23).
Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, за наявності якого суд зобов'язаний зупинити провадження у справі на підставі ст. 227 ГПК України; необов'язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду (ст. 228 ГПК України).
Законодавець у вказаній ст. 228 ГПК України закріпив як право суду зупинити провадження у справі, так і фактично визначив умови, за яких це право може бути судом реалізованим. Так, за п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
З аналізу п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України вбачається, що за його змістом таке право може бути реалізовано судом за наявності таких умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об'єднана палата, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи (див. також постанови Верховного Суду від 31.01.2022 у справі № 910/22748/16, від 05.07.2022 у справі № 910/6807/21, від 04.06.2024 у справі № 902/924/23).
Розглядаючи вищенаведені умови необхідно зазначити таке:
- зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц та інші). Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23);
- водночас, провадження у справі має зупинятись із чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження уже існує (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №906/1349/15, постанову Верховного Суду від 09.12.2019 у справі № 910/22479/17).
Дотримуючись вищенаведеного принципу, Верховний Суд у п. 64 постанови від 22.10.2024 у справі № 911/1683/23 дійшов висновку, що правових підстав для зупинення провадження у справі, що розглядається, немає, оскільки Велика Палата Верховного Суду на час розгляду цієї справи ще не прийняла до свого розгляду справу № 911/906/23 з огляду на що відмовив у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі № 911/1683/23.
Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є «правова передбачуваність» та «правова визначеність». Принцип «правової визначеності» вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають бути застосовані судами у подібних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Необхідно зазначити, що зупинення апеляційним господарським судом провадження у справі, за встановлених вищезазначених умов, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України свідчить про дотримання цим судом норм процесуального права та принципу «правової визначеності». Разом з тим, безпідставне зупинення провадження у справі призводить до порушення вимог процесуального законодавства, затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить і про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Колегія суддів враховує, що на час розгляду даної справи відсутні відомості про прийняття Великою Палатою Верховного Суду до свого провадження справи №280/5808/23, а отже правові підстави для зупинення провадження у справі №913/28/25 відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
22.11.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та КНП «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» (споживач) укладено договір постачання природного газу № 11-1182/21-БО-Т (EIC-код споживача 56XS00001RBIT00F), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором використовується споживачем для своїх власних потреб. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (п. 1.3 договору).
Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 225,554 тис. куб. метрів.
Відповідно до п. 3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідальному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 договору).
Споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між оператором(ами) ГРМ т/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (3.5.1 договору). На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі - акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2. договору).
Згідно з п. 3.5.3 договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Відповідно до п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи оператора ГТС (п. 3.6. Договору).
Відповідно до п. 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00 грн.
Згідно з п. 4.3. договору загальна вартість цього договору на дату укладання становить 3111517,43 грн, крім того ПДВ - 622303,49 грн, разом з ПДВ - 3733820,92 грн.
Оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснювати оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду (п. 5.1 договору).
Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 5.1 цього договору (п. 5.3 договору).
Згідно з п. 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків згідно з цим договором внаслідок настання форс -мажорних обставин, що виникли після укладання договору, і сторони не могли передбачити їх. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс - мажорних обставин (п. 10.2 договору). Сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства (п. 10.3 договору). Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 10.4 договору).
Даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. договору).
В матеріалах справи містяться не підписані відповідачем акти приймання - передачі природного газу: від 30.11.2021 за листопад 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито 6,85449 тис. куб. м. на суму 113469,19 грн; від 31.12.2021 за грудень 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито 28,10900 тис. куб.м. на суму 465316,25 грн; від 31.01.2022 за січень 2022 року, відповідно до якого відповідачем спожито 31,92600 тис. куб.м. на суму 528502,86 грн.; від 28.02.2022 за період лютого 2022 року, відповідно до якого відповідачем спожито 20,49000 тис. куб.м. на суму 339191,36 грн.
Крім того, в матеріалах справи міститься лист ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 20.08.2024, в якому повідомляється, що в Інформаційній платформі споживач з EIC- кодом 56XS00001RBIT00F був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» у період з 25.11.2021 по 28.02.2022. Обсяг природного газу, використаний споживачем з EIC- кодом 56XS00001RBIT00F за період з 25.11.2021 по 28.02.2022 та внесений в алокацію постачальника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», становить: з 25.11.2021 по 30.11.2021 - 6854,49 куб.м., з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 28109,00 куб. м., з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 31926,00 куб.м., з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 20490,00 куб. м. До листа додано Інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС- кодом 56XS00001RBIT00F в період з 25.11.2021 по 28.02.2022, відповідно до якої остаточна алокація за листопад 2021 складає 6854,49 куб.м., грудень 2021 - 28109,00 куб. м., січень 2022 - 31926,00 куб.м., лютий 2022 - 20490,00 куб. м.
Також, матеріали справи містять дані інформаційної платформи щодо по обового споживання природного газу відповідачем за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року.
За змістом інформації про надходження коштів на рахунки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», наданої АТ «Ощадбанк», споживачем за договором у 2021, 2022 роках фактично сплачено 1119488,59 грн.
Між позивачем та відповідачем підписаний акт звіряння розрахунків за період 01.11.2021 - 31.05.2024, відповідно до якого станом на 31.05.2024 залишок суми складає 326991,07 грн.
Позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати за поставлений газ у розмірі 326991,07 грн., звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення боргу у загальному розмірі 500742,21 грн., у тому числі: основний борг у сумі 326991,07 грн., пеня у сумі 69071,26 грн., 3% річних у сумі 22640,44 грн., інфляційні втрати у сумі 82039,44 грн. При цьому позивач зазначає, що ним направлялися відповідачу акти приймання - передачі природного газу за період з листопада 2021 року по лютий 2022 року, проте відповідач не повернув підписані акти за ці періоди, тому обсяги газу встановлювалися відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.
Відповідач у відзиві на позов просить відмовити в задоволенні вимог в частині стягнення пені у сумі 69071,26 грн та 3% річних у сумі 22640,44 грн, посилаючись на положення ст. 551 ЦК України, 233 ГК України, та зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, та/або доказів настання негативних наслідків та понесення ним збитків саме в результаті порушення умов договору. Також, відповідач просить врахувати період простою в його діяльності, а також подальшу діяльність без документів, які залишились на тимчасово окупованій території.
Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов укладеного договору постачання природного газу №11-1182/21-БО-Т від 22.11.2021 позивач поставив відповідачу природний газ загальним об'ємом 87,37949 тис. куб. метрів на загальну суму 1446479 грн 66 коп. Судом враховано, що акти приймання-передачі природного газу за грудень 2021, січень -лютий 2022 були направлені позивачем на електронну адресу відповідача, яку було зазначено в договорі. При цьому оскільки відповідачем не було надано позивачу актів розподілу природного газу, позивач, керуючись приписами п.3.5 договору постачання природного газу №11-1182/21-БО-Т від 22.11.2021, визначив обсяг спожитого споживачем природного газу у спірний період відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, та складено акти приймання передачі природного газу в листопаді 2021 від 30.11.2021 в обсязі 6,84559 тис.куб.метрів на загальну суму 113469 грн 19 коп., в грудні 2021 від 31.12.2021 на загальну суму 465316 грн 25 коп., в січні 2022 від 31.01.2022 в обсязі 31,92600 тис.куб.метрів на загальну суму 528502 грн 86 коп. з ПДВ та в лютому 2022 року від 28.02.2022 в обсязі 20,49000 тис.куб.метрів на загальну суму 339191 грн 36 коп. з ПДВ. При цьому, будь яких заперечень, претензій, зауважень щодо складених актів приймання-передачі та поставленого природного газу в обсягах, зазначених в актах, відповідачем на адресу позивача не направлялось, обґрунтованої відмови від підписання вказаних актів відповідачем не заявлялось. Таким чином, не надавши позивачу обґрунтовану відмову від підписання актів приймання передачі природного газу в листопаді, грудня 2021, січні - лютому 2022, відповідач фактично погодив поставку природного газу за період з листопада 2021 по лютий 2022 в розмірі 87,37949 тис.куб.метрів на загальну суму 1446479 грн 66 коп. Доказів того, що використані позивачем дані, розміщені Оператором ГТС на Інформаційній платформі щодо остаточної алокації відбору газу відповідача за спірний період, є неповними чи недостовірними, або такими, що відрізняються від даних самого споживача, відповідачем до суду надано не було. Разом з цим, місцевим господарським судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача є: вул. Центральна, буд.6, смт. Марківка, Старобільський район, Луганська область, 92400. Тому, посилаючись на положення статей 13 та 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» суд першої інстанції зазначив, що в період тимчасової окупації Марківської селищної територіальної громади починаючи з 24.02.2022, постачання Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» природного газу Комунальному некомерційному підприємству «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» відповідно до положень 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є забороненим. За таких обставин, за розрахунком суду, враховуючи дані інформаційної платформи Оператора ГТС щодо остаточної алокації відборів споживача - Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» (ЕІС-код 56XS00001RBIT00F), об'єм та вартість поставленого позивачем Комунальному некомерційному підприємству «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» природного газу за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 складає 19,234 тис.куб.метрів на загальну суму 318399,54 грн. На підставі викладеного місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення основного боргу за поставлений природний газ за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню частково в сумі 318399,54 грн. В іншій частині вимога позивача про стягнення основного боргу за поставлений газ за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 не є законною та обґрунтованою. Крім того, суд першої інстанції враховуючи положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦЦ України місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 20721,38 грн., а також про доцільність зменшення належних до стягнення з відповідача відсотків річних на 50% до 11320,22 грн. Перевіривши, наданий відповідачем розрахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив про наявність помилок у розрахунку, тому здійснивши власний розрахунок дійшов висновку, що розмір інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2022 за загальний період з травня 2022 по липень 2024 року на суму боргу 318399,54 грн. становить 79883,90 грн.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення: 8591,53 грн основного боргу; 11320,22 грн - трьох процентів річних; 48349,88 грн - пені, 2155,54 грн - інфляційних втрат, колегія суддів переглядає рішення суду в цій частині.
Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Місцезнаходженням відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та договору було: вул. Центральна, буд.6, смт. Марківка, Старобільський район, Луганська область, 92400.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 від 22.12.2022, а також згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, датою тимчасової окупації Марківської селищної територіальної громади Старобільського району Луганської області визначено 24.02.2022.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.05.2025 зупиняв апеляційне провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №908/1162/23.
Так, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.
Об'єднана палата зазначила, що у справі № 908/1162/23, як і у справі №910/9680/23 (від висновків Верховного Суду у якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022 року, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022 року. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, у постанові у справі №908/1162/23 Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.
Відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача з 24.02.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону № 1207-VII, позивач у даний період не мав право здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.
З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений газ за період 24.02.2022 - 28.02.2022 у розмірі 8591,53 грн основного боргу є законним та обґрунтованим.
Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Приписами ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України (чинної станом на час ухвалення оскаржуваного рішення) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Вирішуючи питання про зменшення пені, судом першої інстанції, було правомірно враховано таке: 1) відповідач є підприємством яке здійснює господарську некомерційну діяльність спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку, та фінансується за рахунок місцевого бюджету, 2) ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (сумлінне та своєчасне проведення розрахунків до повномасштабного вторгнення на територію України); 3) відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача; 4) окупацію території України (смт. Марківка), внаслідок чого нормальна та повноцінна діяльність відповідача є об'єктивно неможливою; 5) розмір штрафних санкцій становить більше 20% суми основної заборгованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням обставин справи в їх сукупності та ступеня виконання зобов'язання можливо зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 20721,38 грн., та відповідно відмовити у стягненні пені в частині 48349,88 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, з урахуванням балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи позивача щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискреційні повноваження для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Водночас, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру 3% річних, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Колегія суддів зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також, при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
У постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Отже, з огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) викладено висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Для забезпечення передбачуваності правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначити, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Враховуючи, що сторони в договорі встановили розмір річних - 3% річних, тобто мінімальний розмір процентів річних, що передбачений законом, тому відсутні правові підстави для зменшення їх розміру.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних на суму 326991,07 грн. у розмірі 22640,44 грн., колегія суддів дійшла висновку, що він є арифметично невірний, оскільки позивачем не враховано положення статей 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Здійснивши розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період з 16.04.2022 по 05.08.2024 з урахуванням встановленої судом суми заборгованості 318399,54 грн., колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованою до стягнення є сума трьох процентів річних у розмірі 22045,58 грн.
Перевіривши, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з травня 2022 по липень 2024 року на суму 326991,07 грн в розмірі 82039,44 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем допущено помилки, а саме не враховано положення ст. 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Тому обґрунтованою до стягнення є сума інфляційних втрат у розмірі 79883,90 грн з урахуванням суми боргу 318399,54 грн
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України).
Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 1, 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25 змінити, виклавши п. 2 його резолютивної частини у такій редакції:
« 2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» (92400, Луганська обл., Старобільський р-н, селище міського типу Марківка(з), вул. Центральна, будинок 6, код ЄДРПОУ 01983677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42399676) заборгованість за договором постачання природного газу №11-1182/21-БО-Т від 22.11.2021 в розмірі 441050,40 грн., з яких: 318399,54 грн - заборгованість за основним зобов'язанням, 20721,38 грн - пеня, 22045,58 грн. - 3% річних, 79883,90 грн- інфляційні втрати, витрати зі сплати судового збору в сумі 5292,60 грн.».
В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 24.03.2025 у справі №913/28/25 залишити без змін.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Марківська багатопрофільна лікарня Марківської селищної ради» (92400, Луганська обл., Старобільський р-н, селище міського типу Марківка(з), вул. Центральна, будинок 6, код ЄДРПОУ 01983677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42399676) 553,43 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 29.12.2025.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя М.М. Слободін