ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
про залишення апеляційної скарги без руху
"29" грудня 2025 р. Справа № 903/975/25
Головуючий суддя (суддя-доповідач у справі) Північно-західного апеляційного господарського суду Петухов М.Г., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025
(ухвалене о 13:10 год. у м. Луцьку, повний текст складено 18.11.2025)
у справі № 903/975/25 (суддя Якушева І.О.)
за позовом Волинського обласного центру зайнятості
до ОСОБА_1
про стягнення 250 000 грн
Господарський суд Волинської області рішенням від 12.11.2025 у справі № 903/975/25 позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 кошти мікрогранту у сумі 250 000 грн, зарахувавши їх на рахунок Акціонерного товариства "Ощадбанк". Стягнув з ОСОБА_1 на користь Волинського обласного центру зайнятості 3 750 грн витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі № 903/975/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Також до апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі №903/975/25.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, перевіривши відповідність їх вимогам Господарського процесуального кодексу України, суд встановив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.
Статтею 258 ГПК України встановлені вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст.258 ГПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається скарга;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку та електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) рішення або ухвала, що оскаржується;
5) у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо);
6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;
7) клопотання особи, яка подала скаргу;
8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується;
9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
В той же час, апеляційний господарський суд вказує, що апеляційна скарга є неповною, оскільки частково, її текст є обрізаним.
Вказане підтверджується і Актом Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2025, відповідно до якого при надходженні на підсистему "Електронний суд" апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 по справі №903/975/25, яка надійшла 17.12.2025, було виявлено відсутність частини тексту апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана апеляційна скарга, оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 258 ГПК України.
Тому, скаржниці слід подати нову редакцію апеляційної скарги, оформлену з дотримання положень ст. 258 ГПК України та докази надсилання нової редакції апеляційної скарги іншому учаснику справи, з яких буде вбачатися перелік надісланих документів.
Відповідно до ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема докази сплати судового збору.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний господарський суд зазначає, що до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, відповідно до п.п.6 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Як вбачається, із вимог апеляційної скарги, скаржниця оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 по справі №903/975/25 в повному обсязі, а тому ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на вказане рішення слід було сплатити судовий збір у розмірі 4 500 грн (250 000 грн х 1,5% х 150 % х 0,8).
Щодо строку апеляційного оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі №903/975/25.
Згідно із ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Оскаржене рішення ухвалене 12.11.2025, а його повний текст складено 18.11.2025, а тому, з урахуванням норм ст.256 ГПК України та вихідними днями, останнім днем подання апеляційної скарги на вказане судове рішення було 08.12.2025.
Проте, як вбачається із відмітки системи Електронний суд, через котру була подана апеляційна скарга, остання була подана 17.12.2025, тобто із пропуском строку на апеляційне оскарження.
Мотивуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржниця посилається на те, що вона не була присутня при його оголошенні, а повний текст оскаржуваного рішення отримано 15.12.2025 за заявою про його видачу.
Крім того вказує, що вона не могла раніше отримати повний текст рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі №903/975/25, оскільки періодично виїжджала за кордон для лікування свого сина.
Розглядаючи таке клопотання, суд апеляційної інстанції враховує таке.
Норми ГПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).
Доступність права на оскарження у зв'язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі "Скорик проти України" Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубак проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином Європейський суд з прав людини роз'яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини слідує, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).
Таким чином, суд зважає на те, що підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги та підтверджені належними доказами.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями Господарського процесуального кодексу України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Підставою поновлення строку заявник визначає, як неотримання повного тексту оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно із п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє (ч. 7 ст. 242 ГПК України ).
За приписами ч. 1 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Як убачається із довідки про доставку електронного листа, рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі №903/975/25 було доставлене в електронний кабінет скаржниці 19.11.2025 о 04:04 год., а тому вважається врученим 19.11.2025 (а. с. 139).
Отже, скаржниця отримала повний текст оскаржуваного рішення ще 19.11.2025 в електронний кабінет.
Щодо доводів скаржниці про те, що до 15.12.2025 вона не могла отримати повний текст рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі №903/975/25, оскільки перебувала закордоном, то суд апеляційної інстанції вказує, що із доданої до апеляційної скарги копії закордонного паспорту скаржниці вбачається, що хронологічно останній виїзд із Республіки Польща відбувся 30.10.2025 в пункті пропуску "Зосин-Устилуг".
Доказів відсутності на території України в період ухвалення оскаржуваного рішення та складання його повного тексту скаржницею не надано.
Тому доводи скаржниці, наведенні у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не є беззаперечним та абсолютним свідченням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Тобто, скаржницею не вказано непереборних та об'єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги та не надано належних доказів на підтвердження вказаного.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Однак, таких обставин скаржницею не наведено.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010)
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004).
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06).
За наведеного, апеляційний господарський суд зауважує, що скаржниця пропустила строк на апеляційне оскарження рішення суду, а підстави для поновлення такого строку, наведені скаржницею, є неповажними та спростовуються наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тому, скаржниці необхідно подати до суду апеляційної інстанції мотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, в якому вказати інші підстави для поновлення строку.
Також, суд бере до уваги, що клопотання про поновлення строку, в силу вимог ст. 258 ГПК України, є додатком до апеляційної скарги, а тому має бути надіслане іншому учаснику справи, а докази такого надіслання - подані суду.
За приписами ч. 2 ст. 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржницею не виконано вимоги статті 258 ГПК України, що відповідно до вимог статті 260 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Відповідно до ч.2 ст.174 ГПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, скаржниці необхідно подати до суду апеляційної інстанції нову редакцію апеляційної скарги, оформлену з дотримання положень ст. 258 ГПК України, мотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, в якому вказати інші підстави для поновлення строку, докази надсилання нової редакції апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку іншому учаснику справи, з яких буде вбачатися перелік надісланих документів, докази сплати судового збору у розмірі 4 500 грн в порядку визначеному Законом України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Визнати неповажними підстави, наведені ОСОБА_1 в обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі № 903/975/25.
2. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку апеляційного оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі № 903/975/25.
3. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2025 у справі № 903/975/25 - залишити без руху.
4. Зобов'язати скаржницю - ОСОБА_1 усунути, протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки та надати суду нову редакцію апеляційної скарги, оформлену з дотримання положень ст. 258 ГПК України, мотивоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, в якому вказати інші підстави для поновлення строку, докази надсилання нової редакції апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку іншому учаснику справи, з яких буде вбачатися перелік надісланих документів, докази сплати судового збору у розмірі 4 500 грн в порядку визначеному Законом України "Про судовий збір".
5. Роз'яснити скаржниці, що при невиконанні вимог цієї ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається скаржнику.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею-доповідачем та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач Петухов М.Г.