ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 грудня 2025 року Справа № 906/976/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 07.10.2025
(ухвалене у м. Житомирі)
у справі № 906/976/25 (суддя Шніт А.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Доменант"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22"
про стягнення 269 984 грн 66 коп.
Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Доменант" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмежено відповідальністю "Агрополісся-22" 269 984 грн 66 коп., з яких: 192 816 грн основного боргу; 19 323 грн 86 коп. пені; 57 844 грн 80 коп. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов Договору поставки нафтопродуктів №25 від 02.01.2025 в частині здійснення оплати за поставлений товар.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення суми неустойки.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 07.10.2025 у справі № 906/976/25 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмежено відповідальністю "Агрополісся-22" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Доменант" 192 816 грн основного боргу, 18 832 грн 58 коп. пені, 57 844 грн 80 коп. штрафу та 4 042 грн 40 коп. судового збору. Відмовив у задоволенні позову в частині вимоги щодо стягнення 491 грн 28 коп. пені.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином виконав зобов'язання за договором щодо поставки палива дизельного ДП-Л-Євро5-В0 у кількості 4 170,911 літрів на суму 192 816 грн.
Оскільки відповідач не надав доказів оплати поставленого товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення 192 816 грн заборгованості та задовольнив її у повному обсязі.
Задовольняючи частково позов в частині стягнення сум неустойки, суд вказав про помилки, допущенні в розрахунку пені.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 525, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 611, 626, 627, 628, 629, 655, 662, 663, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Житомирської області від 07.10.2025 у справі № 906/976/25 скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
В разі коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси, що заслуговують на увагу.
На цей час відповідач перебуває у скрутному фінансовому, становищі, що зумовлено об'єктивними обставинами господарської діяльності, зокрема зниженням обсягів реалізації продукції, затримками розрахунків контрагентів та збільшенням витрат на забезпечення функціонування підприємства. Зазначене унеможливлює повне та своєчасне виконання фінансових зобов'язань, однак відповідач вживає заходів для стабілізації фінансового стану та подальшого виконання зобов'язань.
На підставі вищезазначених обставин відповідач не мав змоги вчасно сплатити кошти по договору поставки, а тому виникло прострочення заборгованості з оплати товару.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення у господарській діяльності позивача чи завдання останньому збитків саме в результаті порушення відповідачем умов спірного договору, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, вважає за доцільне просити суд зменшити розмір нарахованих відповідачу суми штрафних санкцій, оскільки таке зменшення буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям.
За наведеного скаржник вважає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини, які мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які не були доведеними належними, допустимими та достовірними доказами та неправильно застосував норми матеріального права.
До апеляційної скарги відповідачем додано новий доказ у справі, а саме: копію претензії №89 від 18.09.2025.
Позивач подав суду апеляційної інстанції відзив, у якому вказує таке.
Аргументи та обставини, викладені в апеляційній скарзі не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а також відповідач не довів неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Відповідач не повідомляв позивача про обставини, внаслідок яких відповідач не мав змоги вчасно сплатити кошти по договору поставки, а також відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи в суді першої інстанції, відповідно мав можливість надати свої аргументи та доводи у відзиві на позовну заву, проте відповідач не скористався своїм правому порядку, передбаченому статтею 165 ГПК України.
Звертає увагу суду на те, що відповідач не надав докази неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Уклавши договір поставки нафтопродуктів № 25 від 02.01.2025 відповідач погодився з умовами цього договору, в тому числі і з наслідками, передбаченими за невиконання зобов'язань за договором.
Просить рішення Господарського суду Житомирської області від 07.10.2025 у справі №906/976/25 залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
Щодо доданої відповідачем до апеляційної скарги претензії № 89 від 18.09.2025, суд апеляційної інстанції вказує таке.
Відповідно до ч. 3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає. В той же час, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Суд апеляційної інстанції також бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов'язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів враховує, що відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а. с. 21).
Апеляційний господарський суд відмічає, що відповідач не обґрунтовує причин неподання відповідного доказу суду першої інстанції із підкріпленням їх відповідними доказами.
Тому суд апеляційної інстанції новий доказ не приймає та не надає йому оцінки.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 02.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Доменант" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмежено відповідальністю "Агрополісся-22" (надалі - покупець, відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів №25 (далі - Договір; а. с. 7-8).
За умовами п.1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, (надалі іменується "товар"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що вид нафтопродуктів (найменування), одиниці виміру та кількість товару, що підлягає передачі за цим договором, визначаються сторонами та відображаються в рахунках-фактури, видаткових накладних.
Поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок на поставку товару (електронних чи усних), що мають містити найменування товару, кількість, ціну, строк та інші умови поставки товару (п.2.2. Договору).
У п.2.3. Договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником у строки, визначені у заявці на поставку товару, до цього договору.
Ціна товару визначається сторонами та відображається в рахунках-фактури, видаткових накладних (п.4.1. Договору).
Відповідно до п.5.2. Договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100 % (ста відсотків) за кожну партію товару протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання відповідного рахунку-фактури постачальника. У випадку, якщо товар був переданий покупцю до здійсненої ним попередньої оплати, покупець зобов'язаний провести повну оплату такого товару протягом 1 (одного) робочого дня з моменту отримання такого товару.
У п.6.2. Договору сторони погодили, що покупець несе відповідальність за порушення строків оплати товару, і на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов'язання за кожний день прострочення. У разі прострочення покупцем оплати за товар на строк більше ніж 30 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% (тридцять відсотків) від простроченої суми оплати за товар.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками сторін та діє до 31.12.2025, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному договору (п.9.1. Договору).
Договір підписаний повноважними представниками сторін та їх підписи скріплені печатками товариств.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 в кількості 4 170,911 літрів на загальну суму 192 816 грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №247 від 04.04.2025 (а. с. 9).
Відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) Р247 від 04.04.2025 відповідач отримав паливо дизельне ДП-Л-Євро5-В0 в кількості 4 170,911 літрів (а. с. 9 на звороті).
Як вказує позивач, відповідач не провів оплату за поставлений 04.04.2025 товар.
У зв'язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 192 816 грн боргу. Також позивач нарахував та заявив до стягнення неустойку, а саме: 19 323 грн 86 коп. пені; 57 844 грн 80 коп. штрафу.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Враховуючи, що скаржник фактично оскаржує рішення Господарського суду Житомирської області від 07.10.2025 у справі № 906/976/25 в частині стягнення сум неустойки в повному обсязі, без їх зменшення судом першої інстанції, то апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах цих вимог.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, Господарським судом Житомирської області встановлено, що між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору поставки нафтопродуктів № 25 від 02.01.20025 на виконання якого позивач передав у власність відповідача товар, а відповідач мав його оплатити, однак останній не виконав такі зобов'язання, в зв'язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом, а також нарахував та заявив до стягнення неустойку.
Як зазначено судом апеляційної інстанції вище, позивач просив стягнути з відповідача 192 816 грн боргу, 19 323 грн 86 коп. пені та 57 844 грн 80 коп. штрафу.
Суд першої інстанції встановив, що розрахунок штрафу є законним, обґрунтованим та арифметично вірним. В той же час, при обрахунку пені позивачем допущені помилки, а тому її обґрунтований розмір становить 18 832 грн 58 коп.
Проти вказаного, не заперечує ні позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Доменант", ні відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22".
Щодо зменшення пені.
Вирішуючи питання чи допускається подання клопотання про зменшення штрафних санкцій під час розгляду справи у судів апеляційної інстанції, якщо сторона не зверталася з таким клопотанням до суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції враховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2023 у справі №909/1033/21 дійшов висновку, що оскільки суд, у тому числі суд апеляційної інстанції, може вирішити питання про зменшення штрафних санкцій за власною ініціативою, та обставина, що відповідач заявив відповідне клопотання лише на стадії апеляційного перегляду справи, не свідчить про незаконність рішення суду апеляційної інстанції про зменшення розміру пені та штрафу.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні. Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.
Суд зазначає, що у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Суд виходить з того, що положення статті 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: "зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі № 915/1037/23 у подібних правовідносинах.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що в силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Проаналізувавши матеріали справи, апеляційний господарський суд відмічає, що відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи судом першої інстанції, не скористався правом подати відзив на позовну заяву та/або докази на підтвердження поважності причин невиконання своїх зобов'язань, котрі могли би бути враховані судами, а поданий на стадії апеляційного перегляду доказ, не взятий судом до уваги, з процесуальних міркувань, викладених вище.
Отже, відповідачем не доведено свій скрутний фінансовий стан.
При цьому, суд враховує, що загальний розмір неустойки, присуджений до стягнення із відповідача, становить 39,77% від суми заборгованості. При цьому, із них, 30 % це штраф, котрий обумовлений сторонами в Договорі.
Тому, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення сум неустойки, котра підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача за оскарженим рішенням суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про стягнення із відповідача на користь позивача 18 832 грн 58 коп. пені, 57 844 грн 80 коп. штрафу.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 07.10.2025 у справі № 906/976/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" - без задоволення.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 07.10.2025 у справі № 906/976/25 - без змін.
2. Справу № 906/976/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.