26 грудня 2025 року
м. Харків
справа № 953/5261/25
провадження № 22-ц/818/5282/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Люшні А.І., Пилипчук Н.П.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року у складі Кіндера В.А.,-
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку(доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення донькою повноліття та за попередній період з 01.03.2022 по 01.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони у справі перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 2008 року. Від подружнього життя у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До кінця 2021 року разом мешкали і вели спільне домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом спільного життя у позивача з відповідачем були роздільні бюджети. Відповідач не брав участі у фінансовому забезпеченні дитини, окрім основного харчування. З моменту домовленості між сторонами у 2019 році та до березня 2022 року відповідач сплачував позивачу на всі витрати для дитини 3000,00 грн, що зі слів відповідача становило четверту частину від його доходу. В березні 2022 року позивач разом із дитиною виїхали до Франції, де наразі проживають. В 2023 році позивачу із податкових декларацій стало відомо про фактичні доходи відповідача, які значно перевищували раніше заявлені ним. З березня 2022 року неодноразово просила відповідача сплачувати аліменти в розмірі частини від реального доходу зазначеного в деклараціях, однак відповідач систематично ухилявся від надання матеріальної допомоги, у зв'язку з чим змушена звернутись до суду з даною позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, втому числі за минулий період.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 30 травня 2025 року і до досягнення дитини повноліття.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Судом взято до уваги, що відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дитини та те, що позовні вимоги є обґрунтовані та доведені.
В іншій частині позовних вимог відмовлено, оскільки позивачкою не надано доказів факту ухилення відповідача від сплати аліментів, доведення якого відповідно до вимог закону є обов'язковою підставою для стягнення аліментів за попередній період.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині відмовлених вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між сторонами була домовленість щодо його участі в утриманні доньки, проте тривалий час відповідач зазначену домовленість не виконував, що підтверджується належними доказами, яким суд безпідставно не надав оцінки та дійшов помилкового висновку про недоведеність позову в цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Рішення переглядається в частині відмовлених позовних вимогах. В іншій частині рішення не оскаржується.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 серія НОМЕР_1 , її батьком є відповідач у цій справі - ОСОБА_2 , матір'ю - позивачка ОСОБА_1 .
Відповідно до перекладу довідки про місце проживання з французької мови на українську, ОСОБА_4 мешкає в м. Енсісайм, Франція.
У судовому засіданні встановлено, що дитина проживає з матір'ю. Домовленості між батьками щодо способу утримання дітей, на теперішній час, не досягнуто.
На підтвердження вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, позивачем надана роздруківка переписки із відповідачем позивач стверджує, що між сторонами існувала домовленість щодо сплати відповідачем коштів на утримання дитини в розмірі четвертої частини доходів, що в 2019 році становило три тисячі гривень.
В судовому засіданні представник позивача підтвердила, що позивач отримувала грошові кошти шляхом безготівкового перерахунку через термінал, однак ці кошти перераховувала бабуся дитини, перерахунок коштів носив безсистемний характер, без зазначення призначення платежу, а тому ці кошти не можуть вважатись отриманими від позивача в якості аліментів.
У заяві представника відповідача від 30.06.2025 стверджується, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо розміру та порядку сплати аліментів. Скріншоти з листування містять лише фрагмент їх спілкування у різний проміжок часу, що не дозволяє здійснити їх повний аналіз та встановити яких саме домовленостей досягли сторони. Окрім того, в підтвердження надання коштів на утримання дитини представником відповідача надано копії 53 квитанцій на загальну суму 251350,00 грн, що були перераховані позивачу в період березень 2024 - березень 2025 року. Додатково були надані також копії квитанцій за 2023 рік.
Допитаний свідок ОСОБА_5 , бабуся дитини, в судовому засіданні стверджувала про доброзичне ставлення до дитини, як зі своєї сторони, так і зі сторони відповідача. Дійсно, протягом 2023-2025 років перераховувала через банківський термінал кошти на утримання внучки. Грошові кошти для перерахунку через термінал надавав син, тобто відповідач у цій справі. Особиста участь свідка в допомозі внучці становила загалом 800 евро, які вона подарувала готівкою, а також додатково зі своєї особистої картки перераховувала кошти на сплату послуг репетитора.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов'язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку.
Згідно ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:
- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;
- неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі №635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі №672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі №756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.
Також під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють пряму відмову від надання утримання, а також різні дії (бездіяльність) зобов'язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів.
Враховуючи встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту умисного ухилення відповідача від виконання обов'язку щодо утримання дитини у з 01.03.2022 по 01.05.2025. У зв'язку з цим вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
За правилами, передбаченими пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги викладених судом висновків не спростовують, скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.
Підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 26.12.2025.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді А.І. Люшня
Н.П. Пилипчук