СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18953/23
пр. № 2/759/228/25
24 грудня 2025 рокуСвятошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Шум Л.М.
за участю секретаря: Дубини Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві позов розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Уко-Капітал", третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про витребування майна із чужого незаконного володіння,-
У жовтні 2023року позивачка ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Головко І.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ "ФК "Уко-Капітал", третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації в якому просить суд:визнати за позивачем майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житловою площею 26,8 кв.м. згідно договору № 778/ІІ-У від 01.08.2008р. про участь у Фонді фінансування будівництва, договору про відступлення майнових прав №778М/ІІ-У від 29.10.2008р. укладених між позивачем та ТОВ «ФК «УКО-КАПІТАЛ»;скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровану 20.01.2017р. приватним нотаріусом КМНО Черток Іриною Володимирівною (номер відомостей про речове право 18646926) на ім'я ОСОБА_2 ;витребувати від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1122646380000) на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 серпня 2008 р. між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «УКО-КАПІТАЛ» було укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва (надалі ФФБ). Пунктом 1.3. договору встановлено, що фізична або юридична особа стає Довірителем ФФБ за умови передачі коштів в управління Управителю ФФБ та укладання з Управителем ФФБ договору про участь у ФФБ. У виконання умов даного договору позивач зарахувала на розрахунковий рахунок управителя ТОВ «ФК «УКО-КАПІТАЛ» та передала в управління грошові кошти в сумі 542 117,50 гривень з метою отримання у власність житла (об'єкта інвестування), а саме: однокімнатної квартири площею 56 кв.м. на 20му поверсі за будівельною адресою: житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування, розташовані в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та Бахмацької у Святошинському районі м. Києва . Оплата коштів за договором була здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними банківськими квитанціями.
29.10.2008р. позивач отримала свідоцтво №778/ІІ-У від 29.10.2008р. про участь у ФФБ виду «А» за програмою ТОВ «Укоінвестбуд» в якому підтверджується отримання управителем грошових коштів у повному обсязі. Зазначено, що забудовник зобов'язується за замовленням управителя організувати виготовлення та затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, організувати спорудження об'єкта будівництва на підставі проектно-кошторисної документації, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування довірителю в порядку та в строки, встановлені цим договором та правилами ФФБ. Запланована дата введення об'єкта будівництва в експлуатацію 30.06.2009р.
29.10.2008р. між позивачем та ТОВ «ФК «Уко-Капітал» було укладено договір №778М/ІІ-У про відступлення майнових прав за умовами якого позивач набула майнових прав на об'єкт інвестування, визначений у п.1.9. договору про участь у ФФБ, а також право єдиного і виключного інвестора об'єкту інвестування. За умовами договору позивач набула права отримання об'єкту інвестування у власність від забудовника після введення об'єкта будівництва в експлуатацію.
При укладанні вищевказаних договорів і подальших діях, зокрема сплачуючи у повному обсязі визначену у договорі грошову суму позивачка розраховувала на повне виконання договірних зобов'язань і з боку іншої сторони та на добросовісну поведінку інших учасників цивільних правовідносин. При цьому позивачка виходила з того, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Встановлені у свідоцтві від 29.10.2008р. про участь у ФФБ строки будівництва (30.06.2009р.) забудовником виконані не були. Згідно листів ТОВ «ФК «Уко-Капітал» надісланих позивачу у 2011-2012 роках запланована дата введення об'єкта будівництва в експлуатацію переносилась на іншу дату.
У березні 2011р. позивач виїхала з України на постійне проживання в Сполучені Штати Америки на навчання в Університет південної Каліфорніі.
18.03.2015р. приїхавши в Україну на декілька місяців позивач отримала технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 виконаний ТОВ «Інвестиції та проекти». На час видачі технічного паспорту житловому будинку була присвоєна поштова адреса, та змінена нумерація квартир, у зв'язку з чим об'єкт інвестування №130 за укладеним позивачем договором про участь у ФФБ від 01.08.2008р. отримав поштову адресу: АДРЕСА_3 , що відображено в технічному паспорті. Також позивачкою у цей час було отримано і ключі від квартири, яку вона неодноразово оглядала.
У період з липня 2015 року по травень 2022р. позивач постійно проживала в Сполучених Штатах Америки та не приїжджала в Україну. У травні 2022р. приїхавши в Україну позивач дізналась про те, що в квартирі встановлені нові двері та замки. В ОСББ «Олевський» повідомили позивачу, що в її квартирі нові власники. Офіс виконавчих органів ТОВ «ФК «Уко-Капітал» з якою позивачка уклала договір за адресою здійснення їх господарської діяльності припинив свою діяльність, офіційний сайт компанії в мережі інтернет не працює. Звернувшись за правовою допомогою до адвоката позивач отримала інформаційну довідку з реєстру речових прав на нерухоме майно та дізналась про вибуття квартири з її власності поза її волею у власність відповідача ОСОБА_2 .
Також з вказаной інформаційной довідки позивач дізналась про те, що до набуття квартири відповідачем майно було спочатку зареєстровано за гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 01.08.2008року, укладеного між ТОВ "Сосновий Квартал", а через 20 днів після цього перереєстровано на гр. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, який через 10 днів після цього продав квартиру відповідачу, яка стала її останнім набувачем. Таким чином ОСОБА_1 була позбавлена належного їй нерухомого майна протиправним, шахрайським шляхом, чим їй була завдана матеріальна шкода в особливо великих розмірах.
07.02.2022р. позивач звернулась до Святошинської окружної прокуратури міста Києва із заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України, щодо незаконного заволодіння її квартирою. 03.03.2023р. Святошинським управлінням поліції ГУНП у м. Києві було зареєстровано кримінальне провадження № 42023102080000021 за ч.4 ст.190 КК України. Позивач була визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування якого триває.
Позивач зазначає, що саме вона є інвестором за кошти якої і на підставі договору з якою був споруджений об'єкт інвестування та є власником майнових прав на цей об'єкт (тотожних праву власності), у зв'язку з чим на підставі статей 387, 388 ЦК України вважає, що її права підлягають захисту шляхом витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача із скасуванням державної реєстрації права власності на це майно зареєстрованого за ОСОБА_2 .
Ухвалою від 04.10.2023 року суд відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 04.10.2023 року заяву представника позивача адвоката Головко І.В. про забезпечення позову задоволено, заборонено відчуження та проведення інших реєстраційних дій з квартирою АДРЕСА_1 .
08.11.2023р. від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Вовк Н.Р. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на наступні обставини: 20.01.2017р. відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 . з ОСОБА_4 . Після укладання вказаного договору відповідач отримала ключи від квартири та оригінали документів на квартиру. 02.02.2017 року ОСОБА_2 зустрілась з представником позивача ОСОБА_5 де він озвучив про те, що ОСОБА_1 є законним власником квартири та надав підтвердні документи, наполягав на розірванні укладеного відповідачем договору купівлі-продажу. 09.02.2017р. квартира була опечатана слідчим ГУ НП у м. Києві Руденко Сергієм Сергійовичем у кримінальному провадженні №12017100080001040 від 06.02.2017р. Вважає, що укладений відповідачем договір купівлі-продажу квартири неможливо визнати нікчемним, оскільки правова підстава для укладення договору була, правова підстава не була визнана недійсною, жодний документ, який слугував підставою набуття права власності спочатку ОСОБА_4 , а потім ОСОБА_2 у 2017 році, не оскаржений, жодна дія органу влади, зокрема, щодо переходу права власності на квартиру, не визнана неправомірною. Позивач не надав обов'язкових документів, які слугують підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно. Позивач не лише не довів недобросовісність дій передостаннього і останнього власника спірної квартири, а й не намагався надати такі докази або довести такі обставини, посилаючись виключно на добросовісність позивача. Вважає, що позивач пропустила строк позовної давності щодо звернення до суду з вказаним позовом, не надала належних та допустимих доказів про те, що володіла спірною квартирою та те, що остання вибула з володіння позивача поза її волею.
28.11.2023р. від другого представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Тесленко Т.В. надійшли додаткові пояснення у справі згідно яких також просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що ОСОБА_1 не набувала права власності на вказану квартиру. Посилаючись на умови укладеного позивачем договору про участь у ФФБ зазначає про те, що позивач втратила право на спірну квартиру оскільки протягом двох місяців після введення об'єкта будівництва в експлуатацію без поважних причин не підписала акт приймання-передачі закріпленого за ним об'єкта інвестування. Зазначає, що згідно ЗУ «Про фінансові механізми і управління майном» управитель має право відкріпити об'єкт інвестування та продати його іншій особі, якщо інвестором порушено умови договору, тому квартиру належну позивачу відчужено в установленому порядку, набутий відповідачем як доброчесним набувачем об'єкт нерухомості не може бути витребуваний позивачем, оскільки остання не набувала права власності на об'єкт нерухомості. ОСОБА_2 є доброчесним набувачем, яка набула права власності в установленому порядку і яка користується своїм майном, проживає у квартирі що є об'єктом нерухомості з січня 2017 р., приймає участь в утриманні житлового будинку шляхом сплати комунальних платежів та інших нарахувань. Крім того, в квартирі зареєстрована та проживає малолітня дитина разом з відповідачем. ОСОБА_6 діяв на підставі довіреності виданої Вишневецькою позивачем посвідченою приватним нотаріусом КМНО Чорною Л.В. 16.07.2015р. А відтак виходячи з змісту довіреності позивач знала, або могла знати, що 20.01.2017 року ОСОБА_2 придбала квартиру номер АДРЕСА_1 .
11.03.2024р. від представника позивача адвоката Головко І.В. надійшла відповідь на відзив згідно якої заперечував доводи представників відповідача. До відповіді на відзив долучив письмові пояснення ОСОБА_1 від 15.02.2024р. посвідчені нотаріально приватним нотаріусом місті Лос-Анджелес, штату Каліфорнія Сполучених Штатів Америки. В обґрунтування зазначає, що проведення позивачем повних розрахунків за договором про участь у ФФБ підтверджується квитанціями, а також договором про відступлення позивачу майнових прав, що підтверджує необґрунтованість доводів сторони відповідача щодо втрати позивачем майнових прав. Посилання відповідача на норми ст. 20 ЗУ «Про фінансові механізми і управління майном» є неправильним тлумаченням норм матеріального права, оскільки згідно вказаної норми зазначається щодо припинення управління майном, а не втрати майнових прав інвестором будівництва. Зазначає, що з 2015 року по 2022 рік позивач постійно проживала за межами України в Сполучених Штатах Америки. Про вибуття квартири з її власності вперше дізналась у червні 2022 року коли приїхала в Україну з робочім відрядженням та не змогла відчинити двері квартири, після чого звернувши за правовою допомогою дізналась що квартира зареєстрована за відповідачем. Зазначає, що позивачу не відомо про існування кримінального провадження №12017100080001040 від 06.02.2017р. на яке посилається сторона відповідача. У 2017 році позивач не зверталась до поліції із заявою про вчинення злочину оскільки проживала за межами України. Згідно відповіді Святошинського УП ГУНП в м. Києві від 10.01.2024р. останнім дійсно проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №12017100080001040 від 06.02.2017р., проте процесуальний статус ОСОБА_1 у даному кримінальному проваджені не визначений. Витяг з ЄРДР або інших процесуальних документів сторона відповідача не надала, тому наявність цього кримінального провадження не підтверджує жодних юридичних фактів у даній справі. Зазначає, що у 2015 році позивач дійсно видавала нотаріальну довіреність на ім'я ОСОБА_6 та його брата ОСОБА_7 якою уповноважила вказаних осіб зареєструвати на її ім'я право власності на спірну квартиру. Письмовий договір доручення між позивачем та вказаними представниками за довіреністю не укладався. Позивач не уповноважувала представників на звернення від її імені до правоохоронних органів. Вказує, що навіть якщо представник від імені позивача дійсно звертався із заявою до органів поліції він робив це на власний розсуд та діяв поза межами повноважень наданих йому у цій нотаріальній довіреності та поза межами усної домовленості з позивачем. Видана позивачем нотаріальна довіреність не є підтвердженням обізнаності позивача про вибуття квартири з її власності. Проживаючи за межами України позивач не знала та не могла знати про те, що належні їй майнові права на квартиру можуть бути без її згоди перереєстровані на іншу особу на підставі нікчемних правочинів. Позивачка не отримувала від представників в Україні жодної інформації про порушення її права власності на квартиру та про осіб які його порушили. Вважає доводи відповідача про сплив позовної давності необґрунтованими. Додаткові пояснення адвоката Тесленко Т.В. вважає такими, що подані з порушенням встановленого судом процесуального строку на подання відзиву.
Ухвалою суду від 06.12.2024р. за клопотанням представника позивача адвоката Головко І.В. було витребувано у Департаменті з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради матеріали реєстраційних справ у паперовій формі, які були сформовані під час вчинення реєстраційних дій щодо спірної квартири вчинених приватним нотаріусом КМНО Кобелевою А.М., приватним нотаріусом КМНО Бочаровою С.В., приватним нотаріусом КМНО Черток І.В. Витребувані документи надійшли до суду та були долучені до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 09.07.2024р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 17.02.2025р. за клопотанням представника відповідача було залучено до участі у справі третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Службу у справах дітей Святошинської районної державної адміністрації міста Києва.
08.09.2025р. на адресу суду надійшла письмова заява вих. №02-09/25.1 від 02.09.2025р. від адвокатського Бюро «Тетяни Тесленко» код ЄДРПОУ 43456588 в якій зазначено про розірвання договору про надання правничої допомоги укладеного з відповідачем ОСОБА_2 в межах якого надавалась правова допомога адвокатом Тесленко Т.В. в даній цивільній справі.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Головко І.В. підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити. Надав усні пояснення ідентичні заявам по суті справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд», про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду від відповідача не надходило. Судом 09 жовтня 2025р. на офіційному веб-сайті судової влади України було розміщене оголошення про виклик відповідача в судове засідання на 06.11.2025 року об 12:00 у приміщенні Святошинського районного суду міста Києва. , її представник просив суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідач ТОВ "Фінансова Компанія "Уко-Капітал" в судове засідання не з'явилась, в порушення ч.6 ст. 14 ЦПК України не має зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд», про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку шляхом направлення повісток на зареєстровану адресу юридичної особи, які повернулися з відміткою пошти «відсутність адресата за вказаною адресою», заяви про розгляд справи за відсутності їхнього представника та відзиву на позов до суду не надходило.
Третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином у встановленому законом порядку. Подали письмову заяву №40-1961 від 23.10.2025р. про розгляд справи без присутності представника служби. Позовні вимоги підтримали підтримали, просили їх задовольнити та ухвалити рішення в інтересах дітей.
Суд, заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи в їх сукупності встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 01 серпня 2008 р. між ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал» (управитель) та ОСОБА_1 (довіритель) було укладено договір №778//ІІ-У про участь у Фонді фінансування будівництва (надалі ФФБ). За умовами договору довіритель зобов'язується передати управителю в управління грошові кошти з метою отримання довірителем у власність житла (об'єкта інвестування), а управитель зобов'язується прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені та за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених Правилами Фонду фінансування будівництва та цим Договором. Фонд фінансування будівництва є Фондом фінансування будівництва виду А за програмою ТОВ «Укоінвестбуд». Фізична або юридична особа стає Довірителем ФФБ за умови передачі коштів в управління Управителю ФФБ та укладання з Управителем ФФБ договору про участь у ФФБ.
Судом встановлено, що банківськими квитанціями виданими ВАТ «Піреус Банк МКБ» від 01.10.2008р. на суму 150000грн., 03.08.2008р. на суму 142000грн., 05.08.2008р. на суму 135000грн., 29.10.2008р. на суму 115117,50 грн., підтверджується сплата позивачем на рахунок ТОВ «ФК «Уко-Капітал» грошових коштів на загальну суму 542 117,50 грн. за об'єкт інвестування згідно вказаного договору про участь у ФФБ.
Пунктом 1.9. договору зазначено опис об'єкту інвестування що підлягає передачі доверителю після завершення будівництва, а саме: об'єкт будівництва - житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування, розташовані в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та Бахмацької у Святошинському районі м. Києва (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ); об'єкт інвестування - квартира; Поверх розташування - 20; Кількість кімнат - 1; Номер об'єкту інвестування: 130; Попередньо визначена загальна кількість вимірних одиниць об'єкту інвестування: 56,27 кв.м. Згідно п.4.5. договору після внесення позивачем коштів до ФФБ, Управитель закріплює за Довірителем відповідну кількість вимірних одиниць об'єкта інвестування з урахуванням поточної ціни вимірної одиниці об'єкта інвестування, що відображається в Свідоцтві про участь у ФФБ.
Судом встановлено, що 29.10.2008р. ТОВ «ФК «Уко-Капітал» на ім'я ОСОБА_1 видало свідоцтво №778/ІІ-У про участь у Фонді фінансування будівництва виду А за програмою ТОВ «Укоінвестбуд» в якому зазначено, що сума коштів, що передана Довірителем в управління Управителю складає 542 117,50 грн., запланована дата введення об'єкта будівництва в експлуатацію 30 червня 2009 р.
Судом встановлено, що 29.10.2008р. між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Уко-Капітал» було укладено договір №778М/ІІ-У про відступлення майнових прав за умовами якого ТОВ «ФК Уко-Капітал» передало, а ОСОБА_1 набула майнові права на об'єкт інвестування визначений у договорі про участь у ФФБ від 01.08.2008р. Згідно п. 2.1 договору довіритель набуває право отримання об'єкта інвестування у власність від забудовника після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, а також право єдиного і виключного інвестора об'єкта інвестування.
Згідно рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 21 січня 2013 року у справі №2-а/528/7/13 за позовом ОСОБА_8 до ІДАБК у м. Києві, треті особи ТОВ «Укоінвестбуд», ЗАТ «Концерн «ЕССЕ», ТОВ «Мегаполісстрой» зобов 'язано ІДАБК у місті Києві видати ТОВ «Укоінвестбуд» Сертифікат на закінчений будівництвом об'єкт: «Житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та Бахмацької у Святошинському районі міста Києва» (друга черга будівництва 27 поверх, третя та четверта черги будівництва) з показниками: загальна площа квартир 25 003,26 кв.м., площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень 871,9 кв.м., площа трансформаторної підстанції- 114,19 кв.м.
19.04.2013р. на підставі вищевказаного рішення ДАБІ у м. Києві було видано Сертифікат серії КВ №165131090375 та прийнято до експлуатації закінчений будівництвом об'єкт: житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування, розташовані в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та Бахмацької у Святошинському районі м. Києва (будівельна адреса: АДРЕСА_4 . У даному сертифікаті зазначається, що замовником об'єкту будівництва є ТОВ «Укоінвестбуд».
Згідно копії документів, що були витребувані у Департаменті з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради матеріали вбачається наступне:
17.12.2016р. приватним нотаріусом КМНО Кобелевою А.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний №33005554 від 19.12.2016р. прийнятого цим же приватним нотаріусом було проведено реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 , реєстрацій номер об'єкта нерухомого майна 1122646380000, номер запису про право власності 18117958. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №76197997 від 19.12.2016р. підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 01/08/08-СЗ-К144, виданий 01.08.2008, видавник: ТОВ "Сосновий Квартал" та ОСОБА_3 ; довідка про 100% оплату, серія та номер: 28/04-02, виданий 28.04.2009, видавник: ТОВ " Сосновий Квартал ".
Згідно договору купівлі-продажу майнових прав №01/08/08-СЗ-К144, укладеного 01.08.2008р. між ТОВ «Сосновий Квартал» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) продавець передає, а покупець купує майнові права на квартиру з будівельним АДРЕСА_5 . Орієнтовна загальна вартість майнових прав на об'єкту нерухомості в день укладення цього Договору складає - 268500,00 гривень. Згідно довідки про оплату 100% майнових прав на об'єкт нерухомості вих.. №28/04-02 від 28.04.2009р. виданої ТОВ «Сосновий Квартал» зазначається про сплату ОСОБА_3 100 % вартості майнових прав що складає 268500,00 гривень на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 . Продавець прийняв вказані грошові кошти та гарантує передачу покупцю вказаного нерухомого майна. Згідно акту приймання-передачі від 26.01.2015р. ТОВ «Сосновий Квартал» передало, а ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Загальна дійсна вартість квартири становить 268500,00 гривень. Згідно виписки зі списку інвесторів, за кошти яких ТОВ «Сосновий Квартал» збудовано квартири в будинку АДРЕСА_6 вих..№20/08-04 від 20.08.2015р. затверджених генеральним директором ТОВ «Сосновий Квартал» Заїка М.В. зазначається як інвестор квартири АДРЕСА_1 .
10.01.2017р. приватним нотаріусом КМНО Бочаровою С.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №33381265 від 10.01.2017р. прийнятого цим же приватним нотаріусом було зареєстровано перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 та проведено реєстрацію права власності за суб'єктом: ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_2 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №77887066 від 10.01.2017р. підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 16, виданий 10.01.2017, видавник: ПН КМНО Бочарова С.В.
Судом встановлено, що 20.01.2017р. приватним нотаріусом КМНО Черток І.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №33506464 від 20.01.2017р. прийнятого приватним нотаріусом КМНО Янцовою І.В. було зареєстровано перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 та проведено реєстрацію права власності за суб'єктом: ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №78543801 від 20.01.2017р. підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 40, виданий 20.01.2017, видавник: ПН КМНО Янцова І.В. Ціна продаж квартири становить 560860,00 гривень.
Судом встановлено, що будинок було введено в експлуатацію 19 квітня 2013 року.
Отже, строк для виконання позивачкою своїх обов'язків зі сприйняття об'єкта та завершення процедури інвестування сплив у червні 2013 року, проте жодних дій, спрямованих на реалізацію своїх прав та виконання передбачених договором і законом обов'язків, позивачка у цей період не вчинила.
У справі відсутні, як сам акт приймання-передачі, так і будь-які похідні документи, що могли б свідчити про завершення правовідносин інвестування та перехід до стадії речового права.
За відсутності цих юридичних фактів право власності у позивачки не виникло і не могло виникнути, а отже, вона не набула статусу власника спірної квартири ні у 2013 році, ні у будь-який інший час.
Саме з цієї причини подальші посилання позивачки на нібито порушене право власності є юридично неспроможними, оскільки відсутня фактична підстава, з якої таке право могло б походити.
Правове регулювання участі у фонді фінансування будівництва передбачає чітку залежність збереження спеціального майнового права інвестора від належного та своєчасного виконання ним своїх обов'язків. Закон не пов'язує існування такого права з формальним волевиявленням інвестора у будь-який момент часу, а навпаки встановлює правові наслідки його пасивної поведінки.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», у разі невиконання довірителем своїх зобов'язань управитель ФФБ має право відкріпити від нього об'єкт інвестування, що тягне припинення спеціального майнового права на відповідний об'єкт. Із моменту такого відкріплення управління майном припиняється, а довіритель втрачає право вимоги щодо об'єкта інвестування та вимірних одиниць цього об'єкта. Закон також передбачає, що після припинення спеціального майнового права управитель зобов'язаний здійснити розрахунки з довірителем у порядку, визначеному правилами фонду, і що відповідний об'єкт може бути надалі відчужений у встановленому законом порядку. У редакції цієї статті, що діяла до 2022 року, проведення якихось реєстраційних дій при здійсненні відкріплення - не передбачалося.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивачці, або її представникам, було фактично виплачено грошову компенсацію за вклад у ФФБ, так само як і не містять доказів протилежного.
Суду не надано відомостей про те, чи здійснювались такі розрахунки безпосередньо з позивачкою, чи могли вони бути проведені через її уповноваженого представника, зокрема ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності. Водночас сама по собі відсутність у матеріалах справи доказів отримання компенсації не може свідчити про те, що така компенсація фактично не виплачувалась.
Разом із тим питання проведення або непроведення грошових розрахунків між управителем ФФБ та інвестором не є тотожним питанню припинення спеціального майнового права на об'єкт інвестування. Закон не ставить можливість відкріплення об'єкта та припинення спеціального майнового права у залежність від активних дій довірителя щодо отримання компенсації або від факту звернення ним із відповідною вимогою. Пасивна поведінка інвестора не блокує реалізацію управителем передбачених законом повноважень щодо припинення управління майном та подальшого цивільного обігу об'єкта нерухомості.
Таким чином, навіть у разі, якщо позивачка не зверталась до управителя ФФБ з вимогою про повернення вкладених коштів або вважає, що такі кошти їй не були повернуті, це саме по собі не означає, що спеціальне майнове право на об'єкт інвестування зберігалося за нею після спливу встановлених законом строків. Питання можливих фінансових вимог позивачки до управителя ФФБ, у тому числі щодо повернення коштів або відшкодування збитків, мають вирішуватися в іншому процесі, з іншим предметом та підставами позову, і не можуть підміняти собою оцінку правомірності відчуження спірного об'єкта третім особам.
Станом на 2016-2017 роки позивачка не мала жодних чинних майнових прав на спірний об'єкт інвестування, а квартира перебувала у правовому режимі, який допускав її законне відчуження. За цих умов твердження про незаконність набуття права власності відповідачем ґрунтуються на помилковому ототожненні фінансових претензій інвестора з наявністю у нього речового або спеціального майнового права на об'єкт нерухомості.
Кому саме, на яких умовах передавався об'єкт інвестування перебуває поза межами правового впливу та поза межами правових інтересів позивача.
Система цивільного права України не оперує множинністю «типів власників», існування яких може бути предметом суб'єктивної оцінки або вибору. Єдиним способом набуття права власності на новостворений об'єкт нерухомого майна є його державна реєстрація. Саме це прямо та недвозначно встановлено статтею 331 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на новостворений об'єкт виникає виключно з моменту державної реєстрації такого права.
Матеріали справи підтверджують, що у довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачка не зазначена власником спірної квартири у будь-який період часу.
Допитана в судовому засіданні, свідок - голова правління ОСББ « Олевський » ОСОБА_9 , підтвердила, що у травні 2022 року, в умовах початку повномасштабного вторгнення, доступ до будинку був суттєво обмежений. Фактично будинок перебував під постійним наглядом, організованим самими мешканцями, які позмінно здійснювали чергування та контролювали вхід. За таких умов проникнення до будинку сторонніх, невідомих мешканцям осіб без відома правління ОСББ було неможливим. Особи, які не були ідентифіковані як мешканці або власники, до будинку не допускалися.
У цьому контексті твердження позивачки про те, що у травні 2022 року вона нібито виявила у спірній квартирі інших людей, які проживали там без її відома, не узгоджується з встановленими фактичними обставинами. З урахуванням режиму охорони будинку та фактичного контролю доступу, описана позивачкою ситуація не могла мати місця без відома ОСББ та мешканців будинку, про що свідок прямо зазначила у своїх показаннях.
Крім того,свідок, ОСОБА_9 повідомила суду, що протягом усього періоду з моменту введення будинку в експлуатацію вона знала лише одну сім'ю, яка фактично користувалася квартирою та сприймалася як її власники - сім'ю відповідача. Позивачку - ОСОБА_1 - свідок не бачила, не знала і не чула про неї як про особу, пов'язану зі спірною квартирою. У документах про власників, що були передані ОСББ юрособою що до того забезпечувала питання сплати та надання житлово-комунальних послуг та утримання будинку така особа не значилася. За весь час існування ОСББ позивачка жодного разу не зверталася до правління, не брала участі у зборах співвласників, не сплачувала внески на утримання будинку та не здійснювала жодних дій, характерних для власника житлового приміщення.
Також свідком підтверджено, що позивачка не користувалася квартирою, не повідомляла ОСББ про свої права чи намір ними скористатися і не вживала жодних заходів для захисту нібито наявного у неї права протягом багатьох років. Така поведінка тривала не короткий проміжок часу, а охоплює фактично весь період існування будинку, що унеможливлює її пояснення випадковістю або тимчасовими обставинами.
Сукупність наведених обставин свідчить про відсутність у позивачки фактичного володіння спірною квартирою та будь-якого зв'язку з нею як з об'єктом власності. Поведінка, описана та підтверджена показаннями голови правління ОСББ, є несумісною з поведінкою власника житла і, навпаки, характерна для особи, яка не вважає себе власником і не усвідомлює за собою відповідного речового права, а відсутність фактичного володіння означає відсутність важливого компоненту конструкції ст. 388 ЦК України "вибуття з володіння особи".
Отже, показання свідка не лише підтверджують добросовісне та відкрите володіння квартирою зареєстрованими власниками, а й спростовують версію позивачки щодо обставин «виявлення» інших осіб у квартирі у 2022 році, за рахунок якої вона скоріше за все намагалася "обнулити" пропущені строки позовної давності, а також підкреслюючи відсутність у неї як фактичного, так і правового зв'язку зі спірним об'єктом.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач набула право власності на спірну квартиру дев'ять років назад, 20 січня 2017 року, на підставі оплатного цивільно-правового договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка на момент укладення договору була зареєстрованим власником відповідного об'єкта нерухомого майна ( ОСОБА_4 ). Укладення договору відбулося після огляду кількох квартир у такому домі (про що зокрема зазначалося допитаним свідком ОСОБА_10 ), сама квартира продавалася за трохи більшу ціну ніж сусідня, на іншому поверсі, кількох попередніх переходів права власності, кожен з яких був належним чином оформлений та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - що було перевірено перед укладенням договору за допомогою нотаріуса.
Ланцюг переходів права власності щодо спірної квартири є безперервним, формально дійсним.
Жоден із попередніх правочинів не визнавався недійсним у судовому порядку, не оскаржувався та не був предметом судового спору протягом усього періоду з 2017 року і до моменту звернення позивачки з даним позовом у 2023 році. Така тривала відсутність будь-яких заперечень щодо правового статусу об'єкта свідчить про стабільність та правову визначеність цивільного обороту щодо спірної квартири.
Після укладення договору купівлі-продажу відповідач здійснила державну реєстрацію права власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав. Набуття права власності відбулося відкрито, публічно і у спосіб, прямо передбачений законом, без використання прихованих або обхідних механізмів. Відповідач не лише формально оформила своє право, але й фактично реалізувала повноваження власника, передбачені статтею 317 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що з моменту набуття права власності у 2017 році відповідач постійно проживає у спірній квартирі, несе витрати на її утримання, сплачує внески на користь ОСББ та інші обов'язкові платежі, пов'язані з користуванням та обслуговуванням житлового приміщення. Такі дії є характерними саме для власника майна і свідчать про реальне, а не номінальне володіння об'єктом. Важливо й те, що відповідач не приховувала факту набуття права власності, не вчиняла жодних дій, спрямованих на маскування або утаювання свого статусу, а навпаки - відкрито діяла як власник у взаємовідносинах з іншими мешканцями будинку, ОСББ, органами державної влади і навіть перед уповноваженими представниками позивача, один з яких з'явився через тиждень після укладення договору, не зміг жодним чином довести прав на майно, ініціював кримінальне провадження але потім безслідно зник.
У контексті оцінки добросовісності набуття права власності наведені обставини повністю узгоджуються з підходом, сформульованим Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. У вказаному рішенні добросовісність визначається як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів інших учасників цивільного обороту, зокрема як і в даному випадку - шляхом покладання на офіційні дані про реєстрацію як договорів так і права власності.
За таких обставин відповідач діяла добросовісно, покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав, укладаючи оплатний договір та здійснюючи подальше користування майном як власник. Відсутність будь-яких оскаржень правочинів упродовж тривалого часу та фактичне володіння квартирою з 2017 року виключають можливість визнання набуття права власності відповідачем таким, що суперечить закону або порушує права інших осіб.
Позовні вимоги у цій справі фактично побудовані на положеннях статті 388 Цивільного кодексу України як на правовій підставі для витребування спірної квартири у відповідача. Проте аналіз правової конструкції цієї норми у поєднанні з встановленими обставинами справи свідчить про те, що вона не може бути застосована до спірних правовідносин ані формально, ані по суті.
Зміст статті 388 ЦК України передбачає можливість витребування майна у добросовісного набувача лише за сукупності двох обов'язкових умов. По-перше, особа, яка заявляє віндикаційну вимогу, повинна довести наявність у неї права власності на спірне майно. По-друге, має бути встановлено, що це майно вибуло з володіння власника поза його волею. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає можливість задоволення віндикаційного позову.
У даній справі позивачка не довела жодної з наведених передумов. Як встановлено судом і випливає з матеріалів справи, позивачка ніколи не набула права власності на спірну квартиру а майнові права на об'єкт інвестування втратила, внаслідок невиконання нею умов договору про участь у ФФБ. Вона не підписувала акт приймання-передачі, не здійснювала державної реєстрації права власності, а відтак не набувала первинного речового титулу. За відсутності права власності як такого позивачка не може вважатися особою, з володіння якої майно могло «вибути», а отже, не є належним суб'єктом вимоги, передбаченої статтею 388 ЦК України.
Окрім цього, у справі відсутні ознаки вибуття майна з володіння власника поза його волею. Після припинення спеціального майнового права інвестора та відкріплення об'єкта інвестування управитель ФФБ був законним володільцем спірної квартири та реалізував своє право на її подальше відчуження у межах, визначених законом. Відчуження об'єкта відбулося не внаслідок протиправних дій чи втрати контролю над майном, а в результаті реалізації повноважень особи, яка на той момент мала законне право розпорядження майном.
За таких обставин не може йтися про «вибуття поза волею власника» у розумінні статті 388 ЦК України. Навпаки, спірний об'єкт вибув із володіння особи, уповноваженої на його відчуження, внаслідок усвідомленого та правомірного волевиявлення, передбаченого спеціальним законом.
У разі недоведеності первинного права власності особи, яка заявляє віндикаційні вимоги, такі вимоги підлягають відмові незалежно від того, чи є набувач добросовісним і якими є докази на його користь.
Відсутність первинного титулу виключає саму можливість застосування статті 388 ЦК України, оскільки вона спрямована на захист порушеного права власника, а не на створення такого права заднім числом.
Отже, правова ситуація, що склалася у цій справі, повністю виходить за межі предмета регулювання статті 388 ЦК України.
Однією з фундаментальних засад правового регулювання відносин у сфері нерухомості є принцип правової визначеності, який у практиці Європейського суду з прав людини розкривається через доктрину належного урядування (доосі доуегпапсе). Цей принцип вимагає від держави організовувати систему реєстрації прав та цивільного обороту таким чином, щоб особа, яка добросовісно покладається на офіційні дії та дані державних органів, не зазнавала негативних наслідків у майбутньому.
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини прямо зазначив, що держава не може перекладати на приватну особу ризики, пов'язані з власними помилками, недоліками або бездіяльністю своїх органів, у тому числі органів, відповідальних за ведення державних реєстрів. Якщо особа діяла добросовісно, покладалася на офіційні відомості та не мала об'єктивних підстав сумніватися у правомірності набуття майна, саме держава несе відповідальність за стабільність і надійність створеної нею системи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач при набутті спірної квартири діяла саме у такий спосіб. Вона перевірила відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, уклала оплатний договір з особою, яка на момент укладення договору була зареєстрованим власником, здійснила державну реєстрацію свого права та відкрито реалізувала повноваження власника. Відповідач не використовувала жодних обхідних механізмів, не приховувала факт набуття майна та не перебувала у ситуації, яка могла б викликати обґрунтовані сумніви щодо правомірності набуття.
Протягом девяти років з моменту набуття права власності відповідач безперешкодно користується квартирою, проживає у ній, сплачує внески та утримує майно, що підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків.
Упродовж цього часу жоден орган державної влади, жодна фізична чи юридична особа, окрім уповноваженого представника позивача ОСОБА_6 , який не зміг у 2017 підтвердити наявність у свого довірителя будь-яких прав, не ставили під сумнів правовий статус відповідача як власника спірного об'єкта.
Таким чином, застосування принципу належного урядування у цій справі виключає можливість втручання у право власності відповідача за відсутності доведених порушень з її боку.
Добросовісна особа, яка поклалася на державний реєстр та діяла у межах правового поля, не може бути позбавлена майна з підстав, що пов'язані з пасивністю або помилками інших осіб. Саме такий підхід відповідає стандартам ЄСПЛ та забезпечує баланс між інтересами приватних осіб і держави.
Вирішуючи питання застосування позовної давності, суд має виходити не лише з моменту фактичного усвідомлення особою порушення свого права, а й з моменту, коли така особа об'єктивно могла дізнатися про відповідні обставини.
Саме такий підхід прямо закріплений у статті 261 Цивільного кодексу України, яка пов'язує початок перебігу позовної давності з днем, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Матеріали справи, підтверджують що не пізніше кінця січня 2017 року представник позивачки - ОСОБА_6 - володів інформацією про перехід права власності на спірну квартиру. Він діяв на підставі довіреності, виданої позивачкою, звертався у 2017 році до правоохоронних органів та отримував відомості про державну реєстрацію права власності за іншою особою.
Відповідно до статті 239 ЦК України правові наслідки дій представника та обсяг його знань безпосередньо відносяться до особи довірителя.
Отже, вже з 2017 року позивачка вважалася такою, що знала про перехід права власності на спірний об'єкт.
Протягом усього періоду з 2013 по 2023 рік відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були відкритими та доступними будь-якій особі шляхом подання електронного запиту.
Обмеження доступу до такої інформації було запроваджено лише у вересні 2025 року у зв'язку з особливостями правового режиму воєнного стану.
Таким чином, протягом майже десяти років позивачка не була позбавлена ані юридичної, ані фактичної можливості дізнатися про перехід права власності на спірну квартиру.
Невчинення нею жодних дій для отримання відповідної інформації не може розцінюватися як об'єктивна перешкода для реалізації права на звернення до суду, а свідчить виключно про пасивну поведінку та відсутність належної турботи про нібито наявне право.
За таких обставин перебіг позовної давності для позивачки розпочався задовго до моменту, на який вона посилається як на час фактичного «дізнання», і в будь-якому разі не пізніше січня 2017 року.
Відповідно трирічний строк позовної давності у будь- якому разі сплив у січні 2020 року, тоді як позов було подано лише у 2023 році.
Жодних обставин, які могли б бути визнані поважними причинами для поновлення строку позовної давності, позивачка суду не навела і не довела, про поновлення строку позовної давності - не просила.
Посилання на тривале перебування за кордоном або відсутність інтересу до результатів власного інвестування не можуть визнаватися такими причинами.
Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17 прямо зазначив, що незнання про порушення права не звільняє особу від застосування позовної давності, якщо вона могла та повинна була дізнатися про відповідні обставини, але ухилялася від цього.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. ... початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов"язується з моментом, коли Міністерство енергетики та вугільної промисловості України довідалося або могло довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з державної власності у володіння іншої особи.
Отже, у даній справі сплив позовної давності є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки позивачка звернулася до суду після закінчення встановленого законом строку, маючи при цьому всі можливості дізнатися про перехід права власності значно раніше.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на це, обов'язок доказування не може бути замінений посиланнями на припущення, загальні міркування або очікування отримання доказів у майбутньому.
Суд, у свою чергу, відповідно до статті 89 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, але виключно на підставі всебічного, повного та безпосереднього їх дослідження, а не на основі ймовірних висновків.
У даній справі позиція позивачки значною мірою ґрунтується на не встановлених фактах, а на припущеннях. Зокрема, позивачка посилається на ймовірне «шахрайство», не конкретизуючи, у чому саме воно полягало, ким і коли було вчинене, та які саме правочини є наслідком таких дій. Такі твердження не підтверджені жодним судовим рішенням, жодним обвинувальним вироком чи іншим процесуальним документом, що мав би преюдиційне значення для цивільної справи.
Аналогічним чином позивачка апелює до наявності кримінального провадження, однак матеріали справи не містять жодних відомостей про його результати. Відсутні дані про повідомлення будь-кому про підозру, про встановлення складу кримінального правопорушення, про визнання конкретних правочинів наслідком протиправних дій. Сам по собі факт реєстрації кримінального провадження, без ухвалених у ньому процесуальних рішень, не є доказом у розумінні цивільного процесу та не може підтверджувати незаконність набуття права власності відповідачем.
Отже, за відсутності належних і допустимих доказів, які б підтверджували незаконність правочинів, протиправне вибуття майна або недобросовісність відповідача, суд позбавлений правових підстав для задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачка ніколи не набувала права власності на спірну квартиру, а її спеціальне майнове право як інвестора було припинене у встановленому законом порядку з подальшим законним відчуженням об'єкта управителем фонду фінансування будівництва, натомість відповідач набула майно за оплатним договором, покладаючись на відомості державного реєстру, відкрито та добросовісно реалізує повноваження власника протягом тривалого часу, що відповідає стандартам добросовісності, сформульованим у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. За відсутності у позивачки первинного речового титулу та ознак вибуття майна з володіння власника поза його волею відсутні правові підстави для застосування статті 388 Цивільного кодексу України. Крім того, позивачка звернулася до суду після спливу строку позовної давності, маючи реальну можливість дізнатися про перехід права власності значно раніше.
На підставі викладеного, керуючись ст. 81, 141, 247, 258, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Уко-Капітал", третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про витребування майна із чужого незаконного володіння- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Л.М. Шум