Номер провадження: 11-кп/813/535/25
Справа № 946/945/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №№12016160150000019, 12015160150003427 відносно:
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Ізмаїлі Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, працюючого за наймом, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 07.12.2021 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки, звільненого на підставі ст.ст. 75, 76 КК з випробуванням строком на два роки;
-08.07.2022 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк п'ять років, звільненого на підставі ст.ст. 75, 76 КК з випробуванням строком на два роки,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 186; ч. 3 ст. 185 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 4 ст.187 КК України та йому призначено покарання:
-за ч. 3 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років;
-за ч. 4 ст. 187 КК України - 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_8 визначено остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна.
Запобіжний захід - тримання під вартою.
Строк покарання обчислюється з моменту фактичного затримання та взяття під варту, тобто з 08.02.2024 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону №838-VIII зараховано ОСОБА_8 строк попереднього ув'язнення в строк покарання у виді позбавлення волі з 10.01.2017 до 28.09.2017 та з 08.02.2024 до набрання вироком законної сили, виходячи з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Крім того, оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано невинуватим за пред'явленим йому обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та виправдано його за цим епізодом обвинувачення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв'язку з тим, що не доведено, що це кримінальне правопорушення вчинене ним.
Вироком суду першої інстанції встановлено, що 04.12.2016 близько 00:30 годи., більш точного часу не встановлено, ОСОБА_8 , спільно та за попередньою змовою з іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, знаходячись на перехресті вул. Некрасова та вул. Кольцова в м. Ізмаїлі, умисно, з корисливих мотивів, здійснили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, яке є небезпечним для життя та здоров'я ОСОБА_10 , та поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я ОСОБА_11 , під час якого інша особа почала наносити множинні удари руками та ногами в область голови та різних частин тіла останніх, внаслідок чого ОСОБА_10 були завдані тяжкі тілесні ушкодження.
Після цього інша особа разом з ОСОБА_8 , який скористався тим, що потерпілим були завдані тілесні ушкодження, у тому числі тяжкі ОСОБА_10 , заволоділи майном останнього на загальну суму 5550 грн.
Крім того, інша особа заволоділа майном, яке належить ОСОБА_12 на загальну суму 1255 грн. Після цього з місця скоєння кримінального правопорушення інша особа та ОСОБА_8 зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Крім того, 28.12.2016 в період часу з 10:00 год. до 12:00 год., більш точного часу не встановлено, ОСОБА_8 , спільно та за попередньою змовою з іншою особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом пошкодження вхідних дверей проникли до приміщення будинку АДРЕСА_2 , де в одній із кімнат у комоді виявили грошові кошти у сумі 3000 грн.
Під час викрадення грошових коштів ОСОБА_8 та інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, були застигнуті господарем зазначеного домоволодіння ОСОБА_13 , який почав вимагати від них припинити їх протиправні дії та повернути йому викрадені грошові кошти, на що ОСОБА_8 та інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, ніяким чином не відреагували та відкрито викрали вказані грошові кошти у сумі 3000 грн, чим спричинили потерпілому ОСОБА_13 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погоджуючись із вироком районного суду захисника ОСОБА_9 та обвинувачений ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі просив вирок суду змінити, ОСОБА_8 визнати невинуватим та виправдати за ч. 3 ст. 186; ч. 4 ст. 187 КК України - у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим вказаних кримінальних правопорушень.
На думку захисника, докази, які були надані стороною обвинувачення та досліджені судом, як кожен сам по собі, так і у їх сукупності, не доводять поза розумним сумнівом того, що саме ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення, які йому інкримінують.
За обвинуваченням за ч. 4 ст. 187 КК України захисник вважає, що свідок ОСОБА_14 під час проведення слідчого експерименту обмовив ОСОБА_8 , можливо для того, щоб самому уникнути кримінальної відповідальності.
За обвинуваченням за ч. 3 ст. 186 КК України захисник вважає, що потерпілий ОСОБА_13 помилився та також обмовив ОСОБА_8 .
Інші свідки у кримінальному провадженні не підтверджують, що кримінальне правопорушення вчинив саме ОСОБА_8 .
Разом з апеляційною скаргою захисник подав клопотання про повторне дослідження доказів, а саме: протоколів проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; протоколу впізнання від 31.01.2017 року та протоколу впізнання за фотознімками від 31.01.2017 року.
Обвинувачений ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі просив переглянути його справу, у зв'язку з тим, що він не погоджується з вироком суду першої інстанції.
Зазначив, що під час судового розгляду суд безпідставно залишив без задоволення його клопотання про допит потерпілого.
Крім того зазначив, що всі докази зібрані органом досудового розслідування були отримані шляхом застосування до нього фізичного насильства з боку працівників поліції.
Інші учасники кримінального провадження вирок суду першої інстанції не оскаржували.
Потерпілі ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_12 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 будучи належним чином повідомленими про дату та час судового засідання не з'явились, клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участі не надсилали до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора та захисника, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за відсутності обвинуваченого та потерпілих, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності потерпілих.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 роз'яснено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, надавши відповідну правову оцінку заявленим в апеляційних скаргах доводам і наявним в матеріалах провадження доказам, апеляційний суд доходить наступних висновків.
На думку апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України за вказаних в оскаржуваному вироку обставин підтверджується дослідженими у суді першої інстанції доказами, які у своїй сукупності є достатніми, допустимими, узгодженими між собою, зібрані у встановленому порядку і досліджені судом першої інстанції з дотриманням принципів повноти, всебічності та об'єктивності судового розгляду, яким надана належна правова оцінка.
Вина обвинуваченого ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а саме нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (розбою), вчиненого за попередньою змовою групою осіб підтверджується наступними дослідженими у суді першої інстанції доказами.
Так допитаний у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 вину не визнав, пояснивши, що він приїхав з інтернату та деякий час жив у своєї тітки в м. Ізмаїлі. Якось до нього приїхав ОСОБА_24 разом з ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , з якими він поїхав по якимсь їх справам, оскільки на той момент його вигнали з дому. За кермом перебував ОСОБА_27 , вони зупинилися на вул. Некрасова в м. Ізмаїлі, після чого чоловіки вийшли з машини та кудись пішли, а коли згодом повернулись він побачив у ОСОБА_28 пакет, в якому як виявилось були кросівки, мобільний телефон. Він не бачив куди саме ходили хлопці та тим паче не бачив, щоб вони з кимось билися. Після цього його одразу відвезли на вул. Веселу, де на той час він проживав. Цей злочин він не скоював, а на слідчому експерименті обмовив себе, оскільки при затриманні його тримали десь 3 - 4 доби у поліцейському відділку, погрожували йому, тому він робив все як йому казали, після чого підписав усі документи.
Відповідно до рапорту інспектора чергового Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 04.12.2016, того ж дня, 04.12.2016 о 08:50 год. надійшло повідомлення про те, що громадянину ОСОБА_10 було надано медичну допомогу, який поступив до лікарні із закритою черепно-мозковою травмою, зі струсом головного мозку та гематомою лівого ока (т. 2 а.п. 15).
Також, з рапорту інспектора чергового Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 04.12.2016 вбачається, що того ж дня, 04.12.2016 о 07:50 год. надійшло повідомлення від ОСОБА_29 про те, що невідомі особи спричинили тілесні ушкодження її синові ОСОБА_12 (т. 2 а.п. 16).
З протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 04.12.2016 вбачається, що ОСОБА_10 повідомив про те, що 04.12.2016 приблизно о 00:30 год. по вул. Зої Космодем'янської в м. Ізмаїлі невідомі особи спричинили йому тілесні ушкодження та відкрито заволоділи його майном, спричинивши матеріальний збиток на суму 7 000 грн (т. 2 а.п. 17).
З протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 04.12.2016 вбачається, що ОСОБА_12 повідомив про те, що 04.12.2016 близько 01:00 год. по вул. Некрасова кут вул. Кольцова в м. Ізмаїлі невідомі особи спричинили йому тілесні ушкодження та відкрито заволоділи його майном, спричинивши матеріальний збиток на суму 900 грн (т. 2 а.п. 18).
Місце події - ділянка вул. Некрасова в м. Ізмаїлі, - було оглянуте, згідно даним відповідного протоколу від 04.12.2016 , на якому зафіксовано обстановку на місця (т. 2 а.п. 19 - 21).
Із заяви від 19.12.2016 вбачається, що ОСОБА_30 видав мобільний телефон марки «Nokia X300», зимові замшеві чоботи 42 розміру, мобільний телефон «Meizu M3 Note», чоловічу зимову куртку чорного кольору торгової марки «Mbrowno», (т. 2 а.п. 24), які згідно протоколу від 04.01.2017 були оглянуті (т. 2 а.п. 27 - 32), після чого повернуті потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_12 (т. 2 а.п. 25, 26). Про те, що ОСОБА_31 був виданий мобільний телефон, що належить саме потерпілому ОСОБА_10 свідчать дані наданих потерпілим копії коробки телефону із зазначенням номерів IMEI, які співпали між собою (т. 2 а.п. 22).
Згідно довідки ФОП ОСОБА_32 від 10.01.2017, станом на 04.12.2016 вартість швейцарського годинника торгової марки «Michel Renee» складає 4 000 грн, а вартість зимових шкіряних чобіт 42 розміру складає 300 грн. (т. 2 а.п. 23).
Про те, що потерпілому ОСОБА_10 були завдані тілесні ушкодження також свідчать і дані висновку судово-медичної експертизи. Так, відповідно до висновку експерта №9 від 10.02.2017, ОСОБА_10 була спричинена відкрита черепно-лицева травма у вигляді осколкових переломів лівих кісток верхньо-щелепної пазухи, виличної кістки, верхньої та медіальної стінок очниці з переходом на основу черепа в ділянці клиновидної та лобної кісток, яка супроводжувалася забоєм головного мозку. Характер і особливості ушкодження свідчать про те, що воно являється результатом впливу тупого предмету, індивідуальні особливості якого в ньому не відобразилося. Ці тілесні ушкодження відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя, завдані незадовго до потрапляння потерпілого у стаціонар, і таким чином могли утворитися 04.12.2016 (т. 2 а.п. 33 - 34).
Під час слідчого експерименту, проведеного згідно протоколу від 03.02.2017, свідок ОСОБА_14 на місці показав про обставини нападу з метою заволодіння майном потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_12 . Так, знаходячись на куті вул. Тимошенко в м. Ізмаїлі, він показав напрямок повороту ліворуч. Далі, він показав місце на узбіччі дороги (зліва від вул. Некрасова), де зустрів ОСОБА_8 та ОСОБА_33 , які сіли до нього в автомобіль. Потім, він показав по вул. Некрасова кут вул. Толбухіна на місце, де ОСОБА_30 попросив зупинити автомобіль, після чого останній разом з ОСОБА_8 вийшли із авто та пішли у напрямку вул. Некрасова. Повертаючись до автомобіля, він побачив як ОСОБА_8 ніс у руках пакет чорного кольору типу «BMW», після чого чоловіки попросили його відвести їх на вул. Железнякова в м. Ізмаїлі. Далі, рухаючи по вул. Східній кут вул. Лісної, він вказав на місце, де висадив ОСОБА_34 та ОСОБА_35 , які направилися у напрямку вул. Железнякова, а він, у свою чергу, направився до с. Стара Некрасівка (т. 2 а.п. 42 - 48).
Окрім вищезазначених оцінених судом доказів, які самі по собі у своїй сукупності достатні для висновку поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні ним розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб на потерпілих, про винуватість обвинуваченого у вчиненні цього злочину також свідчать і дані слідчого експерименту, проведеного за його участю.
Так, під час слідчого експерименту, проведеного згідно протоколу від 12.01.2017, обвинувачений ОСОБА_8 , знаходячись по вул. Некрасова кут вул. Жуковського в м. Ізмаїлі, докладно описав та показав на місці як саме розвивалися події розбійного нападу 04.12.2016. Так, знаходячись напроти буд. №38 по вул. Жуковського він указав на місце, де зупинився автомобіль марки «ВАЗ 2106» червоного кольору під керуванням ОСОБА_36 . На пропозицію ОСОБА_33 вони втрьох вийшли з автомобіля та направилися по вул. Некрасова кут вул. Кольцова, де вони раніше побачили двох молодих чоловіків, які йшли хитаючись. Далі, ОСОБА_8 показав як вони втрьох підійшли до чоловіків, після чого ОСОБА_37 та ОСОБА_38 почали наносити чоловікам тілесні ушкодження по різним частинам тіла. Після чого він на манекені показав як підійшов до одного з чоловіків, який лежав на землі, та зняв срібний ланцюжок, який згодом віддав ОСОБА_39 . Далі, ОСОБА_8 показав як ОСОБА_37 та ОСОБА_38 викрали майно невідомих осіб, після чого направилися до автомобіля, що був розташований по вул. Жуковського кут вул. Некрасова в м. Ізмаїлі. Він показав як від'їхавши від місця події, вони зупинилися та ОСОБА_37 запропонував викрасти верхній одяг невідомих чоловіків та їх взуття, після чого ОСОБА_40 вийшов з автомобіля та зняв з чоловіків чоботи та одну із курток. Далі, він показав напрямок руху по вул. Некрасова у бік вул. Веселої, куди вони поїхали, після чого відвезли його додому (т. 2 а.п. 35 - 41).
При цьому обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що він дійсно приймав участь у слідчому експерименті, але під час цієї слідчої дії він усе показував так, як напередодні йому вказували поліцейські.
З дослідженого протоколу з додатком випливає, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_8 проводився саме з метою та у формі відтворення дій, обстановки та обставин події, та відповідний протокол не посвідчує виключно проголошення обвинуваченим зізнання у вчиненні злочину з метою його процесуального закріплення. При цьому слідчий експеримент був проведений з дотриманням встановленого порядку, із забезпеченням реалізації прав обвинуваченого як процесуальних гарантій. Так, з протоколу слідчого експерименту та додатку до нього у виді фототаблиці вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 добровільно взяв участь у ньому, йому були роз'яснені процесуальні права, а також була забезпечена участь його захисника.
При цьому захисник ОСОБА_9 приймав участь у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування на підставі доручення Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області від 10.01.2017 №015-0000054 (т. 1 а.п. 65), згідно якому захиснику ОСОБА_9 вказано забезпечити надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_8 та прибути для цього 10.01.2017 о 21:15 годині до Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, а слідчий експеримент був проведений через два дні, а саме 12.01.2017 в період з 11:10 до 12:00 години, що об'єктивно свідчить про наявність достатнього часу для отримання ОСОБА_8 правової допомоги та для узгодження із захисником своєї позиції перед проведення вказаної слідчої дії. Зазначене є підставою для висновку, що безпосередньо перед слідчим експериментом обвинуваченому було забезпечене право на захист у встановленому порядку, що у поєднанні з тим, що перед слідчою дією ОСОБА_8 роз'яснювалися процесуальні права, у тому числі не говорити нічого з приводу підозри проти себе або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, свідчить про дотримання положень кримінального процесуального законодавства перед та під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 . Вказані обставини свідчать, що після забезпечення кваліфікованою правовою допомогою ОСОБА_8 мав можливість одразу відмовитися від участі у слідчому експерименті, заявивши про порушення його процесуальних прав, або ж безпосередньо під час слідчого експерименту у присутності захисника та понятих заявити про це. Однак ОСОБА_8 цього не зробив, а навпаки, в ході слідчого експерименту за участі захисника та понятих на місці розгорнуто, докладно й послідовно відтворив обстановку та обставини вчиненого злочину за його участі. Наведені обставини переконливо свідчать про те, що під час слідчого експерименту обвинувачений був вільним у своїй процесуальній поведінці і не мав жодних обмежень обирати і змінювати позицію, яку вважав найсприятливішою для себе з урахуванням тактики захисту. Про те, що обвинувачений ОСОБА_8 був вільним у своїй процесуальній поведінці свідчать також значні не співпадіння вказаних ним під час слідчого експерименту обставин з обставинами, вказаними під час слідчого експерименту свідком ОСОБА_14 , допитати якого, незважаючи на застосовані судом заходи, не виявилося можливим, у зв'язку з його відсутністю за відомою адресою проживання.
У зв'язку із зазначеним суд першої інстанції вірно встановив, що дані слідчого експерименту були отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З урахуванням цього та правового висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.09.2020 у справі № 740/3597/17 слідчий експеримент за участю ОСОБА_8 не слід розцінювати як допит, а тому не вважає його недопустимим як доказ з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.
Враховуючи, що проведення слідчого експерименту ґрунтується на добровільній згоді особи, яка бере у ньому участь, то дані, отриманні внаслідок цієї слідчої дії, неможна ставити в залежність від подальшої позиції захисту та від підтримання чи невизнання даних слідчого експерименту обвинуваченим під час судового розгляду, за умови дотримання прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, під час його проведення. А як було вище наведено, судом першої інстанції вірно встановлено, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_8 був проведений за його добровільною згодою і саме з дотриманням прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Жодних обставин, які б ставили під сумнів добровільність процесуальної поведінки ОСОБА_8 під час слідчого експерименту 12.01.2017 матеріалами кримінального провадження не підтверджено, не встановлено таких фактів і судом. А тому відсутні підстави визнавати протокол слідчого експерименту від 12.01.2017 недопустимим доказом.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 у справі №761/10306/15-к, зміна обвинуваченим в судовому засіданні своїх показань, не є підставою для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки слідчий експеримент та показання є окремими процесуальними джерелами доказів.
Отже, дані вказаного протоколу слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_8 у сукупності з іншими дослідженими судом доказами, а саме з даними заяв потерпілих про вчинений злочин, даних видачі іншою особою, з якою ОСОБА_8 в день вчинення злочину, перебував разом, викрадених у потерпілих речей, даних слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 достеменно свідчать про причетність ОСОБА_8 до вчиненого злочину відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_12 .
Надання неправдивих показань обвинуваченим ОСОБА_8 під час судового розгляду пов'язаний з обраною ним позицією захисту з метою уникнути відповідальності за вчинений злочин.
Вина обвинуваченого ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, а саме відкритого викрадення грошових коштів (грабежі), вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у житло підтверджується наступними дослідженими у суді першої інстанції доказами.
Допитаний у суді першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду вину у висунутому обвинуваченні не визнав та пояснив, що цей злочин він не вчиняв, із потерпілим ніколи не був знайомий, зазначивши, що цей епізод вчинив ОСОБА_15 .
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_8 , його вина у відкритому викраденні грошових коштів потерпілого ОСОБА_13 повністю підтверджується сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.
Так, свідок ОСОБА_22 під час судового розгляду в районному суді пояснив, що ОСОБА_13 є його покійним батьком, зі слів якого йому відомо, що у кінці грудня 2016 року у денний час доби, коли батько знаходився вдома, до нього у будинок зайшло двоє хлопців ромської національності, які відкрито викрали у нього грошові кошти. На той час його батько ОСОБА_22 хворів на онкологічне захворювання, а згодом у 2017 році він помер. Спочатку хлопці просили у його батька гроші, а коли він пішов, щоб винести їм 20 грн, вони забігли у хату, та, побачивши, де батько зберігає гроші, з серванту зі спальні відкрито забрали всі гроші без його ( ОСОБА_13 ) згоди. Того ж дня батько подзвонив йому та попросив приїхати, після чого вони викликали працівників поліції. З огляду на погане самопочуття батька, він супроводжував його до поліції під час проведення з ним слідчих дій. Під час проведення впізнання осіб він також був присутнім, і під час проведення цих слідчих дій його батько добре себе почував та чітко впізнав осіб, що вчинили цей злочин. При цьому його батько абсолютно точно та чітко вказував, що викрадачів було саме двоє.
Відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.12.2016, ОСОБА_22 повідомив про те, що невідомі особи, скориставшись хворобою батька ОСОБА_13 , відкрито викрали грошові кошти у сумі 3000 грн. (т. 2 а.п. 64).
Вказане повідомлення стало підставою для внесення відомостей до ЄРДР за №12016160150000019 та початку досудового розслідування (т. 2 а.п. 62).
Місце події - домоволодіння АДРЕСА_2 , - було оглянуте, згідно даним відповідного протоколу від 29.12.2016, на якому зафіксована обстановка місця події, зокрема, пошкоджені двері та місце, звідки були викрадені кошти (т. 2 а.п. 67 - 84).
Про те, що саме обвинувачений ОСОБА_8 відкрито викрав грошові кошти у ОСОБА_13 , свідчать і дані протоколу впізнання від 09.01.2017, згідно якому потерпілий ОСОБА_13 серед чотирьох пред'явлених йому осіб впізнав обвинуваченого ОСОБА_8 як чоловіка ромської національності, який 28.12.2016 проник в його будинок, пошкодивши двері, та викрав його грошові кошти (т. 2 а.п. 85 - 86).
А те, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив розглядуване кримінальне правопорушення у співучасті за попередньою змовою групою осіб з ще однією особою свідчать дані протоколу впізнання за фотознімками від 31.01.2017, згідно якому потерпілий ОСОБА_13 серед чотирьох осіб впізнав ОСОБА_15 , як такого, що проник в його будинок та відкрито викрав його майно (т. 2 а.п. 98 - 99).
Під час проведення слідчого експерименту, згідно відповідному протоколу з додатком від 03.02.2017, обвинувачений ОСОБА_15 у присутності двох понятих на місці відтворив та продемонстрував обстановку та обставини вчинення у тому числі розглядуваного кримінального правопорушення. Так, ОСОБА_15 , знаходячись біля будинку АДРЕСА_2 , показав як саме він відкрив хвіртку, проник у двір будинку, підійшов до вікна, постукав, після чого відчинив двері та звідки викрав гроші (т. 2 а.п. 88 - 95).
Крім того, ОСОБА_41 під час пред'явлення йому для впізнання за фотознімками відповідно до протоколу від 31.01.2017 з поміж чотирьох осіб, впізнав ОСОБА_15 , як одного з двох чоловіків, яких він бачив 28.12.2016 у напрямку до будинку ОСОБА_13 , які зайшли до нього у двір та вибігли через 15 хвилин (т. 2 а.п. 96 - 97). Дані цього протоколу також підтверджують те, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив це кримінальне правопорушення за попередньою змовою групою осіб з іншою особою.
Допит самого потерпілого ОСОБА_13 здійснити суду першої інстанції не надалось можливим, у зв'язку з його смертю, що настала 22.03.2017 (т. 1 а.п. 232 - 234), тобто після складання та направлення обвинувального акта до суду (т. 1 а.п. 7 - 11), але до початку судового розгляду. У зв'язку з цим, суд, враховуючи значення показань з чужих слів, що надані свідком ОСОБА_22 для з'ясування обставин кримінального провадження і їх важливість для розуміння кількості осіб, що вчинили розглядуване кримінальне правопорушення, наявність інших доказів щодо цього, які були подані, а саме протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколи впізнання за участю померлого потерпілого ОСОБА_13 , а також ОСОБА_42 , того, що обставини надання первинних пояснень померлим потерпілим ОСОБА_13 своєму синові - свідкові ОСОБА_22 , - викликають довіру щодо їх достовірності, переконливість цих відомостей, складність їх спростування стороною захисту, а також співвідношення показань з чужих слів з інтересами померлого ОСОБА_13 , суд першої інстанції у відповідності до ч. ч. 2, 3, 6 ст. 97 КПК обґрунтовано визнав показання свідка ОСОБА_22 з чужих слів допустимим доказом. При цьому підстав для обмовлення як померлим потерпілим ОСОБА_13 , так і свідком ОСОБА_22 обвинуваченого ОСОБА_8 та/або іншої особи у вчиненні розглядуваного злочину не встановлено.
Отже, показання свідка ОСОБА_22 , дані протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, протоколи впізнання за участю померлого потерпілого ОСОБА_13 , а також ОСОБА_42 повністю спростовують показання обвинуваченого ОСОБА_8 в тій частині, що розглядуваний злочин він не вчиняв.
Оцінюючи вищезазначені докази, апеляційний суд приходить висновку про те, що всі досліджені у суді першої інстанції докази є належними, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом.
Всі ці докази в своїй сукупності та взаємозв'язку не містять суперечностей, доповнюють один одного та дали можливість суду першої інстанції прийти до однозначного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186. ч. 4 ст. 187 КК України.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив зібрані органами досудового розслідування докази, дав їм належну правову оцінку, на підставі чого прийшов до обґрунтованих висновків по суті обвинувачення, з якими погоджується й апеляційний суд, у зв'язку з чим вважає доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника про невинуватість ОСОБА_8 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186. ч. 4 ст. 187 КК України безпідставними.
Крім того, апеляційним судом здійснена ретельна перевірка доводів апеляційної скарги обвинуваченого щодо здійснення на обвинуваченого психічного та фізичного впливу працівниками поліції під час досудового розслідування, шляхом постановлення ухвали Одеським апеляційним судом від 02.10.2024 року, якою доручено Другому слідчому відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві проведення дослідження фактів, викладених у заяві обвинуваченого ОСОБА_8 щодо застосування до нього фізичного та психологічного впливу на стадії досудового розслідування співробітниками Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області у даному кримінальному провадженні, шляхом внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування.
10.12.2025 до канцелярії апеляційного суду надійшла відповідь від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві щодо прийнятого процесуального рішення, за результатами розгляду заяви обвинуваченого ОСОБА_8 відповідно до якої за результатами досудового розслідування кримінального провадження №62024150020001983, внесеного до ЄРДР 25.10.2024 факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України не підтвердився, внаслідок чого кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю будь-яких об'єктивних доказів.
Таким чином, доводи сторони захисту про здійснення на обвинуваченого психічного та фізичного впливу на стадії досудового розслідування працівниками поліції є необґрунтованими.
Разом з тим, клопотання захисника про повторне дослідження доказів колегією суддів з урахуванням думки учасників кримінального провадження відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України залишено без задоволення, оскільки стороною захисту не доведено, що зазначені докази дослідженні судом першої інстанції не повністю або з порушенням. При цьому лише незгода захисника з оцінкою доказів не може слугувати підставою для їхнього обов'язкового повторного дослідження.
Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного.
Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченому відсутні.
При призначенні покарання судом першої інстанції також враховано, що ОСОБА_8 вчинив тяжкий та особливо тяжкий злочини проти власності, маючи на той час незняті та непогашені судимості за вчинення кримінальних правопорушень в тому числі проти власності, а отже у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій прийшов до вірного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_8 можливе лише з призначенням йому покарання тільки у виді реального позбавлення волі в межах санкцій інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки таке покарання повністю досягне мети його застосування.
Водночас, суд з урахуванням встановлених обставин не знайшов правових підстав для застосування положень як ст. 69 КК, так і ст. 75 КК.
Окрім того, оскільки ОСОБА_8 вчинив особливо тяжкий корисливий злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України йому призначено додаткове покарання - конфіскація майна як обов'язкове.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також сталу практику Верховного Суду, згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Таким чином апеляційний суд вважає, що призначене покарання за своїм видом і розміром є законним, достатнім, співрозмірним, справедливим та призначене у відповідності до вимог ст. 50 та 65 КК України.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З огляду на вищевикладене колегія суддів не виявила допущених істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону під час розгляду справи та постановлення вироку суду, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи наведене апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції - без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08.02.2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №№12016160150000019, 12015160150003427, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 186; ч. 3 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженим, який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4