25 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 759/13903/24
Провадження № 22-ц/824/15265/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
сторони: позивачі ОСОБА_1
відповідачі ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_2 , подану адвокатом Д'яконовою Кристиною Ігорівною, на рішення Святошинського районного суду м. Києва 01 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних у розмірі 7 366,80 грн інфляційні втрати боргу у розмірі 13 958,67 грн, процент за користування позикою у розмірі 3 05623 грн, а всього 24 381,70 грн та вирішити питання розподілу та відшкодування судових витрат.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9 400,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 18.05.2009 року, але ухилився від взятого на себе зобов'язання і борг не повернув.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.04.2010 року стягнуто з відповідача на її користь 65 599,00 грн. основного боргу, 3% річних - 555,00 грн. та судові витрати в розмірі 782,00 грн, а всього стягнуто 66 876,00 грн.
В подальшому рішеннями Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2013 року, 21 травня 2014 року, 03 жовтня 2014 року, 28 травня 2015 року, 03 березня 2015 року, 16 вересня 2015 року, 26 січня 2016 року, 30 червня 2016 року, 21 грудня 2016 року, 06 червня 2018 року, 12 березня 2019 року, 31 липня 2020 року, 12 квітня 2021 року, 09 листопада 2022 року, 07 липня 2023 року, 28 грудня 2023, 02 квітня 2024 року з відповідача були стягнуті інфляційні втрати, 3% річних та проценти за користування позикою.
На вказані рішення судів видані виконавчі листи, а Святошинським відділом ДВС у м. Києві відкриті виконавчі провадження, які об'єднані у зведене провадження № НОМЕР_1. За весь період з 2010 року відповідачем був частково погашений борг, а також було здійснено примусове стягнення ВДВС Святошинського РУЮ.
Таким чином, загальна сума боргу відповідача змінювалась згідно часткових сплат та накладених стягнень та в період на 01 березня 2024 року виникла заборгованість у загальному розмірі, яка складає 734 666,86 грн, оскільки борг відповідачем не повернутий, на накладення штрафів та попередження про кримінальну відповідальність останній не реагує, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2024 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва 01 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за період з 01.03.2024 р. по 29.06.2024 р. суму боргу, яка складається із: 3% річних в сумі 7 366 (сім тисяч триста шістдесят шість) 80 коп.; інфляційні втрати боргу в сумі 25 713 (двадцять п'ять тисяч сімсот тринадцять) грн 34 коп.; процент за користування позикою в сумі 3 056 (три тисячі п'ятдесят шість) 23 коп., а загалом - 36 136 (тридцять шість тисяч сто тридцять шість) 37 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконує зазначені зобов'язання належним чином, внаслідок чого заборгованість істотно не зменшується, а грошові кошти знецінюються внаслідок інфляційних процесів.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_2 адвокат Дяконова К.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат передбачені 625 ЦК України, оскільки на період воєнного стану на території України не стягуються.
Зазначає, що стягнення інфляційних втрат є неможливим, оскільки заборгованість була визначена в іноземній валюті.
Зауважує, що стягнення відсотків за подвійною обліковою ставкою відповідно до ст. 1048 ЦК України неможливе у разі стягнення санкцій за ст. 625 ЦКК України, оскільки це подвійне стягнення вказаний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року №912/1120/16.
07 серпня 2025 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 759/13903/24 з Святошинського районного суду м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Д'яконовою К.І., на рішення Святошинського районного суду м. Києва 01 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
28 серпня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Галамай А.А. в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду.
Згідно з частиною тринадцятою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено , частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами першою-третьою встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів наступного дійшла висновку.
Встановлено, що між сторонами 18.11.2006 року укладено договір позики на підставі якого позивач надав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 9 400,00 доларів США строком до 18.05.2009 року.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.04.2010 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу у розмірі 66 876,00 грн. (а.с. 6, 7).
У зв'язку з невиконанням відповідачем рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07.04.2010 року, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.10.2013 року стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 3% річних у розмірі 6 022, 10 грн. (а.с. 8, 9).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.12.2013 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.10.2013 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних витрат, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати в сумі 152,27 грн. (а.с. 10-14).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21.05.2014 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнено з ОСОБА_2 на користь останньої 3% річних у розмірі 1 417,81 грн., інфляційні витрати у розмірі 43,60 грн. та судові витрати по справі у розмірі 243,60 грн. (а.с. 15-17).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.07.2014 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.05.2014 року залишено без змін (а.с. 18-20).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.10.2014 року на користь ОСОБА_1 стягнено з ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 18.11.2006 року за період з 18.05.2009 року до 23.07.2014 року у розмірі 42 449,45 грн. (а.с. 21-23).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11.11.2014 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.10.2014 року змінено в частині стягнення процентів за користування позикою у розмірі облікової ставки НБУ за вказаний період у розмірі 29 546,26 грн. та судові витрати (а.с. 24-26).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.02.2015 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.10.2014 року в незмінній частині та рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.11.2014 року залишено без змін (а.с. 27-29).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики від 18.11.2006 року відмовлено (а.с. 33, 34).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.04.2015 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2015 року скасовано та стягнено з від 03.03.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 562,63 грн. процентів за користування позикою (а.с. 35-37).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.05.2015 року стягнено на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 суму боргу разом із судовими витратами у розмірі 28 261,97 грн. (а.с. 30-23).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.09.2015 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 59 437,00 грн. (а.с. 38-41).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26.01.2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу у розмірі 4 720,25 грн. та судові витрати (а.с. 42-44).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу у розмірі 12 499,06 грн. (а.с. 45-47).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21.12.2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу у розмірі 16 395,02 грн. (а.с. 48-50).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06.06.2018 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу у розмірі 25 352,55 грн. (а.с. 51-555).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу у розмірі 74 055,08 грн (а.с. 56-59).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31.07.2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу у розмірі 65 608,64 грн. та судові витрати 840,00 грн. (а.с. 60-64).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.04.2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу у розмірі 39 286,56 грн. (а.с. 65-68).
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.09.2021 року стягнуто судові витрати - 908, 00 грн. (а.с. 69, 70).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.11.2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено суму боргу за період з 01.02.2021 року по 31.10.2021 року в розмірі 45 818,15 грн. та судові витрати 908,00 грн. (а.с. 71, 72).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07.07.2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено 3% річних в сумі 16 757, 32 грн; інфляційні втрати боргу в сумі 136 389,05 грн; процент за користування позикою в сумі 13 191,75 грн; а всього - 166 338,12 грн (а.с. 73-81).
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.12.2023 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 11219 грн. 64 коп. трьох процентів річних, 34899 грн. інфляційних втрат, що нараховані на борг за рішеннями суду за період з 01.01.2023 року по 31.07.2023 року, 9497 грн. 97 коп. процентів за користування позикою, та 1073 грн. 60 коп. судового збору, а всього стягнути 57 763 (п'ятдесят сім тисяч сімсот шістдесят три) грн. 90 коп. (а.с. 82-84).
Згідно відповіді ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 29.06.2016 року № 27917, що була надана представнику стягувача за виконавчим листом № 2-508 від 14.07.2010 року, станом на 29.06.2016 року рішення за зведеним виконавчим провадженням залишається не виконаним, залишок боргу за виконавчим листом становить 207 962,09 грн. (а.с. 87-91).
Згідно відповіді ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 22.02.2018 року № 11350/158-27, що була надана представнику стягувача за виконавчим листом № 2-508 від 14.07.2010 року, станом на 22.02.2018 року рішення за зведеним виконавчим провадженням залишається не виконаним, залишок боргу за виконавчим листом становить 233 805,84 грн. (а.с. 101-109).
Згідно відповіді ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 06.05.2019 року № 31407, що була надана представнику стягувача за виконавчим листом № 2-508 від 14.07.2010 року, станом на 06.05.2019 року рішення за зведеним виконавчим провадженням залишається не виконаним, залишок боргу за виконавчим листом становить 253 618,66 грн. (а.с. 92-100).
Відповідно до відповіді Святошинського ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) від 29.12.2022 року № 114023 на звернення ОСОБА_1 на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості. Протягом листопада 2017 року - січня 2022 року перераховано сума коштів у розмірі 15 041,10 грн. Загальна сума, стягнута з боржника за весь період виконавчих проваджень, 18 913,84 грн. По зведеному виконавчому провадженню № НОМЕР_1 на поточний момент підлягає стягненню сума в розмірі 355 862,07 грн. (а.с. 104).
Згідно уточненого розрахунку заборгованості у відповідача становить 36 136,37 грн, яка складається із: 3% річних за період з 01.03.2024 по 30.06.2024 (122 дні) - 7 366,80 грн; інфляційні нарахування у розмірі - 13 958,67 грн та проценти за користування кредитом у розмірі 3 056, 23 грн, (а.с. 131-134).
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження№ 14-318цс18) в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591 цс 18), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79 гс 19) вказувала про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254 цс 19) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що аналіз змісту норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Як вбачається з матеріалів справи позивач дійсно не виконує умови договору позики та добровільно не виконує рішення суду про стягнення такої заборгованості, а таким чином позивач має право на стягнення з відповідача санкцій які передбачені ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року.
Як убачається з матеріалів справи, позивач у позові просив стягнути штрафні санкції передбачені ст. 625 ЦК України за період з 01 березня 2024 року по 29 червня 2024 року, тобто просив стягнути заборгованість під час дії мораторію на стягнення штрафних санкцій передбачених ст. 625 ЦК України.
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов до висновку про те, що позов у вказаній частині задоволенню не підлягає, оскільки на час воєнного стану на території України зупинено можливість стягнення штрафних санкцій які передбачені ст. 625 ЦК України.
Що стосується можливості стягнення заборгованості відповідно до ст. 1048 ЦК України апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За приписами ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у статті 625 Цивільного кодексу України регулюванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за кредитним договором, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Зважаючи на те, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України й охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Отже, можливість стягнення процентів за неправомірне користування кредитом в іншому розмірі, ніж це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України, має визначатися окремим зобов'язанням (умовою договору) та не може ототожнюватися з розміром процентів, визначеним умовами договору за правомірне користування кредиту в порядку частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України.
Крім того, у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості за договором позики та відповідно рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 квітня 2010 року таку заборгованість було стягнуто.
Таким чином з моменту звернення до суду відповідач неправомірно утримує кошти за таким договором, а отже стягнення відсотків за ст. 1048 не відповідає законності, оскільки стягнення відсотків за таких умов можливе лише у разі правомірного утримання коштів відповідачем, проте він їх утримує неправомірно тому стягнення відсотків можливе лише відповідно до ст. 625 ЦК України.
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов до висновку, що у вказаній частині позов також не підлягає задоволенню.
Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, на вищезазначене уваги не звернув, не обґрунтував підстави для стягнення відсотків та інфляційних втрат та дійшов помилкового висновку про задоволення позову, відтак рішення підлягає скасуванню.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Під час звернення з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1453,50 грн.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1 453,50 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Д'яконовою Кристиною Ігорівною-задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 липня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, наступного змвсту.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у сумі 1 453,50 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна