Єдиний унікальний номер справи № 760/1676/24
Провадження №22-ц/824/9080/2025
24 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення коштів,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначила, що 15 листопада 2022 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Infiniti Q 30» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року ОСОБА_2 визнано винною у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно з полісу № ЕР-210529210 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000 гривень. Позивач звернулась до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» із повідомленням про настання страхового випадку та із заявою про виплату страхового відшкодування.
01 грудня 2022 року засобами телефонного зв'язку та електронного зв'язку відповідач направив позивачу протокол узгодження про розмір страхового відшкодування для підпису, сума відшкодування в якому складала 81 149 гривень 86 копійок.
Не погоджуючись з цією сумою, 09 грудня 2022 року вона подала відповідачу заяву разом зі Звітом № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку станом на 15 листопада 2022 року складає 189 777 гривень 07 копійок.
21 грудня 2022 року позивач звернулась до відповідача з проханням надати інформацію щодо розгляду її заяви, на що остання отримала відповідь про те, що відповідач здійснить виплату страхового відшкодування у розмірі 90 945 грн. 05 коп. на підставі Звіту № 29с/11/12 від 20 грудня 2022 року.
09 січня 2023 року страхове відшкодування у розмірі 90 945 гривень 05 копійок було їй перераховано.
Позивач вважає, що Звіт № 29с/11/12 від 20 грудня 2022 року не є належним доказом, оскільки не відповідає Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів з огляду на наступне. У Звіті № 29с/11/12 від 20 грудня 2022 року, у протоколі огляду колісного транспортного засобу в розділі «зафіксовані пошкодження/назва деталей та перелік пошкоджень» не зазначено, які необхідно вчинити дії для відновлювального ремонту автомобіля. Разом з тим, у Звіті № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року, в акті огляду технічного стану колісного транспортного засобу в розділі «характер та об'єм пошкоджень/назва деталей та опис пошкодження» для кожної з позиції зазначено, яку дію необхідно вчинити для відновлювального ремонту. У звіті відповідача зазначено, що датою оцінки є 19 листопада 2022 року, проте дорожньо-транспортна пригода сталась 15 листопада 2022 року. Проте, у Звіті № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року вказано, що дата оцінки - 15 листопада 2022 року.
Позивач зазначила, що відповідач у своїй відповіді на заяву вказує на те, що при огляді транспортного засобу не було зафіксовано пошкодження підкрилку, шарніри важеля, опори підвіски, маточина колеса задніх правил, які враховані у Звіті № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року. Вважає, що таким чином страхова компанія намагається занизити розмір страхового відшкодування. Вбачається, що у схемі дорожньо-транспортної пригоди від 15 листопада 2022 року зазначено такий перелік пошкоджень: передня та задня права двері, заднє праве крило, заднє праве колесо, задній бампер, декоративні накладки на заднє праве крило та бампер. Вказані пошкодження підтверджуються фотододатками до Звіту № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року, рахунком на оплату та актом виконаних робіт.
Враховуючи те, що різниця між виплатою у сумі 90 945 грн. 05 коп. та лімітом відповідальності (160 000 гривень) складає 69 054 грн. 95 коп., позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» на її користь недоплачену суму страхового відшкодування у розмірі 69 054 гривні 95 копійок.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 року позов задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_1 недоплачене страхове відшкодування в розмірі 69 054 гривні 95 копійок, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 06.03.2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду вважає незаконним і необґрунтованим, яке ухвалене за неправильного застосування норм матеріального права і неповного встановлення обставин, які мають значення для справи та неправильного дослідження і оцінки доказів у справі. Просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Свої вимоги обґрунтував тим, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано при прийнятті судового рішення не дослідив наявний у справі Звіт № 29С/11/22 від 20 грудня 2022 рокута врахував Звіт № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року, який складено на замовлення позивача.
Апелянт зазначає також про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач не заявляла клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи так само як і суд першої інстанції не оцінював проведення експертизи, в той же час як ПАТ СК «Українська страхова група» у строки, визначені Законом України № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оглянуло пошкоджений транспортний засіб та розрахувало збиток, а позивач мав би право звернутися до суб'єкту оцінки лише у випадку, якщо б ПАТ СК «Українська страхова група» у 10-денний строк не оглянуло б пошкоджений транспортний засіб позивача. Крім того, після надсилання відповідачем позивачу листа від 31.05.2023 року щодо страхового відшкодування, позивач не зверталася з заявами про проведення додаткового огляду транспортного засобу. Таким чином вважає, що належним та допустимим доказом у справі є Звіт, виконаний відповідачем у встановлений строк.
Поряд з наведеним відповідач посилається також на те, що наданий позивачем Звіт № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року є неналежним і недопустимим доказом, який складений в порушення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, оскільки не містить фотографічних зображень деталей та фіксування пошкоджень транспортного засобу, також наявний у Звіті скріншот процедури розвал-сходження не включений до додатків звіту, не надано до Звіту акта результатів розвал-сходжень і рекомендацій та відсутня інформація про організацію, яка проводила розвал-сходження, що робить цю процедуру непридатною для врахування при розрахунку матеріального збитку, оскільки вона не підтверджена відповідними документами.
Апелянт зазначає, що наданий до позовної заяви рахунок на оплату від 18.11.2022 року та Акт виконаних робіт є неналежними і недопустимими доказами.
Щодо безпідставності стягнення оскаржуваним судовим рішенням з відповідача 20% ПДВ, апелянт у скарзі зазначає, що стягнута сума податку не відшкодовується страховою компанією. Доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Для відшкодування потерпілій стороні податку на додану вартість ремонт транспортного засобу повинен здійснюватися на підприємстві, яке є платником ПДВ. Отже, позивачем не було надано до суду доказів оплати проведеного ремонту пошкодженого транспортного засобу у особи, яка є платником ПДВ, у зв'язку з чим у відповідача не виникає обов'язок по відшкодуванню даного податку потерпілій особі.
Стягуючи з відповідача ПДВ на користь позивача, суд не врахував положень ч. 2 ст. 14 ЦК України, ч. 4 ст. 264 ЦПК України та правові висновки, зазначені в постановах Верховного Суду від 18.12.2018 року (справа № 185/11374/15-ц) від 27.03.2019 року (справа № 619/2671/16-ц), від 03.07.2019 року.
Просить скасувати оскаржуване судове рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного:
У ході розгляду справи судом було встановлено, що 15 листопада 2022 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Hyundai» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «Infiniti Q 30» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року ОСОБА_2 визнано винною у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно з полісу № ЕР-210529210 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000 гривень.
Позивач звернулась до ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» із повідомленням про настання страхового випадку та із заявою про виплату страхового відшкодування.
01 грудня 20222 року засобами телефонного зв'язку та електронного зв'язку відповідач направив позивачу протокол узгодження про розмір страхового відшкодування для підпису, сума відшкодування в якому складала 81149 гривень 86 копійок.
Не погоджуючись з цією сумою, 09 грудня 2022 року позивач подала відповідачу заяву разом зі Звітом № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку станом на 15 листопада 2022 року складає 189 777 гривень 07 копійок.
21 грудня 2022 року позивач звернулась до відповідача з проханням надати інформацію щодо розгляду її заяви, на що ОСОБА_1 отримала відповідь про те, що відповідач здійснить виплату страхового відшкодування у розмірі 90945 гривень 05 копійок на підставі Звіту № 29с/11/12 від 20 грудня 2022 року.
09 січня 2023 року страхове відшкодування у розмірі 90945 гривень 05 копійок було перераховано позивачу, що не заперечується стороною відповідача у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, поклав в основу рішення при визначенні розміру майнової шкоди Звіт № 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року, оскільки Звіт кореспондується з іншими доказами по справі та не суперечить їм.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на неможливість прийняття позиції апелянта щодо неналежного визначення судом розміру спричиненої шкоди.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції поклав в основу рішення суду при визначенні розміру майнової шкоди саме Звіт 1519-Ф/22 від 05 грудня 2022 року, наданий позивачем, та відхилив Звіт №29с/11/12 від 20.12.2022 року, наданий відповідачем.
Суд звернув увагу, що наданий відповідачем Звіт містить ряд недоліків, при цьому звіт, наданий позивачем, кореспондується з іншими доказами по справі, у зв'язку з цим суд першої інстанції врахував саме цей звіт і не врахував Звіт відповідача при визначенні розміру майнової шкоди. З вказаною позицією погоджується і колегія суддів апеляційного суду. При цьому доводи апелянта щодо неврахування при здійсненні оцінки положень закону щодо фізичного зносу авто не відповідає матеріалам справи.
Колегія суддів погоджується з доводи апелянта щодо відсутності підстав для стягнення із страхової компанії ПДВ на використані під час ремонту деталі, оскільки до суду не було надано доказів їх придбання платником такого податку. В той же час вказана обставина не впливає на рішення по суті з огляду на наступне:
При вирішення справи суд виходив з вартості фактичного відновлюваного ремонту у розмірі 189777,07 грн., яка складається з вартості:
- робіт - 28925,00 грн;
- додаткових витрат -585,00 грн;
- фарбування - 18952,08 грн;
- запасних частин (з ПДВ) - 141314,99 грн.
При цьому обрахований розмір ПДВ від вартості запасних частин в даному випадку складає 23552,50 грн.
Таким чином, зменшивши розмір вартості фактичного відновлюваного ремонту у на безпідставно обраховану суму податку, належна вартість ремонту має складати 166224,57 грн, що є меншим від ліміту відповідальності страхової компанії (160000,00 грн), яка приймалася як гранична межа відповідальності відповідача. Таким чином розмір присудженого відшкодування не змінюється від факту неврахування при здійсненні обрахунків розміру ПДВ.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 лютого 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько