25 грудня 2025 року місто Київ.
Справа № 752/23524/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14479/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року (у складі судді Кордюкової Ж.І., дата виготовлення повного тексту рішення - 22 травня 2025 року)
у справі за позовом акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
У жовтні 2024 року позивач АТ «ПУМБ» звернувся до суду з вказаним позовом.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що 05.06.2019 на підставі укладеного кредитного договору №1001326864201 відповідачу видані кредитні кошти у розмірі 34 570 грн.
12 вересня 2019 року на підставі укладеного кредитного договору №1001401729801 відповідачу видані кредитні кошти у розмірі 20 000 грн.
Відповідач не виконує свої зобов'язання за укладеними кредитними договорами, внаслідок чого станом на 09 вересня 2024 року заборгованість відповідача перед банком становить 78 968,84 грн, з яких:
-за кредитним договором № 1001326864201 від 05 червня 2019 року в сумі 49 223,60 грн, з яких 27 809,02 грн - заборгованість за кредитом, 12,64 грн - заборгованість за процентами, 21 401,94 грн - заборгованість за комісією;
-за кредитним договором № 1001401729801 від 12 вересня 2019 року в сумі 29 745,24 грн, з яких 18 333,49 грн - заборгованість за кредитом, 8,09 грн - заборгованість процентами, 11 403,66 грн - заборгованість за комісією.
Банком відповідачу направлено письмові вимоги про сплату заборгованості, однак у наданий строк заборгованість не погашена.
Просив суд стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 1001326864201 від 05 червня 2019 року в сумі 49 223 (сорок дев'ять тисяч двісті двадцять три) грн 60 коп, заборгованість за кредитним договором № 1001401729801 від 12 вересня 2019 року в сумі 29 745 (двадцять дев'ять тисяч сімсот сорок п'ять) грн 24 коп та судові витрати в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 , 16 липня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить оскаржуване рішення змінити, зменшивши суму заборгованості, що підлягає стягненню за кредитними договорами до 46 164 грн 96 коп. Вирішити питання стягнення судового збору.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача комісії за кредитними договорами, оскільки позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитного договору, укладеного 03 липня 2018 року між учасниками справи щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 78 968,84 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення, в частині стягнення комісії, не відповідає.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення з відповідача комісії, суд першої інстанції мотивував його тим, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту та вважаючи, що між сторонами 05 червня 2019 року та 12 вересня 2019 року укладені кредитні договори № № 1001326864201 та 1001401729801, відповідно, умови яких визначені сторонами в договорах та які особисто підписані сторонами, стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за комісією у загальному розмірі 32 805,60 гривень.
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПУМБ» із заявою №1001326864201 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб за отриманням кредиту у розмірі 34 570 грн з процентною ставкою- 0,01% річних, строком на 24 місяці, розмір комісії за обслуговування кредиту - 3, 99%.
Аналогічні умови кредитування відповідач погодив у паспорті споживчого кредиту від 05 червня 2019 року.
05 червня 2019 року АТ «ПУМБ» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 34 570 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № TR.35599982.47698.8810.
12 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «ПУМБ» із заявою №1001401729801 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб за отриманням кредиту у розмірі 20 000 грн з процентною ставкою- 0,01% річних, строком на 24 місяці, розмір комісії за обслуговування кредиту - 3, 99%.
Аналогічні умови кредитування відповідач погодив у паспорті споживчого кредиту від 12 вересня 2019 року.
12 вересня 2019 року АТ «ПУМБ» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № TR.37566171.36817.8810.
Позивач направив письмові вимоги від 09 вересня 2024 року відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем не погашено.
Згідно з розрахунків, зроблених позивачем, відповідач станом на 09 вересня 2024 року має заборгованість:
-за кредитним договором № 1001326864201 від 05 червня 2019 року в сумі 49 223,60 грн, з яких 27 809,02 грн - заборгованість за кредитом, 12,64 грн - заборгованість процентами, 21 401,94 грн - заборгованість по комісії;
-за кредитним договором № 1001401729801 від 12 вересня 2019 року в сумі 29 745,24 грн, з яких 18 333,49 грн - заборгованість за кредитом, 8,09 грн. - заборгованість процентами, 11 403,66 грн - заборгованість по комісії.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання були розроблені АТ «ПУМБ», то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В частині 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
У пункті 4.2.10. кредитного договору (Публічна пропозиція АТ "ПУМБ" на укладення ДКБО) передбачено право Банку вимагати дострокового виконання зобов'язань клієнта за договором у цілому або у визначеній Банком частці у разі не виконання клієнтом та/або довіреною особою клієнта своїх зобов'язань у випадках та порядку передбаченому договором або при не виконанні клієнтом інших зобов'язань перед Банком за іншими договорами.
Пунктом 5.15.2 кредитного договору (Публічна пропозиція АТ "ПУМБ" на укладення ДКБО) визначено, що Банк, крім інших прав, передбачених цим Договором, також має право вимагати від клієнта дострокового повернення наданого споживчого кредиту у випадках, передбачених законодавством України, а також при наявності інших визначених цим договором обставин, в тому числі, але не виключно в пункті 5.9. Розділу ІІ Договору.
Таким чином, оскільки відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору та щомісяця не погашав кредит, як визначено кредитним договором, то позивач правомірно звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом.
Отже, з урахуванням наведеного, у ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» наявна заборгованість за тілом кредиту та процентами, яку останній зобов'язаний сплатити.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, щодо неправомірного нарахування комісії, враховуючи наступне.
Встановлено, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 3,99%. В договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини 1-2 статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини 1-2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Подібний за змістом висновок викладений і у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у якій зазначено, що згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зроблено висновок про те, що якщо у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (і до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»), положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що переглядається, в кредитному договорі від 03 липня 2018 року, тобто укладеному після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», зазначено, що відповідачу видається споживчий кредит на споживчі цілі.
При цьому, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, а тому АТ «ПУМБ» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.
В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що умови кредитного договору про щомісячну сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.
За вказаних обставин та наведених положень закону колегія суддів приходить до висновку, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісія за обслуговування кредитної заборгованості) є нікчемними відповідно до частин 1-2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення заборгованості по комісії у загальному розмірі 32 805,60 гривень не підлягала задоволенню.
Отже, розмір основного боргу за двома кредитними договорами, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» складає 46 163,24 гривень.(тіло кредиту та проценти за двома договорами)
Колегією суддів встановлено, що рішення суду, в частині стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, а тому апеляційна скарги підлягає задоволенню, а рішення зміні у вказаній вище частині.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з п. 10 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За результатами апеляційного перегляду вимоги позивача задоволено на 58%. До районного суду позивач сплатив 2422грн.40 коп., а відповідач до апеляційного суду 3633 грн. 60 коп., а відтак з позивача пропорційно до задоволених вимог на користь відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 121 грн. 11 копійок.(3633.60х42%-2422.40х58%)
На підставі викладеного та керуючись ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року скасувуати та ухвалити нове, наступного змісту.
У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором у частині стягнення комісії за обслуговування кредиту - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк" заборгованість за кредитним договором № 1001326864201 від 05 червня 2019 року та заборгованість за кредитним договором № 1001401729801 від 12 вересня 2019 року в загальному розмірі 46 163 грн. 24 коп. (сорок шість тисяч сто шістдесят три грн. двадцять чотири коп.)
Стягнути з акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 121 (сто двадцять одну) гривню, 11 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя- доповідач О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова