25 грудня 2025 року місто Київ.
Справа № 760/25164/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10671/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року (у складі судді Усатової І.А., інформація щодо дати виготовлення повного тексту судового рішення - відсутня)
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2021 року позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся до суду з вказаним позовом.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630.
Відповідно до п. 8 Правил та Закону послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, такий договір є договором приєднання.
На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085).
Доказом повного та беззастережного акцепту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачем.
Квартира за адресою АДРЕСА_1 під'єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, а, отже, ОСОБА_1 є споживачем послуг.
Відповідач від послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався).
Отже, виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: позивач надає послуги, щомісячно надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідач споживає надані послуги та зобов'язаний оплатити їх вартість.
Проте, відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення та/ або централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 01 липня 2021 року складає 32 687,81 грн (заборгованість за послуги з централізованого опалення - 26 243,84 грн, заборгованість з централізованого постачання гарячої води - 6 443,97 грн).
Крім того, позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води у розмірі 12 505,81 грн.
Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача заборгованість за: спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення - 26 243,84 грн; спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 12 505,81 грн; спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення - 26 243,84 грн; спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води - 6 443,97 грн; витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 33 грн; судовий збір - 2270 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КПВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги у розмірі 32 687,81 грн, з яких: 26 243,84 грн - заборгованість за послуги з централізованого опалення, 6 443,97 грн - заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води; а також судовий збір - 1 641,85 грн.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 , 18 квітня 2025 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вирішити питання стягнення судового збору.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що станом на день подачі апеляційної скарги у відповідача наявна переплата на користь позивача за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води/ постачання гарячої води.
Звертає увагу, що відповідачу не було відомо про існування цивільного провадження у даній справі, аж до моменту отримання в повідомлення про ухвалення судового рішення в додатку «Дія», а тому не мав змоги надати докази на обґрунтування нових обставин по справі, які додаються до апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Проте, 15 серпня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення від позивача в яких зазначає, що за час розгляду справи, відповідачем було сплачено заборгованість за надані послуги, проте вимогу щодо сплати судового збору у розмірі 1641,85 гривень відповідачем виконано не було.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 45 193,62 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Київським апеляційним судом встановлено, що суд розглянув справу не повідомивши відповідача про її розгляд в установленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:
1) малозначні справи;
2) що виникають з трудових відносин;
3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Згідно ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду;
4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу;
5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (а. с. 57).
З матеріалів справи також вбачається, що судом був сформований супровідний лист за зареєстрованим місцем проживання відповідача, відповідно до якого було надіслано копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів про отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження від 22 вересня 2021 року, чи доказів повернення суду поштової кореспонденції з будь-якою відміткою, яка б відповідно до ст. 128 ЦПК України давала суду можливість встановити належне повідомлення учасника справи про розгляд справи в суді.
Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи у суді першої інстанції, в якому й ухвалено оскаржуване рішення.
Однак, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищезазначеного до уваги не взяв, розглянув справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про розгляд справи.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).
ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).
Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).
Наведені вище обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача.
За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1-4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Конституції України, ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 266166191 від 16 липня 2021 року. Дата державної реєстрації - 30 вересня 2015 року. За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго» на підставі ліцензії.
Як вбачається зі змісту позовної заяви КП «Київтеплоенерго», на підставі типового договору було підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085).
Відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення, в результаті чого утворилася заборгованість, яка станом на 01 липня 2021 року складає 32 687, 81 грн (заборгованість за послуги з централізованого опалення - 26 243,84 грн, заборгованість з централізованого постачання гарячої води - 6 443,97 грн), що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку.
Крім того, позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води у розмірі 12 505,81 грн.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підтвердження виконання свого обов'язку зі сплати житлово-комунальних послуг відповідач до апеляційної скарги додає копію актів звірки та довідку про заборгованість від 06 березня 2025 року, з яких вбачається, що станом на час вирішення спору апеляційним судом у відповідача є переплата за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії у розмірі 30 735,28 гривень, та відсутня заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води/ постачання гарячої води.
За таких обставин, на підставі доказів, доданих до апеляційної скарги, які відповідач не мав можливості подати до суду першої інстанції через не повідомлення про розгляд справи, колегія суддів встановила, що заборгованість за житлово-комунальні послуги у відповідача перед позивачем - відсутня, борг погашений в повному обсязі, а тому вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задовленні позовних вимог КП «Київтеплоенерго».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Колегія суддів установила, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, якого належним чином не було повідомлено про розгляд справи у суді, апеляційна скарга обґрунтована у тому числі такою підставою, а тому заочне рішення рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КП «Київтеплоенерго».
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а відтак з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3028 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити.
Стягнути з комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя- доповідач О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова