24 грудня 2025 року м. Київ
Справа №755/8348/25
Провадження: № 22-ц/824/14598/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Крикунова Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гаврилової О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
В травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з 24 червня 2016 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що на дату звернення до суду з позовом, сторони проживають окремо, спільного побуту не ведуть, розподілу обов'язків між сторонами не існує, шлюб носить лише формальний характер. Зазначає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними буде суперечити інтересам сторін та їхній дитині, примирення вважає неможливим.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 24 червня 2016 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 957, розірвано.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Крикунов О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження у справі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не врахував заяву відповідача про відкладення судового засідання у зв'язку із його відрядженням та розглянув справу за його відсутності. Крім того, суд не надав сторонам строку для примирення та не зупинив провадження у справі, зважаючи на те, що сторони від шлюбу мають неповнолітню дитину.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник, адвокат Косюк В. О. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення а судове рішення без змін.
Вислухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 24 червня 2016 року сторони перебували в шлюбі (а. с. 4).
Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5).
Судом першої інстанції встановлено, що сторони подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть.
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 січня 2025 року у справі №755/22355/24 на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у вигляді штрафу на користь держави в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 340 грн
Цією постановою встановлено, що ОСОБА_1 22.12.2024 о 12-30 год, перебуваючи за адресою свого проживання, вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно дружини.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка категорично наполягала на розірванні шлюбу, адже переконана, що примирення з відповідачем не можливе.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених позивачем вимог. Суд вважав наявними підстави для розірвання шлюбу, оскільки сторони не підтримують шлюбних стосунків та тривалий час не проживають разом, шлюб існує формально, подальше спільне життя суперечить інтересам позивача.
Перевіряючи вказані висновки суду, колегія суддів виходить з наступного.
Так, згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Приписами статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 36, ст. 51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Частиною першою статті 112 СК України визначено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
При розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків, і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, тобто, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що за час розгляду справи взаємини сторін не змінилися і не налагодилися, через що подальше збереження цього шлюбу є неможливим.
Крім того, будь-які докази, що сторони виявили намір примиритись, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин в матеріалах справах відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
Як убачається з оскаржуваного рішення, судом надано належну правову оцінку заяві відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з його відрядженням. При цьому, суд обґрунтовано зазначив, що до вказаної заяви відповідачем не було додано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував поважність причин неприбуття відповідача в судове засідання (а. с. 21), у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволенні та розглянув справу за відсутності відповідача.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд не надав сторонам строку для примирення та не зупинив провадження у справі, також є необґрунтованими, оскільки позивачка категорично заперечувала проти примирення, наполягала на розірванні шлюбу та вказувала на неможливість подальшого спільного життя, що суд обґрунтовано врахував. За таких обставин, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі та надання строку для примирення, навіть з урахуванням наявності у сторін неповнолітньої дитини, оскільки відповідно до вимог статей 110, 112 СК України та усталеної судової практики примирення можливе лише за наявності взаємної волі обох сторін.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах закону, а рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга адвоката Крикунова О. В. в інтересах ОСОБА_1 залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Крикунова Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 26 грудня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура