16 грудня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 362/296/25
номер провадження: 22-ц/824/17030/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року у складі судді Марчук О.Л., у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: державне спеціалізоване підприємство «Ліси України», про витребування земельної ділянки,
У січні 2025 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації (далі - Обухівська РДА) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» (далі - ДСП «Ліси України»), про витребування земельної ділянки, в якому просив витребувати на користь держави в особі Обухівської районної державної адміністрації в категорію лісогосподарського призначення із незаконного володіння відповідача земельну ділянку з кадастровим номером 3221482801:02:006:0006.
У липні 2025 року в ході розгляду справи у суді першої інстанції прокурор подав заяву, у якій він просив забезпечити вказаний вище позов шляхом накладення арешту на належну відповідачу земельну ділянку з кадастровим номером 3221482801:02:006:0006.
Заяву мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 , як титульний власник спірної земельної ділянки, може вільно нею розпорядитись та відчужити на користь третіх осіб, а тому прокурор вважав, що невжиття таких заходів забезпечення позову зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що обставини позовної заяви та долучені до неї докази безпосередньо вказують на наявність ризику відчуження відповідачем спірної земельної ділянки, зокрема враховуючи те, що первинним власником спірна земельна ділянка була продана відповідачу.
Вказує, що судом першої інстанції під час прийняття спірного рішення не враховано судову практику, а тому безпідставними є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що не накладення арешту на спірну земельну ділянку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів за захистом яких прокурор звернувся до суду та щодо не надання відомостей про те, що відповідач має намір відчужити спірну земельну ділянку. Враховуючи викладене, вважає, що на даний час є необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Однак повністю з висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 1,2 ч.1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (ч.3 ст.150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
З матеріалів справи вбачається, що у січні 2025 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської РДА звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ДСП «Ліси України», та просив витребувати на користь держави в особі Обухівської РДА в категорію лісогосподарського призначення із незаконного володіння відповідача земельну ділянку з кадастровим номером 3221482801:02:006:0006.
04 липня 2025 року прокурором подано до суду заяву, у якій він просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на належну відповідачу земельну ділянку з кадастровим номером 3221482801:02:006:0006.
Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, прокурор вказував, що ОСОБА_1 , як титульний власник спірної земельної ділянки, може вільно нею розпорядитись та відчужити на користь третіх осіб, а тому, на думку прокурора, невжиття таких заходів забезпечення позову зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи предмет спору, обставини, на які посилається прокурор у заяві про забезпечення позову у їх сукупності та взаємозв'язку, а також враховуючи процесуальну поведінку сторін, колегія суддів вважає, що на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду (05 вересня 2025 року) існували обґрунтовані припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з тих підстав, що заявником не зазначено жодного доказу на підтвердження наявності обставин, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що суд не врахував, що дійсно ОСОБА_1 , як титульний власник спірної земельної ділянки, міг вільно нею розпорядитись та відчужити на користь третіх осіб, а тому існував реальний ризик ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, всупереч висновків суду першої інстанції щодо ненадання прокурором доказів існування ризиків, для усунення яких слід забезпечити позов, колегія суддів звертає увагу, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року № 753/22860/17, провадження № 14 - 88цс20).
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що в даному випадку забезпечення позову не позбавляло відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача. Це не призвело б до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у його володінні, а може обмежитися лише можливість розпоряджатися ним.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 ст.376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З наведених вище обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвалаВасильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення.
Вирішуючи заяву прокурора про забезпечення позову колегія суддів виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що 05 вересня 2025 року після постановлення оскаржуваної ухвали про відмову задоволення заяви прокурора про забезпечення позову, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні позову керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської РДА до ОСОБА_1 , третя особа: ДСП «Ліси України», про витребування земельної ділянки.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області задоволено частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В інші частині рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року залишено без змін.
Відповідно до ч.2 ст.273 ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст.384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Таким чином на момент вирішення апеляційної скарги прокурора на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову вже існує остаточне судове рішення про відмову у задоволенні позову керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Обухівської РДА до ОСОБА_1 , третя особа: ДСП «Ліси України», про витребування земельної ділянки.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Отже, враховуючи, що станом на 16 грудня 2025 року постановою Київського апеляційного суду спір між сторонами остаточно вирішено та залишено без змін резолютивну частину рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року про відмову в задоволенні позову, яке набрало законної сили, то вжиття заходів забезпечення позову після цієї дати є неактуальним і неефективним, оскільки відсутній предмет виконання судового рішення, а накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3221482801:02:006:0006 призвело б до безпідставного та непропорційного обмеження майнових прав відповідача без досягнення мети, для якої інститут забезпечення позову передбачений цивільним процесуальним законом.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області задовольнити частково.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області про забезпечення позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: