19 грудня 2025 рокуСправа №160/14364/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення №046350019360 від 07.05.2025, зобов'язання вчинити певні дії, -
19.05.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 29.05.2025р., просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 07 травня 2025 року № 046350019360;
- зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.04.2025, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди з 09.09.1986 по 23.04.1989; з 06.07.1989 по 27.08.1990; з 27.08.1990 по 09.09.1994; з 17.11.1994 по 08.01.2004.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.04.2025 року вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046350019360 від 07.05.2025р., яким позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 10.06.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача зокрема надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
25.06.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову повністю посилаючись на те, що згідно ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 пенсія за віком при досягненні 60-річного віку у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 призначається за умови наявності 32 років страхового стажу; розглянувши надані позивачем документи, Головним управлінням було встановлено, що страховий стаж заявника становить 25 років 06 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком; позивачем не було надано до Головного управління виписок із наказу про проведення атестації на відповідних робочих місцях, а також до заяви про призначення пенсії не долучено уточнюючі довідки підприємства, передбачені пунктом 20 Порядку № 637, що унеможливлює документальне підтвердження умов праці Позивача та як наслідок не дає підстав для зарахування спірних періодів до пільгового стажу; трудова книжка позивача не містить жодних відомостей щодо наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, не містить посилань на накази, якими затверджено результати атестації робочого місця позивача, до заяви про призначення пенсії не було надано виписок з наказів про затвердження результатів атестації робочого місця та учточнюючих довідок, передбачених Постановою № 637, відтак, посилання позивача виключно на трудову книжку, як на підставу для зарахування спірного періоду роботи до пільгового стажу за Списком №2, є безпідставною, оскільки зазначений документ не містить передбачених законодавством відомостей про наявність у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, а інших належним документів на підтвердження пільгового стажу позивачем також не було надано, відтак Головне управління правомірно не зарахувало спірні періоди роботи до пільгового стажу за Списком № 2.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 19.12.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 19.12.2025р.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 19.12.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
30.04.2025р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до якої надала зокрема трудову книжку, що підтверджується наявною у справі копією відповідної заяви та не заперечується учасниками справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046350019360 від 07.05.2025р., яким позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії від 07 травня 2025 року № 046350019360, у зв'язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.04.2025, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди з 09.09.1986 по 23.04.1989; з 06.07.1989 по 27.08.1990; з 27.08.1990 по 09.09.1994; з 17.11.1994 по 08.01.2004.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Разом з тим, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Пунктом 3 "Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України за № 383 від 18.11.2005р., передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому, згідно п.2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383 “Про затвердження порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що жінки мають право зокрема на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, передбачених Списком №2, та за умови повного робочого дня на відповідних роботах, але не менше 80% робочого часу.
При цьому, у разі відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників, а у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника пільговий стаж підтверджується відповідними комісіями, створеними при Головних управління Пенсійного фонду України в областях, при цьому, територіальні управління Пенсійного фонду повинні надавати заявникам допомогу у зборі необхідних документів.
Для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у періоди з 09.09.1986 по 23.04.1989, з 06.07.1989 по 27.08.1990, з 27.08.1990 по 09.09.1994, з 17.11.1994 по 08.01.2004 працювала на посаді маляра в Павлоградському ремонтно-будівельному управлінні, в Управлінні торгівлі Павлоградського міськвиконкому, в Ремонтно-будівельному кооперативі «Колосс», що підтверджується копіями трудової книжки позивача НОМЕР_1 та архівних довідок, наявними в матеріалах справи.
Вказані періоди не було зараховано пенсійним органом до пільгового стажу при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як трудова книжка позивача не містить передбачених законодавством відомостей про наявність у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, а інших належним документів на підтвердження пільгового стажу позивачем також не було надано, що підтверджується змістом відзиву відповідача.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до пільгового стажу роботи позивача у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємств, на яких позивач працювала.
Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У спірний період роботи позивача діяли Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».
Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».
Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.14 Інструкції №58 визначено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Згідно з п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, судом враховується і те, що пенсійним органом не заперечується факт того, що робота позивача у спірні періоди на посаді «маляр» надає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, позивач має право на зарахування спірних періодів її роботи на посаді «маляр» до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії, у зв'язку з чим, пенсійним органом протиправно не було зараховано наведені періоди роботи позивача до пільгового стажу.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що вищенаведене оспорюване рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії від 07 травня 2025 року №046350019360 прийнято протиправно та без врахування вищенаведених обставин.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії від 07 травня 2025 року № 046350019360, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення про відмову в призначенні пенсії від 07 травня 2025 року № 046350019360, суд приходить до висновку, що відповідач, прийнявши наведене рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, прийнявши рішення про відмову в призначенні пенсії від 07 травня 2025 року № 046350019360, порушив права позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.04.2025, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди з 09.09.1986 по 23.04.1989; з 06.07.1989 по 27.08.1990; з 27.08.1990 по 09.09.1994; з 17.11.1994 по 08.01.2004, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із не зарахуванням наведених періодів роботи позивача до пільгового стажу, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 30.04.2025, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди з 09.09.1986 по 23.04.1989; з 06.07.1989 по 27.08.1990; з 27.08.1990 по 09.09.1994; з 17.11.1994 по 08.01.2004.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції про сплату №5055-7308-5995-1243 від 16.05.2025р. у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення №046350019360 від 07.05.2025, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 07 травня 2025 року №046350019360.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 30.04.2025, зарахувавши до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди з 09.09.1986 по 23.04.1989; з 06.07.1989 по 27.08.1990; з 27.08.1990 по 09.09.1994; з 17.11.1994 по 08.01.2004.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва