26 грудня 2025 року №320/45013/24
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лиска І.Г., суддів: Білоноженко М.А., Кочанової П.В., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:
-визнати протиправним та нечинним Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений Постановою від 16 травня 2024 р. № 560 в частині: п. 62 Постанови, згідно якого здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою (ЄДЕБО), визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5; Підпункт 1 підпункту 2 Додатку № 5 «Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» документом, що підтверджує право на відстрочку на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який зобов'язує надати довідку про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна; Додаток 9 Постанови, який встановлює форму довідки;
-визнати протиправним та нечинним лист 1/9758-24 від 03.06.2024 року, підписаний Першим заступником Міністра Євген КУДРЯВЕЦЬ та Доручення № 1/34-Д-24 від 31.05.2024 року підписано Міністром Освіти і науки України Оксеном Лісовим про забезпечення формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО з метою реалізації пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560;
-визнати протиправним та скасувати рішення оформлене протоколом Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.07.2024 р. № 20 у частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
-зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані положення постанови, лист та розпорядження і як наслідок рішення комісії позбавили позивача наданого Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» права на відстрочку від призову на військову службу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Міністерство освіти і науки України заперечувало проти задоволення позовних вимог, зазначивши у відзиві, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Також представником Міністерства освіти і науки України подано до суду додаткові пояснення по справі в яких у задоволенні позовних вимог останній просив відмовити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У відповіді на відзив позивач наполягав на позовних вимогах та просив їх задовольнити.
Кабінет Міністрів України заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши у відзиві, що приймаючи спірне положення постанови, Уряд діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений положенням законодавства.
У відповіді на відзив Кабінету Міністрів України, позивач наполягав на позовних вимогах та просив їх задовольнити.
Комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 проти позову заперечувала, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та призначено підготовче засідання до колегіального розгляду справи по суті.
Представник позивача подав до суду заяву в якому просить суд подальший розгляд справи здійснювати без його участі. Представники Міністерства освіти і науки України та Кабінету Міністрів України, також подали до суду заяви в яких просили подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
У зв'язку з поданими клопотаннями та на підставі ст.194 КАС України, колегія суддів вирішала подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 у 2016 року закінчив Технологічний коледж Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, здобув диплом молодшого спеціаліста НОМЕР_1 .
Дана інформація також відображена у Виписці з Реєстру документів про освіту ЄДЕБО.
Позивач у 2024 році вступив до Академії прикладних наук WSHIU, що знаходиться у Польщі, місто Познань, задля здобуття наступного за послідовністю рівня - «перший (бакалаврський) рівень вищої освіти».
Міністерством освіти і науки України було видано лист 1/9758-24 від 03.06.2024 року, підписаний Першим заступником Міністра Євгеном Кудрявцем та Доручення № 1/34-Д-24 від 31.05.2024 року підписане Міністром Освіти і науки України Оксеном Лісовим про забезпечення формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО з метою реалізації пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, листа 1/9758-24 від 03.06.2024 року, підписаний Першим заступником Міністра Євгеном Кудрявцем та Доручення № 1/34-Д-24 від 31.05.2024 року підписаного Міністром Освіти і науки України Оксеном Лісовим, які містять затверджену форму та алгоритм послідовності, а також суперечливого механізму підтвердження права на відстрочку студентами, прийняла рішення про відмову в наданні та оформленні права на відстрочку, яке суперечить Закону України “Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».
22.07.2024 року Комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято рішення, оформлене протоколом від 22.07.2024 р. № 20 щодо можливості надання ОСОБА_1 , відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
24.07.2024 року позивача було повідомлено про результат такого рішення у формі Повідомлення № 6424. У даному повідомленні зазначено: « ІНФОРМАЦІЯ_5 було розглянуто Вашу заяву та підтверджувані документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу (за наявності) пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За результатами розгляду повідомляємо, що протоколом від 22.07.2024 р. № 20 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні Вам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомляє, що Ви підлягаєте призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах». У даному повідомленні також зазначено, що причиною такого рішення є відсутність додатку № 9 до Постанови КМУ № 560 від 16.05.24 року, тобто відсутність Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти. А також зазначено, що рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.
Позивач вважає, що дії Комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 є протиправними, з огляду на недотримання ними вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та обґрунтування відмови положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, яка є нормативно-правовим актом нижче за ієрархією ніж Закон та зміст якої звужує та порушує права громадян, а отже всі ці нормативні акти підлягають визнанню нечинними. Виходячи з цього, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи позивач вважає, що заявлені в позовній заяві відповідачі - Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 є взаємопов'язаними між собою.
Тому в даній справі суду необхідно дослідити правомірність прийняття порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений Постановою від 16.05.2024 №560.
Положеннями ст. 264 КАС України, визначено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень. Зокрема, акти Уряду, відповідно до положень вказаної статті, розглядаються адміністративним судом на предмет законності, що узгоджується із вимогами ст. 19 Конституції України, якими визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття “порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття “охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття “охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України»).
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу, як об'єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:
- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права;
- пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
- є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику;
- порушений суб'єктом владних повноважень.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
Своєю чергою неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Проаналізувавши зміст наведених норм та судової практики, у взаємозв'язку з доводами та вимогами позивача, викладеними в позовній заяві та наявними у справі доказами, суд дійшов висновку про те, що, позивачем не визначений предмет оскарження, тобто не наведено фактичного порушення його прав спірними нормами оскаржуваного Порядку № 560.
При цьому, згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (пункт 59 Порядку №560).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Згідно з пунктом 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок призову), здобувачі вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9. Довідка про здобувача освіти формується за його вимогою відповідальним виконавцем та підписується КЕП уповноваженої особи закладу вищої освіти.
Згідно зі Законом України «Про вищу освіту» здобувач вищої освіти - це особа, яка навчається у закладі вищої освіти на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації. Згідно з цим же Законом заклад вищої освіти - це окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою Міністерством освіти і науки України ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить певну діяльність та забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей. Згідно із Законом України «Про освіту» Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - ЄДЕБО) - це інтегрована інформаційна система, яка функціонує у системі освіти України та яка містить відповідні реєстри. Одним з таких реєстрів ЄДЕБО є Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, до якого включено заклади освіти, установи і організації, які діють згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності в Україні на певних рівнях вищої освіти. Створення Єдиної державної бази з питань освіти і науки студентів, які навчаються за кордоном, чинним законодавством України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не передбачено.
Як встановлено судом, позивачем було подано заяву з документами щодо надання відстрочки. Разом з тим, позивачу було відмовлено у наданні відстрочки у зв'язку з відсутністю довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
В матеріалах справи наявні документи які підтверджують що позивач навчається та здобуває освітній рівень бакалавр.
Разом з тим, суд зазначає, що іноземний заклад вищої освіти не є юридичною особою приватного або публічного права в Україні і суб'єктом освітньої діяльності з ліцензію на провадження освітньої діяльності в Україні, його не можливо включити до Реєстру суб'єктів освітньої діяльності ЄДЕБО, а отже і здобувач вищої освіти в іноземному університеті не може виконувати обов'язки і користуватись правами здобувача вищої освіти в Україні та підтвердити послідовність здобуття вищої освіти та навчання за денною або дуальною формою здобуття освіти, визнання довідок іноземних університетів зі всього світу, як правової підстави для відстрочки від виконання військового обов'язку, є неможливою.
Крім того, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який надає право на відстрочку від призову на військову службу, встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації саме в Україні, які не поширюються на іноземні установи, якими є закордонні заклади освіти. Такої ж позиції дотримуються й інші центральні органи виконавчої влади України.
Суд зазначає, що заявлені позовні вимоги фактично стосуються питання реалізації суб'єктами владних повноважень покладених на нього завдань та функцій при виникненні визначених діючим законодавством обставин, наявність яких позивачем не доведена.
Таким чином, позивачем не доведено, а колегією суддів не встановлено, що відповідачем - Кабінетом Міністрів України порушені права та/або інтереси, що належать безпосередньо позивачу та, які підлягають судовому захисту і можуть бути відновлені у заявлений ним спосіб, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
При цьому, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частинами першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні. Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 250-262, 295 КАС України суд,-
У задоволенні адміністративного позову -відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Лиска І.Г.
Судді: Білоноженко М.А.
Кочанова П.В.