25 грудня 2025 року Справа № 280/6730/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
04.08.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яка полягає у не нарахуванні та не виплаті премій за лютий 2024, березень 2024 та додаткових виплат збільшених до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, ОСОБА_1 за періоди часу безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, а саме у Донецькій області Покровському районі, м. Авдіївка, а саме в період з 14.02.2024 по 28.02.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), здійснити нарахування та виплатити премії за лютий 2024, березень 2024 та додаткові виплати збільшені до 100 000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, ОСОБА_1 в повному обсязі за періоди часу безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, а саме у Донецькій області Покровському районі, м. Авдіївка, а саме в період з 14.02.2024 по 28.02.2024;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати за послуги з правової допомоги у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяча) грн 00 коп.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оброни України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у зв'язку із чим набув право на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168. Проте, відповідачем не проведено нарахування та виплату позивачеві додаткової винагороди за період 14.02.2024 по 28.02.2024. На думку позивача, вказана бездіяльність відповідача щодо невиплати на користь позивача додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі у таких діях та заходах є протиправною. Також, відповідачем безпідставно було утримано з грошового забезпечення позивача премію у лютому 2024 року в розмірі 6596,03 грн та березні 2024 року у розмірі 14465,00 грн, оскільки він у зазначених періодах до дисциплінарної відповідальності не притягався. Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
06 серпня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/6730/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 20 серпня 2025 року за вх. № 42091. Щодо нарахування позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 та премії зазначено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №657 від 20.02.2024 «Про результати службового розслідування за фактом відмови виконати наказ командира (непокора) солдатом ОСОБА_1 » на позивача було накладено дисциплінарне стягнення та позбавлено премії за січень 2024 року передбаченої наказом Міністерством оброни України від 07.06.2018 №260 та додаткової грошової винагороди за серпень 2024 року передбаченої постановою КМУ від 24.02.2022 №168. Також заперечено проти заявлених представником позивача витрат на правничу допомогу з огляду на завищення вартості заявлених послуг та малозначності справи. Посилається на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України. На підставі викладеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 в період з 22.03.2023 по 04.10.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно виданої Військовою частиною НОМЕР_1 довідкою від 27.10.2024 № 712861 позивач в період з 14.02.2024 по 28.02.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Покровського району м. Авдіївка.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки ФЕС № 1/1071 від 12.08.2025 позивачу за період з 01.02.2024 по 29.02.2024 не виплачувалась додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, а також премія в тому числі у березні 2024 року, що передбачена наказом Міністерством оброни України від 07.06.2018 № 260.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №657 від 20.02.2024 «Про результати службового розслідування за фактом відмови виконати наказ командира (непокора) солдатом ОСОБА_1 » на позивача накладено дисциплінарне стягнення «ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРО НЕПОВНУ СЛУЖБОВУ ВІДПОВІДНІСТЬ» та позбавлено премії за січень 2024 року передбаченої наказом Міністерством оброни України від 07.06.2018 №260 та додаткової грошової винагороди за січень 2024 року передбаченої постановою КМУ від 24.02.2022 №168.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди відповідно пункту 1 Постанови №168 за лютий 2024 року та премії за лютий 2024 - березень 2024 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XI). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Так, абзацом 1 частини першої статті 9 цього Закону №2011-XI передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 “Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) пунктом 1 якої в редакції від 21.01.2023 було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до пункту 1-1 Постанови №168 в редакції від 09.11.2023, установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту другого розділу XXXIV Порядку № 260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
- 100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
- під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);
- у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
- із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;
- у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;
- на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
- з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;
- з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
- кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
- у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;
- з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
Згідно з положеннями пунктів 3, 4 розділу XXXIV Порядку №260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин (пункт 8 розділу XXXIV Порядку № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу XXХIV наказу МО України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які, зокрема, відмовились виконувати бойові накази (розпорядження),- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Сторонами не заперечується безпосередня участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в період з 14.02.2024 по 28.02.2024.
З наявних матеріалів справи вбачається, що позивач притягався до дисциплінарної відповідальності за відкриту відмову виконати наказ командира у січні 2024 року. Відповідним наказом командира на позивача накладено дисциплінарне стягнення та позбавлено у січні 2024 року премії у повному розмірі та додаткової винагороди за участь у бойових діях в січні 2024 року.
Таким чином, на виконання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №657 від 20.02.2024 «Про результати службового розслідування за фактом відмови виконати наказ командира (непокора) солдатом ОСОБА_1 » позбавлення позивача додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 мало бути здійснено за січень 2024 року.
Відповідач в свою чергу хибно трактував положення щодо застосування до позивача відповідних обмежень та протиправно не здійснив виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн відповідно до Постанови №168 у лютому 2024 року.
Щодо позбавлення позивача премії у лютому - березні 2024 року суд зазначає наступне.
Згідно з пунктами 1, 3 Розділу XVI Порядку №260, командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
Абзацом 4 пункту 5 Розділу XVI Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
У відповідності до пункту 6 Розділу XVI Порядку №260 забороняється не виплачувати премію військовослужбовцям або зменшувати її розмір протягом кількох місяців за одне й те саме допущене порушення (крім випадків, визначених в абзаці дев'ятому пункту 5 цього розділу).
Так, судом під час розгляду справи встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №657 від 20.02.2024 «Про результати службового розслідування за фактом відмови виконати наказ командира (непокора) солдатом ОСОБА_1 » позивача позбавлено премії у січні 2024 року.
З наявної в матеріалах справи довідки Військової частини НОМЕР_1 ФЕС № 1/1071 від 12.08.2025 про розмір грошового забезпечення позивача у 2024 році вбачається, що у січні 2024 року йому нараховано премію у розмірі 8009,47 грн. У лютому 2024 року позивачу нараховано премію у розмірі 14605,50 грн та утримано 6596,03 грн. У березні 2024 року позивачу нараховано премію у розмірі 14605,50 грн та утримано 15 564,04 грн.
З огляду на викладене, відповідач нарахувавши у січні 2024 року премію у розмірі 8009,47 грн. після виданого наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №657 від 20.02.2024, яким наказано утримати з позивача премію за січень 2024 року, утримав у лютому-березні 2024 року премію у загальному розмірі 22 160,07 грн.
Аналіз вищезазначеного дає суду підстави для висновку про безпідставне позбавлення позивача премії за лютий 2024 року.
Ані норми чинного на час спірних правовідносин законодавства, ані наказ командира Військової частини НОМЕР_1 не надає права відповідачу після накладення дисциплінарного стягнення утримувати з позивача премію за два місяці, тобто за січень-лютий 2024 року.
За таких обставин, суд вважає протиправними дії відповідача в частині позбавлення позивача премії у лютому 2024 року.
Таким чином, позивач має право на нарахування додаткової винагороди на період дії воєнного стану, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 грн., за період з 14.02.2024 по 28.02.2024 та щомісячної премії за лютий 2024 року.
Щодо доводів відповідача про порушення строків звернення до суду із даними вимогами, суд звертає увагу, що Конституційний суд України у рішенні від 11.12.2025 № 1-р/2025 зазначив наступне: «Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України…».
Вказаним рішенням Конституційний суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Також в позовній заяві міститься вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин 1-2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частин 3-4 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин 5-7 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно з частини 3 статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При вирішенні вказаного питання судом враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі № 810/1502/18.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору № 229 про надання правової допомоги від 28.12.2024; копію додатку № 2 до договору № 229 про надання правової допомоги від 28.12.2024; квитанція про сплату послуг за договором № 226438724 від 16.07.2025.
З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги частково необґрунтованим та, як наслідок, завищеним, а, відтак, таким, що підлягає зменшенню. Розумно обґрунтованими, на думку суду, є витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, оскільки дана сума є співмірною до предмету спору і ціни позову, складності даної справи та об'єму виконаних робіт.
Позивач звільнений від сплати судового збору, згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". Питання розподілу витрат на сплату судового збору не розглядалося.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у лютому 2024 року додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, та щомісячної премії.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 Міністерства оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації за період з 14.02.2024 по 28.02.2024 та щомісячної премії у лютому 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 25 грудня 2025 року.
Суддя Р.В. Сацький