25 грудня 2025 рокуСправа №160/21993/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
30.07.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 04 травня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт в редакції згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 04 травня 2022 року по 19 травня 2023 року нарахування та виплату грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт в редакції згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він в період з 04 травня 2022 року по 19 травня 2023 року проходив службу у Військовій частина НОМЕР_1 . Як зазначає позивач відповідачем протиправно, починаючи з 04 травня 2022 року по 19 травня 2023 року, розраховувалось та виплачувалось грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, а не відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2021-2025 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2022, 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача та такою, що порушує його права, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/21993/25, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також зобов'язати відповідача надати до суду разом із відзивом на позов картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з інформацією про нарахування та утримання за оскаржуваний період та всі інші документи, що стосуються спірних правовідносин, протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, витребуваних ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року документів не надав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року судом повторно витребувано від Військової частини НОМЕР_1 картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з інформацією про нарахування та утримання за оскаржуваний період та всі інші документи, що стосуються спірних правовідносин; та витребувано від ОСОБА_1 докази, з яких вбачається нарахування основного та додаткового грошового забезпечення за періоди служби у Військовій частині НОМЕР_1 (довідка про складові грошового забезпечення, картку особового рахунку військовослужбовця, наказ командира військової частини НОМЕР_1 про виключення зі списків особового складу).
04.12.2025 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить витребувати у відповідача докази, з яких вбачається нарахування основного та додаткового грошового забезпечення за періоди служби у Військовій частині НОМЕР_1 (довідка про складові грошового забезпечення, картку особового рахунку військовослужбовця, наказ командира військової частини НОМЕР_1 про виключення зі списків особового складу). До клопотання про витребування доказів позивачем надано витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.10.2023 №284 про звільнення позивача в запас.
В свою чергу, суд звертає увагу позивача, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року судом вже було витребувано у відповідача зазначені в клопотанні від 04.12.2025 року докази.
Станом на день складання рішення в адміністративній справі №160/21993/25 ні відповідач, ні позивач витребувані ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року документи не надали.
З огляду на викладене, суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.
З позову вбачається, що ОСОБА_1 в період з з 04.05.2022 року по 19.05.2023 року проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 .
02.05.2025 року засобами поштового зв'язку позивач звернувся з заявою щодо здійснення перерахунку належних мені сум грошового забезпечення з 04.05.2022 року по 19.05.2023 року обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених, з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, Законом України від 02.12.2021 року №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023,на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, що підтверджується ТТН №5141200047134.
Станом на день звернення до суду з цим позовом відповідач відповіді не надав.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення розміру грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму станом на початок кожного календарного року, що порушує його законні права, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 року не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, тобто мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018 №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Постанова КМУ №704 є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Отже, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII та не підлягає застосуванню.
Крім того, п.п. 9, 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Водночас, з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.
Таким чином, з 29.01.2020 року такі складові грошового забезпечення військовослужбовця як оклад за посадою та оклад за військовим званням зросли у зв'язку із необхідністю їх обрахування, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто в даному випадку станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, а не на 01.01.2018.
За таких обставин, з урахуванням положень пункту 3 розділу II Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704 з 29.01.2020 року, а саме: з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, виникли правові підстави розрахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт (однак без урахування показників мінімальної заробітної плати).
До того ж, до такого висновку суд дійшов з урахування правової позиції, викладеної Верховним Судом у подібних правовідносинах у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022), де Верховний Суд зазначив таке:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Відповідно до пункту 2 Розділу «I. Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
Суд наголошує, що позивачем до суду не надано документів, з яких вбачається факт проведення обчислення грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
На виконання вимог ухвали суду від 03.11.2025 року про витребування доказів станом на дату прийняття цього рішення ні позивач, ні відповідач запрошену інформацію не надав.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2022 рік встановлено, що станом на 01.01.2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 481,00 гривні.
Статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2023 рік встановлено, що станом на 01.01.2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2 684,00 гривні.
Разом з тим, 20.05.2023 набрала чинності Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481, згідно пункту 2 якої внесені зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже пункт 4 Постанови КМУ № 704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, може бути застосований до 19.05.2023.
З огляду на викладене, грошове забезпечення позивача (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), його посадовий оклад та оклад за військовим званням з 16.09.2021 по 19.05.2023 року мало визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а ні «на 1 січня 2018 року»).
Однак, оскільки з матеріалів справи не вбачається порушення прав позивача шляхом нарахування грошового забезпечення позивача станом на 01.01.20218 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022, 01.01.2023.
Відповідно до п. 1-3 Розділу ХІХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200 (Інструкція №200), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) (у тому числі слухачам, ад'юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командирові (начальнику) - на підставі наказу командира (начальника) вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям, які вибувають у щорічну основну відпустку повної тривалості або другу її частину (у тому числі у дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік), якщо військовослужбовці раніше не скористалися правом на отримання цієї допомоги.
Військовослужбовцям, прийнятим на військову службу за контрактом, та військовослужбовцям, прийнятим безпосередньо після закінчення строкової військової служби на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, допомога для оздоровлення перший раз надається в календарному році, у якому вони стали до виконання обов'язків за посадами, на які призначені, тільки в тому разі, якщо військовослужбовець має право на щорічну основну відпустку незалежно від її тривалості.
Згідно Розділу ХХ Інструкції №200, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.
З наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 12.06.2025 року №112 вбачається, що позивач не отримував грошову допомогу на оздоровлення тільки в 2025 році, однак, нарахування та виплата такої допомоги за 2021-2024 роки матеріалами справи не підтверджена, а грошова допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалась позивачу тільки в 2021-2022 роках.
Враховуючи наведене, а також те, що грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань повинна нараховуватись відповідачем із посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що нараховуються виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, але матеріалами справи не підтверджено порушення прав позивача шляхом нарахування основного та додаткових видів грошового забезпечення станом на 01.01.2018 року, з огляду на що, суд відмовляє в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що виплачені позивачу у період з 16.09.2021 по 19.05.2023 року, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна