Єдиний унікальний номер 341/2296/24
Номер провадження 2/341/154/25
08 грудня 2025 року м. Галич
Галицький районний суд Івано-Франківької області в складі:
Головуючого судді Островської Н. І.,
секретаря Гомерди Г. М.,
позивач: представник за довіреністю Канак М. С. (в режимі відеоконференції),
відповідач: представник за ордером - адвокат Крохмалюк С. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Галич в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (юридична адреса: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30) до ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
25.11.2024 представник позивача Кудіна А. В. звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованості за кредитним договором та судових витрат.
Як підставу позову зазначено, що 08.11.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4122931, відповідно до п. п. 1.1. якого, укладення кредитного договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ забезпечується клієнту через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, шляхом перевірки товариством правильності ведення одноразового ідентифікатора, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаного при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. Кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами правил надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту.
27.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська Агенція З Повернення Боргів» укладено договір факторингу № 27062024, у відповідності до умов якого за належну плату належні йому права вимоги передає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», зокрема права вимоги до боржників за реєстром.
Відповідно до реєстру боржників від 27.06.2024 до договору факторингу, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 41467,0 грн, з яких: 10000,0 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 31467,0 - за процентами. Однак, відповідач не виконала зобов'язання, не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ні на рахунок попереднього кредитора.
13.11.2023 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 18331-11/2023, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , який зазначений в кредитному договорі. Відповідно до п. п. 1.6 п. 1 кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, які надані відповідачкою первісному кредитору з метою отримання кредиту. Підписанням кредитного договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з умовами правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», які розміщені на веб-сайті товариства. Приймаючи умови кредитного договору відповідач підтверджує, що вона повністю розуміє, погоджується та зобов'язується неухильно дотримуватись цих правил. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування.
29.04.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська Агенція З Повернення Боргів» укладено договір факторингу № 29042024, у відповідності до умов якого де за належну плату належні йому права вимоги передає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», зокрема права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 29.04.2024 до договору факторингу, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 15675,0 грн, з яких: 3000,0 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 12675,0 - за відсотками. Відповідач не виконала зобов'язання, не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ні на рахунок попереднього кредитора.
08.11.2023 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 08623-11/2023, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки, який зазначений в кредитному договорі. Відповідно до п. п. 1.6 п. 1 кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, які надані відповідачкою первісному кредитору з метою отримання кредиту. Підписанням кредитного договору ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена з умовами правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», які розміщені на веб-сайті товариства. Приймаючи умови кредитного договору ОСОБА_1 підтвердила, що вона повністю розуміє, погоджується та зобов'язується неухильно дотримуватись цих правил. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування.
20.06.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська Агенція З Повернення Боргів» укладено договір факторингу № 20062024, у відповідності до умов якого за належну плату належні йому права вимоги передає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», зокрема права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 20.06.2024 до договору факторингу, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 14325,0 грн, з яких: 3000,0 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 11325,0 - за відсотками. Відповідач не виконала обов'язання, не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ні на рахунок попереднього кредитора.
13.11.2023 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 17199-11/2023, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , який зазначений в кредитному договорі. Відповідно до п. п. 1.6 п. 1 кредитного договору, кошти кредиту надаються ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, які надані ОСОБА_1 первісному кредитору з метою отримання кредиту. Підписанням кредитного договору ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена з умовами правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», які розміщені на веб-сайті товариства. Приймаючи умови кредитного договору відповідач підтверджує, що вона повністю розуміє, погоджується та зобов'язується неухильно дотримуватись цих правил. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування.
21.03.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська Агенція З Повернення Боргів» укладено договір факторингу № 21032024, у відповідності до умов якого за належну плату належні йому права вимоги передає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», зокрема права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 21.03.2024 до договору факторингу, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 5625,0 грн, з яких: 1500,0 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 4125,0 - за відсотками. Відповідач не виконала зобов'язання, не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ні на рахунок попереднього кредитора.
07.11.2023 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03456-11/2023, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , який зазначений в кредитному договорі. Відповідно до п.п. 1.1 п. 1 кредитного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
28.05.2024 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська Агенція З Повернення Боргів» укладено договір факторингу № 28052024, у відповідності до умов якого за належну плату належні йому права вимоги передає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», зокрема права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28.05.2024 до договору факторингу, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 13697,17 грн, з яких: 13571,43 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 125,74 - за відсотками. Відповідач не виконала обов'язання, не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ні на рахунок попереднього кредитора.
16.03.2024 між ТОВ «1Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 2433743, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 , який зазначений в кредитному договорі.
14.06.2021 між ТОВ «1Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого за належну плату належні йому права вимоги передає ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», зокрема права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників № 28 від 25.07.2024 до договору факторингу № 14/06/21, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 6750,0 грн, з яких: 2000,0 грн сума заборгованості за основною сумою боргу, 4750,0 - за відсотками. Відповідач не виконала зобов'язання, не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», ні на рахунок попереднього кредитора.
25.11.2024 судом направлявся запит щодо підтвердження місця реєстрації відповідача ОСОБА_1 , відповідь на який до суду надійшла 04.12.2024 (а. с. 108). Ухвалою суду від 09.12.2024 провадження по справі відкрито і справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Надалі, ухвалою суду від 08.01.2025 замінено для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Представник ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" у судове засідання не з'явився, в позовній заяві зазначив, щоб розгляд справи проводити без участі представника, не заперечує проти ухвалення судом заочного рішення.
ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Крохмалюк С. С. надала відзив на позовну заяву, зазначивши, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, по договору № 4122931 від 08.11.2023, позивачем договір наданий не в повному обсязі, немає останніх сторінок, тобто не доведено факт його підписання ОСОБА_1 . Не долучено жодних письмових доказів про перерахування останній 10000,0 грн кредитних коштів.
За договором № 18331-11/2023 від 13.11.2023 долучено додаткову угоду до зазначеного договору від 19.01.2024 про надання кредиту в сумі 8025,01 грн, однак датою надання кредиту зазначено 13.11.2023, при цьому не надано жодних підтверджуючих документів про перерахування позичальнику кредитних коштів ні на суму 3000,0 грн, ні на суму 8025,01 грн. Нарахування заборгованості за цим договором проведено позивачем, виходячи із суми в 3000,0 грн, що ставить під сумнів факт укладення як додаткової угоди, так і первинного договору, оскільки ці документи за твердженням позивача підписані позичальником в однаковій спосіб-електронними підписами.
Договір № 08623-11/23 до позову долучений не в повному обсязі, починаючи з п. 2.11, внаслідок чого неможливо встановити учасників його укладення, яка сума та умови надання кредиту, а також не надано доказів підтвердження перерахування коштів ОСОБА_1 .
За договором № 1799-11/2023 на суму 1500,0 грн. не долучено жодних письмових доказів про перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів.
За договором № 03456-11/2023 від 07.11.2023 на суму 8000,0 грн. долучено додаткову угоду від 11.01.2024 про надання кредиту в сумі 16999,99 грн, однак датою надання кредиту зазначено 07.11.2023. При цьому, не надано жодних підтверджуючих документів про перерахування позичальнику кредитних коштів ні на суму 8000,0, ні на суму 16999,99 грн. Нарахування заборгованості за цим договором проведено позивачем, виходячи із суми 13697,17 грн. Проте, ні зі змісту позовної заяви, ні із додатків, неможливо встановити яким чином утворилась вказана сума, і виходячи з умов якого з доданих вищевказаних договорів відбулось нарахування зазначеної заборгованості. Не долучено жодних письмових доказів про перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів.
За договором № 2433743 від 16.03.2024 на суму 2000,0 грн. сума позики, виходячи з умов зазначеного договору становила 2000,0 грн, строком на п'ять днів, із застосуванням процентної ставки 2,5 %, внаслідок чого загальна вартість позики склала 2250,0 грн, з яких 2000,0 грн сума кредиту, а 250,0 грн проценти за користування кредитом. Однак, позивач за вказаним кредитним договором просить стягнути 6750,0 грн, яким чином виникла вказана заборгованість, за який період вона нарахована, не підтверджено, а посилається на суму, наявну у витягу з реєстру боржників. Таке визначення суми заборгованості по кредиту є недопустимим, оскільки реєстр боржників не є складовою укладеного договору позики і не відображає з якого розміру суми кредиту і відсотків виходив позивач про нарахування заборгованості. Не долучено жодних письмових доказів про перерахування відповідачу кредитних коштів.
Оскільки із змісту позовних вимог та додатків до нього, неможливо встановити коли саме та які суми коштів були перераховані первинними позичальниками ОСОБА_1 , а наявні посилання на різного роду розрахунки заборгованості не є первинними платіжними документами, що підтверджують перерахунок сум кредиту, вважає, що позовні вимоги не доведені та в їх задоволені слід відмовити.
Представник позивача надала письмові пояснення в яких зазначила, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін є електронного правочину втілюється в електронному документі. Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису з усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститись зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Між сторонами укладені договора в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв'язку, на зазначений ним номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використала для підтвердження підписання кредитного договору. Клієнт здійснює оформлення кредиту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, обов'язково вказуючи всі дані, зазначені в заявці як обов'язкові для заповнення. Сторони домовились, що всі документи щодо надання кредиту підписуються клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифкатором. У заявці клієнт зобов'язаний вказати повні , точні і достовірні особисті дані, які необхідні для прийняття товариством рішення про надання кредиту. На підставі даних, зазначених у заявці, інформаційна система первісного кредитора здійснює реєстрацію заявника на сайті первісного кредитора о формує особистий кабінет клієнта. У момент введення коду на сайті первісного кредитора клієнт направляє первісному кредитору електронне повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) підписане одноразовим ідентифікатором. Після вводу даного коду договір вважається підписаним. Тобто, для укладення кредитного договору необхідно здійснити певну послідовність дій направлених на реальне укладення договору та отримання коштів, нездійснення чи не завершення дії унеможливлює укладення договору. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі відповідача длчя укладення договору в електронній формі, на погодження умовах шляхом підписання кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір укладений в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі, та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора не було б укладено. Для укладення кредитного договору в електронному вигляді дані вносились шляхом заповнення відповідних форм на сайті товариства позичальником власноручно. Отже, не спростування відповідачем презумції правомірності кредитного договору, всі права, набуті сторонами правочину за цим кредитом, повинні безперешкодно здійснюватись, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення кредитного договору, підлягають виконанню.
Укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за виконання своїх зобов'язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Поверрнення кредиту за електронним договором є обов'язковим. Тобто, позивачем доведено факт укладення відповідачем кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тому позовні вимоги позивача є законними та обгрунтованими.
Перерахування коштів на платіжні картки ОСОБА_1 за укладеним договором було безпосередньо здійснено оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, який не здійснює операцій з готівковими грошима, а перекази коштів здійснюються виключно в безготівковій формі, видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також умовами угод з банками-екваєрами, від яких фактично надходить на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій, в зв'язку з цим виділення транзакцій як окремого платежу із зазначенням призначення у банківській виписці не є можливим.
У відповідності до умов кожного договору, їх підписання здійснювалось електронним підписом ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону вказаний відповідачем при укладенні відповідного договору. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з кредитним договором, підписаним ОСОБА_1 , остання підтверджує, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайті кредитодавця, а також отримав від кредитодавця до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію необхідну для укладення договору та знаходяться у загальному доступі в мережі інтернет. Жодних заперечень з приводу того, що ОСОБА_1 не погодилась з правилами надання кредиту нею висловлено не було. Ніяких застережень або зауважень з боку ОСОБА_1 щодо неповного розуміння або незгоди з умовами договору або додаткової угоди під час їх підписання до суду не подано. У випадку неповного розуміння умов договору у ОСОБА_1 була можливість відмовитись від підписання даного договору, якою вона не скористалась. Підписавши договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у форсі, встановленій законом, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що й було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договорів.
В Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2024 по справі № 911/94/23 зазначено «…договір, який є обов'язковим для його сторін, містить в собі погодження ними умови, на яких сторони домовились реалізувати свої права та обов'язки, тобто виконати свою частину зобов'язання. Кожна зі сторін у зобов'язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовеностей з боку іншої сторони.
Водночас, зобов'язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов'язання має виконуватись або припинятись на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгодження в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд.
Однак, ОСОБА_1 вищевказаний договір не виконувався відповідно до ст. ст. 526, 1046, 1054 ЦК України, а тому нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов вищевказаного договору є правомірним і відповідач жодним чином не позбавлявся від виконання умов договору та погашення заборгованості в повному обсязі.
Розгляд справи просив проводити без участі представника.
Представник відповідача-адвокат Крохмалюк С. С. подала до суду заперечення в порядку ст. 180 ЦПК України, в якому зазначила, що в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15, від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справіі 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Однак, з долучених до пояснень матеріалів неможливо встановити ні власника рахунку/картки, ні даних про здійсненні операції. Такий лист не є розрахунковим документом та не підтверджує переказу коштів, операцій по банківському рахунку, оскільки такий документ не містить відмітки про час його прийнття та виконання банком, не містить повного номера картки, з чого б можна було встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача.
Крім того, з наданих суду документів слідує, що грошові кошти були перераховані через невстановленого посередника. Також, у наданому позивачем кредитному договорі відсутні будь-які відомості про те, що кредитні кошти будуть перераховуватись іншою особою, яка не виступає стороною за кредитним договором.
У наданих листах ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Пейтек Україна» не міститься відомостей про те, що кошти перераховуються на підставі відповідних договорів, що не дає можливості застосувати до даних правовідносин умови кредитних договорів. Такі листи не є належними допустимими доказами на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кедитування та отримання відповідачем кредитних коштів, а лишень підтверджують проведення платежів в системі про інформаційну взаємодію та приймання платежів між товариствами. Вказане в сукупності унеможливлює встановлення судом факту перерахування коштів саме кредитодавцем відповідного договору, а не іншими особами за іншими правовідносинами.
У статті 1088 ЦК зазначено, що під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4, 6, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Загальні правила щодо форми договору визначено в ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до п. п. 3, 28, 29, 30, 53, 54 ч. 1 ст. 1 Закону України « Платіжні послуги» безготівкові розрахунки- перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів; користувач платіжних послуг-фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком-клієнт банку; кредитовий переказ-платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника; кредитовий трансфер-платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитного переказу;
переказ коштів без відкриття рахунку-платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача;
платіжна інструкція-розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов'язаний вести облік операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв'язку має право на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг надавати користувачам на умовах кредиту кошти для виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача, крім платіжних операцій з електронними грошима, з дотриманням відповідних умов.
Статтею 23 цього ж Закону зазначає, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов'язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Згідно зі ст. 27, ч. ч. 1-3 ст. 29 Закону України «Про платіжні послуги» усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п'яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом. Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.
Згідно з ч. 1 ст.14 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів до схем електронної ідентифікації.
У Постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Водночас, жоден з наданих кредитних договорів не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачем, оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.
При цьому, відповідач заперечує підписання договору і отримання кредитних коштів, коли суду не надано достатніх і допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 погодила всі істотні умови вказаних кредитних договорів. Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 зареєструвалась на веб-сайті товариства в мережі Інтернет, зайшла до особистого кабінету, створила анкету клієнта, ознайомилась із відповідними правилами надання коштів у позику, підписала кредитні договори одноразовим ідентифікатором, який отримала на фінансовий номер (зазначений у анкеті клієнта), нічим не доведені та не підтверджені. Відомості про те, що ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію та верифікацію особи ( заповнила анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, зазначила реквізити картки для отримання кредиту) підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилась з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», належними, допустимими, достатніми доказами не доведено і факту укладання кредитного договору саме відповідачкою не підтверджує. Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідачки, електронна ідентифікація якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів не викликав, в матеріалах справи відсутній. Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи відсутні. Позивачем зазначений лише регламентований порядок заповнення анкети та укладання кредитного договору на веб-сайті надавача платіжних послуг. Лише зазначення в кредитному договорі персональних даних ОСОБА_1 не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікацій згідно з вимогами законодавства, що відбулось за відсутності (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 отримувала смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором. Посилання позивача на заповнення позичальником-відповідачем форми на сайті товариства і зазначенням власної банківської картки є бездоказовими та нічим не підтвердженими.
Крім того, згідно з долученими до позову договорами, кредит надавався товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки, однак, ні в договорах, ні в жодному із додатків, повний номер картки отримувача кредиту не вказується.
Таким чином, позивачем не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 згідно з вимогами ст. ст. 526, 1054, 1088 ЦК України, а відтак не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах, встановлених договорами. Листи ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Пейтек Україна» про перерахування коштів ОСОБА_1 не є належним, допустимим і достатнім доказом перерахунку грошових коштів згідно з вищевказаними вимогами Закону. Крім того, з документів наданих позивачем не зрозуміло, яке відношення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Пейтек Україна» мають до кредитних договорів між первісними кредиторами та ОСОБА_1 .
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 липня 2021 року у справі № 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила-стандарти доказування, якими має керуватись суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 857/7/22).
Враховуючи викладене, просила відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 17.04.2025 явка сторони позивача визнана судом обов'язковою.
У судовому засіданні 03.11.2025 представник позивача зазначила, що позовні вимоги підтримує з підстав, викладених в позові. Пояснила, що між товариством та ОСОБА_1 укладені кредитні договори. Остання сама вказувала картку, на яку перераховувались кошти. В договорі зазначено, що за неправильність чи правильність даних, відповідальність несе позичальник.
Представником позивача під час розгляду справи, зокрема, 22.08.2025 подавалось клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого судом відмовлено з підстав пропущення процесуальних строків.
Представник відповідача, адвокат Крохмалюк С. С., вважаючи, що позивачем не надано жодних допустимих доказів, які б свідчили про перерахування грошових коштів первісним кредитором ОСОБА_1 , що за приписами ч. 2 ст. 1046 ЦК України, є свідченням не укладення договорів позики. Просила в позові відмовити.
Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (частина 1статті 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 дав судам роз'яснення, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.
Виходячи з наведеного вище, суд, дослідивши матеріали, з'ясувавши позиції сторін, дійшов наступного.
Відповідно до ч 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Електронні правочини оформляються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фвіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Приписами абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Важливо, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Тобто, якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання електронного підпису або електронно цифрового підпису відповідно до вимог закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису усіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Водночас, за змістом наведеного Закону, електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль" або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Правові висновки з цього питання викладені Верховним Судом у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.
Проте, саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідача з вказаними документами та погодження з ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку без надання відповідних доказів не береться до уваги, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та надалі обробляється спеціалістами позивача, що і здійснюють реагування на відповідні дії з боку клієнта.
Крім цього, як встановлено в судовому засіданні, жоден з документів, долучених позивачем до справи, не підписаний електронним підписом одноразового ідентифікатора.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 510 ЦК України сторонами у забов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Частиною першою ст. 512 ЦК України, встановлено, що якщо зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв діалогового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимог.
Частиною першою статтею 528 ЦК України передбачено, що виконання може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не впливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржником іншою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Згідно зі ст. 1087 ЦК України, розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або безготівковій формі.
Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Відповідно до ст. 1088 ЦК України, під час здійснення безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.
Безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється цим Кодексом, законом та банківськими правилами.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію», фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4, 6, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір, крім визначених цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до п. п. 3, 28, 29, 30, 53, 54 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги»:
безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів;
користувач платіжних послуг (далі - користувач) - фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку;
кредитовий переказ - платіжна операція з рахунку платника на підставі платіжної інструкції, наданої платником або надавачем послуг з ініціювання платіжних операцій, за умови отримання згоди платника на виконання платіжної операції, наданої надавачу платіжних послуг платника;
кредитовий трансфер - платіжний інструмент у вигляді сукупності процедур, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України, що використовується для ініціювання кредитового переказу;
переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача;
платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Статтею 5 Закону України «Про платіжні послуги» визначено які послуги належать до фінансових платіжних послуг.
Надавати платіжні послуги мають право лише особи, зазначені у частині першій цієї статті.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов'язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно зі ст. 22 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна установа, установа електронних грошей, оператор поштового зв'язку має право на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг надавати користувачам на умовах кредиту кошти для виконання платіжних операцій з рахунку/на рахунок користувача, крім платіжних операцій з електронними грошима, з дотриманням відповідних умов.
Забороняється надання кредиту електронними грошима.
Надання кредиту споживачам здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про споживче кредитування".
Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов'язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п'яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом.
Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 29 Закону України «Про платіжні послуги», надання платіжних послуг (у тому числі виконання окремих або разових платіжних операцій, відкриття та обслуговування рахунків тощо) здійснюється на підставі договору, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем відповідно до вимог законодавства, на узгоджених сторонами умовах.
Договір про надання платіжних послуг укладається в письмовій формі (паперовій або електронній). Договір про надання платіжних послуг може укладатися шляхом приєднання користувача до договору, розміщеного у доступному для клієнта місці у надавача платіжних послуг та на його веб-сайті в мережі Інтернет. Усі поточні редакції публічної пропозиції укладення договору та документів, що містять інформацію про комісійні винагороди, процентні ставки, курс перерахунку іноземної валюти, що застосовуються до обраної користувачем платіжної послуги, що надається користувачу згідно з пунктом 3 частини першої статті 30 цього Закону, зберігаються на веб-сайті надавача платіжних послуг із зазначенням строку їх дії. Користувачі мають право в будь-який час отримати доступ до всіх редакцій публічної пропозиції укладення договору та інших документів, зазначених у цій статті, що розміщені на веб-сайті надавача платіжних послуг.
У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов'язків сторони за договором за участю споживача платіжних послуг такі права та обов'язки тлумачаться на користь такого споживача.
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про платіжні послуги», до платіжних інструментів належать:
1) прямий дебет;
2) кредитовий трансфер;
3) електронні платіжні засоби.
Як вбачається з ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.
Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Надавач платіжних послуг зобов'язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.
Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.
Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Згідно зі ст. 50 Закону України «Про платіжні послуги», небанківські надавачі платіжних послуг забезпечують виконання платіжних операцій користувачів через розрахункові рахунки, відкриті в банках або в розрахунковому банку платіжної системи, учасниками якої вони є.
Розрахунки між небанківськими надавачами платіжних послуг для забезпечення виконання платіжних операцій користувачів (крім платіжних операцій у межах одного надавача платіжних послуг) здійснюються шляхом проведення суми платіжної операції між розрахунковими рахунками небанківських надавачів платіжних послуг, що відкриті в банках (розрахунковому банку платіжної системи).
Банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.
Відповідно до п. п. 1-1, 9, 10, 11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»:
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит;
споживче кредитування-правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту;
споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Статтею 3 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. п. 1, 2, 19, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) автентифікація - електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних;
2) багатофакторна автентифікація - автентифікація з використанням двох або більше факторів автентифікації, що належать до різних груп факторів автентифікації;
19) засіб електронної ідентифікації - матеріальний та/або нематеріальний об'єкт, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах;
60) фактор автентифікації - одна з ознак на основі знання (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу) або володіння (використання матеріального предмета, яким володіє лише користувач), або притаманності (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів).
Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів електронної ідентифікації та процедури автентифікації відповідно до схем електронної ідентифікації.
У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, ненадання банком виписки по картці позичальника не підтверджує обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по тілу кредиту, розмір якої відображено в розрахунку.
З матеріалів справи і досліджених в суді доказів, суд дійшов наступного.
Слід зазначити, що вищевказані договори не містять відомостей про їх підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 , оскільки лише зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.
При цьому, ОСОБА_1 заперечує підписання договорів і отримання кредитних коштів, коли суду не надано достатніх і допустимих доказів того, що саме відповідачка погодила всі істотні умови вказаного кредитного договору.
Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 підписано кредитні договора електронним підписом, що відтворений шляхом використання особою одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону ОСОБА_1 про те, що відповідачка ознайомилася з усіма умовами правил надання коштів у позику, які розміщені на веб-сайті товариства, нічим не доведені та не підтвердженні.
Відомості про те, що ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію та верифікацію особи (заповнила анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначила реквізити картки для отримання кредиту) підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилася з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», належними, допустимими, достатніми доказами не доведено і факту укладання кредитних договорів саме відповідачкою не підтверджує.
Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідачки, електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи відсутній.
Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи відсутні. Позивачем зазначено лише регламентований порядок заповнення анкети та укладання кредитних договорів на веб-сайті надавача платіжних послуг.
Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що ОСОБА_1 отримувала смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором.
Посилання позивача на заповнення позичальником - відповідачем форми на сайті товариства і зазначенням власної банківської картки є бездоказовими та нічим не підтвердженими.
Крім того, згідно з договорами кредити надавались товариствами у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки відповідачки або іншу платіжну картку клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариству з метою отримання кредиту.
У той же час, у матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належних, допустимих і достатніх доказів перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст. ст. 526, 1054, 1088 ЦК України. Відтак, у суді не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених договорами.
Більш того, реквізити повного карткового рахунку позичальника (на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів) в матеріалах справи не міститься.
Ні в змісті кредитного договору, ні в будь-яких інших документах, оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч викладеним вище вимогам Закону, реквізити повного карткового рахунку ОСОБА_1 не зазначено.
Крім того, за змістом виниклих правовідносин щодо надання ОСОБА_1 фінансовою установою кредиту та з огляду на вимоги Глави 48 та параграфу 2 Глави 71 ЦК України, а також вимог Закону України «Про платіжні послуги», беручи до уваги вимоги ч. 3 ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд зазначає, що під час виконання кредитором своїх забов'язань по наданню кредитних коштів позичальнику, самим кредитором здійснюються такі дії, які повинні достатньо підтверджуватися договорами в тій формі і в тому змісті, в якому укладено між сторонами договірні правовідносини. Отже, докази про них мають бути вже створеними і саме сторона позивача повинна доводити обставини, на які посилається в позові. За таких обставин, підстав для з'ясування іншої додаткової інформації, створення нових доказів щодо цього, які раніше не були відомі кредитору і ним не створювались, суд не вбачає.
До того ж, суд звертає увагу на те, що номер платіжної картки є частково зашифрованим і всіх позначень 16 значного номеру картки не містить. Банківські реквізити позичальника, згідно матеріалів справи є невизначеними. У той же час, наявної у кредитора інформації щодо карткового рахунку позичальника свого часу було достатньо для виникнення спірних правовідносин та здійснення відповідних платіжних операції з переказу кредиту, докази про що вже мають існувати у кредитора згідно вимог Закону України «Про платіжні послуги».
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Сам по собі розрахунок заборгованості не є доказом надання кредиту, наявності заборгованості та її розміру, оскільки не є первинним документом, що може підтвердити наявність заборгованості.
Отже, як за договором споживчого кредиту так і за договором позики, однією із умов для визнання договорів укладеними є обов'язок кредитора/позикодавця передати позичальникові грошові кошти.
Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами виконання первісними кредиторами обов'язку щодо передання коштів за договорами кредиту та позики позичальнику. Тобто, відсутні будь-які докази, а саме - розрахункові документи, які підтверджують факт передання товариствами грошових коштів ОСОБА_1 на виконання умов договорів кредиту та позики.
Всі інші доводи представника відповідача про не укладання з ОСОБА_1 договорів, не заповнення його та про відсутність доказів перерахунку кредитних коштів є слушними, заслуговують на увагу та ґрунтуються на вимогах Закону.
Таким чином, укладення кредитних договорів і надання позичальнику кредитних коштів за обставин, викладених в позові перед судом не доведено.
Отже позовні вимоги на основі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
На підставі викладеного, та керуючись статтями 259, 265, 268, 279, 280 ЦПК України,
ухвалив:
У задоволенні позову ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Копію рішення направити сторонам.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.
СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА