Дата документу 26.12.2025 Справа № 333/5733/23
Єдиний унікальний №333/5733/23 Головуючий у першій інстанції: Стоматов Е.Г. Провадження № 22-ц/807/1471/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
26 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Подліянової Г.С.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, -
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 17.12.2022 року в 15.37 на перехресті вул. Парамонова - вул. О.Говорухи у м. Запоріжжя Запорізької області сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль Volkswagen Golf реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (далі Позивач) зазнав механічних пошкоджень. Згідно постанови судді Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я. від 05.05.2023 року, ДТП сталася з вини ОСОБА_3 (далі Відповідач), який 17.12.2022 року о 15:37 в м. Запоріжжі, на перехресті вул. Парамонова та вул. О.Говорухи, водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом MITSUBISHI GRANDIS, державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись зі сторони вул. Чкалова, перед початком руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, рухаючись на червоний колір світлофора, не надав перевагу у русі, здійснив зіткнення з автомобілем BMW 325TD, державний номерний знак НОМЕР_3 , який їхав по вул. О.Говорухи та який внаслідок цього виїхав на зустрічну смугу, де здійснив зіткнення з автомобілем VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_4 , чим порушив вимоги 8.7.3. Е. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки.
Внаслідок протиправних дій Відповідача Позивачеві було спричинено матеріальну і моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність Відповідача ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ «СК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» (далі Страховик). Поліс №EP.207594161 (далі - Поліс) чинний на момент ДТП.
Забезпечений транспортний засіб Mitsubishi Grandis реєстраційний номер НОМЕР_5 . Ліміт страхової суми за шкоду заподіяну майну 130000 гривень. Франшиза - 2600 гривень.
Згідно висновку експерта № 01/2 від 06.06.2023 року, складеного експертом ОСОБА_4 після особистого огляду автомобіля, вартість матеріального збитку складає 191838,05 грн.
Оскільки Страховик несе відповідальність в межах ліміту, встановленого договором ОСЦПВ (130000 гривень), Страховик сплатив Позивачу 124650,84 гривень за вирахуванням суми ПДВ та франшизи 2600 гривень, яка підлягає стягненню з Відповідача. Оскільки Страховиком було здійснено страхову виплату, то відповідно до розрахунків загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем складає 191838,05 - 124650,84 = 67187,21 гривень.
Позивач має законне право вимагати відшкодування матеріальної шкоди у повному обсязі, яка полягає у вартості матеріального збитку згідно висновку експерта № 01/2. Саме ця сума є достатньою для відновлення порушених прав Позивача в частині матеріальної шкоди.
Позивачу внаслідок ДТП було завдано істотної моральної шкоди, яка полягає у душевних переживаннях з приводу пошкодження його автомобіля і необхідності витрачати власні кошти на його ремонт, громадський транспорт та таксі, через відмову від добровільної сплати Відповідачем.
Позивач вважає, що даним правопорушенням йому було спричинено моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн., яка відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України підлягає стягненню з Відповідача.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 23 370 гривень 94 копійки/ двадцять три тисячі триста сімдесят гривень дев'яносто чотири копійки/ та моральної шкоди у розмірі 3 000 гривень 00 копійок / три тисячі гривень нуль-нуль копійок/.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , судові витрати у виді: витрат пов'язаних з проведенням транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню матеріального збитку, завданого власнику КТЗ у розмірі 1 043 гривні 54 копійки /однієї тисячі сорок три гривні п'ятдесят чотири копійки/, судового збору у розмірі 373 гривні 39 копійок /триста сімдесят три гривні тридцять дев'ять копійок/, витрати на правову допомогу у розмірі 3 478 гривень 00 копійок / три тисячі чотириста сімдесят вісім гривень нуль-нуль копійок/.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невідповідність вимогам доказування висновку № 01/2 транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ від 06 червня 2023 року, складений за його замовленням ФОП ОСОБА_4 та порушення судом процесуального закону.
21 липня 2025 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задовлення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме ОСОБА_3 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у сумі, що підстверджена належними доказами.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07.12.2022 року о 15 год. 37 хв., в м. Запоріжжі, на перехресті вул. Парамонова та вул. О.Говорухи, водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом MITSUBISHI GRANDIS, державний номерний знак НОМЕР_5 , рухаючись зі сторони вул. Чкалова, перед початком руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, рухаючись на червоний колір світлофора, не надав перевагу у русі, здійснив зіткнення з автомобілем BMW 325TD, державний номерний знак НОМЕР_3 , який їхав по вул. О.Говорухи та який внаслідок цього виїхав на зустрічну смугу, де здійснив зіткнення з автомобілем VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 чим порушив вимоги 8.7.3. Е Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки.
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2023 року провадження у справі відносно ОСОБА_3 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 травня 2023 року постанову судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2023 року, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення скасовано. Винесено нову постанову, якою визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Провадження в справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП - у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП.
Постанова набрала законної сили 05 травня 2023 року.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «MITSUBISHI GRANDIS», державний номерний знак НОМЕР_5 , на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «СК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС» згідно полісу №ЕР.207594161 від 05 січня 2022 року.
Позивач у порядку ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звернувся до ПрАТ «СК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС» із заявою про виплату страхового відшкодування.
09 червня 2023 року ПрАТ «СК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС» виплатило ОСОБА_1 124 650,84 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № ЗР046886 від 09 червня 2023 року.
Відповідно до висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого власнику КТЗ складеного 17 січня 2023 року ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 , у результаті пошкодження останнього в ДТП 17 грудня 2022 року складає 136 736 гривень 91 копійку.
Відповідно до висновку № 01/2 транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ від 06 червня 2023 року, складений за його замовленням ФОП ОСОБА_4 , відповідно до якого вартість матеріального збитку завданого власникові транспортного засобу VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 17 грудня 2022року складає 191 838, 05 грн.
Згідно висновку експерта № 139-25 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи, складеного судовим експертом Лісовським О.В. на виконання ухвали суду від 27 січня 2025 року, середня ринкова вартість КТЗ VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_4 станом на 17.12.2022 складає 391 033,15 грн. Ринкова вартість КТЗ VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_6 станом на 17.12.2022 складає 375 391,82 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КT3 VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_6 , внаслідок його пошкодження в ДТП без врахування ПДВ, станом 17.12.2022 складає 148 021,78 грн. Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП без врахування ПДВ, станом 17.12.2022 складає 148 021,78 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Правовідносини щодо даного судового спору регулюються нормами чинного законодавства, зокрема, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року№ 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати)
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Одним із засобів доказування є висновок експерта.
Згідно з ч.3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Відповідно до ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Матеріали справи містять три висновки транспортно-товарознавчої експертизи два складені на замовлення позивача та один на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно зі ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач 30 грудня 2023 року звернувся до ФОП ОСОБА_4 з заявою про проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого КТЗ.
Відповідно до висновку експертного транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого власнику КТЗ складеного 17 січня 2023 року ФОП ОСОБА_4 , вартість матеріального збитку, завданого власникові автомобіля марки VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 , у результаті пошкодження останнього в ДТП 17 грудня 2022 року складає 136 736 гривень 91 копійку.
31 травня 2023 року позивач повторно звернувся до ФОП ОСОБА_4 з заявою про проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого КТЗ.
Відповідно до висновку № 01/2 транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ від 06 червня 2023 року, складений за замовленням позивача ФОП ОСОБА_4 , відповідно до якого вартість матеріального збитку завданого власникові транспортного засобу VOLKSWAGEN GOLF, державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 17 грудня 2022 року складає 191 838, 05 грн.
Однак, обґрунтування необхідності додаткових досліджень матеріали справи не містять.
Згідно висновку експерта № 139-25 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи, складеного судовим експертом Лісовським О.В. на виконання ухвали суду від 27 січня 2025 року, середня ринкова вартість КТЗ VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_4 станом на 17.12.2022 складає 391 033,15 грн. Ринкова вартість КТЗ VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_6 станом на 17.12.2022 складає 375 391,82 грн. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу КT3 VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_6 , внаслідок його пошкодження в ДТП без врахування ПДВ, станом 17.12.2022 складає 148 021,78 грн. Вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП без врахування ПДВ, станом 17.12.2022 складає 148 021,78 грн.
Колегія суддів, звертає увагу, що вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ VOLKSWAGEN Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження в ДТП згідно висновку експерта ФОП ОСОБА_4 від 17 січня 2023 року складає 136 736 гривень 91 копійку, а згідно висновку експерта № 139-25 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи, складеного судовим експертом Лісовським О.В. складає 148 021,78 грн, тобто різниця між вартістю матеріального збитку згідно первинної експертизи проведеної на замовлення позивача та проведеної на підставі ухвали суду про призначення експертизи є не значною.
Враховуючи, відсутність обґрунтування необхідності призначення повторної експертизи складеної на замовлення позивача, значне збільшення вартості матеріального збитку за висновком № 01/2 транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ від 06 червня 2023 року, складеного за замовленням позивача ФОП ОСОБА_4 , не значну різницю між вартістю матеріального збитку згідно первинної експертизи проведеної на замовлення позивача та проведеної на підставі ухвали суду про призначення експертизи, колегія суддів дійшла висновку, що визначення матеріального збитку за висновком експерта № 139-25 за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи, складеного судовим експертом Лісовським О.В. на виконання ухвали суду від 27 січня 2025 року є доцільним та таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Доводи апеляційної скарги щодо помилкового зазначення судом першої інстанції про не зазначення про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність у висновку № 01/2 транспортно-товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ від 06 червня 2023 року знайшли своє підтвердження під час перегляду матеріалів справи колегієї суддів, проте не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення з огляду на вищевикладене.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик наслідків, пов'язаних із ненаданням доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: